Рішення

від 19.03.2024 по справі 910/1778/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.03.2024Справа № 910/1778/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи

справу №910/1778/24

за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаспорт"

про стягнення 57892,13 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаспорт" про стягнення 57892,13 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором про відкриття рахунку в цінних паперах № 053/04 від 02.08.2004, внаслідок чого виникла заборгованість по сплаті за депозитарний облік прав на цінні папери прострочена у розмірі 14 850,00 грн, за прострочення сплати якої додатково нараховані пеня в сумі 25 441,50 грн, штраф - 7425,00 грн, 3% річних - 2107,13 грн та інфляційні втрати в розмірі 8068,50 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали. Також, суд зобов`язав позивача надати розрахунок пені з урахуванням приписів Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

08.03.2024 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про долучення письмових доказів до справи, витребуваних ухвалою суду від 15.02.2024.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 14.12.2023 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: (вул. Сікевича Володимира (Молодогвардійська), 32, м. Київ, 03151, проте до суду повернувся конверт з ухвалою суду з відміткою: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно зі ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлявся належним чином.

Суд також зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 року у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень" визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18, від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20 та від 19.12.2022 у справі № 910/1730/22.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 15.02.2024 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

02.08.2004 між Відкритим акціонерним товариством Акціонерний банк "Укргазбанк" (за договором - зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Мегаспорт" (за договором - депонент) було укладено Договір про відкриття рахунку в цінних паперах № 053/04, за умовами якого депонент доручає, а зберігач зобов`язується надавати депоненту послуги відносно відкриття та ведення рахунку в цінних паперах (далі ЦП), зберігання належних депоненту ЦП, проведення операції по даному рахунку, отримання прибутку по ЦП на викладених нижче умовах згідно Положення про депозитарну діяльність, затвердженого рішенням ДКЦПФР, внутрішньому положенню зберігача ЦП та інших внутрішніх документах зберігача, чинному законодавству України та на підставі розпоряджень Депонента.

Пунктами 2.3, 3 договору, передбачено зобов`язання депонента сплачувати послуги зберігача у відповідності з затвердженими тарифами зберігача (дод. №1), котрі є невід`ємною частиною даного договору та не суперечать вимогам встановленим ДКЦПФР згідно з Антимонопольним комітетом України. Оплата послуг зберігача включає в себе вартість послуг в залежності від виконавчих дій та/або операцій згідно з тарифами зберігача. Плата за послуги надана зберігачем, вноситься депонентом щомісячно до 15 числа наступного за тим місяцем, в якому надавалися послуги, згідно акту прийому-передачі наданих послуг.

У п. 7 Договору сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами. Строк дії договору один рік. У випадку, коли строк дії договору закінчуватиметься, а сторони не виявляють письмового бажання розірвати договір, він вважається продовженим на кожен наступний рік відповідно.

Також сторони підписали Додаток № 1 до Договору про відкриття рахунку в цінних паперах №053/04 від 02.08.2004, в якому узгодили розмір тарифів за послуги зберігача цінних паперів ВАТ АБ «Укргазбанк».

Як зазначає позивач, на виконання вимог договору банком було відкрито відповідачу рахунок у цінних паперах та надано послуги щодо його обслуговування в системі депозитарного обліку.

Позивач також вказує, що станом на дату подання позовної заяви Договір про відкриття рахунку в цінних паперах №053/04 від 02.08.2004 є чинним, рахунок у цінних паперах не закритий та позивач продовжує здійснювати його обслуговування.

З матеріалів справи вбачається, що на рахунку відповідача обліковуються акції ТОВ «КУА «АКОРД ІНВЕСТ» (ЗНВПІФ «БОНУС») у кількості 145 шт., загальною вартістю 145 000,00 грн, що підтверджується банківською випискою про стан рахунку в цінних паперах на 30.01.2024

Так, позивачем відповідно до умов договору на адресу відповідача направлялись Акти-рахунки за період січень 2016 року по грудень 2023 року включно, що підтверджується наявними в матеріалах справи списками згрупованих рекомендованих відправлень та фіскальними чеками, які не підписані та не оплачені відповідачем.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання за договором, внаслідок чого за надані послуги щодо обслуговування рахунку у цінних паперах виникла заборгованість у сумі 14 850,00 грн , за прострочення сплати якої додатково нараховані пеня в сумі 25 441,50 грн, штраф - 7425,00 грн, 3% річних - 2107,13 грн та інфляційні втрати в розмірі 8068,50 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Внаслідок укладення Договору про відкриття рахунку в цінних паперах №053/04 від 02.08.2004 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Правові засади функціонування депозитарної системи України, порядок реєстрації та підтвердження прав на емісійні цінні папери та прав за ними у системі депозитарного обліку цінних паперів, а також порядок проведення розрахунків за правочинами щодо емісійних цінних паперів регулюються Законом України "Про депозитарну систему України".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про депозитарну систему України" депозитарна діяльність - діяльність професійних учасників депозитарної системи України та Національного банку України щодо надання послуг із зберігання та обліку цінних паперів, обліку і обслуговування набуття, припинення та переходу прав на цінні папери і прав за цінними паперами та обмежень прав на цінні папери на рахунках у цінних паперах депозитарних установ, емітентів, депозитаріїв-кореспондентів, осіб, які провадять клірингову діяльність, Розрахункового центру з обслуговування договорів на фінансових ринках, депонентів, номінальних утримувачів, а також надання інших послуг, які відповідно до цього Закону мають право надавати професійні учасники депозитарної системи України.

