Постанова

від 21.03.2024 по справі 917/1566/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2024 року м. Харків Справа № 917/1566/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Пуль О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу відповідача - Приватного акціонерного Товариства Кременчуцький колісний завод (вх. № 2701Х/2-5) на рішення Господарського суду Полтавської області від 14.11.2023 (ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківвської області суддею Мацко О.С., повний текст складено 14.11.2023) у справі 917/1566/23

за позовною заявою фізичної особи-підприємця Фомічової Галини Андріївни, Полтавська обл., м. Кременчук

до Приватного акціонерного товариства Кременчуцький колісний завод, Полтавська обл., м. Кременчук

про стягнення 958 283,60 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Фомічова Галина Андріївна подала до Господарського суду Полтавської області позов до Приватного акціонерного товариства Кременчуцький колісний завод про стягнення 958283,60 грн., з яких 652834,49 грн. заборгованості з оплати поставленого товару за договором поставки від 24.01.2017 № ФГА-7/П, 262343,73 грн. інфляційних втрат та 43105,38 грн. 3 % річних.

Позов обґрунтовано обставинами здійснення позивачем на виконання умов договору поставки від 24.01.2017 № ФГА-7/П поставки відповідачу товару вартістю 1 703245,73 грн. відповідно до підписаних сторонами видаткових накладних від 28.01.2022 № ФГ-0000004, від 28.02.2022 № ФГ-0000013, від 27.06.2022 № ФГ-0000037, від 27.07.2022 № ФГ-0000050, від 29.08.2022 № ФГ-0000056 та здійснення відповідачем її часткової та несвоєчасної оплати на суму 1050411,24 грн., внаслідок чого у нього станом на момент звернення з позовною заявою виникла заборгованість з оплати поставленого за Договором товару в сумі 652834,49 грн., на яку, відповідно до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України, нараховано 262343,73 грн. інфляційних втрат та 43105,38 грн. 3 % річних.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.11.2023 у справі № 917/1566/23 позов задоволено.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства Кременчуцький колісний завод на користь фізичної особи-підприємця Фомічової Галини Андріївни 652834,49 грн. основного боргу, 262343,73 грн. інфляційних втрат, 43105,38 грн. 3% річних та 14 374,26 грн. судового збору.

В обґрунтування рішення суд послався на підтвердження підписаними сторонами видатковими накладними від 28.01.2022 № ФГ-0000004, від 28.02.2022 № ФГ-0000013, від 27.06.2022 № ФГ-0000037, від 27.07.2022 № ФГ-0000050, від 29.08.2022 № ФГ-0000056, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей від 28.01.22 №50, від 28.02.22 №126, від 27.06.22 №147, від 27.07.22 №172, від 29.08.22 №198, банківськими виписками про рух коштів позивача за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 23.08.2023 обставин щодо здійснення позивачем на виконання умов договору поставки від 24.01.2017 № ФГА-7/П поставки відповідачу товару вартістю 1 703245,73 грн., його часткової оплати відповідачем на загальну суму 1050411,24 грн., виникнення внаслідок цього у відповідача заборгованості з оплати товару на суму 652834,49 грн. та правомірність нарахування на вказану прострочену суму заборгованості позивачем на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України 262343,73 грн. інфляційних втрат та 43105,38 грн. 3 % річних.

Відповідач подав на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на нез`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить це рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач послався на неповне доведення позивачем умов Договору в частині строків оплати поставленого товару на умовах, визначених Договором, та відсутність через це підстав для стягнення основного боргу, процентів річних та інфляційних щодо яких виникає сумнів у правильності їх нарахування.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи № 917/1566/22 сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача - Приватного акціонерного Товариства Кременчуцький колісний завод (вх. № 2701Х/2-5) на рішення Господарського суду Полтавської області від 14.11.2023 у справі 917/1566/23 та ухвалено здійснити її розгляд без повідомлення учасників справи.

12.02.2023 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу ( вх. № 2194), згідно з яким він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем укладено договір поставки товару №ФГА-7/П від 24.01.2017, відповідно до умов якого позивач зобов`язується поставити відповідачу товари дерев`яні вироби для пакетування коліс, а відповідач прийняти і оплатити такі товари (пункт 1.1. Договору) .

Згідно з пунктом 1.2. Договору, найменування, загальна кількість та ціна на кожен вид продукції визначаються специфікацією (додаток №1 до Договору).

Пунктом 1.4. Договору передбачено, що ціна договору (загальна сума продукції) складає 2 968 507,35 грн.

Порядок і строк поставки визначено розділом 3 Договору.

Продукція вважається зданою постачальником і прийнятою замовником з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткових накладних. Повноваження фізичної особи замовника, яка отримує продукцію, підтверджується довіреністю. Порядок розрахунків, згідно розділу 4 договору: протягом 10 днів після поставки та підписання видаткової накладної шляхом безготівкового переказу на рахунок постачальника.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2017, додатковими угодами №1-4 строк дії договору продовжено до 30.12.2021та встановлено, що у випадку, якщо жодна зі сторін протягом 30 календарних днів до його закінчення не подала заяву про його розірвання, договір вважається пролонгованим на кожен наступний період тривалістю в 1 календарний рік на тих же умовах (додаткова угода №4, арк.справи 14).

В матеріалах справи відсутні заяви сторін про розірвання Договору, а тому на час розгляду даної справи він є чинним.

Як вбачається з матеріалів справи, специфікація укладена не була, заявки, передбачені п.3.2 договору, замовником не направлялися, згідно з поясненнями позивача замовлення на поставку в телефонному режимі було узгоджено.

Разом з цим сторонами на підтвердження господарських операцій щодо поставки товару за договором поставки товару №ФГА-7/П від 24.01.2017 на суму 1 703 245,73 грн. підписано видаткові накладні №ФГ 0000004 від 28.01.22, № ФГ 0000013 від 28.02.22, № ФГ 0000037 від 27.06.22, №ФГ 0000050 від 27.07.22, №ФГ 0000056 від 29.08.22.

Вказаний у накладних товар відповідачем отримано через ОСОБА_1 , якій відповідачем видано довіреності на отримання відповідних товарно-матеріальних цінностей від 28.01.22 №50, від 28.02.22 №126, від 27.06.22 №147, від 27.07.22 №172, від 29.08.22 №198.

Відповідач в апеляційній скарзі підтвердив факт поставки йому позивачем вказаного товару на підставі спірного Договору.

Вартість вищезазначеного товару за період з 15.06.2022 по 06.07.2023 відповідачем була оплачена частково - на суму 812 772,24 грн.

Сторонами складено Акт звірки розрахунків від 04.08.2023, підписаний позивачем особисто, а з боку відповідача - його головним бухгалтером, в якому сторони відобразили зазначені поставки та часткові оплати за вказаний в Акті період - з 01.01.2022 по 01.01.2023 , підтвердивши залишок боргу відповідача станом на 01.01.2022 942 291.17 грн. та станом на 01.01.2023 1040 473,49 грн. (а.с.33).

Платіжних доручень, на які посилається позивачка в позові, нею не надано, однак рух грошових коштів між сторонами договору прослідковується з фільтрованих банківських виписок КБ Приватбанк за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 23.08.2023 (т. 1 а.с. 31-32).

З наведених доказів вбачається, що неоплаченою станом на 09.08.2023 залишилася вартість поставленого за Договором товару на суму 890 473.49 грн.

Направлена на адресу відповідача претензія-вимога від 09.08.2023 щодо сплати вказаної суми залишена без відповіді, натомість 16.08.2023 відповідачем була проведена часткова проплата на суму 237 639.00 грн.

