Рішення

від 07.03.2024 по справі 910/17869/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.03.2024Справа № 910/17869/23Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., за участі секретаря судового засідання Саруханян Д.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрейдгруп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудсі Компані Лтд"

про стягнення 2073401 грн.

за участі представників:

від позивача: Жуков Д.В., Мусійченко М.Г.

від відповідача: Краснов І.В., Іорданов К.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртрейдгруп" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудсі Компані Лтд" про стягнення за договором поставки від 21.10.2020 № 084 основного боргу в розмірі 1024000 грн. та 1705946 грн. штрафу в розмірі 30 % за прострочення оплати товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.

30.11.2023 через відділ діловодства та документообігу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Протокольною ухвалою суду від 09.01.2024 задоволено клопотання позивача та продовжено процесуальний строк на подання відповіді на відзив.

Протокольною ухвалою суду від 30.01.2024 прийнято заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути 1024000 грн. основного боргу та 1049401 грн. штрафу в розмірі 30 % за прострочення оплати товару.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив про недоведеність позивачем обсягу та ціни поставленого товару, а також суми боргу. Крім того, заявив про необхідність зменшення розміру штрафних санкцій та застосування строку позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

21.10.2020 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 084, за умовами якого постачальник зобов`язаний поставити в обумовлений термін і передати у власність Покупця у відповідності до замовлень Покупця, а Покупець - прийняти та оплатити цукор білий кристалічний буряковий III категорії в мішках по 50 кг (далі - товар), який поставляється йому в рамках даного Договору. Ціна, кількість та строки поставки визначаються у Специфікаціях до даного Договору, які після належного їх оформлення є його невід`ємною частиною (пункт 1.1 Договору).

Пунктом 3.1 договору встановлено, що розрахунки за поставлений Товар за цим Договором здійснюються одним із вказаних способів за погодженням Сторін, який зазначається Сторонами у відповідній Специфікації до Договору.

У пункті 3.8 договору сторони погодили, що строк поставки Товару в кожному випадку додатково оговорюється Сторонами в залежності від кількості Товару та зазначається у відповідній специфікації до цього Договору.

Відповідно до пункту 8.4 договору останній набуває чинності з дати його укладення Сторонами та діє до 20.10.2021. Якщо жодна із Сторін за один місяць до закінчення строку дії Договору не повідомить про небажання продовжити дію Договору, то він вважається автоматично продовженим на кожен наступний календарний рік, без обмеження кількості продовжень. Якщо хоча б однією із Сторін не виконано будь-яке зобов`язання за цим Договором, строк дії цього Договору продовжується до моменту належного виконання цього зобов`язання.

Із матеріалів справи слідує, що сторонами до договору підписані специфікації за номерами 43-57, в яких визначено, зокрема, ціну товару, умови та терміни оплати товару. Також у матеріалах справи містяться підписані обома сторонами та скріплені їх печатками видаткові накладні щодо поставки товару, залишок боргу з оплати за який становить 1024000 грн.

Крім того, у матеріалах справи наявний акт звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2022-01.09.2023, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем становить 1024000 грн. Даний акт підписаний зі сторони відповідача Вівденко Н.Ю. та скріплений печаткою юридичної особи відповідача.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).

Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач не оплатив своєчасно та в повному обсязі поставлений позивачем за договором поставки від 21.10.2020 № 084 товар згідно з підписаними обома сторонами видатковими накладними відповідно до умов специфікацій № 43-57, у зв`язку з чим з урахуванням періодичних оплат, залишок боргу становить 1024000 грн.

У статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (тут і надалі в редакції, чинній на час оформлення спірних накладних) наведено визначення поняття «господарська операція» - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; «первинний документ» - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно із положеннями частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час, коли оформлювалися спірні накладні): підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити (редакція до 10.08.2022 передбачала умову: «якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України»): назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення (у редакції від 10.08.2022: «посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення»); особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Долучені до матеріалів справи видаткові накладні відповідають наведеним вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" щодо оформлення первинних документів.

При цьому суд враховує, що на вказаних видаткових накладних наявний відбиток печатки відповідача, за законність використання якої товариство несе повну відповідальність. Обставин щодо загублення печатки, викрадення або вибуття з володіння товариства в інший спосіб, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа, відповідачем не доведено та матеріали справи не містять.

Судом ураховані наведені відповідачем у відзиві посилання на те, що питання обсягу (кількості) поставленого відповідачу товару за договором, його ціни, розміру оплати та суми боргу за поставлений товар, стягнення якої є предметом даного позову, є спірним.

Крім того, представник відповідача посилався на те, що відповідач не отримував позовну заяву із доданими до неї документами через зазначення позивачем неправильного номеру телефона при оформленні поштового відправлення, у зв`язку з чим долучені до позовної заяви докази не підлягають урахуванню під час розгляду справи.

Однак, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Разом із цим, під час судового засідання з розгляду справи по суті представник відповідача подав письмові пояснення щодо наданих копій документів відповідно до частини 4 статті 210 ГПК України, в яких відповідачем фактично викладені заперечення по суті спору.

Згідно з частиною 4 статті 210 ГПК України учасники справи можуть давати свої пояснення з приводу письмових, речових та електронних доказів або протоколів їх огляду, ставити питання експертам. Першою ставить питання особа, за клопотанням якої було викликано експерта.

