Рішення

від 13.03.2024 по справі 902/44/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" березня 2024 р.Cправа № 902/44/24

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Адама Україна" (вул. Миколи Пимоненка, буд. 13, офіс 4А/41, м. Київ, 04050)

до: Фермерського господарства "Україна" (вул. Промислова, буд. 29, с. Стара Прилука, Вінницький район, Вінницька область, 22511)

про стягнення 340 446,46 грн.

за участю секретаря судового засідання Марущак А.О.,

представників сторін:

позивача Іванов В.П. за довіреністю (в режимі відеоконференції);

відповідача Голубенко О.В. згідно ордеру

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Адама Україна" з вимогами до Фермерського господарства "Україна" про стягнення грошових коштів у розмірі 340 446,46 грн, що складаються з: 203 602,91 грн інфляційних втрат; 136 843,55 грн 3% річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2024, вказану позовну заяву розподілено судді Матвійчуку В.В.

Суд, ухвалою від 11.01.2024 за вказаним позовом відкрив провадження у справі №902/44/24 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 08.02.2024.

26.01.2024 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшло клопотання/заява № б/н від 26.01.2024 (вх. № 01-34/945/24 від 26.01.2024) представника відповідача - адвоката Шевчук О.В., в якому наведено заперечення проти позову.

01.02.2024 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив № б/н від 01.02.2024 (вх. № 01-34/1176/24 від 01.02.2024) представника позивача - адвоката Іванова В.П. з наведенням заперечень щодо доводів відповідача.

Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 07.03.2024, про що 08.02.2024 постановлено відповідну ухвалу.

При розгляді справи 07.03.2024 судом оголошено перерву в судовому засіданні до 12.03.2024.

11.03.2024 до суду надійшла заява №б/н від 07.03.2024 (вх. №01-34/2650/24 від 11.03.2024) представника відповідача про поновлення строку на подання доказів та долучення таких доказів до матеріалів справи.

В судовому засіданні 12.03.2023 судом розглянуто заяву відповідача №б/н від 07.03.2024 (вх. №01-34/2650/24 від 11.03.2024) за результатами чого відмовлено в її задоволенні, про що 12.03.2024 постановлено протокольну ухвалу. При цьому суд виходив з того, що відповідачем не обґрунтовано причини, що перешкоджали подати докази у встановлений судом строк.

На визначену судом дату (12.01.2024) представник позивача з`явився в засідання суду в режимі відеоконференції. Представник відповідача взяв участь в судовому засіданні в приміщенні суду.

При розгляді справи 12.03.2024 судом проведено стадію безпосереднього дослідження доказів та провів стадію судових дебатів, у якій виступили з промовами представники позивача та відповідача.

В судовому засіданні 12.01.2024 суд повідомив про завершення розгляду справи по суті та вийшов до нарадчої кімнати для постановлення вступної і резолютивної частини судового рішення, повідомивши представників сторін про орієнтовний час повернення з нарадчої кімнати.

Після виходу з нарадчої кімнати 13.03.2024 в судове засідання представники сторін не з`явилися, у зв`язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором поставки №ADV_UKR_2/20 від 28.02.2020 в частині своєчасної поставки позивачу обумовленого Договором товару, внаслідок чого Товариство з обмеженою відповідальністю "Адама Україна" звернулось до суду з позовом про стягнення з Фермерського господарства "Україна" 8 458 960 грн, з яких: 5 170 762,57 грн - сума коштів, яка підлягає поверненню (попередня оплата за непоставлений товар з урахуванням курсової різниці); 1 672 968,3 грн - штрафу; 413 796,1 грн - неустойки; 1 201 443,03 грн - 13 % річних.

За вказаним позовом 02.02.2023 Господарським судом Вінницької області у справі № 902/1144/22 прийнято рішення (набрало законної сили відповідно до постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2023), яким позовні вимоги ТОВ «АДАМА УКРАЇНА» задоволено частково та ухвалено стягнути з ФГ «Україна»: 5 170 762,57 грн основного боргу; 1 672 968,30 грн штрафу; 411 602,05 грн пені; 1 201 433,03 грн процентів та 126 851,49 грн витрат на сплату судового збору.