Таким чином позивачем оплачено поставлений позивачем за Договором товар частково-на суму 1050411,24 грн., у зв`язку з чим неоплаченою залишилась вартість товару на суму 652834,49 грн., яку позивачем заявлено до стягнення разом з нарахованими на неї на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних в сумі 43 105,38 грн. та інфляційними втратами в сумі 262 343,73 грн. за періоди прострочення, визначені щодо кожної партії товару за відповідною видатковою накладною.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до статт 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання таорганізаційно-господарські зобов`язання.

Згідно зі статтею 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 174 Господарського кодексу України серед підстав виникнення господарських зобов`язань передбачено господарські договори.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексуУкраїни підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України України за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу Україн, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то вонопідлягаєвиконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Так, 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". У рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), зазначено, що суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Таким чином суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію;

господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Відповдіно до статті 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зазначені вище видаткові накладні, відповідно до положень статей 1, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, є первинними документами, які фіксують відповідні господарські операції з поставки, в тому числі їх дати.

Відповідно до ч. 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Надані позивачем до позовної заяви підписані позивачем та повноважною особою відповідача видаткові накладні, відповідно до наведених положень законодавства, є первинними документами, які фіксують господарські операції з поставки партій товару за спірним Договором датами складання зазначених накладних.

Як зазначено вище, пунктом 4.1. Договору сторони визначили строк оплати товару протягом 10-ти (десяти) днів після поставки продукції та підписання видаткової накладної.

При цьому дата оформлення видаткової накладної відповідно до вищенаведених положень законодавства є датою фіксації господарської операції з поставки товару, а тому строки оплати за спірними видатковими накладними закінчилися, відповідно:

- за видатковою накладною від 28.01.2022 № ФГ-0000004 - 07.02.2022;

- за видатковою накладною від 28.02.2022 № ФГ-00000136 - 10.03.2022 ;

- за видатковою накладною від 27.06.2022 № ФГ-0000037 - 07.07.2022;

-за видатковою накладною від 27.07.2022 № ФГ-0000050 - 08.08.2022;

-за видатковою накладною від 29.08.2022 № ФГ-0000056 - 08.09.2022

Отже, на час подання позову 24.08.2023 строк оплати за спірними видатковими накладними настав, проте внаслідок проведених відповідачем до подання позову часткових оплат, несплаченою залишила вартість поставленого за цими накладними товару на суму 652834,49 грн., у зв`язку з чим господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення зазначеної суми основного боргу.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, як зазначено вище, відповідач здійснив оплати поставленого позивачем за Договором товару лише частково та з порушенням встановленого строку, він є боржником, який прострочив виконання відповідних грошових зобов`язань, у зв`язку з чим позивачем правомірно, на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за періоди прострочення, що визначені з урахуванням наведених дат закінчення строків оплат партій товару за кожною видатковою накладною, нараховано до стягнення разом з основним боргом спірні суми інфляційних втрат та 3% річних.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

При цьому колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги відповідача щодо неповного доведення позивачем умов Договору в частині строків оплати поставленого товару на умовах, визначених Договором та наявність сумнівів у правильності їх нарахування, оскільки ці доводи суперечать вищенаведеним обставинам справи щодо правильності визначення позивачем строків оплати партій товару відповідно до умов пункту 4.1. Договору -10 днів з дат поставок, які підтверджені датами складання сторонами видаткових накладних, і зазначені строки на час подання позовної заяви є такими, що настали та з їх урахуванням позивачем й визначено періоди прострочення для нарахування відповідальності за ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України у вигляді 3% річних та інфляційних втрат.

Разом з цим в апеляційній скарзі відповідач на обґрунтування зазначених вище доводів не навів будь-яких аргументів щодо того, в чому, на його думку, полягає неповне доведення позивачем строків оплати та на чому ґрунтуються його сумніви у правильності нарахування спірних сум.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 14.11.2023 у справі 917/1566/23 без змін як такого, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст.126, 129, 269, п. 1 ч.1 ст. 275, ст. 276, ст.ст. 281, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача - Приватного акціонерного Товариства Кременчуцький колісний завод залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 14.11.2023 у справі 917/1566/23

залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строк її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя І.В. Тарасова

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.А. Пуль