Рішення

від 20.03.2024 по справі 916/5161/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2024 р. Справа № 916/5161/23Господарський суд Одеської області у складі судді Нікітенка С.В. розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „ЯШІНА (49055, Дніпропетровська область, м. Дніпро, пр-т Богдана Хмельницького, буд. 31А; код ЄДРПОУ 32388097),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „АБВ ТРАНС (65114, м. Одеса, Люстдорфська Дорога, буд. 140А; код ЄДРПОУ 43298802),

про стягнення 40306,88 грн.

Розгляд справи здійснюється без повідомлення (виклику) учасників справи.

Обставини справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю „ЯШІНА 23.11.2023 звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „АБВ ТРАНС про стягнення заборгованості за договором про перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполучені від 24.07.2023 № 2178 у розмірі 40601,98 грн, яка складається: основний борг у розмірі 34400,00 грн, пеня у розмірі 4837,22 грн, інфляційні втрати у розмірі 709,38 грн та 3% річних у розмірі 655,38 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.11.2023 справу № 916/5161/23 передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Нікітенку С.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.11.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „ЯШІНА (вх. № 5140/23 від 23.11.2023) залишено без руху.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.12.2023 суд прийняв справу № 916/5161/21 до провадження судді Нікітенка С.В. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Цією ж ухвалою суд запропонував відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позовну заяву, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст. 165 ГПК України - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст. 166 ГПК України - протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановив відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України - протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив. Копії письмових доказів, які подаються до суду, оформити відповідно до вимог ст. 91 ГПК України та п. 5.27 Національного стандарту України ДСТУ 4163-2003 "Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації", затвердженого Наказом Держспоживстандарту України № 55 від 07.04.2003. Зобов`язано відповідача повідомити суду офіційну електронну адресу та (або) адресу електронної пошти в порядку ст.ст. 6, 162, 165 ГПК України. Повідомлено учасників справи про можливість участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, можливість подати процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі, з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

28 грудня 2023 року до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю „АБВ ТРАНС надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд позов задовольнити частково, а саме зменшити суми інфляційних втрат, 3% річних та пені.

В обґрунтування вказаного у відзиві відповідач зазначає, що виплата відповідачем може бути проведена не у кожний календарний день, а лише день, який для банку є робочим. Крім того, ТОВ „АБВ ТРАНС отримало можливість провести розрахунки з позивачем тільки після отримання грошових коштів від замовника перевезення ТОВ „БОНУС ТРАНС, а саме 08.12.2023 34400,00 грн та 10.11.2023 15000,00 грн. Відповідач повідомляє, що сплатив повністю суму основного боргу, а штрафні санкції заявлені позивачем дуже великі, оскільки відповідач знаходиться у вкрай тяжкому фінансовому стані.

Вказаний відзив суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

07 березня 2024 року до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю „ЯШІНА надійшла заява про поновлення строку для подання відповіді на відзив.

Щодо заяви позивача про поновлення строку для подання відповіді на відзив, суд дійшов до таких висновків.

Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом. Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (ч.1 ст.113, ч.ч.1, 2 ст.114 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1 ст.119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Разом з тим, в аспекті зазначеного суд вважає за доцільне звернутись до практики ЄСПЛ, який у своїх рішеннях вказує на те, що при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (рішення у справі Walchli v. France, заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; ТОВ Фріда проти України, заява №24003/07, п. 33, 08.12.2016). Зважаючи на викладене, вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій.

Наведена норма процесуального права пов`язує можливість поновлення процесуального строку з обов`язковою наявністю поважної причини (чи причин) пропуску відповідного строку. Якщо поновлення процесуального строку здійснюється за заявою сторони, заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності з поданням доказів цього.

Закон встановлює рівні можливості для сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Пропуск процесуального строку це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причин, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки.

Суд зауважує, що за змістом процесуального закону, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже в кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

При цьому, відповідно до приписів ГПК України, учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належних їм процесуальних прав, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання відповідних заяв.

Беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, слід наголосити на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу положень статті 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів, є, зокрема, забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Рівні можливості щодо здійснення своїх процесуальних прав і обов`язків є ключовим елементом змагальності сторін як одного із принципів господарського судочинства.

Таким чином, виходячи з того, що обставини, які викладені заявником у заяві про поновлення строку заслуговують на увагу, господарський суд задовольняє відповідну заяву та поновлює строк для надання відповіді на відзив.

07 березня 2024 року до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю „ЯШІНА надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просить суд закрити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 34400,00 грн та стягнути з відповідача штрафні санкції. В обґрунтування вказаної відповіді позивач зазначає, що тяжкий фінансовий стан відповідача не звільняє його від виконання грошового зобов`язання перед позивачем.

Вказану відповідь на відзив суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

07 березня 2024 року до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю „ЯШІНА надійшла заява про виправлення арифметичної помилки в частині стягнення 3 % річних, зазначивши їх вірний розмір, а саме 360,28 грн.

Вказану заяву суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

Таким чином, з урахуванням заяви позивача про виправлення арифметичної помилки в частині стягнення 3% річних, яка судом задовольняється, суд визначає заявлену до стягнення суму 3% річних у розмірі 360,28 грн.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 Господарського процесуального кодексу України).

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

З огляду на викладене, та приймаючи до уваги військовий стан в Україні, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд,

ВСТАНОВИВ:

Матеріали справи свідчать, що 24 липня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „АБВ ТРАНС (надалі експедитор або відповідач) і Товариством з обмеженою відповідальністю „ЯШІНА (надалі перевізник або позивач) був укладений Договір № 2178 про перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні (надалі - Договір), відповідно до п. 1.2. якого, експедитор замовляє здійснення перевезення від свого імені і за рахунок клієнта, перевізник зобов`язується доставити ввірений йому вантаж до пункту призначення в установлений договором і доповненням до нього термін і видати уповноваженій на одержання вантажу особі. Експедитор зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Пунктом 4.3. Договору встановлено, що ціни є договірними і визначаються виключно виходячи з конкретної ситуації на транспортному ринку, узгоджуються з перевізником перед конкретним перевезенням (групою однотипних перевезень) Заявкою.

На виконання умов Договору між позивачем та відповідачем 24.07.2023 оформлено Заявку б/н на перевезення вантажу, а саме: макуха в біг-бегах в кількості 22 т. Також Заявкою було визначено вартість перевезення 54400,00 грн, та умови оплати протягом 7 днів по оригіналам документів.

Згідно з умовами п. 4.4. Договору, оплата послуг перевізника проводиться експедитором за рахунок коштів, що надійшли від клієнта за договором транспортного експедирування, на поточний рахунок перевізника на підставі оформлених належним чином наступних документів наданих експедитору протягом 10 днів після завершення перевезення: оригіналу ТТН або міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR) з відміткою вантажоодержувача, зазначеного в накладній, про отримання вантажу без претензій, договору, рахунку, акту наданих послуг, а також податкової накладної в електронному вигляді, зареєстрованої в ЄРПН, через програму обміну податковими накладними.

Відповідно до умов п.6.2. Договору, у разі прострочення платежу, винна у простроченні сторона оплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Всі спірні питання, що виникають в ході реалізації Договору, вирішуються сторонами шляхом переговорів. У випадках неврегулювання спорів і розбіжностей шляхом переговорів, вирішення спору здійснюється в порядку і способом, передбаченим чинним законодавством України (п.8.1. Договору).

10 серпня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „АБВ ТРАНС і Товариством з обмеженою відповідальністю „ЯШІНА був підписаний Акт надання послуг № 857, в якому сторонами було підтверджено належне виконання позивачем надані послуги з міжнародного транспортного перевезення (м. Запоріжжя- п/пЯгодин-м.Журомін) загальною вартістю 54400,00 грн. В самому акті зазначено, що він складений на підставі Договору, рахунку на оплату № ЗН0189 від 10.08.2023. При цьому зазначено: „Експедитор претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.

Таким чином, як свідчить міжнародна товарно-транспортна накладна (СМR) № 696384 (т.1, а.с.14) вантаж був доставлений вантажоодержувачу 10.08.2023, та отриманий ним без претензій.

Податкова накладна № 75 від 10.08.2023 була виписана 10.08.2023, на суму 54400,00 грн, зареєстрована в ЄРПН, та доставлена контрагенту (про що свідчать відповідні штампи податкової).

Позивачем були відправлені на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю „АБВ ТРАНС супровідним листом № 16/08-1 від 16.08.2023 всі необхідні та передбачені п.4.4. Договору оригінали документів та на підтвердження повернув підписаний ним Акт виконання робіт. Враховуючи відтермінування платежу протягом 7 днів з моменту отримання оригіналів документів, строк платежу становить до 28.08.2023, відповідно до заявки (т. 1, а.с. 26).

29.09.2023 позивачем була направлена претензія вих. № 29/09-1 (т.1, а.с. 18-20), яку відповідач отримав 05.10.2023, відповідно до поштового повідомлення (т.1, а.с.25) з вимогою оплатити заборгованість. Однак ця претензія була задоволена частково, відповідачем сплачено 20000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 1964 та № 1974 (т.1, а.с. 29-30).

Станом на день звернення позивача з позовною заявою до суду відповідач свої зобов`язання по сплаті за перевезення вантажу виконав не в повному обсязі, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 34400,00 грн.

Також позивачем в зв`язку з неналежним виканням відповідачем зобов`язань за договором перевезення, відповідно до умов Договору та положень ст. 625 ЦК України нараховано відповідачу суму пені у розмірі 4837,22 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 709,38 грн та суму 3% річних у розмірі 360,28 грн.

Оскільки відповідачем не виконані договірні зобов`язання, позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача таких сум: 34400,00 грн сума основного боргу, 4837,22 грн сума пені, 709,38 грн сума інфляційних втрат та 360,28 грн сума 3% річних.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду.

Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „ЯШІНА підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Частиною 2 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у томі числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Стаття 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зі змісту ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України слідує, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено в ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що 24 липня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „АБВ ТРАНС і Товариством з обмеженою відповідальністю „ЯШІНА був укладений Договір № 2178 про перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні № 2178, відповідно до умов п. 1.2. якого експедитор замовляє здійснення перевезення від свого імені і за рахунок клієнта, перевізник зобов`язується доставити ввірений йому вантаж до пункту призначення в установлений договором і доповненням до нього термін і видати уповноваженій на одержання вантажу особі. Експедитор зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Аналогічне положення міститься в ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.3. Договору встановлено, що ціни є договірними і визначаються виключно виходячи з конкретної ситуації на транспортному ринку, узгоджуються з перевізником перед конкретним перевезенням (групою однотипних перевезень) Заявкою.

Також судом встановлено, що позивачем на виконання Договору перевезення та на замовлення відповідача ним було надано послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом на загальну суму 54400,00 грн, що підтверджується підписаними обома сторонами Заявки б/н на перевезення вантажу від 24.07.2023, рахунком на оплату № ЗН0189 від 10.08.2023, актом надання послуг № 857 та міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) № 696384.

Жодних претензій з боку відповідача щодо невиконання, неналежного виконання або порушення позивачем своїх зобов`язань щодо наданих послуг на адресу позивача не надходило.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач здійснив часткові оплати наданих позивачем послуг у розмірі 20000,00 грн, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 54400,00 грн.

Отже, матеріали справі свідчать, що відповідачем в порушення умов п. 4.4. Договору та ч.1 ст. 530 ЦК України не було здійснено повного розрахунку з позивачем за надані послуги в обумовлені строки.

Матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем, що на момент звернення позивача з позовною заявою до суду у першого існувала прострочена заборгованість у розмірі 54400,00 грн.

Разом з тим, згідно платіжної інструкції № 1999 від 08.12.2023 (т. 1, а.с. 69) відповідач повністю сплатив суму основної заборгованості за Договором № 2178 про перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні у розмірі 34400,00 грн.

Ухвалою від 20.03.2024 суд, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України закрив провадження у справі № 916/5161/23 в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 34400,00 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимоги щодо стягнення з відповідача суми пені у розмірі 4837,22 грн, суми інфляційних втрат у розмірі 709,38 грн та суми 3% річних у розмірі 360,28 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення сум пені, інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає наступне.

