Постанова

від 07.03.2024 по справі 645/811/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2024 року

м. Харків

справа № 645/811/23

провадження № 22-ц/818/214/24

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Тичкової О.Ю.

суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П..

за участю секретаря судового засідання Тітченко О.В.

учасники справи:

Позивач - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,

Відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2023 року у складі судді Федорової О.В.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2023 року Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_5 , звернувся до суду з позовом про позбавлення відповідачів батьківських прав та стягнення з них аліментів.

В обгрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - батьки малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовились забирати дитину з КПП «Міський перинатальний центр» Харківської міської ради» про що 10.03.2022 року подали відповідну заяву та того ж дня було складено акт закладу охорони здоров`я та органу внутрішніх справ України. Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 29.06.2022 року № 178 ОСОБА_5 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування. На підставі наказу Служби у справах дітей по Немишлянському району від 26.07.2022 «Про тимчасове влаштування малолітньої, позбавленої батьківського піклування, та яка потрапила до складних життєвих обставин», малолітня ОСОБА_5 була передана в прийомну сім`ю ОСОБА_3 про що складено акт від 05.08.2022 року. Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 21.09.2022 № 279 «Про влаштування до прийомної сім`ї на виховання та спільне проживання дитини, позбавленої батьківського піклування» дитину влаштовано до прийомної сім`ї ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 19.10.2022 № 317 «Про створення дитячого будинку сімейного типу на базі прийомної сім`ї і влаштування на виховання та спільне проживання дітей, позбавлених батьківського піклування» малолітня ОСОБА_5 влаштована на виховання та спільне проживання до дитячого будинку сімейного типу ОСОБА_3 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачі до часу звернення позивача з цим позовом, не звертались до Служби у справах дітей з приводу зацікавленості, можливості та бажання повернення малолітньої ОСОБА_5 у родину, не цікавилися долею дитини, матеріально дитину не забезпечували, що свідчить про їх ухилення відвиконання батьківських обов`язків. Така винна поведінка батьків є підставою для позбавлення їх батьківських прав, але не звільняє від обов`язку утримувати дитину.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2023 року позовні вимоги задоволені.

Позбавлено батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно малолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь матері виховательки Дитячого будинку сімейного типу ОСОБА_3 , аліменти на утримання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки всіх видів її та його доходів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи від дня пред`явлення позову і до її повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі 5368,00 грн (по 2684 грн з кожного).

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 подали апеляційні скарги, в якій посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду, не повне встановлення судом обставин, які мають значення для справи, не відповідність висновків суду обставинам у справі та вимогам закону, просили рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

Апеляційні скарги мотивовані тим, що суд помилково вважав, що позивачем надані належні та допустимі докази на підтвердження винної поведінки апелянтів відносино малолітньої дитини. Встановлені законом наслідки написання заяви про відмову від дитини вони не розуміли, оскільки вимоги законодавства їм ніхто не роз »яснив. При написанні заяви були відсутіні відповідні фахівці, з ними спілкувався лише лікар. Тому відповідачі вважали, що у них не виникне преблем з поверненням дитини в наступному. Заява про відмову від дитини була написана у вкрай важких обставинах, а саме: батьки щойно дізнались про неочікуваний діагноз дитини, пологи відбулися на початку війни і Харків перебував під постійними обстрілами, населення міста масово терміново еваюкувалось. Батьки вирішили що залишення слабкої та хворої дитини у лікарні буде відповідати її інтересам. ОСОБА_1 вимушено виїхала зі старшим сином ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 за межі України, а ОСОБА_2 залишився в Україні та чекав на повідомлення про молодшу дитину від лікарів, яким залишив свій номер телефону. 15.03.2022 в результаті ворожого обстрілу було суттєво пошкоджений будинок в якому проживала родина апелянтів. В квартирі де вони мешкали не було жодних комунікацій, тому ОСОБА_2 не мав можливості забрати дитину. У червні 2022 року він відвідав лікарню щоб дізнатися про долю дитини, але потрапити до лікарні не зміг, охоронець на вході повідомив йому, що всіх дітей еваюкували у безпечене місце, куди саме він не знає. Суд помилково не звернув уваги на поважність причини, за якої дитину було залишено у медичному закладі та поважність причин не виявлення до неї батьківського піклування протягом шести місяців. У листопаді 2022 року ОСОБА_1 намагалась повернутися з Шотландії у Харків, проте їй було відмовлено у перетені кордону та вїзді у Польшу через невідповідність документів. Приїхати їй вдалося вже під час розгляду справи в суді першої інстанції, проте вона знову зимушена була повернутися за кордон через необхідність осбтеження та лікування старшої дитини. Апелянти вважають, що суд безпідставно не застосував до спірних правоідносин вимоги ст.151 СК України, відповідно до якої батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

