Рішення

від 18.03.2024 по справі 520/37281/23

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2024 року № 520/37281/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Заічко О.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військового інституту танкових військ Національного технічного університету Харківський політехнічний інститут (вул. Полтавський шлях, буд. 192, м. Харків, 61098, код ЄДРПОУ 07905262) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з зазначеним адміністративним позовом, у якому просить суд:

визнати протиправними дії Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківськийполітехнічнийінститут» щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у період з 01.02.2020 по 21.10.2021 грошового забезпечення,грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпусткияк учаснику бойових дій, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1січня відповідного календарного року;

зобов`язати Військовий інститут танкових військ Національного технічного університету «Харківськийполітехнічний інститут» здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.02.2020по 31.12.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020рік, зурахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням,визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатнихосіб, встановленогоЗаконом України Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

зобов`язати Військовий інститут танкових військ Національного технічного університету «Харківськийполітехнічний інститут» здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.01.2021р. по 21.10.2021р., грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021рік, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхоммноження розміру прожитковогомінімуму дляпрацездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет Українина 2021рік станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України«Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового іначальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем нарахування та виплата грошевого забезпечення були здійснені не в повному обсязі, а саме у період з 01.02.2020 по 21.10.2021 нарахування проводилось без врахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний календарний рік.

По справі було відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому ст. 263 КАС України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана сторонам та отримана ними.

Відповідач надав відзив на позов, у якому просить в задоволені позову відмовити посилаючись на його безпідставність.

Відповідно до ст. 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи, зокрема, щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно вимог ст. 229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.

Позивач проходив публічну військову службу у Військовому інституті танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут».Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 04.10.2021 № 413 позивач був звільнений з військової служби в запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я). Позивач зазначає, що під час проходження служби відповідачем нарахування та виплата грошевого забезпечення були здійснені не в повному обсязі, а саме у період з 01.02.2020 по 21.10.2021 нарахування проводилось без врахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний календарний рік.

Будь-яких документів про обставини обчислення розміру грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за період з 01.02.2020 по 21.10.2021 і виплати допомоги на соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення за зазначений період часу сторонами спору до матеріалів справи взагалі не подано.

За викладеним у позові твердженням, у спірних правовідносинах мала місце подія звернення представника заявника - адвоката із адвокатським запитом. Втім, із тексту приєднаної до позову копії запиту № 187/23 від 122.11.2023 вбачається, що представник заявника - адвокат із посиланням на ст. ст. 20, 24 Закону України "Про адвокатуру" звертався до відповідача виключно з питання надання довідки про виплачене грошове забезпечення, одноразової грошової допомоги призвільнені зі служби, довідки про виплачену компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки та з зазначеннім підстав не виплати грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для виришення соціально-побутових питань.

З приєднаних до справи копій довідки розрахунку виплаченої компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки позивачу виплачено 16109,50грн., довідки розрахунку виплаченої одноразової допомоги при звільнені в позивачу здійснена виплата у розмірі 612 161,00 грн, довідки розрахунку виплаченої компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій 84дні позивачу здійснена виплата в розмірі 90213,20 грн, без зазначення періода виплати.

Ці обставини визнані заявником у позові у порядку ч.1 ст.78 КАС України.

Стверджуючи саме про невідповідність закону діяння органу публічної адміністрації з приводу невчинення управлінського волевиявлення стосовно обчислення за окремим письмовим зверненням громадянина розміру матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учасникубойових дій за 2020 та 2021роки, заявник ініціював даний спір, оскільки вважає, що здійснено нарахування грошового забезпечення у зменшеному розмірі.

Отже, суд зауважує, що сформульовані вимоги позову (тобто предмет позову) стосується невчинення органом публічної адміністрації управлінської дії . Підставами позову є доводи заявника про подання письмового звернення після звільнення з військової служби, але не вчинення органом публічної адміністрації управлінського волевиявлення з приводу обчислення іншого розміру грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки як учаснику бойових дій та грошової допомоги при звільненні.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч. 2 ст. 19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч. 1 ст. 68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Суд відмічає, що суспільні відносини з приводу виконання громадянином конституційного обов`язку по захисту Вітчизни унормовані, насамперед, приписами Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу"(далі за текстом Закон України №2232-XII).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України №2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 40 Закону України №2232-XII визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Отже, норми Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ) присвячені унормуванню відносин з приводу прав, пільг та соціальних гарантій військовослужбовців.

Так, зокрема, ст.1 Закону України №2011-ХІІ встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ст.9 Закону України №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За приписами ст.45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Пунктом 1 ст.101 Закону України №2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються. Звідси слідує, що повна тривалість відпустки військовослужбовця складає мінімально 30 календарних днів.

При цьому, оскільки нормами спеціального закону не передбачено моменту набуття військовослужбовцем права на щорічну оплачувану відпустку повної мінімальної тривалості, то на спірні правовідносини у цій частині слід поширити дію загальних норм права, а саме: приписів Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" та приписів Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ст.6 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Згідно з ст.10 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

Відповідно до ст.75 Кодексу законів про працю України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Згідно з ст.79 Кодексу законів про працю України щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Розв`язуючи спір по суті, суд зауважує, що правила виплати грошового забезпечення військовослужбовцям у спірних правовідносинах деталізовані приписами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністерства оброни України від 07.06.2018р. №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197; далі за текстом - Порядок).

Згідно з п.1 розділу ХХІІІ Порядку грошова допомога для оздоровлення виплачується один раз на рік військовослужбовцям, які набули право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки.

Відповідно до п.2 розділу ХХІІІ Порядку грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини.

Звідси слідує, що приводом для виплати допомоги на оздоровлення є: або рапорт військовослужбовця, або подія вибуття військовослужбовця у щорічну основну відпустку повної тривалості (у другу частину основної щорічної відпустки), а умовою проведення означеного платежу є набуття військовослужбовцем права на щорічну основну відпустку.

За правилами п.6 розділу ХХІІІ Порядку розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Відповідно до п.1 розділу XXIV Порядку військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Згідно з п.7 розділу XXIV Порядку розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

За правилом п.9 п.1 розділу XXIV Порядку виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Звідси слідує, що приводом для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є виключно рапорт військовослужбовця, а умовами проведення означеного платежу є окреме рішення Міністра оборони України та фізична наявність видатків на асигнування у кошторисі Міністерства оборони України.

Приписи цих норм Порядку враховані судом під час вирішення даного спору для з`ясування суттєвих/істотних відмінностей у процедурі призначення виплат в аспекті набуття військовослужбовцем суб`єктивного права на одержання грошової виплати і засвідчили, що обов`язковою передумовою для виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань є подія подання військовослужбовцем письмового рапорту.

Відтак, відсутність означеного письмового рапорту безумовно спричиняє відсутність підстав для виплати військовослужбовцю допомоги на вирішення соціально-побутових питань.

Вирішуючи спір, суд також зважає, що до настання події набуття чинності нормами Порядку - правила виплати грошового забезпечення військовослужбовцям були деталізовані приписами Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджена наказом Міністерства оброни України від 11.06.2008р. №260, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 14.07.2008р. за №638/15329; далі за текстом - Інструкція).

Так, відповідно до п.33.1 розділу XXXIII Інструкції особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

За правилом п.33.2 розділу XXXIII Інструкції матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби.

Згідно з п.33.3 розділу XXXIII Інструкції розмір матеріальної допомоги установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються посадові оклади, оклади за військовими званнями та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Звідси слідує, що приводом для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є виключно рапорт/заява військовослужбовця, а умовами проведення означеного платежу є окреме рішення Міністра оборони України та фізична наявність видатків на асигнування у кошторисі Міністерства оборони України.

Відповідно до п.30.1 розділу XXX Інструкції особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно з п.30.2 розділу XXX Інструкції грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям за місцем штатної служби в разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулий рік) або без вибуття у відпустку (за їх заявою протягом поточного року).

За правилом п.30.3 розділу XXX Інструкції розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Звідси слідує, що приводом для виплати допомоги на оздоровлення є: або рапорт військовослужбовця, або подія вибуття військовослужбовця у щорічну основну відпустку повної тривалості (у другу частину основної щорічної відпустки), а умовою проведення означеного платежу є набуття військовослужбовцем права на щорічну основну відпустку.

Приписи цих норм Інструкції враховані судом під час вирішення даного спору для з`ясування суттєвих/істотних відмінностей у процедурі призначення виплат в аспекті набуття військовослужбовцем суб`єктивного права на одержання грошової виплати і засвідчили, що обов`язковою передумовою для виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань є подія подання військовослужбовцем письмового рапорту.