Статтями 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Крім того, виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки також випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Згідно абз. 5, 6 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові... Тієї ж позиції дотримується ВСУ у постановах від 04.07.2011 по справі №13/210/10, від 12.09.2011р. по справі № 6/433-42/183 та ВГСУ у постанові від 16.03.2011 по справі № 11/109.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 ЦК України встановлено що в разі, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Разом з тим, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже при нарахуванні інфляційних втрат та 3% річних основними складовими частинами нарахування є сума заборгованості, період заборгованості та розмір процентів та коефіцієнтів, які діють у такий період.

Відповідно до умов п. 6.2. Договору, у разі прострочення платежу, винна у простроченні сторона оплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Судом перевірено правильність виконаних позивачем розрахунків пені, інфляційних збитків та відсотків за користування коштами, та встановлено, що вони є вірними.

За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми пені у розмірі 4837,22 грн, суми інфляційних втрат у розмірі 709,38 грн та суми 3% річних за користування коштами у розмірі 360,28 грн, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо клопотання відповідача, яке викладене у відзиві на позовну заяву про зменшення стягуваних сум пені, інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання (відповідач). Господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.

Суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення пені. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення пені, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 916/878/20.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/101/19.

Наявність виняткових випадків, за яких можливе зменшення розміру пені, інфляційних втрат та 3% річних, відповідач обґрунтовує тим, що заявлені нарахування є занадто великі та відповідач знаходиться у вкрай важкому фінансовому стані.

Оцінюючи доводи відповідача, наведені в обґрунтування підстав для зменшення пені, суд не приймає до уваги посилання останнього на значний розмір пені та скрутне фінансове становище, адже заявлена до стягнення сума пені за висновком суду не є значною, а також скрутне фінансове становище не є винятковим випадком в розумінні ст. 233 Господарського кодексу України та не є підставою для зменшення неустойки, яка підлягає стягненню, та не є доказом винятковості такого випадку.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем винятковості обставин, наведених в обґрунтування клопотання про зменшення розміру пені, з огляду на що відповідне клопотання задоволенню не підлягає.

Щодо зменшення стягуваних сум інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (п. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (п. 3 ст. 549 ЦК України).

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а у разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Водночас формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11).

Отже, проценти та інфляційні нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями.

Пунктом 1 ст. 233 Господарського кодексу України визначено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Оскільки проценти та інфляційні втрати, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, суд не має правових підстав для їх зменшення, тому відмовляє відповідачу у задоволенні клопотання в цій частині.

Доводи відповідача, викладені ним у відзиві на позовну заяву в частині невизнання задоволених судом позовних вимог, підлягають відхиленню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, не ґрунтуються на належних доказах і спростовуються фактично встановленими судом обставинами та матеріалами справи.

Щодо інших доводів сторін у справі, викладених в обґрунтування власних правових позицій по наявному спору, то суд не вбачає підстав для надання таким оцінки у межах розглядуваного спору, оскільки вищенаведені аргументи суду у даному рішенні, на думку суду, є самостійною та достатньою підставою для висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд також враховує, що при зверненні до суду з позовом позивач подав докази сплати 2684,00 грн судового збору.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 16.11.2022 у справі № 916/228/22.

Оскільки позов був поданий через підсистему Електронний суд, тому позивач мав би сплатити 0,8*2684,00 грн, що дорівнює 2147,00 грн.

З огляду на викладене, відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судові витрати в розмірі сплаченого судового збору в сумі 2147,00 грн покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „АБВ ТРАНС (65114, м. Одеса, Люстдорфська Дорога, буд. 140А; код ЄДРПОУ 43298802) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ЯШІНА (49055, Дніпропетровська область, м. Дніпро, пр-т Богдана Хмельницького, буд. 31А; код ЄДРПОУ 32388097) суму пені у розмірі 4837,22 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 709,38 грн, суму 3% річних у розмірі 360,28 грн та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2147,00 грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-Західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Рішення підписано 20 березня 2024 р.

Суддя Нікітенко С.В.