Рішення

від 19.03.2024 по справі 420/1692/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/1692/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді:Юхтенко Л.Р.,

розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса листування: АДРЕСА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , місце перебування: АДРЕСА_3 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_4 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 15 січня 2024 року (документ сформований в системі Електронний суд 12.01.2024) надійшла позовна заява ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса листування: АДРЕСА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , місце перебування: АДРЕСА_3 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_4 ), відповідно до якої позивач просить:

Визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.11.2022 року по 17.12.2023 року включно.

Зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.11.2022 року по 17.12.2023 року включно відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100.

Ухвалою суду від 19 січня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у порядку ч. 5 ст. 262 КАС України.

Вказаною ухвалою відповідача зобов`язано протягом п`ятнадцяти днів з моменту отримання копії ухвали про відкриття провадження надати суду інформацію щодо здійснення/нездійснення нарахувань середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені позивачу за період з 25.11.2022 року по 17.12.2023 року включно та відповідні докази; Копію розрахункового листа позивача на день звільнення; Копії розрахункового листа позивача щодо виконання рішення суду по справі № 420/14009/21, по справі № 420/17338/22 та по справі № 420/16555/22 із зазначенням дати виплати; Довідку про середньоденний заробіток позивача за останні два місяці перед звільненням.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач проходив військову службу з 17.08.2016 року по 30.04.2021 року у військовій частині НОМЕР_2 .

Відповідно до наказу № 134-ОС від 30.04.2021 року позивача з 30.04.2021 року було звільнено з військової служби.

Позивач зазначив, що у період проходження військової служби йому не у повному обсязі була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.

У зв`язку з цим він був вимушений звертатися до суду за захистом свого порушеного права.

Так, позивач зазначив, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.10.2021 року по справі № 420/14009/21, 25.11.2022 року позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 17.08.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін січень 2008 року в сумі 58046,34 грн.

Позивач зазначив, що з метою виплати компенсації за звільнення без повного розрахунку позивач знову звернувся до суду, та постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2023 року у справі № 420/17339/22 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.05.2021 року по 31.10.2021 року у розмірі 18497, 75 грн.

Також позивач зазначив, що постановою Верховного Суду від 28.08.2023 року у справі № 420/17338/22 скасовано постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2023 року та залишено в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року, яким зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача фіксовану індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 30.04.2021 року в сумі 166492,76 грн.

Окрім цього позивач зазначив, що 13.12.2023 року на виконання постанови Верховного Суду від 28.08.2023 року у справі № 420/17338/22 відповідачем виплачено позивачу щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення в сумі 134026,67 грн.

Також рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2023 року у справі № 420/16555/22 зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення з 30.01.2020 по 31.12.2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року; та за період 01.01.2021 по 30.04.2021 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 та зобов`язано здійснити перерахунок та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні за 6 років з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року.

Позивач зазначив, що 18.12.2023 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2023 року у справі № 420/16555/22 відповідачем здійснено перерахунок суми 52621, 32 грн.

Таким чином, позивач вважає, що оскільки крайня дата періоду, який розглядався у суді щодо виплати позивачу середнього заробітку у справі № 420/17339/22 24.11.2022 року, а останню виплату відповідачем здійснено 18.12.2023 року, то, на думку позивача, відповідачем додатково затримано розрахунок при звільненні з 25.11.2022 року по 17.12.2023 року на 388 днів.

Разом з цим позивачу не було нараховано та не виплачено середнього заробітку за час несвоєчасної виплати належних йому сум, що є, на його думку, протиправним.

Позивач вважає, що такі дії відповідача є протиправними, а тому має бути порушено питання відповідальності відповідача за затримку розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення, яке врегульовано приписами ст. ст. 116, 117 КЗпП України, і у нього виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки виплати відповідно до ст. ст. 116, 117 КЗпП України.

На думку позивача, норми ст. 117 КЗпП України в редакції, що почала діяти 19.07.2022 не підлягають застосуванню, оскільки на момент звільнення позивача до цієї норми виплата середнього заробітку повинна здійснюватися за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Позивач просить врахувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19 щодо застосування механізму розрахунку істотності частки середнього заробітку.

До суду 12 лютого 2024 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вхід. № 5906/24), відповідно якого представник відповідача позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні, зазначивши, що відповідно до приписів ст. 117 КЗпП України в редакції Закону від 01.07.2022 року № 2352-ІХ сума середнього заробітку не може бути більшою як за шість місяців, а саме: 180 днів * 441,40 = 79452 грн, а не період, який просить позивача.

