Рішення

від 19.03.2024 по справі 240/3333/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2024 року м. Житомир справа № 240/3333/24

категорія 105000000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, про визнання протиправною та скасування вимоги,

установив:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (далі відповідач) від 04 січня 2024 року у ВП №69680077.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржувана вимога є неправомірною, оскільки при прийнятті рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року по справі №240/15679/21 не було закріплено розмір мінімальної заробітної плати, який повинен застосовуватися як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду. Указує, що при прийнятті оскаржуваної вимоги, державний виконавець не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №240/4937/18 викладені в ухвалі від 24 червня 2020 року, у якій указано, що у разі зміни чинного законодавства України, яким регулюються питання соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідач повинен керуватися нормами законів, чинних на час призначення (нарахування) виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Ухвалою суду від 11 березня 2024 року позов прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні з наданням відповідачу строку для подання відзиву на позов. Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області (далі ГУ ПФУ в Житомирській області). Вказаною ухвалою, також витребувано у відповідача належним чином засвідчені матеріали виконавчого провадження №69680077 і всі матеріали, що були, або які мали бути взяті ними до уваги при прийняті рішення, вчиненні дій, допущення бездіяльності з приводу яких подано позов.

18 березня 2024 року відповідач надав відзив на позов, в якому просить у його задоволенні відмовити. Зазначає, що у виконавчому листі, виданому на виконання рішення суду у справі №240/15679/21, чітко вказано порядок його виконання та спосіб, а саме зобов`язання боржника здійснити нарахування та виплату доплати до пенсії з 01 березня 2021 року, а також встановлено її розмір, що має дорівнювати двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет на відповідний рік). Саме тому, розмір щомісячного підвищення до пенсії, на який має право стягувач, становить дві мінімальні заробітні плати, встановлені законом на Державний бюджет України на відповідний рік, відповідним роком є календарний рік, у якому здійснюється нарахування та виплата коштів, тобто ця величина повинна відповідати таким показникам заробітної плати, що встановлена Законом України про Державний бюджет на кожен відповідний рік та є змінною величною.

18 березня 2024 року до суду надійшли пояснення, у яких ГУ ПФУ в Житомирській області просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Указує, що з 1 січня 2024 року набув чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 рок №3460-ІХ (далі Закон України №3460-ІХ), відповідно до статті 8 якого визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень. Норма абзацу 4 статті 8 Закону України №3460-ІХ законодавчо, у відповідності до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, розмежовує показники мінімальної заробітної плати, яка застосовується при розрахунках оплати праці, та не пов`язаних із заробітною платою, з метою уможливлення використання мінімальної заробітної плати як ключового інструменту регулювання розміру оплати праці в країні. Таким чином, в згаданій нормі відсутня однопредметність правового регулювання застосування величини заробітної плати. Є чітко визначена величина заробітної плати (як винагороди за виконану роботу, згідно Закону України «Про оплату праці» на 2024 рік у місячному розмірі: з 1 січня 7100 гривень, з 1 квітня 8000 гривень і чітко визначений розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень.

Суд установив, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року у справі №240/2855/19 зобов`язано ГУ ПФУ в Житомирській області з 01 березня 2021 року здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).

Постановою від 18 серпня 2022 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження ВП №9680077 з виконання виконавчого листа №240/15679/21, виданого 18 липня 2022 року.

04 січня 2024 року державний виконавець звернувся до боржника (ГУ ПФУ в Житомирській області) з вимогою про здійснення нарахування та виплату підвищення до пенсії, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) з урахуванням її зміни на відповідний календарний рік.

З 01 січня 2024 року при перерахунку пенсії ОСОБА_1 застосовано розмір мінімальної заробітної плати, яка застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду 1600,00 грн відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік».

Розмір пенсії станом на 01 лютого 2024 року становить 9977,74 грн, у тому числі 3200,00 грн підвищення за проживання на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному на виконання рішення суду (1600,00 грн.х2).

З 01 лютого 2024 року виплата належної суми пенсії здійснюється у розмірі, визначеному на виконання рішення суду.

За період з 01 березня 2021 року по 31 січня 2024 року, нарахована доплата пенсії в розмірі 210520,00 грн, яка включена до підсистеми «Реєстр судових рішень», що підтверджується витягом з реєстру рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою.

Уважаючи вимогу державного виконавця протиправною, ОСОБА_1 подав цей позов до суду.

Учасники справи у судове засідання не прибули, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до частини 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно частини 9 цієї правової норми, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відтак, 19 березня 2024 року суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження розгляду справи у порядку письмового провадження, про постановив протокольну ухвалу.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України № 1404-VIII).

У частині 1 статті 1 цього Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Абзацом 1 пункту 9 Розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року №512/5 визначено, що вимога виконавця є письмовим документом, який складається у випадках, передбачених Законом, та є обов`язковою для виконання органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами щодо надання виконавцю документів або їх копій, необхідних для здійснення його повноважень, вчинення інших дій, необхідних для виконання рішення.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України № 1404-VІІІ, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частинами 1 та 5 статті 26 Закону України № 1404-VIII передбачено, що за заявою стягувача виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до статті 76 Закону, за невиконання законних вимог виконавця, порушення вимог цього Закону, у тому числі за несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, ненадання боржником на вимогу виконавця декларації чи зазначення у декларації неправдивих відомостей або неповідомлення про зміну таких відомостей, неповідомлення боржником про зміну місця проживання (перебування) чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом виконавця, винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

За наявності ознак кримінального правопорушення в діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи в інший спосіб порушує вимоги закону про виконавче провадження, виконавець складає акт про порушення і звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 74 Закону № 1404, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Таким чином, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право зокрема, складати вимоги, які є обов`язковими до виконання, невиконання яких тягне за собою певні наслідки.

Матеріали справи свідчать, що державним виконавцем 18 серпня 2022 року прийнято постанову, якою відкрито виконавче провадження №69680077.

На реалізацію наданих Законом України №1404-VIII повноважень, державний виконавець у межах виконавчого провадження, у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», виніс вимогу від 04 січня 2024 року.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши правомірність прийнятого відповідачем рішення згідно вимог частини 2 статті Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що таке вказаним вище критеріям відповідає, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 25 червня 2020 року у справі №520/2261/19, визначений статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок відповідача суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною 1 цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 21 червня 2023 року у справі №916/3027/21.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень у ході розгляду справи довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.

Посилання позивача на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 24 червня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 суд до уваги не приймає, оскільки у такі наведена правова позиція щодо законодавства, яким повинен керуватися відповідач ГУ ПФУ у Житомирській області на час призначення (нарахування) виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Тим часом у розглядуваній справі позивач оскаржує рішення державного виконавця вимогу, складену та направлену під час примусового виконання рішення суду.

Отже висновки Великої Палати Верховного Суду у зазначеній ухвалі не є застосовними до спірних правовідносин.

З огляду на викладене, враховуючи встановлені у справі обставини та положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини, відсутність інших доводів позивача на обґрунтування заявлених вимог, суд уважає їх недоведеними, а позов таким, що не підлягає задоволенню з наведених вище підстав.

За відсутності документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.

Керуючись положеннями статей 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом десяти днів з дати його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис