Ухвала

від 20.03.2024 по справі 911/689/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"20" березня 2024 р. Справа № 911/689/24

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши заяву Приватного підприємства «Івангород» про забезпечення позову

до Ржищівської міської ради Київської області

про визнання поновленим договору, вважаючи укладеною додаткову угоду, та визнання договору поновленим на 6 років

встановив:

Через канцелярію Господарського суду Київської області до подання позовної заяви від Приватного підприємства «Івангород» надійшла заява про забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3211300000:69:029:0132, площею 1.0589 га, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Ржищів, вулиця Грушевського Михайла;

- заборони уповноваженим органам та державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації, внесення відомостей про об`єкт нерухомого майна або вчинення інших дій щодо державної реєстрації прав та обтяжень на земельну ділянку з кадастровим номером 3211300000:69:029:0132, площею 1.0589 га, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Ржищів, вулиця Грушевського Михайла.

Вказана вище заява мотивована, зокрема такими обставинами:

- між ПП «Івангород» та Ржищівською міською радою було укладено договір оренди землі №09-08/9 від 10.08.2016, на підставі якого Ржищівська міська рада передала, а ПП «Івангород» прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, яка має кадастровий номер 3211300000:69:029:0132, для будівництва і обслуговування об`єктів рекреаційного призначення;

- договір укладено строком на 6 років з переважним правом орендаря на його поновлення на новий строк;

- у 2022 році ПП «Івангород» в передбаченому законом та договором порядку звернулось до Ржищівської міської ради з заявою про поновлення договору та продовження строку оренди земельної ділянки, яка має кадастровий номер 3211300000:69:029:0132, а вказана заява була обґрунтована, зокрема необхідністю завершення розпочатого будівництва бази відпочинку «Іван Гора»;

- звернення ПП «Івангород» (вх. №02-08-1539 від 29.07.2022) було розглянуте на сесії Ржищівської міської ради Київської області, за результатом чого прийнято рішення від 07.10.2022 №1977-27-08, яким відмовлено ПП «Івангород» в продовженні договору оренди землі в зв`язку з невиконанням умов договору оренди землі №09-08/9 від 10.08.2016.

З огляду на вказане заявник зауважив, що оскільки ним дотримано вимоги умов договору в частині зобов`язання повідомити орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, тоді як Ржищівською міською радою не було у місячний строк розглянуто відповідне звернення та не було надано заперечень щодо продовження користування земельною ділянкою, ПП «Івангород» продовжило користуватися нею, сплачувати орендні платежі, вважаючи, що договір було поновлено.

В розрізі наведеного, посилаючись, зокрема на позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 31.08.2021 у справі №903/1030/19, заявник зауважив, що відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як його мовчазну згоду на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше, попри те відповідне поновлення обов`язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, а у разі якщо орендодавець цього не робить, - у судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту у резолютивній частині рішення суду.

Отже, посилаючись на позицію Верховного Суду у постанові від 01.09.2021 справа №548/1244/18, згідно якої при вирішенні спірних правовідносин щодо поновлення договору оренди шляхом укладення додаткової угоди до договору оренди землі, як єдиної підстави продовження орендних прав і обов`язків на новий строк, обов`язковість укладення якої передбачена положеннями статті 33 Закону України «Про оренду землі», належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди з викладенням її змісту у резолютивній частині судового рішення, ПП «Івангород» зауважило, що має намір звернутися до суду з позовом про:

- визнання поновленим договору оренди землі№09-08/9 від 10.08.2016, укладеного між Приватним підприємством «Івангород» та Ржищівською міською радою Київської області, на той самій строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором оренди землі, вважаючи укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі щодо земельної ділянки за кадастровим номером 3211300000:69:029:0132, площу: 1.0589 га, комунальної форми власності, що розташована за адресою: Київська обл., м. Ржищів, вулиця Грушевського Михайла;

- визнання договору оренди землі №09-08/9 від 10.08.2016 між Приватним підприємством «Івангород» та Ржищівською міською радою Київської області поновленим на 6 років.

Поряд із вказаним ПП «Івангород» зазначило, що Ржищівська міська рада за час підготовки відповідного позову та в процесі судового розгляду може здійснити дії, що унеможливлять виконання рішення суду, у разі його задоволення, зокрема може здійснити: розмежування земельної ділянки за кадастровим номером 3211300000:69:029:0132 та її поділ на дві або більше окремі земельні ділянки; або передачу такої земельної ділянки в оренду іншій особі (особам).

Зокрема, за доводами заявника, у його розпорядження надійшли: рішення Ржищівської міської ради Київської області №2563-44-08 від 02.02.2024, викопіювання з графічної частини орфографічного плану запропонованого плану поділу земельної ділянки 3211300000:69:029:0132 на 5 (п`ять) окремих земельних ділянок, а також запропонований план поділу земельної ділянки 3211300000:69:029:0132 (масштаб 1:1000). В підтвердження зазначеного до заяви про забезпечення позову додано копії відповідних документів.

З огляду наведеного заявник вважає, що Ржищівська міська рада Київської області вчиняє дії щодо унеможливлення або ускладнення виконання рішення суду про поновлення договору оренди, відтак, здійснивши державну реєстрацію вказаного рішення та внесення змін до ДРРП та ДЗК, міська рада спровокує та викличе в ПП «Івангород» необхідність повторного (додаткового) звернення до суду з позовом про скасування реєстраційних дій.

Підсумовуючи наведене та необхідність вжиття обраних способів забезпечення позову, ПП «Івангород» вказало, що застосування таких заходів унеможливить вчинення відповідачем або третіми особами дій, що ускладнять виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Приписами ст. ст. 136, 137, 140 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

З огляду на викладені вище норми процесуального закону забезпечення позову це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Так, метою вжиття заходів забезпечення позову є, зокрема, уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, відтак умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд, зокрема, має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Отже, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що конкретний захід забезпечення позову буде співмірним із позовною вимогою, якщо при його застосуванні забезпечується:

- збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору;

- можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками.

Поряд з тим необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові.

Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, а метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред`явлення прозову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.

Заходи ж забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов`язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов`язаних з передачею грошових сум чи майна.

Тобто, за змістом пункту 1 частини першої статті 137 ГПК України під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів.

Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27.02.2024 у справі №916/4159/23.

Обрання належного, відповідного до предмета спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Однак обрані Приватним підприємством «Івангород» майнові заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку не співвідносяться з предметом позову, з яким заявник планує звернутись до суду та відповідними немайновими вимогами про визнання поновленим договору, вважаючи укладеною додаткову угоду, та визнання договору поновленим на 6 років.

Водночас наявність у процесуальному законі певного способу забезпечення позову, зокрема накладення арешту на кошти/майно особи, ще не свідчить про безумовне його застосування та вжиття за будь-яким поданим до суду позовом, позаяк у спірних правовідносинах наслідки вжиття відповідного заходу не виключають порушення або безпідставне обмеження прав та охоронюваних інтересів відповідача, як законного власника земельної ділянки.

Висновуючи все наведене вище, судом враховано також те, що арешт належної на праві власності відповідачу земельної ділянки може призвести до перешкод у користуванні та розпорядженні такою ділянкою відповідачем, що порушує баланс інтересів останнього, як дійсного власника такого майна, у співвідношенні з суб`єктивними інтересами заявника щодо користування такою земельною ділянкою на правах короткострокової оренди.

Крім того, постановляючи ухвалу про заборону вчиняти дії третім особам, що не є відповідачами у справі, господарський суд повинен визначити, що є предметом спору, а також зазначити конкретно, які саме дії забороняється вчиняти, що випливає із змісту норм пункту 4 частини першої, частини п`ятої статті 137 ГПК України, які допускають можливість забезпечення позову у спосіб шляхом заборони дій, які прямо стосуються предмета спору, а для державних органів (державний реєстратор у спірних правовідносинах виконує функції держави) заборона допускається виключно щодо прийняття конкретних визначених судом рішень, вчинення конкретної дії, що прямо стосуються предмета спору.

