Постанова

від 19.03.2024 по справі 400/11912/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/11912/23

Перша інстанція: суддя Біоносенко В. В.,

повний текст судового рішення

складено 26.10.2023, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Кравченка К.В.,судді Джабурія О.В.,судді Вербицької Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Державної судової адміністрації України, в якому просив:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо не нарахування та виплати судді Центрального районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021 року по 30.09.2023 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2021 року у розмірі 2270,00 грн., з 01.01.2022 у розмірі 2481,00 грн. та 01 січня 2648,00 грн.;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївської області провести перерахунок, нарахування та виплату суддівської винагороди судді Центрального районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 року по 30.09.2023 року включно на підставі ч.ч.2, 3, 4 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткового мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2021 року складає 2270,00 грн., на 01.01.2022 року складає 2481,00 грн., на 01.01.2023 року складає 2648,00 грн., з урахуванням надбавки за вислугу років від посадового окладу та встановленого коефіцієнту для відповідного суду та матеріальної допомоги за 2021 рік, 2022 рік, та 2023 рік, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області на його користь суддівську винагороду за період з 01.01.2021 року по 30.09.2023 року;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївської області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Центрального районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 01.01.2021 року по 30.09.2023 року включно.

В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що позивач працює на посаді судді Центрального районного суду м.Миколаєва. У період з січня 2021 року по серпень 2023 року відповідачем розраховувалася суддівська винагорода, виходячи з розрахункової величини «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» за 2021, 2022 та 2023 роки. Однак, відповідно до приписів спеціального законодавства, відповідач повинен був нараховувати суддівську винагороду виходячи з розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який за 2021, 2022 та 2023 роки, були вище. Внаслідок цього, розмір суддівської винагороди позивача за вказані періоди були значно нижче ніж повинні були бути відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.10.2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що з 11.03.2011 року ОСОБА_1 працює на посаді судді, а з 08.10.2015 року на посаді судді Центрального районного суду м.Миколаєва.

Протягом 2021, 2022 та 2023 роки, ОСОБА_1 отримував суддівську винагороду обраховану з розміру посадового окладу в 69366,00 грн..

Зазначений посадовий оклад, в свою чергу, був обрахований виходячи з розміру прожиткового мінімуму 2102,00 грн. (2102 * 30 * 1,1 = 69366).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки, законодавець чітко визначився про розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 гривні, то враховуючи відсильну норму ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», саме цей розмір і необхідно застосовувати під час визначення суддівської винагороди позивача.

Колегія суддів при вирішенні даного спору виходить з наступного.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною 1 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII (надалі Закон №1402-VIII) визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.2 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік», статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік», статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» в Україні установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2021 року 2270,00 гривень, на 01.01.2022 року 2481,00 гривня, на 01.01.2023 року 2684,00 гривні; розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2021-2023 роки, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня 2102,00 гривні.

Відповідно до ст.1 Закону України від 15.07.1999 року №966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон №966-XIV), прожитковий мінімум це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону №966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Колегія суддів зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 року №5-рп/2002, від 01.12.2004 року №19-рп/2004, від 11.10.2005 року №8-рп/2005, від 22.05.2008 року №10-рп/2008, від 03.06.2013 року №3-рп/2013, а також від 04.12.2018 року №11-р/2018.

Колегія суддів зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватись не можуть.

30.09.2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон №1401-VIII).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Верховний Суд звертав увагу на те, що Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

Отже, єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатись розмір суддівської винагороди є Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини 2 статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 ч.3 та п.1 ч.4 ст.135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Колегія суддів звертає увагу, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Водночас Законом №966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.

Натомість ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», разом із встановленням на 1 січня прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн..

Суд відмічає, що до 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону №1402-VIII.