У відзивах на апеляційні скарги ОСОБА_8 , яка діє в інтересах Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради та ОСОБА_3 просили рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне, обгрунтоване та таке, що відповідає найліпшим інтересам дитини, а апеляційні скарги - залишити без задоволення, як безпідставні та такі, що не спростовують висновки суду першої інстанції. Посилались на те, що судом повно та всебічно встановлені обставини у справі та зроблено обгрунований висновок про те, що батьки залишили дитину у пологовому будинку без поважної причини та протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування та ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків щодо вихованя дитини.

Заслухавши доповідь головуючого судді, поснення ОСОБА_9 , представника Департамента служб у справах дітей Харківської міської ради, представників Чупініної М.Ю., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи ІНФОРМАЦІЯ_5 народилася ОСОБА_5 , що підстверджується даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , видане 28 квітня 2022 року Краснокутським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Богодухівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), про що зроблено відповідний актовий запис № 55 (том І а.с. 6).

Батьками дитини записані та є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувають в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується даними свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , видане 07.08.2010 року Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 380 (том 1 а.с. 12).

10 березня 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підписано заяву про відмову забрати з медичного закладу свою дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із захворюванням у дитини. (том 1 а.с. 13-14).

10 березня 2022 року складено акт закладу охорони здоров`я та органу внутрішніх справ України про дитину, яку батьки (матір або батько), інші родичі або законний представник відмовилися забрати з пологового будинку, іншого закладу охорони здоров`я, в якому, також, вказано причину відмови від дитини - хвороба дитини (том 1 а.с. 14).

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради «Про надання дітям статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування» від 29.06.2022 року № 178 малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування (том 1 а.с. 15).

Згідно даних акту про факт передачі дитини від 05.08.2022 року, на підставі наказу Служби у справах дітей по Немишлянському району від 26.07.2022 «Про тимчасове влаштування малолітньої, позбавленої батьківського піклування, та потрапила до складних життєвих обставин», малолітня ОСОБА_5 була передана в прийомну сім`ю ОСОБА_3 (том 1 а.с. 19).

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради «Про влаштування до прийомної сім`ї на виховання та спільне проживання дитини, позбавленої батьківського піклування» від 21.09.2022 № 279 малолітню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , влаштовано до прийомної сім`ї ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 20).

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 19.10.2022 № 317 «Про створення дитячого будинку сімейного типу на базі прийомної сім`ї і влаштування на виховання та спільне проживання дітей, позбавлених батьківського піклування» створено дитячий будинок сімейного типу на базі прийомної сім`ї громадянки ОСОБА_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; визнано ОСОБА_3 матір`ю-вихователем та влаштовано малолітню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на виховання та спільне проживання до дитячого будинку сімейного типу ОСОБА_3 (том 1 а.с. 21).

Згідно наданих відповідачами пояснень в період вагітності ОСОБА_1 жодних зауважень з боку лікарів щодо розвитку плоду не було, показники аналізів та проведених медичних обстежень відповідали нормам.

Відповідачці 06.03.2022 року КНП «Міський клінічний пологовий будинок № 6» ХМР видано Виписку про новонародженого, в якій зазначено, що пологи у ОСОБА_1 відбулись 05.03.2022 року, мати з дитиною виписані в задовільному стані на 2 добу, дитина при виписці здорова (том 1 а.с. 91).

