Рішення

від 19.03.2024 по справі 904/213/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.03.2024м. ДніпроСправа № 904/213/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тандем-Палет", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг", м. Дніпро

про стягнення завданих збитків

Без виклику (повідомлення) учасників справи

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тандем-Палет" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (далі - відповідач) збитки, завдані внаслідок порушення зобов`язання щодо реєстрації податкових накладних за договором № 238 від 12 квітня 2022 в розмірі 18 841, 12 грн.

Ухвалою від 19.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження. Учасників процесу повідомлено, що розгляд справи буде здійснюватися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

19.03.2024 справу розглянуто по суті.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що всупереч його вимозі Відповідач, порушуючи статтю 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), не оформив податкові накладні та не зареєстрував їх в Єдиному реєстрі податкових накладних, у такий спосіб позбавивши Позивача права на віднесення сплаченого податку на додану вартість до складу податкового кредиту у сумі 18 841,12 грн. Протиправний характер поведінки Відповідача полягає у порушенні ним податкового законодавства в частині обов`язку зареєструвати податкову накладну в граничний термін.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Згідно положень ч. 7 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Так, згідно даних підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», Товариство з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС. Дата реєстрації: 10.10.2023 11:37.

Згідно довідки про доставку електронного листа, ухвалу від 19.01.2024 було доставлено до електронного кабінету відповідача 20.01.2024.

Таким чином, Відповідач про наявність справи у суді повідомлений належним чином, відзив на позов не надав.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є наявність підстав для стягнення збитків у розмірі 18 841,12грн, завданих бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку з реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за поставлений та оплачений товар по договору на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками № 238 від 12.04.2022.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тандем-Палет " (далі - Позивач), як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (далі - Відповідач), як постачальником було укладено договору на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками № 238 від 12.04.2022 (далі - Договір).

В порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується поставити замовнику паливно-мастильні матеріали та паливні картки, на яких воно обліковується, організувати та забезпечувати відпуск ПММ замовнику або довіреній особі замовника на підставі паливних карток та оплачувати надані постачальником ПММ (п. 2.1 договору).

Відповідно до п. 2.2 договору, асортимент, кількість (обсяг), ціна за відповідну одиницю виміру ПММ, визначаються у рахунках, які виставляються постачальником та сплачуються замовником згідно умов цього договору.

Пунктом 5.1 договору сторони погодили наступні умови оплати: оплата товару здійснюється замовником в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в день виписки рахунку на товар. Ціна товару вказується в рахунках-фактурі та дійсна протягом дня його виписки. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок постачальника.

Згідно з п. 5.2 договору оплата товару здійснюється замовником шляхом перерахування коштів на вказані в рахунку-фактурі реквізити постачальника.

Відповідно до п. 7.1 договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (за умови наявності печатки у сторони).

Даний договір укладений терміном на 1 рік. У випадку, якщо жодна зі сторін письмово, не виявила бажання припинити його дію, даний договір вважається пролонгованим на наступний рік на тих же умовах (п. 7.2 договору).

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до них.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку.

Так, жодна із сторін письмово не виявила бажання припинити дію договору.

Відтак, договір на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками № 238 від 12.04.2022 є чинним.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками № 238 від 12.04.2022, відповідачем було поставлено, а позивачем оплачено ПММ, на суму 288 000, 00 грн., відповідно до наступних видаткових накладних: №0033/1000811 від 30 квітня 2022 року на суму 28 800, 00 грн., у тому числі 1884, 11 грн. ПДВ; №0033/1001053 від 31 травня 2022 року на суму 2 880,00 грн., у тому числі ПДВ 188, 41 грн.; №0033/1001509 від 30 червня 2022 року на суму 10 800, 00 грн., у тому числі ПДВ 706, 54 грн.; №0033/1002145 від 31 липня 2022 року на суму 3 600, 000 грн., у тому числі 235, 51 грн. ПДВ; №0033/1002853 від 31 серпня 2022 року на суму 15 120, 00 грн., у тому числі 989, 16 грн. ПДВ; №0033/1003089 від 30 вересня 2022 року на суму 10 800, 00 грн., у тому числі 706, 54 грн. ПДВ; №0033/1003217 від 31 жовтня 2022 року на суму 21 600, 00 грн., 1413, 08 грн. ПДВ; №0033/1003523 від 30 листопада 2022 року на суму 57 600, 00 грн., у тому числі 3768, 22 грн. ПДВ; №0033/1003575 від 31 грудня 2022 року на суму 64 800, 00 грн., у тому числі 4239, 25 грн. ПДВ; №0033/1000036 від 31.01.2023 року на суму 72 000, 00 грн., у тому числі 4 710, 28 грн. ПДВ.