Разом з цим представник відповідача звернув увагу, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями, а проходять службу, а тому приписи КЗпП України не поширюються на військовослужбовців.

Також на думку представника відповідача, аналіз норм ст.ст. 47,116,117 КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належної звільненому працівникові заробітної плати у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Окрім цього представник відповідача зазначає, що виплата індексації грошового забезпечення не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку в розумінні переліку підстав визначеного у Порядку № 100.

До суду не надходила відповідь на відзив.

Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, судом у справі встановлені такі факти та обставини.

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (І категорії) Південного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України від 17 серпня 2016 року № 347-ОС «По особовому складу» сержанта ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу загону та поставлено на всі види забезпечення з 17 серпня 2016 року.

Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 30.04.2021 року № 134-ОС «Про особовий склад» прапорщика ОСОБА_1 , звільненого наказом начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України № 133-ОС від 29 квітня 2021 року у відставку, виключено із списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення з 30 квітня 2021 року.

Суд встановив, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.10.2021 року по справі № 420/14009/21, 25.11.2022 року позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 17.08.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін січень 2008 року в сумі 58046,34 грн., що підтверджено випискою банку по картковому рахунку позивача.

Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру судових рішень суд встановив, що постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2023 року у справі № 420/17339/22 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.05.2021 року по 31.10.2021 року у розмірі 18497, 75 грн.

Також позивач зазначив, що постановою Верховного Суду від 28.08.2023 року у справі № 420/17338/22 скасовано постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2023 року та залишено в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року, яким зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача фіксовану індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 30.04.2021 року в сумі 166492,76 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що 13.12.2023 року на виконання постанови Верховного Суду від 28.08.2023 року у справі № 420/17338/22 відповідачем виплачено позивачу щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення в сумі 134026,67 грн., що підтверджено випискою банку по картковому рахунку позивача.

Також у позовній заяві позивач зазначив, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2023 року у справі № 420/16555/22 зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення з 30.01.2020 по 31.12.2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року; та за період 01.01.2021 по 30.04.2021 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 та зобов`язано здійснити перерахунок та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні за 6 років з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року.

Відповідно до матеріалів справи суд встановив, що 18.12.2023 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2023 року у справі № 420/16555/22 відповідачем здійснено перерахунок суми 52621, 32 грн., що також підтверджено випискою банку по картковому рахунку позивача.

Позивач вважає, що він має право на додаткову виплату середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, оскільки крайня дата періоду, який розглядався у суді щодо виплати позивачу середнього заробітку у справі № 420/17339/22 24.11.2022 року, а останню виплату відповідачем здійснено 18.12.2023 року, то, на думку позивача, відповідачем додатково затримано розрахунок при звільненні з 25.11.2022 року по 17.12.2023 року на 388 днів.

Судом досліджено довідки про розміри основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 з січня по грудень 2018 року, з січня по грудень 2019 року, з січня по грудень 2020 року, з січня по травень 2021 року.

Також судом досліджена довідка № 10 від 02.02.2024 року про розмір середньоденного грошового забезпечення та розмір середньомісячного грошового забезпечення ОСОБА_1 , витяги з розрахунково-платіжних відомостей стосовно позивача та довідки про виконання судових рішень стосовно позивача.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать задоволенню частково, з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини першої ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до статей 1 та 2 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин другої-третьої ст. 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 1282-ХІІ).

Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Сукупний аналіз наведених норм права доводять, що індексація грошового забезпечення є невід`ємною складовою грошового забезпечення та підлягала виплаті при звільненні позивача.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Натомість врегульовано Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, яка неодноразово підтримана Верховним Судом (постанова від 04.12.2019 справа №825/66/16, постанова від 02.10.19 справа №817/1227/18, постанова від 10.09.2019 справа №814/2791/16, постанова від 19.06.2019 справа № 820/3312/17) за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби органів внутрішніх справ.

Також Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, що була підтримана у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17, висловлено правову позицію, відповідно до якої статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Тому суд доходить висновку, щодо застосування до спірних правовідносин статей 116, 117 КЗпП України.