Рішення суду у справі №902/1144/22 виконано відповідачем в межах виконавчого провадження № 72056838 лише 12.09.2023. Тому позивач, посилаючись на порушення відповідачем умов Договору, а саме не здійснення поставки товару та користування грошовими коштами позивача у вигляді попередньої оплати за товар до 11.09.2023, вказує на порушення відповідачем його майнових прав, що є підставою для стягнення інфляційних втрат на трьох процентів річних, відповідно до положень 625 Цивільного кодексу України.

Відповідач заперечив проти позову. Суть заперечень відповідача зводиться до того, що у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, інфляційні нарахування, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, не стягуються. В такому випадку втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

З огляду на те, що за умовами договору, укладеного між сторонами спору, ціна товару та передоплата визначаються у національній валюті України - гривні із прив`язкою до курсу долара США, захист майнових інтересів позивача в аспекті ймовірного знецінення грошових коштів забезпечено можливістю стягнення курсової різниці, що відображено в рішенні Господарського суду Вінницької області від 02.02.2023 року у справі № 902/1144/22. При цьому відповідач посилається на висновки Верховного Суду України наведені у постанові від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц (провадження N 14-727цс19), від 30.05.2018 у справі N 750/8676/15-ц та постановах Верховного Суду від 25.11.2019 у справі № 130/1058/16, від 23.10.2019 у справі № 369/661/15-ц, від 23.09.2019 у справі № 638/4106/16-ц, від 20.02.2019 у справі № 638/10417/15-ц, від 11.10.2018 у справі № 905/192/18, від 11.09.2019 у справі № 608/532/17, від 10.06.2020 у справі № 766/7004/17.

За наведеного, відповідач вважає, що вимога ТОВ «Адама Україна» про стягнення інфляційних втрат є необґрунтованою та неправомірною.

Заперечує відповідач і проти вимоги відповідача про стягнення трьох процентів річних, вказуючи на те, що проценти річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України носять компенсаційний характер, які, виходячи з правової позиції Верховного Суду, наведеної у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, за певних умов підлягають зменшенню, оскільки вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. При цьому відповідач наголошує на наступному:

- відповідач є аграрним виробником, діяльність якого носить сезонний характер , а основний дохід формується за результатами збору врожаю та його реалізації ; покладення надмірного фінансового тягаря на відповідача в період підготовки та проведення весняно-посівних робіт може призвести до погіршення його матеріального становища та неможливості виконання ним своїх основних завдань, а також може стати причиною заборгованості з виплати заробітної плати працюючим та сплати обов`язкових платежів до бюджету;

- інтереси позивача вже фактично компенсовано шляхом реального погашення всіх пред`явлених позивачем сум в процесі виконання судового рішення у справі № 902/1144/22 ;

- позивачем не наведено та не доведено наявності збитків, завданих невиконанням зобов`язань відповідачем договірних зобов`язань

- загальний розмір штрафних та компенсаційних нарахувань, сплачених відповідачем складає майже 200% від розміру основного боргу, що створює несправедливо надмірний тягар для відповідача;

- правовий зміст інституту відповідальності, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання не повинен перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Позивач, у відповіді на відзив, заперечує доводи відповідача посилаючись на таке. Відповідач посилається на судову практику в сфері валютних кредитних зобов`язань між боржниками та банківськими установами, що не може розглядатися, як судові рішення в подібних правовідносинах. Предметом спору у справах, зазначених відповідачем, як судова практика, є застосування частини другої статті 625 ЦК України в частині нарахування індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми до зобов`язання, що виникло внаслідок порушення виконання умов кредитного договору в іноземній валюті. Тоді як основна валюта Договору в даній справі є гривня із зазначенням еквіваленту у доларах США, що не суперечить чинному законодавству.

Позивач зазначає, що існує інша правова позиція Верховного Суду ніж та, що зазначена відповідачем, при цьому посилається на постанову Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 921/542/20.

Щодо тверджень відповідача про неправомірність застосування господарських санкцій та безпідставність нарахування інфляційних втрат і 3% річних позивач зазначає, що у змісті судових рішень у справі №902/1144/22, судами встановлені всі обставини та перевірена правильність розрахунків курсової різниці і це питання позивачем не порушується в даній справі. Водночас, інфляційні втрати - це спосіб захисту майнових прав і інтересів кредитора, що полягає у відшкодуванні йому матеріальних втрат від знецінення коштів у результаті інфляційних процесів, і гарантують отримання компенсації від боржника за використання утримуваних ним грошових коштів за весь час прострочення в їх сплаті.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, а не санкцією, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Щодо доводів відповідача про стягнення штрафу, пені та процентів в межах справи №902/1144/22, позивач вказує, що застосування наслідків прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Інфляційні нарахування та 3 % річних у даній справі здійснювались з інших об`єктивних підстав, в інший період та керуючись іншими нормами права ніж нарахування штрафу, пені та процентів у справі № 902/1144/22.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що рішенням Господарського суду Вінницької області від 02.02.2023 у справі №902/1144/22 позов ТОВ "Адама Україна" задоволено частково. Стягнуто з ФГ "Україна" на користь ТОВ "Адама Україна" 5 170 762,57 грн попередньої оплати; 1 672 968,30 грн - штрафу; 411 602,05 грн - пені; 1 201 433,03 грн процентів річних та 126 851,49 грн витрат на сплату судового збору. В решті позову щодо стягнення 2 194,05 грн пені відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Вінницької області від 16.02.2023 у справі №902/1144/22 стягнуто з ФГ "Україна" на користь ТОВ "Адама Україна" 59 964 грн витрат на професійну правничу допомогу. Витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 90 018 грн покладено на ТОВ "Адама Україна". Витрати відповідача на професійну правничу допомогу в сумі 104 982 грн покладено на ФГ "Україна".

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2023 у справі №902/1144/22 рішення Господарського суду Вінницької області від 02.02.2023 та додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 16.02.2023 у справі № 902/1144/22 залишено без змін.

Додатковою постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 у справі №902/1144/22 здійснено розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції. Стягнуто з ФГ "Україна" на користь ТОВ "Адама Україна" 40 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.08.2023 рішення Господарського суду Вінницької області від 02.02.2023, додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 16.02.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2023 у справі №902/1144/22 залишено без змін.

Під час розгляду справи №902/1144/22 судами встановлено факт неналежного виконання відповідачем умов Договором поставки №ADV_UKR_2/20 від 28.02.2020 (Договір) в частині своєчасної поставки позивачу обумовленого Договором товару.

Також судами встановлена правомірність нарахування суми курсової різниці в розмірі 1 672 160,83 грн (в розрахунок включено курс долара на кінець робочого дня 20.10.2022), штрафу в розмірі 1 672 968,30 грн, пені в розмірі 411 602,05 грн за період прострочення з 02.11.2020 по 30.04.2021, процентів річних в розмірі 1 201 433,03 грн за період прострочення з 04.03.2020 по 24.10.2022.

15.06.2023 на виконання рішення від 02.02.2023 та додаткового рішення від 16.02.2023 Господарського суду Вінницької області, а також додаткової постанови Північно-західного апеляційного суду від 29.05.2023 у справі № 902/1144/22 видано відповідні накази.

16.06.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Тимощуком В.В. відкрито виконавче провадження № 72056838 на підставі наказу від 15.06.2023 виданого Господарським судом Вінницької області у справі № 902/1144/22 про стягнення з ФГ «Україна»: 5 170 762,57 грн основного боргу; 1 672 968,30 грн штрафу; 411 602,05 грн пені; 1 201 433,03 грн процентів; 126 851,49 грн витрат на сплату судового збору.

12.09.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Тимощуком В.В. закінчено виконавче провадження № 72056838 з виконання наказу Господарського суду Вінницької області від 15.06.2023 у справі № 902/1144/22 з підстав його фактичного виконання.

За інформацією приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Тимощука В.В. (лист №15985 від 07.12.2023), в ході виконання виконавчого провадження № 72056838 з боржника Фермерське господарство «Україна» (код ЄДРПОУ 20092010) було:

стягнуто кошти у сумі 408659,11 грн., що надійшли 19.06.2023 та 364888,82 грн. перераховано стягувачу ТОВ «Адама Україна» згідно платіжної інструкції № 18051 від 22.06.2023;

стягнуто кошти у сумі 1388662,00 грн., що надійшли 23.06.2023 та 1247887,23 грн. перераховано стягувачу ТОВ «Адама Україна» згідно платіжної інструкції № 18090 від 26.06.2023;

стягнуто кошти у сумі 131398,41 грн., що надійшли 12.05.2023, 119255,22 грн., що надійшли 14.07.2023, 22044,00 грн., що надійшли 14.07.2023, 300,00 гри., що надійшли 14.07.2023, 3000,00 грн., що надійшли 14.07.2023, та 47552,26 грн. перераховано стягувачу ТОВ «Адама Україна» згідно платіжної інструкції № 18910 від 20.07.2023;

стягнуто кошти у сумі 83212,54 грн., що надійшли 28.07.2023 та 14336,99 грн. перераховано стягувачу ТОВ «Адама Україна» згідно платіжної інструкції № 19177 від 03.08.2023;

стягнуто кошти у сумі 1937095,60 грн., що надійшли 18.08.2023 та 1740723,70 грн. перераховано стягувачу ТОВ «Адама Україна» згідно платіжної інструкції № 19587 від 21.08.2023;

стягнуто кошти у сумі 5819127,89 грн., що надійшли 12.09.2023 та 5168228,44 грн. перераховано стягувачу ТОВ «Адама Україна» згідно платіжної інструкції № 19818 від 12.09.2023.

У вимозі № 2 від 08.12.2023, адресованій відповідачу, позивач вимагав від ФГ «УКРАЇНА» протягом 2 (двох) робочих днів з моменту отримання цієї вимоги сплатити суму індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 203 602,91 грн, а також три проценти річних від простроченої суми у розмірі 137 268,54 грн, що разом складає 340 871,45 грн. Проте, вимога позивача залишена відповідачем без відповіді та виконання.

З огляду на те, що відповідач, тривалий час не повертав кошти, не виконував рішення суду як добровільно, так і у примусовому порядку, позивач вважає, що має право застосувати до ФГ «УКРАЇНА» відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Приписами частини 4 статті 75 Господарського кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду Вінницької області від 02.02.2023 у справі №902/1144/22, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2023 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.08.2023, позов ТОВ «Адама Україна» з вимогами до ФГ «УКРАЇНА» задоволено частково та ухвалено стягнути з ФГ "Україна" на користь ТОВ "Адама Україна" 5 170 762,57 грн попередньої оплати; 1 672 968,30 грн - штрафу; 411 602,05 грн - пені; 1 201 433,03 грн процентів.

Обставини, встановлені у рішенні Господарського суду Вінницької області від 02.02.2023 у справі №902/1144/22 мають преюдиціальне значення та повторного доведення не потребують.

Отже, не підлягають доведенню обставини, пов`язані з неналежним виконанням відповідачем умов Договором поставки №ADV_UKR_2/20 від 28.02.2020 в частині своєчасної поставки позивачу обумовленого Договором товару та наявності у відповідача заборгованості по поверненню суми попередньої оплати в сумі 3 498 601,74 грн, а також обставини, пов`язані з наявністю заборгованості зі сплати курсової різниці в сумі 1 672 160,83 грн, штрафу в сумі 1 672 968,30 грн, пені в сумі 411 602,05 грн та процентів в сумі 1 201 433,03 грн.

Приписами статей 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Положення статті 11 Цивільного кодексу України передбачають, що цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).

В силу приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 цього Кодексу передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18.

Суд зазначає, що рішення Господарського суду Вінницької області від 02.02.2023 у справі №902/1144/22 не є підставою виникнення нового грошового зобов`язання у спірних правовідносинах, а лише підтверджує факт порушення відповідачем грошового зобов`язання, яке виникло перед ТОВ «Адама Україна» до ухвалення судового рішення на підставі Договору поставки №ADV_UKR_2/20 від 28.02.2020.

