Ухвала

від 18.03.2024 по справі 916/5388/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

"18" березня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/5388/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши справу

за позовом: Корпорації "ПНЕВМОТЕК" (код ЄДРПОУ 31780136, 02222, м. Київ, вул. Електротехнічна, буд. 44б)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВА КОМПАНІЯ "ГРЕГОРІ АРБЕР" (код ЄДРПОУ 38478882, 65104, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, буд. 20)

про стягнення 2892,66 грн.

в с т а н о в и в:

Позивач Корпорація "ПНЕВМОТЕК" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВА КОМПАНІЯ "ГРЕГОРІ АРБЕР" про стягнення 2892,66 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем Договору поставки, укладеного у спрощений спосіб.

Ухвалою від 19.12.2023 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений господарським судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.

Ухвалою від 27.12.2023 позовну заяву Корпорації "ПНЕВМОТЕК" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, вирішено інші процесуальні питання.

16.02.2024 до суду надійшло клопотання позивача про стягнення судових витрат, в якому зазначено, що 23.01.2024 відповідачем здійснено погашення заборгованості в розмірі 2892,66 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №482 від 23.01.2024. Таким чином, як зазначає позивач, між сторонами відсутній предмет спору.

Водночас, позивач, з посиланням на приписи ст.130 ГПК України, просить стягнути на його користь з відповідача судовий збір у розмірі 2684,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Суд зазначає, що згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012 року).

Європейський суд, щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, судом було здійснено розгляд справи поза межами строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, впродовж розумного строку.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши клопотання позивача про стягнення судових витрат, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

За змістом положень частин першої і другої статті 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У статті 13 ГПК України зазначено, що господарське судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює, у випадку необхідності, учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Як предмет спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник спір між позивачем і відповідачем. Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а, відповідно, і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Суд закриває провадження у справі за відсутності предмета спору у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Між цим, суд відзначає, що закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Так, предметом спору в цій справі є грошові кошти в загальному розмірі 2892,66 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача, у зв`язку з неналежним виконанням останнім умов укладеного між сторонами у спрощений спосіб договору поставки.

Як вбачається з поданої позивачем платіжної інструкції №482 від 23.01.2024, відповідачем вищевказана заборгованість була повністю погашена.

Законодавець зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору (пункт 2 ч. 1 статті 231 ГПК України), зокрема, у таких випадках:

- припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань;

- спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Отже, враховуючи, що після відкриття провадження у цій справі заборгованість у сумі 2892,66 грн. була погашена шляхом її повної оплати, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією, суд, з врахуванням вищевказаних норм законодавства, вважає за необхідне закрити провадження у справі №916/5388/23 в частині вимог позивача про стягнення з відповідача вищевказаної основної заборгованості на підставі п. 2 ч. 1 ст.231 ГПК України.

Крім цього, частиною 4 статті 231 ГПК України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Позивачем, з посиланням на положення ст.130 ГПК України, заявлено клопотання про покладення на відповідача судових витрат у розмірі 2684,00 грн. судового збору та 5000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Обґрунтовуючи клопотання позивач зазначає, що стаття 130 ГПК України визначає процесуальний механізм розподілу витрат у разі, в тому числі, закриття провадження у справі. Якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. При цьому, пункт 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" визначає, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі.

Отже, на переконання позивача, він, у разі закриття провадження у справі, вправі діяти альтернативно: або відшкодовувати судові витрати шляхом їх покладення на відповідача, або клопотати про повернення судового збору з Державного бюджету України.

Розглянувши клопотання позивача, суд зауважує наступне.

Стаття 123 Гоосподарського процесуального кодексу України визначає види судових витрат, до яких належать судовий збір та витрати, пов`язані з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2021 у справі №550/936/18 зазначила, що питання про стягнення (визначення, розподіл) судових витрат вирішується зазвичай при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору по суті з ухваленням рішення суду. Окремо питання про стягнення судових витрат вирішується у разі, якщо судом воно не вирішувалося при ухваленні відповідного судового рішення про закінчення розгляду справи.

При цьому, підстави закриття провадження у справі зазначені у статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Так, Кодексом встановлено можливість закриття провадження у справі на підставі відмови позивача від позову і прийняття такої відмови судом (п.4 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України).

