Ухвала

від 15.03.2024 по справі 991/1877/24

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

Справа № 991/1877/24

Провадження 1-кс/991/1903/24

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

15 березня 2024 року м. Київ

Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

детектива ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_4 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42019110350000029 від 13.02.2019,

ВСТАНОВИВ:

08.03.2024 вказане клопотання надійшло до Вищого антикорупційного суду і на підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду було передано на розгляд слідчого судді ОСОБА_1 .

1.Зміст поданого клопотання

У поданому клопотанні прокурор просить накласти арешт на майно підозрюваного ОСОБА_5 та його дружини ОСОБА_6 .

В обґрунтування клопотання зазначено, що у провадженні детективів Національного бюро перебуває кримінальне провадження № 42019110350000029 від 13.02.2019 за фактами заволодіння земельними ділянками ДП «Дослідне господарство «Дмитрівка» НААН України, що перебували у користуванні на підставі державного акту на право постійного користування землею серії КВ № 0002 від 13.12.1995 на території м. Фастів Київської області, земельними ділянками ДП «Агрокомбінат «Пуща-Водиця», що перебували у користуванні на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №003658 від 11.11.2002 в адміністративних межах Софіївсько-Борщагівської сільської ради Київської області та перебували у користуванні на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №003662 від 15.11.2002 в адміністративних межах Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Київської області, легалізації майна, одержаного злочинним шляхом, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України.

За твердженням прокурора, до вчинення вказаних злочинів причетні службові особи Головного управління Держгеокадастру у Київській області ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , а також ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , ОСОБА_5 , які під керівництвом ОСОБА_14 , шляхом використання механізму безоплатної приватизації земельних ділянок у порядку статтей 116, 118, 121 Земельного кодексу України наперед визначеними та підконтрольними особами та встановлення контролю над цими земельними ділянками на підставі раніше оформлених довіреностей з можливістю вчинення дій з розпорядження земельними ділянками отриманими під час безоплатної приватизації, заволоділи земельними ділянками державної власності площею 284,34 га, що перебували у землекористуванні ДП «Агрокомбінат «Пуща-Водиця» на території Софіївсько-Борщагівської та Петропавлівсько-Борщагівської сільських рад Київської області та які перебували у землекористуванні ДП «ДГ «Дмитрівка» на території м. Фастів Київської області, площею 919, 34 га, вартістю 1 123 331 337 гривень та 714 769 489,25 гривень відповідно.

15.02.2024 ОСОБА_5 у цьому кримінальному провадженні повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 та ч. 3 ст. 209 КК України.

В ході досудового розслідування, встановлено, що ОСОБА_5 на праві власності належить ряд об`єктів нерухомого майна, зокрема земельні ділянки на території Київської області з кадастровими номерами: 3222482000:12:001:0003 площею 0,12 га, 3222482000:12:001:0001 площею 0,0551 га, 3222482000:12:001:0005 площею 0,12 га, 3222482000:12:001:0004 площею 0,12 га, 3222482000:12:001:0002 площею 0,12 га, 3221880401:08:040:0169 площею 0.2 га та автомобіль VOLKSWAGEN PASSAT, 2012 р.в., д.н.з. НОМЕР_1

Також встановлено, що за дружиною ОСОБА_5 ОСОБА_6 зареєстроване майно набуте під час перебування у шлюбі, земельна ділянка на території Київської області з кадастровим номером 3223388200:02:007:0106 площею 0.12 га.

Посилаючись на положення ст. 60 СК України, прокурор стверджує, що зазначене майно належить подружжю ОСОБА_15 на праві спільної сумісної власності, оскільки набуте за час шлюбу.

Прокурор, посилаючись на п. 3-4 ч. 2 ст. 170 КПК України, зазначає, що арешт майна допускається з метою забезпечення: конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Як підставу для накладення арешту прокурор вказує, що у випадку засудження ОСОБА_5 та визнання його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 та ч. 3 ст. 209 КК України, йому може бути призначено покарання у виді конфіскації майна, оскільки санкція цих статей передбачають обов`язкове призначення такого додаткового покарання.

Також підставою арешту зазначеного майна є наявність ризику того, що таке майно може бути відчужене чи передане на користь третіх осіб з метою його приховування.

Метою арешту вказаного майна є забезпечення конфіскації як виду покарання за вчинення злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191 та ч. 3 ст. 209 КК України та відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

З огляду на вищевказане прокурор просить накласти арешт на об`єкти рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві спільної сумісної власності підозрюваному ОСОБА_5 та його дружині ОСОБА_6 .

2.Позиція сторін у судовому засіданні

У судовому засіданні детектив підтримав вимоги клопотання та просив його задовольнити, додатково обґрунтувавши необхідність накладення арешту на майно з вказаних у клопотанні підстав та долучивши додаткові матеріали на підтвердження своїх доводів.

На підставі положень ч. 2 ст. 172 КПК України, слідчий суддя прийняв рішення здійснювати розгляд поданого клопотання без виклику підозрюваного ОСОБА_5 , інших власників майна та їх представників, оскільки це може призвести до вчинення дій, пов`язаних із відчуженням вказаного майна, що унеможливить забезпечення виконання рішення суду про арешт майна з метою забезпечення подальшої ймовірної конфіскації майна як виду покарання та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.

3.Мотиви та оцінка слідчого судді

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження.

Загальні вимоги щодо порядку застосування будь-яких заходів забезпечення визначені статтями 131 та 132 КПК України.

Стаття 170 КПК України встановлює, що арештом майна є тимчасове позбавлення за ухвалою слідчого судді права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно, зокрема, може бути об`єктом конфіскації майна як виду покарання, а також за рахунок нього може бути забезпечене відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).

Відповідно до 5 ст. 170 КПК України у випадку накладення арешту з метою забезпечення конфіскації майна, арешт накладається на майно підозрюваного за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбаченихКК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна. У випадку накладення арешту з метою відшкодування шкоди, відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні.

Водночас, відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України. До таких ризиків відноситься можливість приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна.

Також положеннями ч. 10 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт може бути накладений на рухоме чи нерухоме майно, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді визначено необхідність арешту майна.

До того ж, за змістом ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для третіх осіб.

Отже, з аналізу зазначених норм КПК України, при вирішення питання про арешт майна, слідчий суддя має встановити:

1) чи набула особа статусу підозрюваного;

2) чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення підозрюваним та чи достатні підстави вважати, що суд може призначити йому покарання у виді конфіскації майна;

3) чи відноситься майно, щодо якого вирішується питання про його арешт до виду майна, на яке можна накладати арешт та чи перебуває воно у власності осіб, щодо майна яких дозволено накладення арешту з відповідною метою;

4) чи можливо накласти арешт на вказане майно з метою забезпечення шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;

5) чи можливо за допомогою арешту досягнути завдань, для виконання яких прокурор звертається із відповідним клопотанням;

6) чи будуть розумними та співрозмірними із завданнями цього кримінального провадження наслідки арешту майна для осіб, чиї права обмежуються внаслідок його застосування.

З урахуванням вказаного, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, заслухавши пояснення детектива, слідчий суддя, встановлюючи наявність зазначених вище обставин, приходить до таких висновків.

3.1.Щодо набуття статусу підозрюваного, наявності обґрунтованої підозри та достатніх підстав вважати, що особі може бути призначено покарання у виді конфіскації майна

Арешт майна з метою забезпечення можливої конфіскації на стадії досудового розслідування може бути застосований лише до підозрюваного.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 КПК України, повідомлено про підозру.

Як встановлено слідчим суддею, 15.02.2024 письмове повідомлення про підозру було вручено особисто ОСОБА_5 , про що в матеріалах, долучених до клопотання, міститься письмова розписка останнього про її отримання.

Отже, у відповідності до вимог ст. 42 КПК України, ОСОБА_5 має статус підозрюваного у цьому кримінальному провадженні і щодо нього може вирішуватися питання про застосування запобіжного заходу.

Як вказувалось вище, підставою застосування арешту майна з метою забезпечення можливої конфіскації та забезпечення відшкодування завданої шкоди є, зокрема, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення.

Кримінальне процесуальне законодавство України не містить визначення поняття «обґрунтована підозра», у зв`язку з чим, керуючись приписами ч. 5 ст. 9 КПК України, слідчий суддя при встановленні змісту вказаного поняття враховує практику Європейського суду з прав людини.