Згідно листа директора Комунального некомерційного підприємства «Міський перинатальний центр» Харківської міської ради Світлани Коровай від 21.04.2023 року № 194 до приймального відділення вказаного лікувального закладу 08.03.2022 року звернулись батьки дитини ОСОБА_1 , дівчинки: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за направленням КНП «Міська дитяча поліклініка № 15» ХМР, діагноз при направленні «функціональний розлад травлення, гіпотеріоз - ?». Скарги батьків під час звернення до лікувального закладу: відмова від годування та в`яле смоктання грудей з першого дня народження. Діагноз при госпіталізації: «неонатальна жовтяниця 3-го ступеню, патологічна втрата маси тіла (дитина втратила вдома - 494 гр), синдром Дауна фенотипічно», стан при поступленні середньої важкості, обумовлений метаболічними порушеннями. На момент госпіталізації дитина потребувала грудного вигодовування. Під час перебування у лікувальному закладі 08 та 09 березня перебувала на грудному вигодовуванні, а 10.03.2022 року, оскільки материнського молока дитині не вистачало, вона була переведена на змішаний тип годування - грудне молоко та дитяча суміш. Годування дитини відбувалось звичайним способом за допомогою ріжка (пляшечки та соски). Дитина ОСОБА_1 дівчинка не потребувала особливої уваги та індивідуального посту-нагляду, показів для перебування у відділенні інтенсивної терапії новонароджених не мала. Стан здоров`я дитини не перешкоджав для подальшого догляду у домашніх умовах. За інформацією лікуючого лікаря, ще під час госпіталізації, 08.03.2022 року батьки дитини ОСОБА_1 , дівчинки, виказували наміри залишити дитину в лікувальному закладі із-за хвороби на синдром Дауна та відмовлялись госпталізовуватись разом з дитиною до відділення. Медичний персонал вжив всіх можливих заходів щодо налаштування батьків на збереження родинних зв`язків з дитиною. Однак, 10.03.2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до адміністрації із заявою про відмову забрати свою доньку ОСОБА_1 , дівчинку додому, мотивуючи своє рішення тим, що дитина має вроджену патологію - синдром Дауна. ІНФОРМАЦІЯ_6 о 15:00 год. мати дитини ОСОБА_1 залишила дитину та покинула стаціонар (том 1 а.с. 90).

Аналогічну за змістом відповідь за № 203 надано директором Комунального некомерційного підприємства «Міський перинатальний центр» Харківської міської ради Світланою Коровай 01.05.2023 року на запит представника третьої особи адвоката Богомол Т.. Додатково у вказаній відповіді зазначено, що транспортування дитини ОСОБА_1 , дівчинки, за станом її здоров`я у березні 2022 року було можливе; протипоказань та заборон лікарів на транспортування дитини у березні 2022 року не було. Батьки дитини з моменту її надходження виказували лише бажання залишити дитину, питань щодо можливості її транспортування не задавали. 14.03.2022 року у зв`язку з активними бойовими діями та інтенсивними обстрілами, так як лікувальний заклад територіально перебував у березні 2022 року близько до лінії фронту, дитина ОСОБА_1 , дівчинка, для подальшого перебування до вирішення питання щодо влаштування, була переведена до КНП «Міська клінічна дитяча лікарня № 16» з діагнозом: «неонатальна жовтяниця, недогодування новонародженого, синдром Дауна фенотипично». Рекомендації під час переведення до іншого лікувального закладу: «продовження отримання препарату Укрлів перорально, годування адаптованою сумішшю 8 разів на добу по 90 мл» (том 1 а.с. 186-187).

