Рішення

від 19.03.2024 по справі 903/96/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 березня 2024 року Справа № 903/96/24

Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/96/24 за позовом Акціонерного товариства "Таскомбанк" до Приватного підприємства «Бахмут-Альфа» про стягнення 98155,20 грн.,

ВСТАНОВИВ:

25.01.2024 представник Акціонерного товариства "Таскомбанк" надіслав на адресу суду позов до Приватного підприємства «Бахмут-Альфа» про стягнення 98155,20 грн., в т.ч.: 83595,14 грн -заборгованість по тілу кредиту, 0,06 грн - заборгованість по відсотках, 14560,00 грн - заборгованість по комісії.

Заява обґрунтована не виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань згідно заявки-договору №ID 767225 від 31.01.2020.

Ухвалою суду від 31.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвала суду від 31.01.2024, яка була направлена рекомендованим листом на юридичну адресу відповідача (445601, Волинська обл., Луцький р-н, с. Липини, вул. Слов`янська,19) повернута з відміткою відділення поштового зв`язку "за закінченням терміну зберігання".

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходження Приватного підприємства «Бахмут-Альфа»: 45601, Волинська обл., Луцький р-н, с. Липини, вул.Слов`янська, 19, отже суд направив ухвалу від 31.01.2024 за місцем державної реєстрації останнього.

Тобто, надіслання судом процесуальних документів на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у разі відсутності повідомлення особою іншої адреси для направлення поштової кореспонденції, є належним виконанням приписів процесуального закону щодо надсилання судових рішень учасникам справи (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 по справі № 911/3309/17).

Судом враховано, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

- автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (частина друга статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

З огляду на викладене, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитися з ухвалою Господарського суду Волинської області від 02.01.2024 в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Згідно п.4 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв`язку з позначками "адресат відсутній", "закінчення терміну зберігання" тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов`язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.

Сам лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Разом з цим суд вважає, що дана обставина не є перешкодою для розгляду справи.

Строк для подання відзиву - до 04.03.2024 включно.

Відзив відповідача на адресу суду не надходив.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.

Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Разом з цим, телефонограмою повідомлено відповідача, що відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та надіслано ухвалу суду на електронну адресу, яку повідомив відповідач: bahmutalfa@gmail.com.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.01.2020 між Акціонерним товариством «ТАСКОМБАНК» та Приватним підприємством «БАХМУТ АЛЬФА» (надалі - Позичальник/Боржник/Відповідач ) укладено Заяву-договір №107672225 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ «ТАСКОМБАНК» (продукт «Кредит на розвиток бізнесу») (надалі також - «Кредитний договір»), відповідно до умов якого, Банк надав Позичальнику кредит у сумі 200000,00 грн. із терміном повернення не пізніше 31.01.2023, а Позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі відповідно до умов цього Договору.

Цільове використання кредиту відповідно до п. 1.2. Кредитного договору - на поповнення оборотних коштів і здійснення поточних платежів Позичальника та на придбання основних засобів та інших інвестицій у бізнес.

Відповідно до Кредитного договору, Клієнт (Відповідач) підтвердив свою обізнаність (ознайомленість) та поінформованість відносно запропонованих Банком умов надання зазначених банківських послуг (в т.ч. кредитних) та надав відповідну згоду, що засвідчив власним підписом 31.01.2020.

Таким чином, до відома клієнта протягом всього періоду обслуговування в АТ «ТАСКОМБАНК» регулярно доводилась вся необхідна інформація про банківські послуги та, зокрема, зміст Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ «ТАСКОМБАНК», до яких Позичальник приєднався шляхом укладення вищенаведеної Заяви-договору.

Згідно з п.18.1.13 Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ «ТАСКОМБАНК» - при укладанні договорів та угод, або вчинення інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до цих Правил (у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк «ТАС24/БІЗНЕС», або у формі обміну паперовою/електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі), Банк і Клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтверження через пароль, спрямований Банком через веріфікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом «першого» підпису. Підписання договорів та угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій Формі.

Таким чином Відповідач, 31.01.2020 скористався своїм правом та на підставі Закону України «Про електронний цифровий підпис» вчинив правочин, підписавши Заяву-договір №107672225 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ «ТАСКОМБАНК» (продукт «Кредит на розвиток бізнесу») електронним цифровим підписом, що підтверджується копією відповідного електронного сертифікату, сформованого на сайті https://czo.gov.ua/ та відображенням ЕЦП на самому Договорі.

Кошти за Договором Відповідачем було отримано у передбачений Кредитним договором спосіб - шляхом перерахування на відповідний рахунок, зазначений в Кредитному договорі (п. 1.2) та заяві, що підтверджується відповідною Випискою, отже Позивач, як Кредитодавець, свої обов`язки за Кредитним договором виконав в повному обсязі.