В свою чергу позивач сплатив у повному обсязі відповідачу поставку товару, що підтверджується платіжною інструкцією №14472 від 13 квітня 2022 року (а.с. 31) сплаченого відповідно до рахунку - фактуру №0033/1001080 від 13 квітня 2022 року.

Позивач зазначає, що відповідачем, у визначені п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України строки, не було зареєстровано податкові накладні по вказаним операціям в Єдиному реєстрі податкових накладних, у зв`язку з чим, позивач втратив можливість сформувати податковий кредит та зменшити податкові зобов`язання на суму 18 841,12 грн, що є його збитками.

Наведені обставини і стали причиною виникнення спору та звернення позивача до господарського суду за захистом свої прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. (стаття 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського Кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов`язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень сторін стосовно обсягів, строку, вартості та якості поставленого товару.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу прийняття товару за зазначеними видатковими накладними та оплати за платіжними дорученнями сторонами також не заявлено.

Суд зазначає, що позивачем допущено арифметичну помилку, а саме загальна сума ПДВ за вказаними видатковими накладними становить 18 841,10 грн., а не 18 841,12 грн., як зазначено в позові.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано положення договору в частині виконання його зобов`язань щодо оплати ПДВ на загальну суму 18 841,10 грн.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 187.1. ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов`язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (п. 14.1.181. ст. 14 Податкового кодексу України).

Як вбачається з викладеного вище, згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту. Згідно п. 201.16. ст. 201 Податкового кодексу України, реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Чинне законодавство не передбачає реєстрації податкової накладної в ЄРПН покупцем послуг. Тому суд приходить до висновку, що обов`язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну покладено на відповідача, як постачальника в розумінні ст.201 ПК України.

Таким чином, обов`язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну законом покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг".

Відповідно до пункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пп."а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі ввезення їх на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Таким чином, відповідно до положень п. 187.1. ст. 187 Податкового кодексу України відповідач був зобов`язаний зареєструвати податкові накладні з податку на додану вартість в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Належні та достовірні докази реєстрації відповідачем спірних податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних в матеріалах справи відсутні, у зв`язку із чим позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, зобов`язаний сплатити на користь держави грошове зобов`язання з ПДВ в розмірі 18 841,10 грн. за договором на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками № 238 від 12.04.2022.

Разом з тим господарський суд зауважує, що стаття 201 Податкового кодексу України передбачає, що у разі невиконання продавцем покладених на нього обов`язків щодо складання та реєстрації податкових накладних у ЄРПН, платник ПДВ має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця за формою згідно з додатком 8 до такої декларації відповідно до наказу Міністерства Фінансів України від 28.01.2016 № 21.

Однак, звернення покупця послуг зі скаргою на продавця, який не виконав передбаченого наведеною нормою обов`язку, відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України не надає покупцю права на включення суми податку з цих операцій до складу податкового кредиту, а можливість подання скарги на цього продавця є лише підставою для проведення документальної позапланової перевірки його контролюючим органом.

З огляду на викладене суд не вважає, що саме позивач повинен був вчинити відповідні дії щодо невиконання відповідачем обов`язку з реєстрації податкових накладних - подати скаргу податковому органу. Така правова позиція суперечить принципам добросовісності ведення господарської діяльності.

Так, згідно ч.2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено (ч. 1 ст. 224 Господарського кодексу України).

Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов`язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних.

Вирішуючи питання про стягнення збитків, заподіяних неналежним складенням та реєстрацією податкових накладних, суди повинні встановити наявність чи відсутність усіх елементів складу господарського правопорушення.