Твердження відповідачів про те , що вон не розуміли юридичних наслідків підписання ними Заяви про відмову забрати дитину з пологового будинку, іншого закладу охорони здоров`я від 10.03.2022 року, спростовуються змістом зазначеної заяви, яка написана ними добровільно , у присутності юриста, лікуючого лікаря та головного лікаря та містить їх особисту заяву про те , що правові наслідки відмови від дитини ним зрозумілі. При цьому відповідачі не зазначили в цій заяві, що залишають свою доньку в медичному закладі тимчасово до покращення стану її здоров`я, тощо. Причиною написання заяви зазначене : « захворювання у дитини» ( т.1 а.с. 13)

Суд дав належну оцінку допитаним в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_13 , яка працює лікарем педіатром-неонатологом КНП «Міський перинатальний центр» ХМР ОСОБА_14 , яка працює лікарем-педіатром КНП «Міська дитяча поліклініка № 15» ХМР, , які підтвердили звернення батьків дитини до лікарні у зв`язку із її станом здоров`я. Свідок ОСОБА_13 також підтвердила добровільне та свідоме написання батьками дитини заяви про відмову від дитини.

Зігдно відповіді Комунального закладу «Харківський ліцей № 11 імені Данила Дідіка ХМР» ОСОБА_1 вийшла на зв`язок у листуванні вайбером з класним керівником старшої дитни вперше після 24.02.222 року лише 20.03.2022 року та повідомила, що вона разом з сином перебувають у м. Мишкольц в Угорщині. 09.05.2022 року вона повідомила, що планує переїзд до ОСОБА_15 , у червні 2022 року зазначила, що остаточно це питання вирішено. 10.06.2022 року до початку 2022/2023 навчальних років на запитання класної керівниці, чи планують повертатися до України, ОСОБА_1 відповіла, що поки ні. Також остання написала, що чоловік ОСОБА_2 знаходиться під м. Харків разом зі своїми батьками. 09.05.2022 року у листування у вайбері ОСОБА_1 повідомила класну керівницю сина про те, що їх будинок у м. Харкові розбомбили і вона втратила («потеряла», листування велося російською мовою) дитину. ОСОБА_16 висловила щирі співчуття зазначеній втраті. Більше ОСОБА_1 до цієї теми у листуванні не поверталася (том 1 а.с. 238-239).

Суд також перевірив посилання відповідачів на неможливість забрати дитину через пошкодження належного їм житла та надав оцінку даним листа Комунального підприємства «Жилкомсервіс» від 23.05.2023 року № 1145/2/07-05, о підстверджуєь пошкодження у 2022 році будинку за адресою: АДРЕСА_2 був пошкоджений внаслідок агресії російської федерації. Були зруйновані зовнішні та внутрішні несучі стіни, плити перекриття 3, 4, 5 поверхів другого та частково третього під`їздів, сходові клітини другого під`їзду, покрівля та фасади у межах 2, 3 під`їздів. Квартира АДРЕСА_3 розташована у четвертому під`їзді на другому поверсі. Руйнувань конструктивів у межах під`їзду № 4, в тому числі і квартири АДРЕСА_3 , не відбулось. Восени 2022 року виконані роботи з відновлення пошкоджених будівельних конструктивів зазначеного будинку. Будинок експлуатувався протягом 2022 року і експлуатується на цей час. Нарахування за надані послуги мешканцям вказаного будинку проводяться. В будинку АДРЕСА_2 , внутрішньобудинкові мережі холодного, гарячого водопостачання, центрального опалення та водовідведення (в кв. АДРЕСА_3 не були пошкоджені) функціонують в нормативному режимі. Руйнувань конструктивів у межах під`їзду № 4, в тому числі і квартири АДРЕСА_3 , не відбувалось. Звернень від власників (мешканців) квартири АДРЕСА_4 з приводу руйнувань, пошкоджень несумісних з подальшим проживанням та експлуатацією вищезазначеної квартири протягом 2022 -2023 років до відділу діловодства КП «Жилкомсервіс» не надходило. Згідно з рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 08.06.2022 року № 163 «Про деякі питання оплати житлово-комунальних та транспортних послуг в умовах воєнного стану» нарахування за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій було перераховано за період з 24 лютого 2022 року до 31 травня 2022 року включно (том 1 а.с. 190).

В ході розгляду справи судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до часу звернення позивача з позовом про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини до суду, не звертались до Служби у справах дітей по Немишлянському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради з приводу зацікавленості та можливості повернення у родину малолітньої ОСОБА_5 та не цікавилися долею дитини.