Так, з вказаної практики вбачається, що існування обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які змогли б переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. При цьому, факти, які дають підставу для підозри, не мають бути такого ж рівня, як і ті, що обґрунтовують засудження особи, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення ЄСПЛ у справах «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства», «Лабіта проти Італії», «Мюррей проти Сполученого Королівства», «Ільгар Маммадов проти Азейбарджану», «Нечипорук і Йонкало проти України»).

Отже, обґрунтована підозра не передбачає наявності переконання «поза розумним сумнівом» щодо вчинення особою кримінального правопорушення. Однак, вона повинна ґрунтуватись на об`єктивних фактах, встановлених на підставі наданих стороною обвинувачення доказів.

Таким чином, слідчому судді необхідно з`ясувати, чи є підстави обґрунтовано вважати, що ОСОБА_5 міг вчинити саме інкриміновані йому злочини. При цьому, остаточна оцінка та кваліфікація конкретних діянь здійснюється судом під час розгляду справи по суті.

Як вбачається з клопотання та доданих до нього матеріалів, в межах цього кримінального провадження ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України.

Зі змісту клопотання та доданих до нього матеріалів, встановлено, що досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні здійснюється за фактами протиправного відчуження земель сільськогосподарського призначення, які перебували у постійному користуванні ДП «ДГ «Дмитрівка» та ДП «Агрокомбінат «Пуща-Водиця». Зокрема, за версією слідства, механізм розслідуваних злочинів полягав у тому, що службові особи Головного управління Держгеокадастру у Київській області протиправно віднесли земельні ділянки, які перебували у користуванні ДП «ДГ «Дмитрівка» до земель запасу, що уможливило передачу вказаних земельних ділянок у приватну власність фізичних осіб та подальше їх відчуження через посередників на користь ПСП «Агрофірма «Світанок». Водночас, за даними слідства, вказані фізичні особи, за якими було первісно зареєстровано право власності на такі земельні ділянки, не вживали будь-яких дій, направлених на підготовку документів з оформлення права власності на відповідні земельні ділянки та на оформлення довіреностей на право розпорядження ними на ім`я зазначених посередників. Схожим способом, однак без припинення права постійного користування, було вчинено дії щодо заволодіння шляхом передачі земельних ділянок ДП «Агрокомбінат «Пуща-Водиця» у приватну власність фізичних осіб та подальший їх продаж іншим особам.

Як встановлено слідчим суддею, реалізація вказаних дій передбачала узгоджені дії групи осіб, зокрема до якої входили службові особи ГУ Держгеокадастру у Київській області, а також ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_5 та інші.

За версією слідства, злочинний план передбачав поетапне вчинення дій, а саме щодо припинення права користування земельними ділянками ДП «ДГ Дмитрівка» шляхом віднесення їх до земель запасу; проведення інвентаризації земель; формування земельних ділянок та присвоєння їм кадастрових номерів, пошук наперед визначених фізичних осіб, які мали отримати у власність земельні ділянки для особистого селянського господарства, видача від імені вказаних осіб довіреностей, оформлення та реєстрація на наперед визначених осіб земельних ділянок, що передбачало затвердження землеустрою та оформлення передачу у власність земельних ділянок таким особам та їх відчуження товариству.

Задля реалізації злочинного плану було використано процедуру безкоштовної приватизації земельних ділянок пільговими категоріями населення, зокрема зі статусом учасника бойових дій. Проте слідством встановлено, що реалізація такого права здійснювалась формально на підставі підроблених документів.

Так, за версією сторони обвинувачення, ОСОБА_5 був залучений ОСОБА_18 до складу організованої групи не пізніше квітня 2018 року та на нього були покладені функції пособника з отримання документів від Головного управління Держеокадастру у Київській області про надання дозволу наперед визначеним та підконтрольним ОСОБА_14 особам на розробку проектів землеустрою та наказів Головного управління Держгеокадастру у Київській області про надання у приватну власність земельних ділянок з документами необхідними для реєстрації права власності на земельну ділянку, а також функції виконавця під час укладання договорів купівлі-продажу земельних ділянок та легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом.