Крім того, представником відповідача подані письмові дебати (заключне слово), в яких також викладені заперечення проти пред`явлених позовних вимог із підстав, не зазначених у відзиві.

Утім, згідно з частиною 4 статті 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Натомість, відповідачем не надано до відзиву на позовну заяву жодних доказів у спростування викладених позивачем обставин та долучених на їх підтвердження доказів.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Під час судового засідання з розгляду справи по суті судом оглянуті надані позивачем оригінали доказів, поновлено процесуальний строк на долучення доказів та долучено до матеріалів справи оригінал видаткової накладної від 16.12.2021 № 216 до специфікації № 45.

Як зауважив представник позивача, зауваження щодо відсутності даної видаткової накладної надані відповідачем лише під час розгляду справи по суті всупереч частині 4 статті 165 ГПК України.

Судом також прийнято до уваги, що з урахуванням зменшення позивачем розміру позовних вимог, заборгованість по видатковій накладній від 16.12.2021 № 216 до специфікації № 45, у тому числі й штрафна санкція, не входять до ціни позову та заявленої позивачем до стягнення з відповідача суми.

Таким чином, оскільки надані позивачем докази на підтвердження поставки відповідачу товару та суми наявної заборгованості є більш вірогідними, у той час як відповідач надав лише письмові заперечення проти відповідних обставин, суд дійшов висновку про доведеність позивачем наявності боргу за відповідачем за поставлений товар у сумі 1024000 грн.

До того ж, дана заборгованість у сумі 1024000 грн. відображена сторонами в акті звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2022-01.09.2023, підписаному зі сторони відповідача Вівденко Н.Ю. та скріпленому печаткою юридичної особи відповідача.

Як слідує з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Вівденко Н.Ю. значиться директором відповідача з 11.05.2018 року.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 20.04.2021 № 910/14518/19, від 07.07.2021 у справі № 916/2620/20.

Зважаючи на наведене, оскільки в матеріалах справи містяться первинні документи на підтвердження здійснення господарських операцій із поставки товару між сторонами, суд дійшов висновку задовольнити позов у частині стягнення залишку суми основного боргу в розмірі 1024000 грн.

Крім того, позивач з урахуванням зменшення розміру позовних вимог, просив стягнути з відповідача 1049401 грн. штрафу в розмірі 30 % за прострочення оплати товару за специфікаціями № 51-57.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина 2 статті 549 ЦК України).

Відповідно до пункту 6.2 договору у випадку невиконання/несвоєчасного виконання Покупцем грошових зобов`язань, Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, шо діє на момент порушення зобов`язань, від суми невиконаного зобов`язання за кожний день прострочення зобов`язання відповідно до умов даного Договору, а у випадку постачання Товару з відтермінуванням платежу чи на умовах післяплати, у разі затримки платежу більше ніж на 3 (три) календарних дні від дали оплати, зазначеної у відповідній Специфікації, Покупець додатково сплачує штраф у розмірі 30% від суми невиконаного зобов`язання.

Із долученого до заяви про зменшення розміру позовних вимог розрахунку штрафу слідує, що позивачем при нарахуванні штрафу за специфікацією № 51 не враховано здійснену відповідачем оплату 14.02.2023 на суму 70000 грн., що призвело до нарахування штрафу станом на 14.02.2023 на суму боргу 291400 грн., замість 221400 грн. Отже, за прострочення оплати товару за специфікацією № 51 штраф складає 66420 грн.

В іншій частині розрахунок штрафу є арифметично правильним, у зв`язку з чим з відповідача підлягає стягненню 1028401 грн. штрафу.

У той же час, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив про доцільність застосування механізму, який встановлений статтею 233 ГК України

За змістом статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Дана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Як зауважено в постанові Верховного Суду від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.

Приймаючи до уваги, що залишок боргу відповідача за поставлений товар становить 1024000 грн., у той час як розмір штрафної санкції за прострочення оплати складає 1028401 грн., тобто перевищує розмір основного боргу, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, суд дійшов висновку зменшити розмір штрафу на 50 % до суми 514200,50 грн.

Щодо заявленої відповідачем у відзиві заяви про застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У пункті 1 частини 2 статті 258 ЦК України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як слідує з долученого до заяви про зменшення розміру позовних вимог розрахунку штрафу, останній розрахований позивачем у межах річного строку позовної давності.

Таким чином, правові підстави для застосування строку позовної давності відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також суд звертає увагу, що позивач має право на повернення за відповідним клопотанням 9848,17 грн. судового збору з державного бюджету внаслідок зменшення розміру позовних вимог.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрейдгруп" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудсі Компані Лтд" (02099, м. Київ, вул. Ялтинська, 5Б; ідентифікаційний код 39758789) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрейдгруп" (02105, м. Київ, пр-т Миру, 15А, офіс 417; ідентифікаційний код 41641746) 1024000 (один мільйон двадцять чотири тисячі) грн. основного боргу, 514200 (п`ятсот чотирнадцять тисяч двісті) грн. 50 коп. штрафу, а також 30786 (тридцять тисяч сімсот вісімдесят шість) грн. 02 коп. витрат зі сплати судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено: 19.03.2024 року.

Суддя К.В. Полякова