Варто зазначити, що зміни до Закону №1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносились, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Колегія суддів звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми ст.135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Окрім того, Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Усталена та послідовна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2021 року у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 року у справі №360/503/21, від 22.06.2023 року у справі №400/4904/21, від 12.07.2023 року у справі №140/5481/22, від 24.07.2023 року у справі №280/9563/21, від 25.07.2023 року у справі №120/2006/22-а, від 26.07.2023 року у справі №240/2978/22, від 27.07.2023 року у справі №240/3795/22, від 02.08.2023 року у справі №560/5597/22, від 18.10.2023 року у справі №400/12428/21, від 20.11.2023 року у справі №120/709/22-а.

Отже, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватись і змінюватись без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 року, на 01.01.2022 року, на 01.01.2023 року на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.), на підставі Закону України №2710-IX, була неправомірною.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 року у справі №240/3795/22, від 12.07.2023 року у справі №140/5481/22, від 13.09.2023 року у справі №240/44080/21.

Так, зокрема, Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 року у справі №240/44080/21 сформулювати такі правові висновки у спірних правовідносинах:

- Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

- суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів»;

- зміна Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» складової для визначення базового розміру посадового окладу судді, є порушенням гарантії незалежності суддів.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Підсумовуючи наведене, судова колегія вважає, що за 2021, 2022 та 2023 роки позивач має право на отримання суддівської винагороди та передбаченої статтею 136 Законом України «Про судоустрій і статус суддів» допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу в розмірах, які повинні обчислюватися з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного на 01 січня відповідного року.

Оскільки функції по нарахуванню та виплаті позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення покладені на ТУ ДСА в Миколаївській області, то належним способом захисту та відновлення прав позивача у даній справі має бути визнання дій цього органу по невиплаті позивачу цих сум у належному розмірі протиправними та зобов`язання цього органу нарахувати та виплатити позивачу такі суми у належному розмірі з урахуванням вже виплачених сум.

Згідно з частинами 3 та 4 статті 148 Закону Законом України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до ст.149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

В силу частини 1 та 2 статті 22 Бюджетного кодексу України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

ДСА України є головним розпорядником бюджетних коштів.

Пунктами 2 та 4 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 року №141/0/15-19, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (п.2 Положення).

Пунктом 3 Положення передбачено, що територіальні управління Державної судової адміністрації України є територіальними органами Державної судової адміністрації України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зіставленні з положеннями частин 1, 2 та 5 статті 22, частини 1 статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.

Тобто, ТУ ДСА в Миколаївській області здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затверджувала у його кошторисах на відповідний рік.

Ту обставину, що розрахунок виплачених позивачу у спірний період сум суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення здійснювався, виходячи із бюджетних асигнувань, ТУ ДСА в Миколаївській області не заперечує.

Із урахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 року (справа №280/788/19) дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов`язано ДСА України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.

Виходячи з наведеного, підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов`язання ДСА України здійснити фінансування ТУ ДСА в Миколаївській області для проведення виплати позивачу недоплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 року по 30.09.2023 року.

Правомірність обрання такого способу захисту підтверджено Верховним Судом у постановах від 13.07.2023 року у справі №280/1233/22, від 27.07.2023 року у справі №240/3795/22 та від 15.08.2023 року у справі №120/19262/21-а.

В той же час, колегія суддів вважає передчасною позовну вимогу щодо стягнення з ТУ ДСА в Миколаївській області на користь позивача недоплаченої суми суддівської винагороди.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до положень ст.317 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 частково.

Таким чином, оскільки судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та прийняття нового судового рішення про часткове задоволення заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.311, ст.315, ст.317, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року - скасувати.

Прийняти по справі нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо не нарахування та не виплати судді Центрального районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривень, з 1 січня 2022 у розмірі 2481,00 гривень та 1 січня 2648,00 гривень.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївської області провести нарахування та виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Центрального районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270,00 гривень, на 1 січня 2022 року складає 2481,00 гривень, на 1 січня 2023 року складає 2648,00 гривень, з урахуванням вже виплачених за цей період сум суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, та з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївської області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для здійснення видатків з виплати судді Центрального районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 недоплачених сум суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року включно.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач К.В. КравченкоСудді О.В. Джабурія Н.В. Вербицька