Рішення

від 19.03.2024 по справі 628/4825/21

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 628/4825/21

№ 2/183/529/24

19 березня 2024 року м.Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Оладенко О.С.

за участю секретаря судового засідання Павлюк А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Служба у справах дітей Куп`янської районної державної адміністрації Харківської області, про виселення та зняття з реєстрації,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2021 року позивач звернувся до Куп`янського міськрайонного суду Харківської області з позовом до відповідачів в якому просить виселити відповідачів із житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та зняти їх з реєстрації у вказаному будинку.

В обґрунтування позову посилається на те, що 25.04.2008 позивач та відповідачка ОСОБА_1 уклали кредитний договір №HAR0GK01270054. Відповідно до кредитного умов договору Банк зобов`язався надати Відповідачу кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 12300 доларів США строком до 24.04.2023 р., а відповідачка ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_1 25.04.2008 р. укладено договір іпотеки. Згідно з умовами договору іпотеки відповідачка ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Свої зобов`язання за кредитним договором банк виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит в розмірі, передбаченому умовами кредитного договору. Договором іпотеки, укладеним між відповідачем та позивачем, передбачене право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише при умові отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії. Позивач вважає, що відповідачем ОСОБА_1 не дотримано умов іпотечного договору, оскільки у спірному житловому будинку зареєстровані ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Враховуючи той факт, що іпотекодержатель не надавав своєї згоди на відповідну реєстрацію осіб за адресою предмету іпотеки, позивач вважає, що реєстрація осіб у предметі іпотеки є порушенням умов іпотечного договору, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 09 грудня 2021 року відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче засідання у справі (а.с.31).

Розпорядженням Верховного Суду від 18.03.2022 № 11/0/9-22 змінено територіальну підсудність судових справ Куп`янського міськрайонного суду Харківської області на Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Згідно штампу вхідної кореспонденції зазначена справа надійшла до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області 07.06.2023, проте у матеріалах справи наявна довідка про те, що справа надійшла для розгляду з Куп`янського міськрайонного суду Харківської області відповідно до акту приймання-передачі справ від 04.04.2023.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.06.2023 справу прийнято до провадження суддею Оладенко О.С., призначено підготовче засідання

Ухвалою суду від 19.10.2023 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідачі своїм правом на подання відзиву не скористались, в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У зв`язку з повторною неявкою в судове засідання належним чином повідомлених про дату, час та місце судового засідання відповідачів, які не повідомили про причини неявки та не подали відзив, відповідно до статті 280 ЦПК України, суд за згодою позивача, вважає за можливе, проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

24 квітня 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , як продавцями з однієї сторони та ОСОБА_1 , як покупцем з другої сторони, укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, за якими продавці продали, а покупець придбала житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.132-135). За домовленістю сторін, зазначений будинок продається по ціні 75750 грн. У п.2.3 договору зазначено, що продавці одержали від покупця грошові кошти у сумі 25250 грн. до підписання та нотаріального посвідчення договору, а решту грошей в сумі 50500 грн. покупець зобов`язується сплатити продавцям в строк до 30 квітня 2008 року.

25 квітня 2008 року між ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є позивач та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №HAR0GK01270054, відповідно до якого Банк зобов`язався надати позичальнику кредит у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 12300 доларів США, на такі цілі: 10000 доларів США на придбання нерухомості, 300 доларів США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту, 75 доларів США страхування майна, 50 доларів США особисте страхування, а також у розмірі 1875 доларів США на сплату страхових платежів. Кредит надано строком до 24.04.2023. Позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором (а.с.5-9).

Відомості про порушення позичальником зобов`язань за кредитним договором, в матеріалах справи відсутні.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є позивач та ОСОБА_1 25.04.2023 укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою : АДРЕСА_1 (а.с.10-13). Як зазначено у п.35.5 іпотечного договору, сторони визначили, що вартість предмета складає 75500 грн.

За даними Міністерства фінансів (https://index.minfin.com.ua/ua/exchange/archive/2008-04-25/) станом на дату укладення кредитного договору - 25.04.2008 курс долара США до гривні складав 505 грн. за 100 доларів США, а тому еквівалент наданих на придбання нерухомості кредитних коштів - 10000 доларів США складав 50500 грн. Наведене свідчить про те, що спірний будинок придбано частково за кредитні кошти (50500 грн), надані позивачем, а частково - 25000 за особисті кошти покупця ОСОБА_1 .

У відповідності до п. 20.12 договору іпотеки, іпотекодавець взяв на себе зобов`язання не надавати документи у відповідні державні органи з метою реєстрації будь-яких осіб у Предметі іпотеки без згоди на це іпотекодержателя.

Як вбачається з витягу №15 про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 06.02.2024, у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дата реєстрації - 25.08.2016; ОСОБА_1 , дата реєстрації- 30.10.2001; ОСОБА_3 , дата реєстрації 30.04.2002.