Також суд зазначає, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Таким чином, положення статті 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України в редакції чинної на час звільнення позивача, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем, що 13.12.2023 року на виконання постанови Верховного Суду від 28.08.2023 року у справі № 420/17338/22 відповідачем виплачено позивачу щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення в сумі 134026,67 грн., та 18.12.2023 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2023 року у справі № 420/16555/22 відповідачем здійснено перерахунок грошового забезпечення в сумі 52621, 32 грн., що також підтверджено випискою банку по картковому рахунку позивача.

З урахуванням того, що відповідач не здійснив повний розрахунок із позивачем на дату його звільнення, суд погоджується з доводами представника позивача, що у позивача виникло право на відшкодування втрат.

Разом з цим суд зазначає, що позивач звертається вдруге із позовною заявою щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки.

Так, постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2023 року у справі № 420/17339/22 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.05.2021 року по 31.10.2021 року у розмірі 18497, 75 грн.

У постанові від 27.06.2023 року у справі № 420/17339/22 суд апеляційної інстанції зазначив: «…суд першої інстанції правомірно враховує, що з 19.07.2022 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 р. (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму ст.117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (25.11.2022 року), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст.117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 01.05.2021, проте не більш як за шість місяців, що становить 183 календарні дні (з 01.05.2021 по 31.10.2021).

Із цього слідує, що середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного ст.117 КЗпП України шестимісячного терміну становить 80776,20 грн. (441,40 грн. х 183 календарних днів).»… та … "…з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 18497,75 грн. ( 441,40 грн. х 183 календарних днів х22,9%), з урахуванням істотності частки недоплаченої суми".

Таким чином, доводи представника позивача щодо поширення на спірні правовідносини ст. 116,117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 р. відхиляються судом, оскільки позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки при звільненні за період з 25.11.2022 року по 17.12.2023 року, тобто за той період, коли вже діяла ст. 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в редакції чинної на час здійснення виплати індексації грошового забезпечення та перерахованого грошового забезпечення, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

За таких встановлених судом обставин, суд доходить висновку, що позовні вимоги визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.11.2022 року по 17.12.2023 року, є частково правомірними та належать задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.11.2022 року по 24.05.2023 року.

В решт позовних вимог слід відмовити, оскільки відповідно до ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Стосовно позовних вимог зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.11.2022 року по 17.12.2023 року включно відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100, суд зазначає таке.

Статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Тому наведені позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток є безпідставними та не належать задоволенню.

Належним способом захисту прав є стягнення з відповідача на користь визначеного судом розміру відшкодування за час затримки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і зазначила, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

- Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

- Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд зазначає, що стаття 117 КЗпП України - це відповідальність, яка покладається на роботодавця за несвоєчасний розрахунок з працівником при звільненні.

Метою, яка закладена законодавцем у зміст процедури відшкодування, передбаченої ст. 117 КЗпП, є компенсація працівникові майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Разом з цим, суд враховує, що на дату звільнення між сторонами не існував спір з питань виплати індексації грошового забезпечення, та розміру грошового забезпечення в цілому.

Тому оцінюючи у сукупності обставини у справі, поведінку сторін, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, та те, що позивачу вже був виплачений середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає, що достатнім та співмірним розміром середнього заробітку за затримку буде сума 10000 грн, яка належить стягненню на користь позивача з урахуванням обов`язкових відрахувань.

Також суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

За таких встановлених судом обставин, суд доходить висновку щодо виходу за межі позовних вимог та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за період з 25.11.2022 року по 24.05.2023 року включно в розмірі 10000 грн. з урахуванням обов`язкових відрахувань.

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, оцінюючи встановлені факти, суд дійшов висновку, що відповідач, заперечуючи проти позову частково не довів, з посиланням на відповідні докази, правомірності своїх дій, а тому позовні вимоги належать задоволенню частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, жодні судові витрати не належать стягненню з відповідача на його користь.

Також у зв`язку з тим, що судові витрати пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз в цій справі відсутні, жодні судові витрати не належать відшкодуванню за рахунок державного бюджету.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса листування: АДРЕСА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , місце перебування: АДРЕСА_3 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_4 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_4 ) у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса листування: АДРЕСА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , місце перебування: АДРЕСА_3 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.11.2022 року по 24.05.2023 року включно.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса листування: АДРЕСА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , місце перебування: АДРЕСА_3 ) середній заробіток за період з 25.11.2022 року по 24.05.2023 року включно в розмірі 10000 грн. (десять тисяч гривень 00 копійок) з урахуванням обов`язкових відрахувань.

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 295,297 КАС України, з урахуванням п.п.15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя Л.Р. Юхтенко