Рішення від 11.03.2024 по справі 347/734/23

Справа № 347/734/23

Провадження № 2/347/36/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2024 року м. Косів

Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Кіцули Ю. С.,

за участю:

секретаря Мошулі Т.В.,

представника позивача ОСОБА_1 , (в режимі відеоконференції)

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Яблунівської селищної ради про визнання незаконним рішення Яблунівської селищної ради та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку

в с т а н о в и в :

Стислий виклад позицій позивача, та заперечень відповідача.

15.03.2023 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 , Яблунівської селищної ради про визнання незаконним рішення Яблунівської селищної ради та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

В обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що 12 жовтня 2001 року рішенням Середньоберезівської сільської ради №4 земельна ділянка площею 0,70 га, яка знаходиться в присілку Купторі с. Середній Березів Косівського району Івано-Франківської області, надана в постійне користування їй та ОСОБА_5 навпіл, тобто по 0,35 га кожному.

З того часу ОСОБА_3 добросовісно користується своєю частиною земельної ділянки, земельна ділянка приведена у належний стан, ніяких нарікань з боку відповідних органів стосовно земельної ділянки ніколи не було.

Восени 2022 року гр. ОСОБА_4 (онук померлого ОСОБА_5 ) в усній розмові повідомив ОСОБА_3 проте, що приватизував спірну земельну ділянку, однак жодних підтверджуючих документів не надав.

09 листопада 2022 року дочка ОСОБА_3 - ОСОБА_6 звернулась до голови Яблунівської селищної ради із заявою про отримання інформації про статус спірної земельної ділянки.

Так, листом від 23 листопада 2022 року №52 староста Середньоберезівського старостинського округу повідомив, що рішеннями Яблунівської селищної ради від 17.12.2021р. №26(47)-12/2021 та від 17.02.2022р. № 18 (28)-13/2022 земельна ділянка площею 0,7157 га в с. Середній Березів передано у власність ОСОБА_4 . Також зазначено, що згідно даних по господарських книг протягом 2001-2005 рр. змін у площах земельних ділянок позивача та ОСОБА_5 не відображено.

Ознайомившись із даними рішенням Яблунівської селищної ради, позивач вважає їх не обґрунтованими, не законними, такими, які прийняті з порушенням норм діючого законодавства України. Сама приватизація ОСОБА_4 , земельної ділянки пл. 0, 7157 га. відбулася незаконно, що тим самим порушує права ОСОБА_3 як землекористувача частини земельної ділянки пл. 0, 7157 га. Крім того, приватизація ОСОБА_4 земельної ділянки пл. 0, 7157 га. (всієї земельної ділянки) порушує її право на приватизацію частини вказаної земельної ділянки.

Крім того, позивач стверджує, що як суміжний землекористувач не погоджувала ОСОБА_4 жодної технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

З огляду на вищенаведене, ОСОБА_3 просила суд визнати рішення Яблунівської селищної ради від 17.12.2021р. №26 (47)-12/2021 та від 17.02.2022р. № 18 (28)-13/2022 недійсними та скасувати вчинений державним реєстратором Коломийської міської ради Івано-Франківської області Гута О.М. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 26236865501:01:001:0018 загальною площею 0, 7157 га., за ОСОБА_4 , припинивши право власності ОСОБА_4 на вказану земельну ділянку та відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення її прав.

21.09.2023 року на адресу суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої представник позивача адвокат Бігун В. П. просила суд визнати рішення Яблунівської селищної ради від 17.12.2021р. №26 (47)-12/2021 та від 17.02.2022р. № 18 (28)-13/2022 недійсними, визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 26236865501:01:001:0018 загальною площею 0, 7157 га., за ОСОБА_4 , та відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення її прав.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача адвокат Атаманюк В. М. зазначив, що ОСОБА_4 вважає зазначені твердження, викладені у позовній заяві ОСОБА_3 , такими, що не відповідають дійсності.

Покійний ОСОБА_5 (дідусь відповідача) не був власником ділянки.

ОСОБА_4 звернувся із заявою до Яблунівської селищної ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки і передачі ділянки у власність останньому.

Рішенням Яблунівської селищної ради від 17.02.2022 року № 18(28)-13/2022 було вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати у власність громадянину ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 0,7157 га, для ведення особистого селянського господарства, із земель комунальної власності землі сільськогосподарського призначення, кадастровий номер: 2623686501:01:001:0018, яка знаходиться за адресою: с Середній Березів, присілок Обучі.

В проектній документації немає жодної згадки про те, що ділянка, яка надається у приватну власність відповідачу, належала покійному ОСОБА_5 на праві власності чи праві користування.

Спірна земельна ділянки належала органу місцевого самоврядування, який розпорядився даною земельною ділянкою в порядку, передбаченому законодавством.

Позивачем у позовній заяві не доведено факт порушення відповідачем її цивільного права, оскаржуваним рішенням Середньоберезівської сільської ради № 4 від 12.10.2001 року, а тому позов є необґрунтованим, а позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Позивачкою не надано будь-яких графічних матеріалів, які би чітко вказували нате, що саме спірна земельна ділянка перебувала у її користуванні.