Право позивача на відмову від позову на будь-якій стадії провадження у справі гарантується, про що визначено у ст.191 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема: спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства (п.1); після відкриття провадження у справі між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу або третейського суду, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана (п.5); настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва (6); сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом (7).

В свою чергу, пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд закриває провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмету спору.

Отже, вирішення питання про відшкодування понесених позивачем витрат у разі закриття провадження у справі залежить від фактичних обставин, які стали підставою для такого закриття.

У статті 130 Господарського процесуального кодексу України, яка має назву "Розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду" закріплені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат, зокрема, у разі закриття провадження у справі

Так, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача (ч.3 ст.130 Господарського процесуальтного кодексу України)

Отже, процесуальним законом передбачено право позивача на одержання відшкодування понесених ним судових витрат за рахунок відповідача, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову.

У заяві про стягнення судових витрат позивач посилається на друге речення ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України та просить покласти на відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу і судовий збір, оскільки не підтримує позовні вимоги внаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову.

Разом з тим, поза увагою позивача залишено перше речення наведеної норми процесуального закону, а саме - у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача.

Суд зазначає, що правова конструкція наведеної норми не передбачає стягнення понесених позивачем витрат з відповідача у разі закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмету спору, оскільки у даній статті мова йде про таку можливість лише у разі відмови позивача від позову у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем, що відрізняється від закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмету спору.

При цьому суд враховує позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 23.12.2020 у справі №922/418/20, а саме, що вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат на підставі положень ч.3 ст.130 Господарського процесуального кодексу України, які є спеціальною нормою, суд має виходити з наявності факту закриття провадження у справі саме внаслідок відмови позивача від позову через задоволення відповідачем заявлених до нього вимог після відкриття провадження у справі.

Таким чином, суд може стягнути понесені позивачем судові витрати з відповідача на підставі його заяви та за умови задоволення позову відповідачем після пред`явлення позову. При цьому відсутність предмета спору не є підставою для стягнення понесених позивачем у справі витрат з відповідача.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13.06.2023 у справі №911/362/22.

З огляду на викладене, суд роз`яснює, що друге речення ч.3 ст.130 Господарського процесуального кодексу України підлягає застосуванню у разі відмови позивача від позову та, як наслідок, закриття провадження у справі на підставі п.4 ч. 1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом ч.3 ст.130 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням практики її застосування, вирішення питання про відшкодування понесених позивачем витрат у разі його відмови від позову ставиться у залежність від встановлення обставин задоволення позовних вимог відповідачем після пред`явлення позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.10.2021 у справі №905/2145/20.

Таким чином, враховуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду, суд зазначає, що положення ч.3 ст.130 Господарського процесуального кодексу України передбачають розподіл судових витрат внаслідок закриття провадження у справі на підставі п.4 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України (позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом), а не на підставі п.2 цієї ж статті (відсутній предмет спору).

В даному випадку позивач не звертався до суду із заявою про відмову від позову, а господарським судом постановлено про закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки після відкриття провадження у справі позивачем подано докази про сплату відповідачем заборгованості, яка є предметом спору, - тобто за відсутності предмету спору, що унеможливлює застосування приписів ч.3 ст.130 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання стосовно стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу.

За наведених обставин, клопотання відповідача є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Що стосується витрат позивача на оплату судового збору, то згідно ст.7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі, зокрема, закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Враховуючи, що судом було закрито провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору, питання щодо повернення позивачу судового збору буде вирішено судом після подання останнім відповідного клопотання про повернення судового збору з Державного бюджету України на підставі ст.7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 234-235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

1. Провадження у справі №916/5388/23 за позовом Корпорації "ПНЕВМОТЕК" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВА КОМПАНІЯ "ГРЕГОРІ АРБЕР" про стягнення 2892,66 грн. закрити.

2. У задоволенні клопотання Корпорації "ПНЕВМОТЕК" про стягнення судових витрат відмовити.

3. Ухвалу направити учасникам провадження.

Суддя М.Б. Сулімовська

Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її підписання.

Ухвала підписана 18.03.2024.