Зокрема, з отриманих в ході досудового розслідування даних вбачається, що на ОСОБА_5 було оформлено частину довіреностей від наперед визначених та заздалегідь підшуканих осіб щодо представництва їх інтересів під час отримання у власність земельних ділянок на території Київської області та продажу цих земельних ділянок.

За таких обставин, ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні таких дій:

1. Пособництві в заволодінні землями ДП «ДГ «Дмитрівка» на території м. Фастів Київської області площею 919,34 га вартість яких складає 714769489,25 гривень, що належали на праві постійного користування згідно державного акту на право постійного користування землею серії КВ № 0002 від 13.12.1995, вчиненого шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, організованою групою, в особливо великих розмірах, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України.

2. Вчиненні правочинуіз земельнимиділянками,одержаними внаслідоквчинення злочинупередбаченого ч.5ст.191КК України,в ходізаволодіння землямина територіїм.Фастів Київськоїобласті площею919,34га,що перебувалиу ДП«ДГ «Дмитрівка»на правіпостійного користуваннязгідно державногоакту направо постійногокористування землеюсерії КВ№ 0002від 13.12.1995,вчиненого організованоюгрупою, в особливо великому розмірі, тобто злочину, передбаченого ч. 3 ст. 209 КК України.

Слідчий суддя вважає, що викладені вище обставини на даному етапі досудового розслідування з розумною достатністю та вірогідністю пов`язують підозрюваного з вчиненими кримінальними правопорушеннями, оскільки для стороннього спостерігача прослідковувався б зв`язок між описаними діями та наслідками, які за версією обвинувачення полягали у заволодінні сільськогосподарськими землями які перебували у постійному користуванні державних підприємств на території Київської області та їх відчуження на користь наперед визначених осіб. В подальшому такі обставини мають бути перевірені та оцінені в сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні.

При цьому, відповідні обставини, які враховані при оцінці обґрунтованості повідомленої ОСОБА_5 підозри, встановлені слідчим суддею на підставі досліджених в ході судового засідання копій матеріалів кримінального провадження, зокрема заяви ДП «ДГ«Дмитрівка» провчинення злочинувід 12.05.2020№ 87з доповненнямидо неївід 18.05.2020№89;рішенням Фастівськоїміської радинародних депутатіввід 28.03.1995№ 03-06-ХХІІ«Про затвердженняматеріалів поуточненню межта підготовчихробіт повидачі Державногоакту направо користуванняземлею дляДослідного господарства«Фастівське»;державним актомна правопостійного користуванняземлею серіїКВ №0002;довідкою здержавної статистичноїзвітності від17.02.2016№ 31-1015-99.2-204/2-16;акту перевіркидіяльності ГУДержгеокадастру уКиївській області; висновку експерта від 06.10.20122 № СЕ-19-22/24023-ДЗ; протоколами огляду від 20.10.2020, 16.03.2023, 15.09.2023,20.10.2023;протоколами допитівсвідків тощо.

Не вирішуючи питання про доведеність вини та остаточну кваліфікацію дій ОСОБА_5 , дослідження цих документів у сукупності формують у слідчого судді внутрішнє переконання, що мали місце обставини, про які зазначається у клопотанні, та що до їх вчинення може бути причетний ОСОБА_5 , тому слідчий суддя дійшов висновку про доведеність стороною обвинувачення обґрунтованості підозри тією мірою, щоб виправдати застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

При цьому, слідчим суддею встановлено, що за вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна, а за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 209 КК України передбачене покарання у вигляді позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Тобто конфіскація майна передбачена у санкції відповідних інкримінованих підозрюваному злочинів, як обов`язкове додаткове покарання, а тому, у разі ухвалення обвинувального вироку, суд повинен буде застосувати до ОСОБА_5 додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Таким чином, враховуючи вагомість наданих стороною обвинувачення доказів про ймовірне вчинення підозрюваним інкримінованих йому злочинів, які передбачають конфіскацію майна як обов`язкове додаткове покарання, слідчий суддя вважає, що дійсно існують достатні підстави вважати, що ОСОБА_5 може бути призначене покарання у виді конфіскації майна. Вказане обумовлює необхідність забезпечення такої можливої конфіскації шляхом застосування до майна підозрюваного такого заходу забезпечення як арешт належного йому майна.

3.2.Щодо можливості накладення арешту на вказане у клопотанні майно

Частина 10 статті 170 КПК України встановлює, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Як зазначалось вище, арешт з метою забезпечення можливої конфіскації на стадії досудового розслідування може бути накладений на майно підозрюваного.

Прокурор у своєму клопотанні просить накласти арешт на рухоме та нерухоме майно, яке належать на праві приватної власності підозрюваному ОСОБА_5 , а саме на земельні ділянкина територіїКиївської областіз кадастровиминомерами:3222482000:12:001:0003площею 0,12га,3222482000:12:001:0001площею 0,0551га,3222482000:12:001:0005площею 0,12га,3222482000:12:001:0004площею 0,12га,3222482000:12:001:0002площею 0,12га,3221880401:08:040:0169площею 0.2га таавтомобіль VOLKSWAGENPASSAT,2012р.в.,д.н.з. НОМЕР_1 .

З долучених до клопотання матеріалів та пояснень детектива вбачається, що відомості щодо права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222482000:12:001:0003, 3222482000:12:001:0001, 3222482000:12:001:0005, 3222482000:12:001:0004, 3222482000:12:001:0002, 3221880401:08:040:0169 відсутні у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Водночас, відомості щодо вказаних земельних ділянок наявні в інформаційній базі Національна кадастрова система Державного земельного кадастру. Так, відповідно до наявної інформації земельні ділянки з кадастровими номерами 3222482000:12:001:0003, 3222482000:12:001:0001, 3222482000:12:001:0005, 3222482000:12:001:0004, 3222482000:12:001:0002 належали на праві власності ОСОБА_5 , однак 23.02.2024 ці земельні ділянки державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області УНАП відділ №4 було перенесено до архіву і вони перестали існувати як об`єкти цивільних правовідносин.

Також встановлено, що в межах архівних земельних ділянок з кадастровими номерами 3222482000:12:001:0003, 3222482000:12:001:0001, 3222482000:12:001:0005, 3222482000:12:001:0004, 3222482000:12:001:0002 існують інші земельні ділянки, які належали ОСОБА_5 , проте у 2016 році були відчужені ОСОБА_19 .

Отже, з долучених до клопотання матеріалів вбачається, що підозрюваний ОСОБА_5 23.02.2024 вчинив дії спрямовані на приховування належних йому земельних ділянок шляхом перенесення їх до архіву, в результаті чого вони перестали існувати як об`єкти цивільних правовідносин. При цьому, враховуючи, що вказані дії вчинені підозрюваним у короткий проміжок часу після повідомлення йому про підозру у цьому кримінальному провадження (повідомлення про підозру здійснено 15.02.2023), слідчий суддя доходить висновку, що ОСОБА_5 ймовірно діяв недобросовісно, зловживаючи своїми правами задля уникнення арешту та/або можливої конфіскації майна, що перебуває у власності підозрюваного.

До того ж встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3221880401:08:040:0169 згідно відомостей Національної кадастрової системи ДЗК належить ОСОБА_5 .

З відомостей із реєстраційної картки транспортного засобу встановлено, що у власності ОСОБА_5 перебуває об`єктрухомого майна,а саме:автомобіль VOLKSWAGENPASSAT,2012р.в.,д.н.з. НОМЕР_1 .

На думку слідчого судді, встановлені обставини, дають достатні підстави для висновку, що вказані земельні ділянки та автомобіль підлягають арешту з метою забезпечення можливої конфіскації майна.

Також прокурор просить накласти арешт на майно, яке перебуває у власності дружини підозрюваного ОСОБА_5 ОСОБА_6 , а саме на земельну ділянку з кадастровим номером 3223388200:02:007:0106 площею 0.12 га.

Так, з інформації, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, слідчим суддею встановлено, що у власності ОСОБА_6 перебуває земельна ділянка з кадастровим номером 3223388200:02:007:0106, придбана на підставі договору купівлі-продажу № 1552 від 06.12.2018.

Вирішуючи питання про можливість накладення арешту на вказане майно, слідчий суддя виходить із таких міркувань.

Відповідно довідомостей актовогозапису прошлюб №442від 02.08.2013підозрюваний ОСОБА_5 перебуває у шлюбі з ОСОБА_6 з 02.08.2013 і до цього часу шлюб між ними не розірваний.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом ч. 1, 3 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому, відповідно до ст. 372 КПК України, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

При цьому режим спільної сумісної власності не визначає розміру часток кожного власника, що унеможливлює ідентифікацію конкретних часток кожного з подружжя у спільному майні.

