Рішення

від 21.11.2023 по справі 761/14483/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/14483/23

Провадження № 2/761/7133/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Фролової І.В.,

секретаря судового засідання - Коломійця А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві в особі ліквідаційної комісії про зняття арешту з майна,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом, в якому просив скасувати арешт, накладений слідчим Управлінням Головного управління МВС України в м. Києві, а саме постановою ст. сл. Вдовенко О.М, к/c 0-13942 на транспортний засіб марки SUBARU LEGACY, 2007 року випуску, шасі № НОМЕР_1 , номер НОМЕР_2 .

Позовні вимоги вмотивовані тим, в рамках розгляду кримінальної справи №10-13942, на транспортний засіб позивача було накладено арешт СУ ГУМВС України в місті Києві. Розгляд кримінальної справи №10-13942 в Печерському районному суді міста Києва завершився винесенням вироку від 27.02.2009 року по справі № 1-30/09, який був частково змінений ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 17.06.2009 року. При винесенні вироку, питання про скасування арешту вирішено не було. При цьому позивач стверджує, що матеріали судової справи № 1-30/09 були знищені згідно акту №791 від 09.01.2014 року у зв`язку із закінченням терміну зберігання. В зв`язку з наявністю обтяження порушуються права позивача на володіння, користування та розпорядження майном. Вказане стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 06 червня 2023 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 06 вересня 2023 року було витребувано у Головного управління національної поліції у місті Києві (адреса місцезнаходження - 01601, м. Київ, Володимирська, буд. 15, код ЄДРПОУ 40108583) наступні документи/інформацію: постанову ст. сл. Вдовенко О.М. к/с 0-13942 про накладення арешту на транспортний засіб марки SUBARU LEGACY, 2007 року випуску, шасі № НОМЕР_1 , номер НОМЕР_2 ; інформацію про хід розгляду кримінальної справив межах якої було винесено постанову ст. сл. Вдовенко О.М, к/с 0-13942 про накладення арешту на транспортний засіб марки SUBARU LEGACY, 2007 року випуску, шасі № НОМЕР_1 , номер НОМЕР_2 .

08 вересня 2023 року на адресу суду надійшов відзив Головного управління національної поліції у місті Києві. У відзиві на позов представник відповідача заперечує щодо задоволення позову, зазначає, що на правовідносини, пов`язані з вирішенням питання про припинення арешту майна, поширюються норми КПК України 1960 року.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, судом було встановлено наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Судом встановлено, що постановою старшого слідчого Вдовенко О.М, к/c 10-13942 було накладено арешт на транспортний засіб марки SUBARU LEGACY, 2007 року випуску, шасі № НОМЕР_1 , номер НОМЕР_2 в рамках розгляду кримінальної справи №10-13942 відносно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 за ознаками злочинів, передбачених ч.4 с.190, ч.3 ст.28 ч.2 ст.358, ч.3 ст.28 ч.3 ст.358, ч.3 ст.28 ч.2 ст.200 КК України.

Згідно інформації з Головного сервісного центру МВС від 11.04.2023 р., в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів міститься інформація щодо транспортного засобу марки SUBARU LEGACY, 2007 року випуску, шасі № НОМЕР_1 , номер НОМЕР_2 - арешт, примітка: пост. ст. сл. Вдовенко О.М. , Вдовенко О.М , к/c 10-13942 перенесено з АІС.

Згідно листа Головного управління Національної поліції у м. Києві НПУ від 14.11.2023, кримінальна справа № 10-3942 СУ ГУМВС у м. Києві 30.09.2008 була направлена до Печерського районного суду у м. Києві та до органів досудового розслідування більше не поверталась. 27.02.2009 у вказаній кримінальній справі суддею Печерського районного суду м. Києва винесено обвинувальний вирок.

Вироком Печерського районного суду м. Києва від 27.02.2009 року у справі №1-30/09 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 визнано винними у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.190, ч.2 ст.200, ч.2 ст.358 та ч.3 ст.358 КК України і призначено їм покарання. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 17.06.2009 року, апеляцію прокурора Пластуна М.С., який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишено без задоволення.

Згідно відповіді Печерського районного суду міста Києва від 20.03.2023, матеріали кримінальної справи № 1-30/09 згідно акту № 791 від 09.01.2014 були знищені у зв`язку із закінчення строків зберігання.

Щодо позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У даній справі позивач оскаржує арешт, накладений у межах кримінального провадження за правилами КПК України 1960 року. При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт підлягав скасуванню органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно із статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Після закінчення кримінальної справи (в даному випадку вироком суду) відповідне втручання у право власності фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Такі правомірні очікування ґрунтуються на закріпленому у статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції головному обов`язку держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність, утверджувати й забезпечувати права і свободи та надавати людині ефективний засіб їх юридичного захисту.

Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття після припинення кримінальної справи обов`язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, у виниклих правовідносинах кримінальний процесуальний закон не передбачає.

Відповідно до пункту дев`ятого розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Ця норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

З огляду на зазначене на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються норми КПК України 1960 року.

Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі.

Шляхів виправлення помилки, допущеної слідчим, прокурором або судом у зв`язку з неприйняттям обов`язкового рішення про скасування арешту майна, після припинення кримінальної справи, КПК України 1960 року не встановлював.

Згідно із статтею 174 КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба.

З урахуванням цього, вирішення питання про припинення втручання у право власності ОСОБА_1 шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року не буде ефективним способом захисту порушеного права.

Разом із тим, слідчий суддя наділений повноваженнями вирішувати такі клопотання під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чинним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження, в тому числі у припиненій кримінальній справі, чинний Кодекс не передбачає.

Водночас слідчий суддя, як і інші органи державної влади та їх посадові особи, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9 КПК України є законність, що передбачає обов`язок суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України, вимог інших актів законодавства.

Оскільки відповідно до вимог кримінального процесуального закону вирішення питання про зняття арешту з майна можливе лише в межах кримінального провадження, розгляд відповідного клопотання ОСОБА_1 за правилами кримінального судочинства вимагав би повторного порушення кримінальної справи стосовно нього. Проте початок нового розслідування додатково зумовить правову невизначеність у зв`язку з повторенням ризиків офіційної констатації злочинності поведінки позивача і таким чином призведе до погіршення її правового становища. Означений спосіб розв`язання порушеного ОСОБА_1 питання є недопустимим з точки зору досягнення мети захисту його прав та законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 28 КПК України 1960 року суд кримінальної юстиції компетентний розглядати цивільний позов лише разом із кримінальною справою, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, і лише у разі, якщо його заявляє особа, котра зазнала матеріальної шкоди від злочину і пред`являє вимогу про її відшкодування до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за його дії.

За правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18), нормативна неврегульованість порядку захисту права людини, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища людини, яка зазнає негативних наслідків від перешкод в отриманні реальної можливості виправити помилку, та перебуває у стані невизначеності тривалий час.

Після припинення кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. При цьому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.

Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин.

Судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв`язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження.

Скасування арешту майна, накладеного слідчим у кримінальній справі, яку знищено, не пов`язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин.

За таких обставин вирішення цього питання судом у порядку цивільного судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юстиції та не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові 17.03.2023 р. у справі № 363/2043/20.

У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та незнятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Натомість питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та нескасованого після закриття слідчим кримінального провадження, має вирішувати слідчий суддя за правилами кримінального судочинства.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Даючи юридичну оцінку наданим по справі доказам, враховуючи те, що у даному випадку існування арешту на майно порушує право позивача, потрібно скасувати арешт, накладений на транспортний засіб ОСОБА_1 .

Щодо розподілу судових витрат, суд дійшов наступних висновків.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).

Оскільки позовні вимоги задоволені у повному обсязі, суд відповідно до ст.88 ЦПК України стягує з відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог.

Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ст. 141 ЦПК України й судові витрати (судовий збір) у сумі 1 073,60 гривень стягнути в рівних частинах з відповідачів на користь позивача, а саме з кожного з відповідачів по 536,80 гривень.

Керуючись, ст. 41 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 321 ЦК України, ст.ст. 2-5,12-13, 19, 76-92, 95, 141, 187, 211, 223, 258-259, 264-265, 268, 272-273, 280, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві в особі ліквідаційної комісії про зняття арешту з майна - задовольнити.

Скасувати арешт, накладений Слідчим Управлінням Головного управління МВС України в м. Києві, постановою старшого слідчого Вдовенко О.М, к/с 10-13942 на транспортний засіб марки SUBARU LEGACY, 2007 року випуску, шасі № НОМЕР_1 , номер НОМЕР_2 .

Стягнути з Головного управління Національної поліції у місті Києві, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 073,60 гривень.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

ОСОБА_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ,

Головне управління Національної поліції у місті Києві, адреса місцезнаходження - м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15, код ЄДРПОУ 40108583,

Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві в особі ліквідаційної комісії, адреса місцезнаходження - м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15, код ЄДРПОУ 08592201.

Повний текст рішення виготовлений 10 січня 2024 року.

Суддя: