Рішення

від 14.03.2024 по справі 914/114/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.2024 Справа № 914/114/24

за позовом: Фермерського господарства "Рисовський", с. Зубра, Львівський р-н, Львівська обл.

до відповідача: Головного управління Національної поліції у Львівській області, м. Львів

про стягнення моральної шкоди

Суддя Коссак С.М.

за участі секретаря Полюхович Х.М.

Представники:

Від позивача: Рисовський Іван Григорович - директор;

Від відповідача: Паїк Марія Василівна - представник

На розгляд Господарського суду Львівської області через канцелярію суду подано позов Фермерського господарства "Рисовський", с. Зубра, Львівський р-н, Львівська обл. до відповідача Головного управління Національної поліції у Львівській області, м. Львів про стягнення моральної шкоди в сумі 113 600,00грн.

Ухвалою суду від 15.01.2024 року позов залишено без руху, позивачу встановлено строк для виправлення виявлених недоліків, а саме: надати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи та надати суду відомості про наявність електронного кабінету. Дану ухвалу надіслано позивачу на поштову адресу.

14.02.2024 року від позивача - Фермерським господарством "Рисовський" через канцелярію суду подано лист за вх.№4406/24, відповідно до якого позивачем додано уточнену позовну заяву та повідомлено відомості про наявність електронного кабінету.

Ухвалою від 19.02.2024 року судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження у справі та призначено судове засідання на 14.03.2024 року о 10:20год.

29.02.2024 року позивачем подано через канцелярію суду заяву за вх.№6005/24 про долучення до матеріалів справи документу, що посвідчує наявність електронного кабінету у фермерського господарства.

06.03.2024 року відповідачем через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву за вх.№6483/24, в якому просить у задоволенні позову відмовити повністю.

В судове засідання 14.03.2024 року позивач явку забезпечив, підтримав позовні вимоги та просить позов задоволити.

В судове засідання 14.03.2024 року відповідач явку представника забезпечив, який заперечив позовні вимоги та просить в позові відмовити з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Аргументи позивача.

Наказом господарського суду Львівської області по справі 5/79 від 13.10.1997 року зобов`язано відповідача - Зубрянську сільську раду народних депутатів до 13.11.1994 року виділити фермерському господарству «Рисовський» 4га землі із ділянки 17га яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас з Заготівельного господарства «Львівський».

Позивач стверджує, що наказ господарського суду Львівської області №5/79 від 13.10.1994 року не виконується 29 років, в зв`язку з чим відкрито кримінальне провадження за ст. 382 КК України №12013150090004557 від 12.12.2013 року, яке не розслідується протягом 10 років.

Відтак, позивач зазначає, що зазнає моральної шкоди та просить стягнути з відповідача на користь позивача згідно поданого розрахунку, завданої моральної шкоди у сумі 113 600,00грн. Надає розрахунок моральної шкоди.

Аргументи відповідача.

У поданому відзиві на позовну заяву 06.03.2024 року за вх.№6483/23, відповідачем зазначено, що позивачем не надано доказів незаконних дій посадових осіб органів досудового розслідування та прокуратури у зв`язку з чим йому була б завдана моральна шкода, позовна заява не містить жодних доводів чим саме підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, не наведені будь-які докази, що підтверджували б приниження честі та гідності, а також ділової репутації.

Відповідач покликається на рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2021 у справі № 914/620/21 яким частково задоволено позовні вимоги ФГ «Рисовський» до відповідача та стягнуто 40 000,00 грн моральної шкоди, яке з врахуванням постанови Західного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 повністю виконано відповідачем.

Також покликається на рішення Господарського суду Львівської області від 19 червня 2023 року у справі №914/586/23, відповідно до якого позовні вимоги Фермерського господарства «Рисовський» до ГУНП у Львівській області задоволено частково, ухвалено стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь Фермерського господарства «Рисовський» 154 000,00 грн моральної шкоди та 2 311,50 грн судового збору. На підставі вищевказаного, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.

Фактичні обставини справи.

Рішенням Арбітражного суду Львівської області від 13.10.1994 року зобов`язано Зубрянську сільську раду (Головне управління Держгеокадастру у Львівській області) до 13.11.1994 виділити Фермерському господарству «Рисовський» 4га землі із ділянки 17га, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас з заготівельного господарства «Львівське».

На виконання вказаного рішення 13.10.1994 року видано наказ. Дублікат якого видано Господарським судом Львівської області відповідно до ухвали суду від 17.12.2010.

Відповідно до матеріалів справи, скористатися своїм гарантованим правом на землю позивач не зміг, оскільки Головне управління Держгеокадастру у Львівській області протягом тривалого часу відмовляється виконати наказ суду і вимоги державного виконавця щодо виконання наказу суду №5/79 від 13.10.1994, а саме видати документ про право постійного користування і провести державну реєстрацію відведеної земельної ділянки в натурі по проекту землеустрою та видати витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

За наслідками звернення до слідчого відділення Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області 12.12.2013 року (попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення: частина 1 стаття 382 Кримінального кодексу України) внесено відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013150090004557.

Вказаному зверненню передувало подання відділу державної виконавчої служби Пустомитівського районного управління юстиції у Львівській області від 22.08.2012 року №/09-36/8717 до прокуратури Пустомитівського районного Львівської області про притягнення боржника (згідно наказу Господарського суду Львівської області від 13.10.1994, справа №5/79, стягувач: Фермерське господарство «Рисовський», боржник Зубрянська сільська рада Ради народних депутатів) до кримінальної відповідальності.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.04.2013 року у справі № 5/79 замінено боржника у виконавчому провадженні - Пустомитівську районну державну адміністрацію її правонаступником - Головним управлінням Держземагенства у Львівській області.

В матеріалах справи міститься інформаційна довідка по матеріалах кримінального провадження та наявне подання (повідомлення) державного виконавця від 12.12.2013 вих. №№08-01-45/В-5/19706 до Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за невиконання рішення суду.

Відомості про кримінальне правопорушення відповідно до вимог частин 1 та 4 статті 214 Кримінального процесуального кодексу України внесено слідчим СВ Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВ України у Львівській області Лашко М.М. до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.12.2013 за № 12013150090004557.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.08.2016 у справі № 5/79 боржника Головне управління Держземагенства у Львівській області замінено на його правонаступника Головне управління Держгеокадастру у Львівській області у виконавчому провадженні щодо примусового виконання наказу суд від 13.10.1994 р. у справі № 5/79.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 15.08.2017 року у справі №461/5320/17 скаргу Рисовського І.Г. на постанову від 12.06.2014 року про закриття кримінального провадження задоволено частково; скасовано постанову старшого слідчого СВ Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області від 12.06.2014 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013150090004557 від 12.12.2013 року; матеріали кримінального провадження направлено до Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області для продовження досудового розслідування.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 21.07.2020 року у справі №461/4784/20 скаргу Рисовського І.Г. на постанову від 27.03.2019 року про закриття кримінального провадження задоволено частково; скасовано постанову старшого слідчого СВ Галицького ВУ ГУ НП у Львівській області від 27.03.2019 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013150090004557.

З невідомих для позивача причин кримінальна справа не розслідується незважаючи на неодноразові звернення до прокуратури та судів.

По заяві Рисовського І.Г . Європейський суд з прав людини по заяві №29979/04 від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» в зв`язку з невиконанням наказу Господарського суду Львівської області №5/79 від 13.10.1994 року констатував порушення статті 6 пункту 1, статті 13 Протоколу Першого статті 1 Європейської Конвенції про права людини, позивач зазначає, що всупереч цьому відповідач все одно не розслідує вчинений злочин Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області.

Норми права та мотиви суду.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно частин 1-4 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

З аналізу положень статей 11, 23 Цивільного кодексу України слідує, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Статтями 1173, 1174 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Приписами частин 1, 2 статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з п. п. 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивач, обґрунтовує позовні вимоги, зазначаючи, що нерозслідування відповідачем кримінальної справи завдає позивачу моральної шкоди, яка полягає в глибоких переживаннях в зв`язку з позбавленням реалізації своїх прав та життєвих планів, порушенні нормальних життєвих зв`язків, що вимагають додаткових зусиль для організації свого життя, невиправданих затрачених матеріальних ресурсів, порушення і втручання у право власності, вчинення дій на заниження престижу та довіри до діяльності позивача та інших його немайнових прав, шкодить діловій репутації.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції.

За змістом зазначеної статті поряд із негативним зобов`язанням, невиконання Україною якого позивач не оскаржив, держава має позитивні зобов`язання гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих зобов`язань є самостійною підставою відповідальності держави.

Стосовно права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов`язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії» (Kotov v. Russia), заява № 54522/00, § 113); у процесуальному аспекті, хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», § 114).

Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов`язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (наприклад, вирішення проблеми відповідальності держави за порушення права заявників на доступ до їхнього майна: рішення ЄСПЛ від 29 червня 2004 року щодо суті та від 13 липня 2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Доган та інші проти Туреччини» (Dogan and Others v. Turkey), заява № 8803-8811/02 й інші; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Чірагов та інші проти Вірменії» (Chiragov and Others v. Armenia), заява № 13216/05, § 188-201; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Саргсян проти Азербайджану» (Sargsyan v. Azerbaijan), заява № 40167/06, § 152-242).

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.

Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови.

Відповідно до пункту другого статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Також слід зазначити, що у п. 60 рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 р. справа «Рисовський проти України» вказано, що одноосібний власник товариства може вважати себе потерпілим від втручання в його особисті права за статтею 1 Першого протоколу в результаті дій, спрямованих проти його товариства (див., серед інших джерел, ухвали щодо прийнятності у справах «Анкаркрона проти Швеції» (Ankarcrona v. Sweden), заява № 35178/97, від 27 червня 2000 року, «Носов проти Росії» (Nosovv. Russia), заява № 30877/02, від 20 жовтня 2005 року, а також зазначене вище рішення у справі «Гумбатов проти Азербайджану» (Humbatov v. Azerbaijan), п. 21). У нещодавній справі «Хамідов проти Росії» (Khamidov v. Russia) (заява № 72118/01, п. 125, ECHR 2007-XII (витяги)).

Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України» констатував порушення статті 6 пункту 1, статті 13 Протоколу Першого статті 1 Європейської конвенції про права людини.

Відтак суд вважає, що висновки про тісний зв`язок між інтересом заявника щодо діяльності фермерського господарства, як фізичної особи та як власника фермерського господарства так само стосуються даної справи.

Суд встановив певні факти, які можуть свідчити про надмірну тривалість досудового розслідування. Так, два рази, а саме ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 15.08.2017 року у справі №461/5320/17 скасовано постанову старшого слідчого СВ Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області від 12.06.2014 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013150090004557 від 12.12.2013 року; ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 21.07.2020 року у справі №461/4784/20 скасовано постанову старшого слідчого СВ Галицького ВУ ГУ НП у Львівській області від 27.03.2019 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013150090004557.

Судом встановлено, що не проведено усіх необхідних слідчих дій, що свідчить про неповноту проведеного досудового розслідування, встановлено, що оскаржувані постанови про закриття кримінального провадження є неповними, передчасними, такими, що винесені з порушенням норм Кримінального процесуального кодексу України, та відповідно скасовано постанови про закриття кримінального провадження.

Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.

При цьому суд виходить з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить конституційним гарантіям (статті 3, 19 Конституція України) і безумовно викликає негативні емоції.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди та обґрунтує її розмір.

Наведена мотивація господарського суду узгоджується з позицією Верховного Суду у справі № 201/7621/17 від 04.11.2020.

Згідно частини 1 статті 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Даний спір виник через порушене право позивача протиправною бездіяльністю щодо виконання дублікату наказу Господарського суду Львівської області № 5/79 від 13.10.1994, який виданий на виконання рішення Арбітражного суду Львівської області у справі №5/79 від 13.10.1994, згідно з яким зобов`язано Зубрянську сільську раду народних депутатів до 13.11.1994 виділити Фермерському господарству «Рисовський» 4 га землі з ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготхудобовідгодівельного господарства «Львівське».

Вищенаведені обставини стали підставою для звернення ФГ «Рисовського» до Головного управління національної поліції у Львівській області про стягнення 113 600,00 грн. завданої моральної шкоди за надмірно довге досудове розслідування у кримінальному провадженні №12013150090004557.

Згідно розрахунку завданої моральної шкоди позивач просить стягнути зазначену суму за 8 міс. за період з 01.06.2023 по 01.02.2024.

Слід зазначити, що рішенням Господарського суду Львівської області від 19.06.2023 у справі №914/586/23, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.11.2023 рок, позовні вимоги ФГ «Рисовський» задоволено частково; з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь Фермерського господарства «Рисовський» 154000,00 грн. моральної шкоди; за рахунок відповідача позивачу відшкодовано 2311,50 грн. судового збору. Ця сума стягнута за період з 01.07.2021 по 01.06.2023.

Судом досліджено надану відповідачем Інформаційну довідку по матеріалах кримінального провадження №12013150090004557 від 12.12.2013 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.382, ч.2 ст.382 КК України, підписану ст. слідчим слідчого відділення відділу поліції №3 - Львівського РУП №2 ГУНП у Львівській області майором поліції І. Степаненко про дії, вчинені після 01.06.2023.. Зокрема, після 01.06.2023 були вчинені такі дії, «державним виконавцем повторно скеровано вимогу за вих. №22339 від 07.07.2023 з проханням з`явитися сторонам виконавчого провадження о 10:00 год. 27.07.2023 з метою з`ясування можливості зміни способу та порядку виконання Наказу. Згідно акту державного виконавця від 27.07.2023 сторони з`явилися та погодилися в двомісячний строк визначитися з можливими способами виконання Наказу №5/79 від 13.10.1994, однак не дійшли згоди. За вх. № 25.11-45/6119 від 31.07.2023 надійшла відповідь від боржника Солонківської сільської ради в якій повідомлено про те, що у чинному законодавстві відсутній правовий механізм, згідно якого можна було би виконати Наказ, а саме передати фермерському господарству «Рисовський» земельну ділянку комунальної власності Солонківської сільської ради. Виконання вказаного рішення суду ускладнювало неодноразовою зміною сторони-боржника у межах даного виконавчого провадження. Також слід зазначити, що питання виділення фермерському господарству «Рисовський» 4 га землі із ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель з заготхудобовідгодівельного господарства «Львівське» станом на сьогоднішній день відноситься до компетенції Солонківської сільської ради».

Дослідивши ці обставини, суд доходить висновку, що вимоги позивача є правомірними.

Суд зазначає, що має місце триваюче правопорушення. Триваюче правопорушення розуміється як проступок, пов`язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження бездіяльності та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану, за якого об`єктивно існує певний обов`язок у суб`єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов`язку відповідним суб`єктом. 25 березня 2020 року (позиція ВС у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зазначена у постанові від 25 березня 2020 у справі №175/3995/17-ц).

Отже, органами досудового розслідування не проведено усіх необхідних слідчих дій, що свідчить про неповноту проведеного досудового розслідування; встановлено, що розслідування триває з 12.12.2013 року дотепер. Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації.

У випадку коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, то суд має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати громадян, що діють на час розгляду справи (правовий висновок Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №468/901/17-ц).

Чинне цивільне законодавство не регламентує методику нарахування розміру моральної шкоди, а тому відповідно до частини 1статті 8 Цивільного кодексу України (аналогія закону) до спірних правовідносин застосовуються положення частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», як до подібних за змістом правовідносин, що виникають при обчисленні моральної шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Позивач неправомірно покликається на застосування розміру мінімальної заробітної плати на час розгляду справи у розмірі 14 200,00, оскільки такий становить 7100,00 грн. Станом на 01 січня 2024 року набрав чинності Закон України від 09.11.2023 року № 3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким встановлено, що мінімальна заробітна плата становить з 01 січня 2024 року - 7100 грн. (ст. 8 закону).

Водночас, як вбачається з розрахунку позовних вимог, позивач просить стягнути моральну шкоду завдану юридичній особі за період з 01.06.2023 року по 01.02.2024 рік в сумі 113 600,00грн.

Позивачем у справі є юридична особа - Фермерське господарство «Рисовський», відтак суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення 56 800,00 грн. моральної шкоди завданої юридичній особі, беручи до уваги в обрахунок розмір мінімальної заробітної плати - 7100 грн. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Покликання відповідача на те, що наявність моральної шкоди є недоведена, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу незаконних дій посадових осіб органів досудового розслідування, у зв"язку з чим позивачу була завдана моральна шкода, судом відхиляються як необгрунтовані.

На час розгляду даного спору та постановлення судом рішення, доказів закінчення досудового розслідування чи вчинення інших дій відсутні.

Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Зважаючи на зазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 56 800,00грн., в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Судові витрати.

У відповідності до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Так, пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України Про судовий збір, судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Враховуючи, що предметом даного спору є стягнення моральної шкоди, завданої позивачу бездіяльністю органу досудового розслідування, отже такий позов судовим збором не оплачується.

Відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи вищенаведене, до стягнення з відповідача в дохід державного бюджету підлягає судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області (79007, Львівська область, місто Львів, площа Генерала Григоренка, будинок 3, ідентифікаційний код юридичної особи 40108833) на користь Фермерського господарства «Рисовський» (81135, Львівська область, Пустомитівський район, село Зубра, ідентифікаційний код юридичної особи 19324981) 56 800,00 грн моральної шкоди.

3. Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області (79007, Львівська область, місто Львів, площа Генерала Григоренка, будинок 3, ідентифікаційний код юридичної особи 40108833) в дохід Державного бюджету України 1514,00 грн. судового збору.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

6. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/fair/sud5015, а також у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою - http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 19.03.2024р.

Суддя Коссак С.М.