Відтак, відсутність означеного письмового рапорту безумовно спричиняє відсутність підстав для виплати військовослужбовцю допомоги на вирішення соціально-побутових питань.

Окрім механізму призначення допомоги на соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення з`ясуванню у межах даного спору підлягає також і правова природа щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовця, виплата якої була запроваджена постановою КМУ від 22.09.2010 № 889.

За змістом положень означеного нормативного акту Уряду України за призначенням, правовою суттю, умовами виплати цей платіж входить до складу місячного грошового забезпечення військовослужбовця (що цілком корелюється із правовими висновками постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021р. у справі №825/997/17, постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019р. у справі №522/2738/17, постанови Верховного Суду від 22.10.2019р. по справі №520/3505/19, постанови Верховного Суду від 16.05.2019р. по справі №826/11679/17).

Втім, з 01.03.2018 постанова КМУ від 22.09.2010 № 889 втратила чинність у зв"язку із набуттям чинності постановою КМУ №704 від 30.08.2017р.

Отже, з 01.03.2018 заявнику була припинена виплата щомісячної додаткової грошової винагороди.

До того ж, з огляду на зміст самостійно сформульованих заявником вимог позову поза увагою суду не можуть залишитись обставини ініціювання заявником процедури обчислення іншого розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань саме за окремим письмовим зверненням громадянина, поданим вже після звільнення з військової посади.

Так, у тексті позову заявник пов`язує виникнення обов`язку органу публічної адміністрації на обчислення розміру допомоги на соціально-побутові питання з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди виключно із подією подання особистого письмового звернення, у процедурі розгляду і вирішення якого органом публічної адміністрації не було вчинено належного управлінського волевиявлення.

Тому суд зазначає, що суспільні відносини з приводу практичної реалізації громадянами України проголошеного ст.40 Конституції України права на звернення до органів публічної адміністрації додатково регламентовані, насамперед, приписами Закону України "Про звернення громадян", Закону України "Про доступ до публічної інформації", Закону України "Про інформацію" (як загальними нормами права), а у деяких випадках - спеціальними нормами права як-то: положеннями Податкового кодексу України, Митного кодексу України, Земельного кодексу України тощо.

Згідно з ст.20 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

У свою чергу, порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України додатково деталізований і нормами Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України (затверджено Наказом Міністерства оборони України 28.12.2016 № 735; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.01.2017р. за № 94/29962; далі за текстом - Інструкція №735).

Положення вказаної Інструкції №735 в частині терміну розгляду звернень повністю кореспондують вимогам Закону.

Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч. 2 ст. 2 КАС України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч. 2 ст. 77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.

У розумінні ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст. 74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч. 2 ст. 77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

До того ж і у силу правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19 визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

У даному конкретному випадку заявник у відповідності до вимог ч. 2 ст. 79 КАС України та ч. 4 ст. 161 КАС України не долучив до позову докази отримання власних письмових звернень органом публічної адміністрації.

Окрім того, суд зважає на те, що копія приєднаного до справи звернення представника - адвоката в інтересах заявника стосується виключно питання надання інформації та документів, і не має жодної згадки про вимогу стосовно обчислення нового розміру допомоги на соціально-побутові питання, грошової допомогипри звільненні, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпусткияк учаснику бойових дій.

Відтак, у межах матеріалів даної справи слід дійти до переконання про недоведеність події отримання органом публічної адміністрації власних письмових звернень заявника з приводу обчислення іншого розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань грошової допомогипри звільненні, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.

Відсутність доказів отримання суб`єктом владних повноважень звернень приватної особи зумовлює відсутність підстав для кваліфікації правової поведінки згаданого учасника суспільних відносин у якості бездіяльності, котрій притаманні ознаки протиправної.

До того ж, у силу ч. 2 ст. 19 Конституції України суд не знаходить підстав для обтяження органу публічної адміністрації обов`язком скласти новий розрахунок допомоги, позаяк такого порядку реалізації управлінського волевиявлення законом не передбачено.

Тому позов за основними вимогами підлягає залишенню без задоволення.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військового інституту танкових військ Національного технічного університету Харківський політехнічний інститут (вул. Полтавський шлях, буд. 192, м. Харків, 61098, код ЄДРПОУ 07905262) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Заічко О.В.