Однак обраний заявником захід забезпечення позову шляхом заборони особам вчиняти будь-які реєстраційні дії, тобто - необмежене коло неідентифікованих за видом та переліком реєстраційних дій не відповідає принципам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін.

В розрізі вказаного суд звертає увагу на те, що суд має дотримуватись принципу рівності сторін, відтак саме заявник має мотивувати наявність підстав для застосування забезпечення позову шляхом заборони вчинення конкретних реєстраційних дій.

До того ж заявником не обґрунтовано та не доведено, що обрані ним заходи по забороні особам вчиняти необмежений перелік реєстраційних дій щодо належного відповідачу на праві власності майна спрямовано на забезпечення ефективного захисту або поновлення його порушених прав з огляду на немайнові вимоги, які заявник планує заявити - визнання поновленим договору, вважаючи укладеною додаткову угоду, та визнання договору поновленим на 6 років.

З огляду на вказане, зокрема вимоги, які заявник планує заявити, суд звертає увагу на те, що згідно позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 31.08.2021 у справі №903/1030/19:

- без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору було неможливим. Така угода має ознаки не тільки зобов`язального, але й речового договору, оскільки засвідчує волю сторін на передання земельної ділянки у тимчасове володіння орендареві на новий строк. Тому зазначена додаткова угода згідно з пунктом 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк. Саме з цією реєстрацією закон пов`язує виникнення права оренди (стаття 125 ЗК України);

- вимога про визнання договору оренди землі поновленим не забезпечує захист порушеного права позивача через обов`язковість оформлення поновлення договору оренди землі саме шляхом укладення додаткової угоди, тоді як належним способом захисту є вимога про визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту.

Саме ж лише декларативне зазначення Приватним підприємством «Івангород» у тексті заяви про можливість ускладнення виконання рішення не свідчить про наявність підстав для застосування обраних заявником заходів забезпечення позову.

В разі звернення із заявою про забезпечення позову за вимогою немайнового характеру суд не досліджує таких підстав вжиття заходу забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Наявність між сторонами спору щодо поновлення договору оренди землі, як викладені щодо суті такого спору доводи, не є достатніми підставами для вжиття заходів забезпечення позову у розумінні ст. 136 ГПК України, оскільки питання наявності/відсутності порушеного права та, відповідно, наявності підстав для задоволення позову/відмови у задоволенні позову підлягає вирішенню судом під час розгляду справи по суті.

Зокрема покладені в основу обґрунтування майбутніх позовних вимог доводи про порушення відповідачем права позивача на поновлення договору оренди землі під час вирішення питання про забезпечення позову не можуть братися до уваги, оскільки у такому разі презюмується безспірність вказаних обставин та відповідних вимог по суті спору.

Також не є безумовною підставою для застосування заходів забезпечення позову у обрані заявником способи передбачене процесуальним законом право особи подати заяву про скасування таких заходів або про зустрічне забезпечення, оскільки інститут зустрічного забезпечення позову не може слугувати профілактикою попередження та санкцією за необґрунтоване застосування заходів забезпечення позову за заявою позивача/заявника, адже кожне судове рішення має відповідати вимогам статей 236-238 ГПК України.

Підсумовуючи наведене вище, суд висновує, що обрані заявником заходи забезпечення позову не відповідають вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін.

Отже, заявником не обґрунтовано та не доведено наявність підстав для застосування обраних заходів забезпечення позову, а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Приватного підприємства «Івангород» про забезпечення позову.

Керуючись ст. ст. 136, 137, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

постановив:

У задоволенні заяви Приватного підприємства «Івангород» про забезпечення позову відмовити.

Ухвала складена та підписана 20.03.2024, набирає законної сили з моменту її підписання суддею відповідно до ч. 2 ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена у апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з моменту її складення у відповідності до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя В.А. Ярема