Зазначеним витягом спростовуються доводи про те, що внаслідок реєстрації у спірному будинку відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 порушено умови договору іпотеки, оскільки така реєстрація місця проживання цих відповідачів мала місце задовго до укладення договору іпотеки.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року, пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

Концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановлених у законному порядку. «Житло» це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є «житлом» місце конкретного проживання, що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві».

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає потребу сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Таким законом є стаття 109 ЖК України, яка містить правило про неможливість виселення громадян без надання іншого житлового приміщення.

Відповідно до частини першої зазначеної статті виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше постійне житлове приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне житлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частина друга статті 109 ЖК України).

У частині третій наведеної статті деталізується порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житло всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.

Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК України відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про потребу надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.

Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.

Загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК України, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення.

Це передбачено й у частині першій статті 109 ЖК України, у якій зазначено, що виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Отже, у разі, якщо іпотечне майно набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку статті 40 Закону № 898-IV та частин першої-третьої статті 109 ЖК України, тобто з наданням іншого постійного житлового приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане особою за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. У цьому випадку виселення громадян проводиться у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 109 ЖК України, тобто з наданням цим особам житлових приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу.

Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2024 року у справі № 183/8170/18.

Відповідно до висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду щодо застосування статей 3940 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР, викладений у постанові від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18 (провадження № 61-16820сво19), про те, що обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статті 109 ЖК Української РСР та статті 40 Закону України «Про іпотеку», є передбачуваними. Визначення того, чи здійснюється виселення з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, або придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, має суттєве значення для правильного вирішення цієї справи та застосування судом відповідної норми статті 109 ЖК Української РСР. В разі встановлення, що в іпотеку передано нерухоме майно, придбане не лише за кредитні кошти, а й за особисті кошти іпотекодавця, то неможливо виселити відповідачів без надання іншого житлового приміщення.

На підставі досліджених судом доказів встановлено, що спірний будинок ОСОБА_1 придбала не лише за кредитні кошти, отримані у позивача, оскільки ціна будинку,вказана у договорі купівлі-продажу та договорі іпотеки більша за суму кредитних коштів, отриманих на придбання нерухомості.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вважати спірний житловий будинок придбаним за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, не можна, а відтак, і виселенню з такого будинку без надання іншого жилого приміщення, відповідачі не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 та ч.ч. 3, 4 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, кожна сторона також несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У даній справі позивачем не зазначено у позовній заяві як підставу позову та не додано доказів на підтвердження факту порушення зобов`язань позичальником за кредитним договором. Відтак, відсутні підстави вважати, що у іпотекодержателя виникло право звернути стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, суд враховує, що за умовами договору іпотеки іпотекодавець зобов`язалась не реєструвати місце проживання інших осіб за адресою нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, без відповідної згоди іпотекодержателя. Саме ці обставини і стали підставою для звернення позивача до суду із даним позовом про виселення. В той же час, ані положення законодавства, ані зміст укладеного між сторонами договору іпотеки будинку не містять такого правового наслідку порушення іпотекодавцем означеного свого договірного обов`язку як виселення зареєстрованих відповідачів з предмету іпотеки за позовом іпотекодержателя. Натомість, чинне законодавство, зокрема статті 39, 40 Закону України «Про іпотеку», стаття 109 ЖК України, передбачає, що виселення мешканців з іпотечного майна за позовом іпотекодержателя можливе лише в рамках процедури позасудового чи судового звернення стягнення на предмет іпотеки і за умови, що мешканці такого майна відмовились добровільно з нього виселитись за наявності для виселення законних підстав.

Проте, матеріали справи не містять жодних доказів реалізації позивачем права на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому або в судовому порядках.

Крім того, означене втручання у право на житло відповідачів не буде відповідати і критерію пропорційності, оскільки матеріали справи не містять доказів наявності у відповідачів іншого житла, в той час як у іпотечному нерухомому майні останні зареєстровані тривалий час, а тому сприймають його як своє постійне житло.

Крім цього, стаття 40 та пункт 52 розділу VI Закону України «Про іпотеку» проголошує що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зокрема зупиняється дія статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти) цього Закону.

24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022 в Україні введений воєнний стан, дію якого відповідно до положень Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" з послідуючими змінами.

У зв`язку з тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт порушення його прав як іпотекодержателя; враховуючи, що спірний будинок придбано частково за особисті кошти позичальника, а також ту обставину, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровані у будинку до укладення іпотечного договору, а ОСОБА_2 є малолітньою дитиною, суд дійшов висновку про відсутність правових та фактичних підстав для задоволення позову.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України. Оскільки суд дійшов висновку про відмову у позові, судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 50;

відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП не відомий, адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП не відомий, адреса: АДРЕСА_1 ;

третя особа Служба у справах дітей Куп`янської районної державної адміністрації, код ЄДРПОУ 04058739, адреса: Харківська область, м.Куп`янськ, пр-т Конституції,3.

Повне судове рішення складено і підписано 19 березня 2024 року .

Суддя Оладенко О.С.