Ухвала

від 20.03.2024 по справі 320/12821/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 березня 2024 року

м. Київ

справа № 320/12821/23

адміністративне провадження № К/990/8184/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі №320/12821/23 за позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Бюро економічної безпеки України (далі - відповідач), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Бюро економічної безпеки України від 06 жовтня 2022 року №270 "Про внесення змін до структури центрального апарату Бюро економічної безпеки України під час особливого періоду";

- визнати протиправним та скасувати наказ Бюро економічної безпеки України від 11 листопада 2022 року №527-к "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- поновити його на посаді керівника відділу тестування та службової кар`єри Департаменту персоналу Бюро економічної безпеки України;

- стягнути з Бюро економічної безпеки України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2024 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із оскаржуваними судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на наявність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували пункт 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі - Закон України №889-VIII), частину п`ятої статті 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12 травня 2015 року № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII) без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 160/1643/23.

Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Так, у справі № 160/1643/23 спірні правовідносини виникли у зв`язку із винесенням наказу про припинення державної служби та звільнення позивача на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII у зв`язку з ліквідацією ГУ Держпраці у Дніпропетровській області (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року № 117-IX, який набрав чинності 25 вересня 2019 року).

Предметом оцінки Верховного суду у цій справі було питання чи узгоджується те, як застосував суд апеляційної інстанції в цій справі положення підпунктів 1, 1-1 частини першої, частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII у поєднанні з положеннями частин другої, третьої статті 5 Закону № 889-VIII, правозастосовній практиці Верховного Суду з цього правового питання. Мовиться про особливості припинення/ліквідації юридичної особи публічного права в аспекті припинення реалізації нею владних повноважень (якими вона була наділена як орган держави) та юридичні наслідки відмови держави від виконання завдань і функцій у певному сегменті правовідносин.

Так, судом касаційної інстанції було встановлено, що в межах спірних правовідносин фактично відбулася реорганізація територіальних органів Державної служби з питань праці - Управління Держпраці у Кіровоградській області, Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, Головного управління Держпраці у Запорізькій області як юридичних осіб публічного права шляхом злиття у Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, а не їх ліквідація. Отже, оскільки фактично, мала місце не ліквідація, а реорганізація органів служби з питань праці зі створенням нових міжрегіональних управлінь служби з питань праці, тому відповідач мав обов`язок одночасно з попередженням про звільнення запропонувати позивачу іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

Суд також відхилив покликання Південно-Східного МРУ Держпраці на частину п`яту статті 10 Закону № 389-VIII, зазначивши, що в умовах дії воєнного стану ця процедура не змінилася, принаймні в тому, що реорганізація державного органу передбачає пропонування посад.

Натомість у цій справі спірні правовідносини виникли у зв`язку із звільненням позивача відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, викладеній у Законі № 1285-ІХ, який прийнятий 23 лютого 2021 року і набрав чинності 06 березня 2021 року). При цьому, судами попередніх інстанцій було установлено, що наказом Бюро економічної безпеки України від 06 жовтня 2022 року №270 внесено зміни до структури центрального апарату Бюро економічної безпеки України, яким вирішено ліквідувати Департамент персоналу чисельністю 28 штатних одиниць, утворити управління персоналу чисельністю 23 штатні одиниці та збільшити чисельність, управління міжнародного співробітництва на 5 штатних одиниць. Крім того, суди зауважили, що позивач був призначений на посаду без конкурсного відбору у період дії воєнного стану, а переведення на іншу посаду не могло бути реалізовано, у зв`язку з дією на території У країни правового режиму воєнного стану, який, згідно Закону № 389-VIII, має певні обмеження.

З огляду на наведене, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справі № 160/1643/23 не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін.

Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанції у цій справі та наведеним скаржником судовими рішеннями суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.

Крім того, нормативне регулювання у справі № 160/1643/23 є відмінним від цієї справи, а тому висновки Верховного Суду, викладені у наведеній скаржником постанові не можуть слугувати прикладом правильного застосування норм матеріального права.

Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

В касаційній скарзі скаржник також зазначає, що оскаржує рішення судів попередніх інстанцій на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, в частині розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на підпункт 5 частини другої статті 353 КАС України та зазначає, що суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження помилково, оскільки посада, яку обіймає позивач, віднесена Законом України "Про запобігання корупції" до посад категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

У вимірі доводів касаційної скарги необхідно зауважити про те, що у редакції до 08 лютого 2020 року пунктом 8 частини третьої статті 353 КАС України було передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд якщо суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Водночас Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, зазначений пункт був виключений із частини третьої статті 353 КАС України, яка визначає обов`язкові підстави для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд у разі порушення норм процесуального права.

Отже, з 08 лютого 2020 року розгляд справи судами попередніх інстанцій за правилами спрощеного позовного провадження не є обов`язковою підставою для скасування судом касаційної інстанції судових рішень з направленням справи на новий розгляд.

Разом з тим, така підстава залишилася у пункті 2 частини другої статті 353 КАС України, норма якої визначає, що оскаржувані судові рішення можуть бути скасовані з направленням справи на новий розгляд у разі порушення судами норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, підстави касаційного оскарження за пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України мають бути обґрунтовані скаржником у касаційній скарзі із посиланням на порушення судами норм процесуального права та розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, який унеможливив встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення.

З огляду на зазначене, вищевказані доводи скаржника, не є належним обґрунтуванням підстав скасування судових рішень, визначених пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України.

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.

При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередній ухвалі Верховного Суду від 29 лютого 2023 року про повернення касаційної скарги скаржнику надавалися вичерпні роз`яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів.

Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз`яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.

Крім того, за правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

У цій справі, суд першої інстанції дійшов висновку про розгляд її за правилами спрощеного позовного провадження.

Разом з тим касаційна скарга не містить обґрунтувань щодо наявності одного з випадків визначених підпунктами "а-г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Враховуючи, що справа №320/12821/23 розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження скаржнику потрібно обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, зокрема зазначити про наявність одного з випадків визначених підпунктами "а-г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі №320/12821/23 за позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.

Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

СуддяЛ.О. Єресько