Відповідно до Висновку щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.02.2023 року № 67 Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради в інтересах дитини вважав за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1 а.с. 4-5).

Позивач відмовився від позовної вимоги про закріплення за малолітньою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , права проживання та користування житловою площею за адресою: АДРЕСА_5 , проти чого, зокрема, не заперечували відповідачі по справі, тому така відмова була прийнята судом.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У частинах першій, другій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливим. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v.UKRAINE, №10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї; сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Відповідно до висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 175/1713/20 відмова батьків (усиновлювачів) від дитини є такою, що порушує її права та інтереси, тому ухиляння від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини є підставою для позбавлення батьківських прав і стягнення з батьків (усиновлювачів) аліментів на її утримання. Також Верховний Суд виходив у цій справі з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце не тільки коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання, що є основою батьківського піклування дитиною. Але й коли батьки, надаючи дитині житло та необхідне харчування, не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини.

Також, Верховний Суду постанові від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19 дійшов переконання, що висновок апеляційного суду про позбавлення батьківських прав відповідачів відповідає інтересам малолітньої дитини, оскільки відповідачі ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, а саме тривалий час не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, а своєю негативною поведінкою показують поганий приклад і створюють небезпеку для її життя і здоров`я, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зав`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі Мамчур проти України , заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі М.С. проти України , заява № 2091/13).

У постанові Верховного Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 466/5767/18 (провадження № 61-20485св19) вказано, що "на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

Судом першої інстанції було встановлено, що батькі у добровільному порядку подали заяву про відмову від дитини, протягом всього часу не виявляли жодного інтересу до неї, почали виявляти бажання поверути доньку лише після звернення органу опіки з відповідним позовом, жодними належними та допустимими доказами не підствердили своїх прагнень для повернення дитини та наявність для цього перешкод.

Судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги щодо не вірного застосування судом до спірних правовідносин вимог п. 1 ст. 164 СК України, оскільки у відповідачів була наявна поважна причина для того щоб не забрати дитини з медичної установи, оскільки наданими позивачем доказами доведено, що дитина була залишена у стані, що не загрожував її життю, дівчинка не потребувала особливої уваги та індивідуального посту-нагляду, показів для перебування у відділенні інтенсивної терапії новонароджених не мала. Стан здоров`я дитини не перешкоджав для подальшого догляду у домашніх умовах та дозволяв транспортування. Єдиною причиною, яку зазначили батьки це наявність у дитини захворювання на Синдром Дауна .

З огляду на зазначене, апеляційний суд погоджується з висновком суду про те, що зазначену батьками причину не можна вважати поважною причиною залишення дитини в закладі охорони здоров`я.

Загальними принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В супереч вимог ст.ст. 12,81 ЦПК України відповідачі не надали суду жодних належних та допустимих доказів виявлення до ОСОБА_5 батьківського піклування.

Судом встановлено, що з часу відмови від дитини відповідачі свідомо не цікавилися долею дитини, не займалися вихованням доньки, матеріальної допомоги не надавали, її розвитком, станом здоров`я не цікавилися.

Зазначене свідчить про ухилення відповідачами від виконання своїх батьківських обов`язків щодо малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вирішуючи справу, судом першої інстанції враховано норми як національного так і норми міжнародного права та зроблено обгрунований висновок, що у даній справі позбавлення батьківських прав відносно ОСОБА_5 відповідає її найкращим інтересам.

Відповіднодо ч.3 ст.166 СК України при задоволені позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитини. Тому суд відповідно до вимог закону стягнув з відповідачів на користь матері виховательки аліменти на утримання малолітньої ОСОБА_5 .

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (Проніна проти України, № 63566/00, пр. 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.

Оскільки апеляційні скарги залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося.

Керуючись ст. ст. 367, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2023 року -залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18 березня 2024 року.

Головуючий О.Ю.Тичкова

Судді О.В.Маміна

Н.П.Пилипчук