Так само і слідчий суддя при накладенні арешту на майно в межах кримінального провадження не має права вирішувати спір про право власності на майно, визначаючи частки у праві спільної сумісної власності кожного з подружжя чи здійснюючи поділ майна в натурі (аналогічна правова позиція міститься і в Постанові ККС ВС від 09 квітня 2020 року у справі №676/2199/19).

Тож, оскільки частки подружжя у праві спільної сумісної власності не визначені, суд у кримінальному провадженні позбавлений можливості визначати їх поза межами цивільного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 СК України за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

З огляду на те, що вказана земельна ділянка була придбана ОСОБА_6 у 2018 році, тобто за час перебування у шлюбі з ОСОБА_5 , отже, це майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Однак, враховуючи відсутність відомостей про поділ майна подружжя на визначені частки, та неможливість суду самостійно відокремлювати його, слідчий суддя вважає, що єдиним можливим та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження у таких випадках є накладення обтяження саме на весь об`єкт права спільної сумісної власності в цілому.

Враховуючи, що обмежень чи заборон щодо накладення арешту на вказане майно не було встановлено, слідчий суддя вважає обґрунтованими доводи прокурора щодо необхідності накладення арешту на вищезазначене майно.

3.3. Щодо можливості накладення арешту на вказане майно з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (цивільного позову)

Як зазначалося вище, відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК України застосування арешту з метою відшкодування шкоди з метою забезпечення шкоди може бути за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні.

При цьому, згідно з ч. 8 вказаної статті вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові.

Так, слідчий суддя бере до уваги, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України.

Інкриміновані підозрюваному кримінальні правопорушення стосуються обставин заволодіння землями ДП «ДГ «Дмитрівка» на території м. Фастів Київської області площею 919,34 га та легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом.

Вартість земельних ділянок, якими імовірно незаконно заволоділи учасники організованої групи, згідно з матеріалів клопотання становить 714 769 489,25 грн.

Отже, у випадку засудження ОСОБА_5 за вчинення, інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 України на нього може бути покладено обов`язок з відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, зокрема, за рахунок майна, яке йому належить.

При вирішенні питання щодо достатності підстав для накладення арешту на зазначене у клопотанні рухоме та нерухоме майно з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, слідчий суддя бере до уваги такі обставини:

- у цьому кримінальному провадженні розслідуються обставини заволодіння земельних ділянок, відчуження яких імовірно завдало збитки в сумі 714 769 489,25 грн;

- ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України;

- перелічене у клопотанні майно належать ОСОБА_5 , обґрунтування чого наведено в п. 3.2 цієї ухвали;

- вартість земельних ділянок та автомобіля, на які просить накласти арешт прокурор явно є співімрною із розміром шкоди, завданої від імовірного вчинення кримінальних правопорушень.

Слідчий суддя вважає, що встановлено достатньо підстав для накладення арешту на таке майно з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.

3.4.Щодо можливості виконання завдань арешту

Відповідно до положень ст. 173 КПК України, завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

У цьому кримінальному провадженні необхідність арешту майна обумовлена сукупністю підстав вважати, що таке майно може підлягати конфіскації як виду покарання та за рахунок нього може бути забезпечено відшкодування шкоди. Ризиками, для запобігання яких необхідне накладення арешту, є можливість відчуження цього майна власником чи довіреними йому особами.

У цьому контексті, слідчий суддя відзначає той факт, що ризики відчуження чи приховання такого майна наявні, враховуючи вагомі докази того, що ОСОБА_5 23.02.2024, тобто після повідомлення йому про підозру, здійснив дії спрямовані на приховування належних йому земельних ділянок шляхом перенесення їх до архіву, в наслідок чого вони перестали існувати як об`єкти цивільних правовідносин. Встановлені обставини дають підстави вважати, що такі дії були вчиненні з метою унеможливлення накладення обтяжень на зазначені земельні ділянки, виведення їх з під-арешту та можливої конфіскації майна як виду покарання.

Зважаючи на обставини, що розслідуються у межах цього кримінального провадження та підозру ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, санкція яких передбачає обов`язкове призначення додаткового покарання у виді конфіскації, враховуючи, що майно підозрюваного за вироком суду може бути конфісковане, слідчий суддя доходить висновку, що можливість відчуження ним вказаного майна є обґрунтованою.

З накладенням арешту можливість особи розпоряджатись відповідним майном на власний розсуд та відчужувати його на користь третіх осіб втрачається. Отже, у такий спосіб, може бути виконане завдання арешту майна, а саме запобігання можливості його відчуження.

За таких умов, заявлені прокурором підстави арешту є виправданими, а переслідувані цілі можуть бути досягнуті через застосування до майна підозрюваного саме такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.

3.5.Щодо розумності та співрозмірності арешту

Критерії розумності та співрозмірності обмеження права власності є оціночними поняттями та визначаються на розсуд слідчого судді. Відповідно до статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. При цьому, обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (Рішення ЄСПЛ від 05.01.2000 у справі «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, параграф 107). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (Рішення ЄСПЛ у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, заява № 8793/79, параграф 50).

На думку слідчого судді, накладення арешту в даному випадку є розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження, враховуючи суспільну небезпеку вчинених кримінальних правопорушень, їх специфіку і тяжкість, наявність обґрунтованої підозри у їх вчиненні особи, яка є власником такого майна. За таких обставин, слідчий суддя вважає, що пов`язані із накладенням арешту обмеження є виправданими, співмірними із завданнями кримінального провадження та пропорційними меті, з якою такі обмеження застосовуються.

У цьому контексті слідчий суддя зауважує, що арешт накладається без заборони користування відповідним майном, а тому не вбачає негативних наслідків від його застосування як для самого підозрюваного, так і для інших осіб. Водночас, заборона відчуження та розпорядження відповідним майном є обґрунтованою та виправданою з огляду на встановлений ризик передачі зазначеного майна на користь інших осіб, що унеможливить досягнення заявленої мети арешту.

Крім того, з урахуванням характеру кримінальних правопорушень, що розслідуються у межах цього кримінального провадження, такий захід забезпечення кримінального провадження є пропорційним втручанню у володіння майном. Підстав сумніватися в співмірності такого обмеження права власності завданням кримінального провадження у слідчого судді не виникає. У цьому випадку арешт майна необхідний для забезпечення ефективності кримінального провадження та негативних наслідків для володільців майна не створює.

Також слідчий суддя відзначає, що накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав. Хоча власник обмежується у реалізації правомочностей щодо таких прав, такий захід є тимчасовим.

За таких обставин, слідчий суддя вважає, що обмеження, яких зазнає підозрюваний та інші власники майна, на даному етапі виправдовують такий ступінь втручання у їх право власності.

З огляду на викладене, слідчий суддя дійшов висновку про наявність необхідних і достатніх підстав для задоволення клопотання прокурора про арешт майна.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 131, 170-173, 309, 372, 376 КПК України, слідчий суддя,

ПОСТАНОВИВ:

1.Клопотання прокурораСпеціалізованої антикорупційноїпрокуратури ОСОБА_4 про арешт майна у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42019110350000029 від 13.02.2019, задовольнити.

2. Накласти арешт шляхом заборони відчуження на майно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , а саме:

- земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:12:001:0003 площею 0.1200 га;

- земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:12:001:0001 площею 0.0551 га;

- земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:12:001:0005 площею 0.1200 га;

- земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:12:001:0004 площею 0.1200 га;

- земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:12:001:0002 площею 0.1200 га;

- земельну ділянку з кадастровим номером 3221880401:08:040:0169 площею 0.2000 га;

-автомобіль VOLKSWAGEN PASSAT, 2012 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 .

3. Накласти арешт шляхом заборони відчуження на майно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНКОПП НОМЕР_3 , яке є спільною сумісною власністю подружжя, зокрема:

- земельну ділянку з кадастровим номером 3223388200:02:007:0106 площею 0,12 га.

4. Ухвала про арешт майна підлягає негайному виконанню.

5. Копію ухвали негайно після її оголошення вручити детективу.

6. Арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому у застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

7. Ухвала може бути оскаржена до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.

8. Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Слідчий суддя ОСОБА_1