У зв`язку з вище наведеним ОСОБА_4 просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити повністю.

Представник відповідача Яблунівської селищної ради в судове засідання не з`явився, однак до суду надійшло клопотання від Яблунівської селищної ради про розгляд справи без їх участі. Позовні вимоги підтримали в повному обсязі, проти їх задоволення не заперечили (а.с.34, 127, 134, 154).

Позиція учасників в судовому засіданні.

В судовому засіданні в режимі відеоконференції представник позивача адвокат Бігун В.П. вимоги позовної заяви підтримала в повному обсязі, та просила позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Атаманюк В.М. вимоги позовної заяви заперечив. Зазначив, що відсутні будь які докази, які підтверджували що відповідачу передана у власність земельна ділянка, яка перебувала у користування ОСОБА_3 . Окільки в правовстановлюючих документах відсутні точки координат земельної ділянки.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні ствердив, що є старостою Вижньоберезівського старостинського округу з 01.01.2021 року. Дійсно оскаржуваними рішеннями відповідачу було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою, та затверджено проект землеустрою відведення земельної ділянки ОСОБА_4 . Свідок надав суду показання, що на той час коли приймались рішення, то в погосподарських книгах чомусь не було записів про те, що ОСОБА_3 було надано в постійне користування частину земельної ділянки. Як так сталося, що в погосподарських книгах не було записів, свідку не відомо, оскільки він працює старостою лише з січня 2021 року. Коли їм стало відомо, що ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку, частина якої перебуває в постійному користуванні ОСОБА_3 , то сторонам було запропоновано мирно врегулювати спірне питання, шляхом добровільного поділу земельної ділянки. При цьому, позивач ОСОБА_3 готова була взяти на себе всі витрати пов`язані з таким поділом. Однак, ОСОБА_4 відмовився, і таким чином, на даний час справа перебуває на розгляді в суді.

Заяви, та клопотання учасників справи.

Позивачем було подано:

заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (а.с. 92, 155-156, 171);

заяву про допит свідків (а.с. 137);

заяву про уточнення позовних вимог (а.с.140-141).

Відповідачем було подано:

відзив на позовну заяву (а.с. 69);

заяву про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді (а.с.180).

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від30.03.2023року позовнузаяву ОСОБА_3 прийнято дорозгляду тавідкрито провадження, розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження, та призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 09.05.2023 року підготовче засідання у справі відкладено на 05.06.2023 року.

Ухвалою від 27.06.2023 року підготовче засідання у справі відкладено на 10.08.2023 року.

Ухвалою від 19.10.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 27.11.2023.

Заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Відповідно до копії виписки із рішення Середньоберезівської сільської ради від 12 жовтня 2001 року №4, земельна ділянка площею 70 га, яка знаходиться в присілку Купторі с. Середній Березів Косівського району Івано-Франківської області, надана в постійне користування ОСОБА_3 та ОСОБА_5 пополовині по 0, 35 га. (а.с.8).

Згідно з копією інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 11.01.2023 року ОСОБА_4 10.06.2022 року набув право власності на земельну площею 0,7157 га., кадастровий номер 26236865501:01:001:0018; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2598778626100 (а.с. 9-12).

Як вбачається з копії відповіді з Яблунівської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області від 23.11.2022 року № 52, рішеннями Яблунівської селищної ради від 17.12.2021р. №26(47)-12/2021 та від 17.02.2022р. № 18 (28)-13/2022 земельна ділянка площею 0,7157га в с. Середній Березів передана у власність ОСОБА_4 . Також зазначено, що згідно даних по господарських книг протягом 2001-2005рр. змін у площах земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не відображено (а.с.16).

Відповідно до копії рішення Яблунівської селищної ради від 17.12.2021р. №26(47)-12/2021, гр. ОСОБА_4 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0, 7157 га (а.с.18).

Згідно з копією рішення Яблунівської селищної ради від 17.02.2022р. № 18 (28)-13/2022 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у власність гр. ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 0, 7157 га. для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності, кадастровий номер 26236865501:01:001:0018, яка знаходиться за адресою: с. Середній Березів, присідок Обучі (а.с.19).

Відповідно до копії проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: с. Середній Березів, присілок Обучі площею 0,7157 га., кадастровий номер 26236865501:01:001:0018, підставою для виконання робіт є рішення Яблунівської селищної ради від 17.12.2021р. №26(47)-12/2021, форма власності на момент складення проекту землеустрою комунальна, земельні ділянки запасу (земельні ділянки, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), серед суміжних користувачів зазначені: Яблунівська селищна рада, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (а.с.71-81).

Згідно з копією довідки Яблунівської селищної ради від 25.01.2022 року № 43, ОСОБА_4 не використав своє право щодо безоплатної приватизації землі на території с. Середній Березів (а.с.82).