Умови вищезазначеного Кредитного договору Позичальником не виконані, кредитні кошти у встановлені договором (зокрема Графіком погашення кредиту) строки не повернуті.

Як наслідок, станом на 22.12.2023 року заборгованість Позичальника за Кредитним договором, становить:

-заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) - 83 595,14 грн;

- заборгованість по відсоткам (в т.ч. прострочені) -0,06 грн;

заборгованість по комісії (в т.ч. простроченій)- 14 560,00 грн.

Загальна заборгованість:98 155,20 грн, що підтверджується відповідним Розрахунком заборгованості по кредитному договору та виписками.

Згідно з п. 18.2.23.8. Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ «ТАСКОМБАНК», Банк, незалежно від настання строків виконання зобов`язань Клієнтом за цим Договором, має право вимагати дострокового повернення суми Кредиту, сплати процентів та винагород, право Банку на отримання яких передбачено цим Договором, при настанні умов, передбачених п. 18.2.2.2.5 цього Договору, або порушення Клієнтом вимог у частині цільового використання кредитних коштів.

Відповідно до п. 18.2.2.2.5 Правил, Клієнт доручає Банку списувати кошти з усіх своїх поточних рахунків у валюті Кредиту для виконання зобов`язань з погашення Кредиту, сплати комісії за його використання, а також з усіх своїх поточних рахунків у гривні для виконання зобов`язань з погашення штрафів та неустойки, в межах сум, що підлягають сплаті Банку, при настанні строку здійснення платежу згідно з Заявою (здійснювати договірне списання). Списання грошових коштів здійснюється відповідно до встановленого порядку, при цьому оформлюється меморіальний ордер. У разі відсутності на поточних рахунках Клієнта суми коштів достатньої для оплати чергового платежу за Кредитом, Клієнт доручає Банку встановити овердрафт на поточний рахунок на суму, необхідну для сплати чергового платежу або використати кошти надані Банком згідно та у порядку зазначеному в розділі 18.1 цих Правил.

Тобто, наявність очевидних ознак неспроможності Позичальника належним чином обслуговувати кредитне зобов`язання та/або порушення умов Договору має наслідком виникнення у Банку права вимагати дострокового повернення суми Кредиту, що також передбачено нормами ч. 2 ст. 1050, ч. 2 ст. 1054 ЦК України.

З огляду на вищевикладене, Позичальник був повідомлений про наявність заборгованості за кредитом та про необхідність її погашення у стислі терміни, однак зазначені порушення не були усунені, а заборгованість так і не була погашена.

Таким чином, Позичальником порушено умови Кредитного договору, в т.ч. п.п. 1.1., 2.5., 3.1. Кредитного договору, а також норми чинного законодавства.

Однак, відповідачем не здійснено погашення кредиту.

Відповідно до частини 1, 2 статті 11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Пункт 1 статті 202 Цивільного Кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно статті 627 Цивільного Кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 629 Цивільного Кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із приписами статті 525 Цивільного Кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами статті 526 Цивільного Кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1,2 статті 530 Цивільного Кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 610 Цивільного Кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 612 Цивільного Кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Аналогічні положення містяться в частині 1 статті 193 Господарського Кодексу України, де зазначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з статті 1048 Цивільного кодексу України Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Суд зазначає, що взявши на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів за кредитним договором про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "ТАСКОМБАНК" відповідач повинен виконати їх у строк визначений договором.

Суд звертає увагу, що Акціонерне товариство ТАСКОМБАНК, в повному обсязі виконало умови договору, що підтверджується належними та допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи.

Відповідачем отримані кошти у встановлений строк повернуті не були.

Матеріали справи не містять доказів у підтвердження протилежного та вищенаведених висновків суду.

Судом здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку та встановлено, що відповідні нарахування здійснено вірно.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 98155,20 грн., в т.ч.: 83595,14 грн -заборгованість по тілу кредиту, 0,06 грн - заборгованість по відсотках, 14560,00 грн - заборгованість по комісії.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на нього.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Бахмут-Альфа» (вул.Слов`янська, 19, с.Липини, Луцький р-н, Волинська обл., 45601, код ЄДРПОУ 41408919) на користь Акціонерного товариства "Таскомбанк" (вулиця С. Петлюри,30, місто Київ, 01032, код ЄДРПОУ 09806443) 98155,20 грн (дев`яносто вісім тисяч сто п`ятдесят п`ять гривень 20 коп) заборгованості, в т.ч.: 83595,14 грн -заборгованість по тілу кредиту, 0,06 грн - заборгованість по відсотках, 14560,00 грн - заборгованість по комісії, а також 3028,00 грн. (три тисячі двадцять вісім гривень) витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя І. О. Гарбар