Доведення наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає те, що протиправні дії заподіювана є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18, від 01.03.2023 у справі №925/556/21.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі №925/556/21 зазначила, що з 01.01.2015 ПК не встановлює для платника ПДВ механізм, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати. Такий платник ПДВ також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у ЄРПН. Водночас саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ.

Оскільки саме від продавця, який має визначений законом обов`язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов`язок), залежить реалізація покупцем майнового інтересу, пов`язаного з одержанням права на податковий кредит з ПДВ за наслідками господарської операції, він (продавець) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій. (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.01.2024 у справі № 906/267/23).

Зі змісту статей 3, 173 Господарського кодексу України убачається, що зобов`язанням (господарським зобов`язанням) є обов`язки сторін вчинити дії, які спрямовані на досягнення мети договору, тобто, зобов`язанням виконавця є обов`язок виконати роботи (надати послуги), а зобов`язанням замовника - обов`язок оплатити вартість цих робіт (послуг).

При цьому, штрафні санкції, відповідно до статей 173, 230 Господарського кодексу України, можуть нараховуватись лише за неналежне виконання саме основних зобов`язань.

Суд зазначає, що виходячи з положень статей 173, 174 Господарського кодексу України, не здійснення реєстрації податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строку не є порушенням з боку відповідача правил здійснення господарської діяльності - невиконанням господарського зобов`язання, оскільки обов`язок зі складання та реєстрації податкових декларацій виникає у відповідача саме на підставі податкового законодавства.

Водночас зазначення сторонами у Договорі про обов`язок відповідача здійснити реєстрацію податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строку не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські.

Тому невиконання або неналежне виконання таких умов Договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання, що відповідно до вимог статті 218, частини 1 статті 230 Господарського кодексу України виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій. (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 травня 2018 року по справі № 908/3565/16).

Відповідач не виконав вимог ст. 201 ПК України, у зв`язку з цим позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 45 947,32 грн. Тобто має місце прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання обов`язку зареєструвати податкову накладну та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов`язання в розмірі 18 841,10 грн. за договором на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками № 238 від 12.04.2022, які фактично є збитками останнього.

Господарський суд, проаналізувавши наведені нормативно-правові акти в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що в діяннях відповідача наявний склад господарського правопорушення у вигляді завдання збитків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

Крім того, факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов`язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни. (Постанова Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 07.06.2023 у cправі № 916/334/22).

З огляду на викладене, обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 18 841,10 грн. за договором на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками № 238 від 12.04.2022 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів п.п. 2,4,5 ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

Суд зазначає, що відповідач, всупереч вимогам ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, будучи обізнаним про наявність в суді справи, про що свідчить довідка про доставку ухвали від 19.01.2024 до електронного кабінету (а.с. 55), не надав суду жодних заперечень, пояснень у справі або доказів, які б свідчили про наявність підстав для відмови в позові.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 18 841,10 грн.

В частині стягнення збитків у розмірі 0,02 грн. слід відмовити.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до п.1, п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір").

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22 зазначено про те, що особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір" (п.8.23).

Судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (ст. 9 Закону України "Про судовий збір").

Оскільки, при зверненні до господарського суду заявлено вимогу майнового характеру (18 841,12грн.), то позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 2 422,40грн. За подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір в розмірі 3028,00грн., про що свідчать платіжні інструкції № 18678 від 21.09.2023 на суму 2684,00 та №19664 від 15.01.2024 на суму 344,00 грн. Отже, поверненню з Державного бюджету України підлягає судовий збір у розмірі 605,60грн.

Таким чином, позивачем під час звернення з позовом до суду сплачена сума судового збору у більшому розмірі, яка повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду (п.2 ч. 1 ст.7 Закону України "Про судовий збір").

Суд не вирішує питання повернення судового збору в цій частині, оскільки клопотання про його повернення позивачем не надавалось.

В іншій частині витрати зі сплаті судового збору судом покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 250 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Тандем-Палет" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" про відшкодування завданих збитків задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (49000, м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, офіс 503; ідентифікаційний код 41449359) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тандем-Палет" (49000, м. Дніпро, вул Андрія Фабра, буд. 4, ідентифікаційний код 39220190) збитків в розмірі 18 841,10 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 19.03.2024.

Суддя Н.Г. Назаренко