Зміст спірних правовідносин.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з наявністю у позивача права користування земельною ділянкою та неможливістю реалізації свого права, у зв`язку з реєстрацією права власності на земельну ділянку за відповідачем.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 року № 475\97-ВР, якими закріплено принцип непорушності права приватної власності, що означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 391 ЦК України, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 91 ЗК України, власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Згідно зі ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом в тому числі визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

При розгляді справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування в разі незгоди з рішеннями з питань, віднесених у галузі земельних відносин до їх компетенції (зокрема, про відмову в передачі земельної ділянки у власність чи користування, у продажі земельної ділянки, в наданні дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки тощо), суд за наявності підстав для задоволення позову визнає рішення такого органу недійсним. (п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною п`ятою статті 116 ЗК України визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Відповідно до ч.1 , 2 ст. 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 911/2701/17 (провадження № 12-258гс18) вказано, що частиною п`ятою статті 116 ЗК України унормовано, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Земельні ділянки формуються як об`єкти цивільних прав: власності, постійного користування, оренди відповідно до закону, і припинення прав щодо цих об`єктів також має відбуватись виключно у відповідності до закону».

Відповідно до ч.1 ст.92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до ч.2 ст.95 ЗК України, порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб.

За таких підстав, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

Відповідно дост.141ЗК Українипідставами припиненняправа користуванняземельною ділянкоює:а)добровільна відмовавід правакористування земельноюділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, крім перетворення державних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1 цього Кодексу; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е)набуття іншоюособою прававласності нажилий будинок,будівлю абоспоруду,які розташованіна земельнійділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії; з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами); и) невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених статтею 120-1 цього Кодексу.

Відповідно до ст.152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Виходячи з аналізу зазначених норм, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених ст.141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених ст.141 ЗК України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 ЗК України.

Відповідно до висновку Конституційного Суду України, викладеного в рішенні від 22.09.2005р. №5-рп/2005, громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом.

Відповідно до ч.3 ст.152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до роз`яснень, зазначених в п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» №7 від 16.04.2004р., розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність.

Згідно з ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до вимог ст.155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ч.2, ч.5 ст.158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Стаття 393 ЦК України передбачає, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом недійсним та скасовується.

Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акту органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акту.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регламентовано, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 23.06.2020р. у справі №922/2589/19, за змістом частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», виконанню підлягають виключно судові рішення:

1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;

2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;

3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не входить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частина 1 статті 77 ЦПК України визначає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Мотивована оцінка наведених сторонами аргументів щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що позивач ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , відповідно до рішення Середньоберезівської сільської ради № 4 від 12.10.2001 року, отримали у постійне користування земельну ділянку площею 0,70 га навпіл тобто по 0, 35 га кожний.

Рішеннями Яблунівської селищної ради від 17.12.2021р. №26(47)-12/2021 та від 17.02.2022р. № 18 (28)-13/2022 земельна ділянка площею 0,7157 га в с. Середній Березів передано у власність ОСОБА_4 - онуку померлого суміжного землекористувача ОСОБА_5 . ОСОБА_4 оформив право власності на вказану вище земельну ділянку, про що свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 11.01.2023 року.

Таким чином, Яблунівська селищна рада приймаючи рішення про надання ОСОБА_4 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність гр. ОСОБА_4 земельної ділянки загальною площею 0, 7157 га, порушила права позивача ОСОБА_3 , як постійного землекористувача частини земельної ділянки загальною площею 0,35 га., оскільки таке право набуде ОСОБА_3 задовго до прийняття оскаржуваних рішень і це право на момент прийняття оскаржуваних рішень не було припинено, земельна ділянка не була витребувана від позивача, а тому не вибула з її користування.

Отже право позивача на постійне користування виникло на підставі рішення сесії органу місцевого самоврядування, яке не скасовано, що свідчить про законність її вимог щодо захисту її права у встановленому законом порядку.

Щодо вимоги про відновлення стану земельної ділянки, то суд зауважує, що задоволенням двох вимог про скасування рішень Яблунівської селищної ради та державної реєстрації, фактично становище відновлено до стану який існував раніше.

Враховуючи вищевикладене, та керуючись статтями 10, 19, 81, 89, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_3 (78614, с. Середній Березів, присілок Обучі, Косівського району Івано-Франківської області, РНОКПП - НОМЕР_1 ) до ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ), Яблунівської селищної ради (78621, смт. Яблунів, вул. І. Франка, 57, Косівського району Івано-Франківської області) про визнання незаконним рішення Яблунівської селищної ради та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку задовольнити частково.

Визнати незаконним і скасувати рішення Яблунівської селищної ради від 17.12.2021 року № 26 (47) -12/2021 про надання дозволу на виготовлення проектів із землеустрою та від 17.02.2022 року №18 (28)-13/2022 року про затвердження проектів із землеустрою.

Визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 26236865501:01:001:0018 загальною площею 0,7157 га за ОСОБА_4 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 20 березня 2024 року.

Суддя Ю. С. Кіцула