Статтею 4 Закону України "Про депозитарну систему України" передбачено, що система депозитарного обліку цінних паперів - сукупність інформації, записів про емісійні цінні папери (вид із зазначенням типу, номінальна вартість і кількість, реєстр кодів цінних паперів (міжнародних ідентифікаційних номерів цінних паперів), обмеження обігу тощо) на рахунках у цінних паперах власників таких рахунків; інформації про емітентів; про власників цінних паперів, які мають права за цінними паперами та права на цінні папери; про обмеження прав на цінні папери та прав за цінними паперами; про осіб, уповноважених власниками цінних паперів (управителів, заставодержателів, інших осіб, наділених відповідними правами щодо цінних паперів); про номінальних утримувачів; інші дані, що дають змогу ідентифікувати емісійні цінні папери і зазначених осіб; інша передбачена законодавством інформація. Набуття і припинення прав на цінні папери і прав за цінними паперами здійснюються шляхом фіксації відповідного факту в системі депозитарного обліку.

Згідно з приписами статті 1 Закону України "Про депозитарну систему України" власник рахунка у цінних паперах - особа, якій професійним учасником депозитарної системи України та/або Національним банком України відкрито рахунок у цінних паперах.

Частиною 1 статті 194 Цивільного кодексу України передбачено, що цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов`язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про депозитарну систему" рахунок у цінних паперах депонента відкривається депозитарною установою на підставі договору про обслуговування рахунка в цінних паперах власнику цінних паперів, співвласникам цінних паперів або нотаріусу, на депозит яких внесено цінні папери, а також самій депозитарній установі (на підставі наказу керівника цієї депозитарної установи) або Національному банку України відповідно до законодавства.

Згідно частини 1 статті 6 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

За змістом статті 6 Закону України "Про депозитарну систему України" депозитарний облік цінних паперів - облік цінних паперів, прав на цінні папери та їх обмежень на рахунках у цінних паперах (далі - депозитарний облік). При цьому облік прав на цінні папери конкретного власника ведеться виключно депозитарними установами (крім обліку прав на цінні папери, які обліковуються на рахунку номінального утримувача), Національним банком України у визначених цим Законом випадках і депозитаріями-кореспондентами, номінальними утримувачами чи їх клієнтами, а облік цінних паперів і прав за цінними паперами - виключно Центральним депозитарієм або Національним банком України.

Частиною 1 статті 8 Закону України "Про депозитарну систему України" визначено, що підтвердженням прав на цінні папери та прав за цінними паперами, що існують в бездокументарній формі, а також обмежень прав на цінні папери у певний момент часу є обліковий запис на рахунку в цінних паперах депонента в депозитарній установі, а якщо права на відповідні цінні папери обліковуються на рахунку в цінних паперах номінального утримувача - обліковий запис на рахунку в цінних паперах власника цінних паперів в обліковій системі номінального утримувача, клієнта номінального утримувача.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України "Про депозитарну систему України" виписка з рахунка в цінних паперах номінального утримувача є документальним підтвердженням наявності на певний момент часу прав на цінні папери на рахунку номінального утримувача, що належать клієнтам номінального утримувача або клієнтам клієнта номінального утримувача, та не є підтвердженням права власності на цінні папери.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що на рахунку відповідача обліковуються акції, що підтверджується банківською випискою про стан рахунку в цінних паперах на 30.01.2024.

Пунктами 2.3, 3 договору, передбачено зобов`язання депонента сплачувати послуги зберігача у відповідності з затвердженими тарифами зберігача (дод. №1), котрі є невід`ємною частиною даного договору та не суперечать вимогам встановленим ДКЦПФР згідно з Антимонопольним комітетом України. Оплата послуг зберігача включає в себе вартість послуг в залежності від виконавчих дій та/або операцій згідно з тарифами зберігача. Плата за послуги надана зберігачем, вноситься депонентом щомісячно до 15 числа наступного за тим місяцем, в якому надавалися послуги, згідно акту прийому-передачі наданих послуг.

Позивачем відповідно до умов договору на адресу відповідача направлялись Акти-рахунки за період з січня 2016 року по грудень 2023 року включно, що підтверджується наявними в матеріалах справи списками згрупованих рекомендованих відправлень та фіскальними чеками, які не підписані та не оплачені відповідачем.

