Ухвала

від 08.01.2024 по справі 766/12955/23

ХЕРСОНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 766/12955/23 н/п 2-з/766/112/24

УХВАЛА

про забезпечення позову

08.01.2024р. суддя Херсонського міського суду Херсонської області Зуб І.Ю., розглянувши заяву прокурора Олешківської окружної прокуратури про забезпечення позову,-

ВСТАНОВИВ:

Заявник звернувся до суду із зазначеною заяву, мотивуючи її наступним. До суду подано позовну заяву в інтересах держави до ОСОБА_1 про конфіскацію земельної ділянки. Підставами звернення до суду із позовом зазначено недотримання вимог законодавства України при використанні земельної ділянки. Предметом позову є земельна ділянка з кадастровим номером 6520386500:02:012:0014 площею 1,0 га, яка знаходиться на території Станіславської сільської ради Херсонського району Херсонської області. Заявник зазначає, що відповідач володіє спірною земельною ділянкою з порушенням вимог закону, існує можливість її відчуження третім особам, зміни конфігурації (об`єднання, поділу), вчинення інших дій, які можуть утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду про повернення земельної ділянки. Просить накласти арешт на земельну ділянку та заборонити відповідачу розпоряджатися, змінювати цільове призначення, здійснювати перетворення, поділ, об`єднання спірної земельної ділянки.

Заяву передано судді 04.01.2024 року, відповідно до реєстру передачі справ та матеріалів судді.

До Херсонського міського суду Херсонської області надійшла цивільна справа за позовом Прокурора Олешківської окружної прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі Станіславської сільської ради Херсонського району Херсонської області про повернення земельної ділянки. Питання про відкриття провадження ще не вирішено.

У відповідності до ч. 1 ст. 153 ЦПК України в судове засідання сторони не викликались.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов висновку про наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.

Відповідно до ст. 151 ЦПК України, у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, що зазначено в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 6 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення доказів».

У п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 6 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення доказів» зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, втому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Відповідно до інформації з Витягу із Державного земельного кадастру про земельну ділянку: ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 6520386500:02:012:0014 площею 1,03 га, яка знаходиться на території Станіславської сільської ради Херсонського району Херсонської області, право власності зареєстроване 21.11.2007 року на підставі рішення органу виконавчої влади від 28.08.2007 року.

Відповідно ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує, зокрема те, що відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов`язковим до виконання на всій території України.

Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову належить розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Так, ч.1 ст. 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України); забороною вчиняти певні дії (п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України).

Згідно з ч.2 ст.150 ЦПК України суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

З позовної заяви вбачається, що підставою звернення прокурора до суду є те, що ОСОБА_1 в порушення вимог діючого законодавства, володіє земельною ділянкою.

Таким чином, суд переконався у тому, що між сторонами існує спір відносно права власності на земельну ділянку, з кадастровим номером 6520386500:02:012:0014 площею 1,03 га, яка знаходиться на території Станіславської сільської ради Херсонського району Херсонської області, яка наразі належить відповідачеві по справі.

Законодавець у ч. 1 ст. 317 ЦК України визначив, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

У п. 20 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07 лютого 2014 року роз`яснено, що з метою забезпечення знаходження майна у володінні відповідача на час судового розгляду позову про право на це майно суд за клопотанням позивача може вжити заходи забезпечення позову (статті 151, 152 ЦПК), наприклад, накласти арешт на майно, заборонити відповідачеві вчиняти певні дії (розпоряджатися і/або користуватися спірним майном), заборонити державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, передати спірне майно на зберігання третій особі відповідно до статті 976 ЦК (судовий секвестр).

Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.

Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана з необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.

Отже, враховуючи правомочності власника майна, які визначені у ч. 1 ст. 317 ЦК України, прокурор обґрунтовано допускає високу ймовірність відчуження відповідачкою, як власником, належних їй спірних земельних ділянок третім особам, зміни їх конфігурації (перетворення, поділу, об`єднання з іншими земельними ділянками, зміни цільового призначення, тощо).

Зміст позовної заяви та заяви про забезпечення позову дає підстави для висновку, що метою вжиття заходів забезпечення позову є необхідність збереження правового статусу і стану спірних земельних ділянок у незмінному вигляді, який існує на час виникнення спору.

Вчинення дій щодо відчуження спірних земельних ділянок та зміни їх конфігурації може у майбутньому утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду про їх конфіскацію у власність держави у разі задоволення позовних вимог.

Одночасно розглядаючи зазначену заяву, судом враховується, що відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 року „Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

У відповідності до практики Європейського суду з прав людини, згідно п. 43 Рішення по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на до доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6-605 цс16 від 25.05.2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Відповідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення є обов`язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.

Крім того судом враховується, що у відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз`яснень Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів прокурора щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; а також встановлений між сторонами по справі спір щодо права власності на належне відповідачеві нерухоме майно, суд вважає, що заявлені заходи забезпечення позову є співрозмірними заявленим вимогам, відносяться до предмету позову в цій справі, а невжиття заходів забезпечення позову може значним чином ускладнити виконання рішення суду у випадку його постановлення на користь позивача, а відтак й порушить права позивача на судовий захист, з урахуванням того, що до розв`язання виниклого між сторонами по справі спору по суті, відповідачем спірне нерухоме майно може бути відчужене на користь третіх осіб, здійснені додаткові дії з перетворення, поділу, зміни конфігурації чи цільового призначення, на підставі чого суд доходить до висновку про обґрунтованість заяви прокурора про вжиття заходів забезпечення позову у заявлений спосіб.

При вирішенні заяви про забезпечення позову суд враховує положення ст. ст. 317, 321 ЦК України і вважає, що обрані прокурором у заяві про забезпечення позову види забезпечення позову накладення арешту на земельну ділянку та заборону вчинення щодо неї певних дій, не призведе до невиправданого обмеження прав відповідача, як власника майна, оскільки це не перешкоджає йому володіти та користуватись нерухомим майном, а лише обмежується можливість ним розпоряджатись та вчинити щодо нього певні дії, пов`язані зі зміною конфігурації.

Отже, вжиті вказані заходи забезпечення позову на спірне майно до вирішення спору по суті, слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав держави.

Крім того, вжиття судом вказаних у заяві про забезпечення позову заходів забезпечення не є тотожними з позовною вимогою про конфіскацію спірної земельної ділянки у власність держави, оскільки такі заходи є тимчасовими і застосовуються з метою надання можливості прокурору довести у суді факт порушення прав та законних інтересів держави і їх поновлення в межах одного цього судового провадження, без нових звернень до суду.

Вжиття заявлених заходів забезпечення позову на майно не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.

У відповідності до ч.1-3 ст. 154 ЦПК України, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову.

Суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо:

1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або

2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Суд погоджується з доводами прокурора у заяві про забезпечення позову, що у випадку відмови прокурору у позові про повернення (конфіскацію) спірної земельної ділянки на користь держави, відповідачеві не може бути завдано значних збитків в силу того, що запропоновані заходи забезпечення позову не перешкоджають йому володіти та користуватись належним спірним нерухомим майном, такі заходи забезпечення не створюють жодних перешкод у їх відшкодуванні.

У зв`язку з чим, станом на час розгляд заяви про забезпечення позову відсутні підстави вважати, що існують обставини, з якими законодавець пов`язує обов`язок суду застосувати зустрічне забезпечення, згідно з частиною 3 статті 154 ЦПК України.

Одночасно суд роз`яснює, що відповідач у відповідності до вимог ст. 154 ЦПК України, не позбавлений права після застосування судом заходів забезпечення позову на звернення до суду з відповідним клопотанням про вжиття заходів зустрічного забезпечення позову.

Керуючись ст. ст. 149-153, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Заяву про забезпечення позову - задовольнити.

Вжити заходи забезпечення позову по цивільній справі №766/12955/23 за позовною заявою Прокурора Олешківської окружної прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі Станіславської сільської ради Херсонського району Херсонської області до ОСОБА_1 про повернення земельної ділянки, а саме:

-Накласти арешт на нерухоме майно - земельну ділянку, з кадастровим номером 6520386500:02:012:0014 площею 1,0 га, яка знаходиться на території Станіславської сільської ради Херсонського району Херсонської області, яка належить ОСОБА_1 , РНОКПП ( НОМЕР_1 ).

-Встановити заборону ОСОБА_1 , РНОКПП ( НОМЕР_1 )., розпоряджатись, змінювати цільове призначення, здійснювати перетворення, поділ, об`єднання з іншими земельними ділянками щодо нерухомого майна - земельної ділянки, з кадастровим номером 6520386500:02:012:0014 площею 1,0 га, яка знаходиться на території Станіславської сільської ради Херсонського району Херсонської області.

Копію ухвали направити для відома учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Херсонського апеляційного суду через Херсонський міський суд Херсонської області.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Оскарження ухвали не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень

СуддяІ. Ю. Зуб