Суд зазначає, що не підписання відповідачем актів за умови відсутності письмової вмотивованої відмови, є фактом визнання відповідачем повного виконання позивачем своїх зобов`язань за договором, послуги вважаються наданими/виконаними у повному обсязі та прийнятими відповідачем без зауважень, відповідно останній зобов`язаний здійснити оплату послуг з обслуговування рахунку в цінних паперах за тарифами, за якими позивачем проводились нарахування.

За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Однак, суд зазначає, що станом на дату винесення рішення у даній справі, в матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем заборгованості за Договором про відкриття рахунку в цінних паперах №053/04 від 02.08.2004.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов договору, не здійснив своєчасне погашення заборгованості за надані позивачем послуги, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по сплаті за депозитарний облік прав на цінні папери у розмірі 14850,00 грн визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача за порушення виконання зобов`язань за договором штраф у сумі 7425,00, пеню - 40 074,25 грн, нараховану за період з 29.01.2023 по 28.01.2024; 3% річних - 2107,13 грн, розраховані за період з 16.12.2013 по 28.01.2024, інфляційні втрати в розмірі 8068,50 грн, нараховані за період з січня 2014 року по січень 2024 року.

Пунктом 6 договору сторони передбачили, що у випадку затримки сплати вартості наданих послуг зберігача депонент сплачує зберігачу пеню в розмірі 0,5% від загальної суми (за кожен день прострочення), що підлягає до сплати, а якщо платіж за надані депоненту депозитарні послуги прострочено більш ніж на тридцять днів, то така дія депонента вважається відмовою від виконання умов даного договору та зобов`язує депонента сплатити штраф у розмірі 50% від суми заборгованості депонента, визначеної на день фактичної сплати.

Згідно з приписами ст. ст. 216-218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами.

Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення.

Станом на день звернення позивача до суду розмір неустойки, яка нараховується за несвоєчасне виконання саме грошового зобов`язання, регулюється положеннями Закону України «Про несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.1996.

Згідно з частиною шостою статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане.

При цьому, слід звернути увагу, що законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Зважаючи на вищезазначене, суд зазначає, що приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього строку, але такий строк, з урахуванням положень статей 251, 252 ЦК України має бути визначений. При цьому, перебіг вказаного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.

У постанові від 09.03.2021 у справі №924/441/20 Верховний Суд дійшов висновку, що приписами частини 6 статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього строку, але такий строк, з урахуванням положень ст. ст. 251, 252 ЦК України має бути визначений. При цьому, перебіг вказаного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін. Зазначене стосується і строку позовної давності, який за своєю суттю є строком, згідно положень ст. 256 ЦК України, і також може бути збільшений за домовленістю сторін, але обов`язково повинен мати конкретно визначений період, зважаючи на положення ст. ст. 251, 252 ЦК України.

За таких підстав, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня за загальний період прострочки з 29.07.2023 по 28.01.2024 у розмірі 2637,17 грн, яка розрахована з урахуванням вимог Закону України «Про несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та частини шостої статті 232 ГК України. Відтак, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню.

Водночас, суд визнає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення штрафу в розмірі 7425,00,00 грн.

Згідно з ч. 4 ст. 213 ГК України штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Оскільки сторони самостійно передбачили додатково крім сплати пені ще й штраф, та враховуючи те, що положення пункту 6 договору не суперечить нормам законодавства, так як його зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу на суму неоплачених у встановлений строк послуг, і є правовим наслідком прострочення оплати послуг з вини відповідача, що не має нічого спільного із постійним нарахуванням пені за весь період неналежного виконання грошового зобов`язання, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення штрафу є обґрунтованою.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, пені та штрафу не суперечить статті 61 Конституції України. Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012р. № 06/5026/1052/2011.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, з наведених норм права вбачається, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку наведених позивачем у позовній заяві розрахунків 3% річних та інфляційних втрат у межах заявлених позивачем періодів, суд дійшов висновку про те, що вони є арифметично вірними, а відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню повністю.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, як і не надав контррозрахунків заявлених до стягнення сум.

При цьому, заяви про застосування строків позовної давності матеріали справи не містять, що виключає можливість застосування строку позовної давності, визначеного ст. 257, 258 ЦК України, до заявлених позовних вимог.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача повністю, оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій останнього.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаспорт" (вул. Сікевича Володимира (Молодогвардійська), 32, м. Київ, 03151; ідентифікаційний код 31744576) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" (вул. Єреванська, 1, м. Київ, 03087; ідентифікаційний код 23697280) 14850,00 грн - простроченої заборгованості за депозитарний облік прав на цінні папери, 2637 грн 17 коп. - пені, 7425,00 грн - штрафу, 2107 грн 13 коп. - 3% річних, 8068 грн 50 коп. - інфляційних втрат та 3028,00 грн - витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

5. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено та підписано: 19.03.2024.

Суддя А.І. Привалов