Зазначене рішення у справі №902/1144/22 не трансформує та не припиняє грошове зобов`язання ФГ «УКРАЇНА», що виникло з правовідносин поставки за Договором №ADV_UKR_2/20 від 28.02.2020.

Як вже зазначалося вище однією з підстав припинення зобов`язання, в тому числі грошового, є його виконання проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

За змістом цієї норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач нарахував інфляційні втрати у розмірі 203 602,91 грн та 3% річних в розмірі 136 843,55 грн на заборгованість в сумі 5 170 762,57 грн.

Відповідач заперечує проти позову, посилаючись зокрема на те, що у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, інфляційні нарахування, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, не стягуються. В такому випадку втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Тому відповідач вважає, що в межах справи № 902/1144/22 позивачу компенсовано втрати від знецінення грошових коштів за рахунок стягнення курсової різниці.

Суд не погоджується з доводами відповідача, з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Однак Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до частини другої статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю, тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.

Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання, однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

За статтею 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Отже, положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов`язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов`язань в іноземній валюті. Відтак коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара США), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2020 у справі № 910/10191/17).

За статтею 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то частина друга статті 625 ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті -гривні.

Разом із тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17.

Таким чином, покриття позивачеві матеріальних втрат від знецінення коштів передбачено договором за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці національної валюти до долара США на дату оплати, яке задоволено судами, а відтак, стягнення у цьому випадку інфляційних втрат, нарахованих на суму грошового зобов`язання, вираженого в гривнях, є за своїм змістом подвійною відповідальністю за невиконання зобов`язання, що суперечить нормам чинного законодавства.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 905/192/18.

З наведеного висновку Верховного Суду слідує неможливість одночасного покриття позивачеві матеріальних втрат від знецінення коштів передбачено договором за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці національної валюти до долара США на дату оплати та стягнення інфляційних втрат, нарахованих на суму грошового зобов`язання, вираженого в гривнях.

Існує усталена практика Верховного Суду про те, що у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.11.2019 у справі № 130/1058/16; від 23.10.2019 у справі № 369/661/15-ц; від 23.09.2019 справі № 638/4106/16-ц; від 20.02.2019 у справі № 638/10417/15-ц. Така ж позиція врахована Верховним Судом у справі № 905/192/18, на яку заявник посилається на обґрунтування підстави касаційного оскарження.

Верховний Суд неодноразово акцентував увагу на необхідності відновлення еквівалентом іноземної валюти втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції.

Тобто, у разі порушення грошового зобов`язання позивач очікує, що його втрати будуть відновлені у повному обсязі з урахуванням умов спірного договору щодо сплати суми попередньої оплати у національній валюті України, з відповідним коригуванням пропорційно зміні курсу відповідної іноземної валюти (долара США) на дату сплати.

Суд зауважує, що встановлення умови у Договорі поставки №ADV_UKR_2/20 від 28.02.2020 щодо повернення Продавцем суми попередньої оплати, у разі розірвання договору, у національній валюті України з відповідним коригуванням пропорційно зміні курсу відповідної іноземної валюти (долара США) на дату повернення попередньої оплати, має на меті поновити увесь обсяг втрат, які позивач отримав унаслідок зміни курсу гривні до долара США. Позивач має право отримати ті кошти, які він не отримав внаслідок порушення грошового зобов`язання і змін курсу. Фактично перегляд, в даному випадку, розміру попередньої оплати пропорційно збільшенню/зменшенню курсу є коригуванням вартості товару, що визначає суму грошових коштів, яка підлягає сплаті при поверненні розміру попередньої оплати.

При цьому суд зважає на висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.03.2021 у справі №905/392/20, за яким недопустиме стягнення інфляційних втрат, якщо одночасно покриваються матеріальні втрати від знецінення коштів, передбаченого договором за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці, оскільки останніми охоплюється стягнення боргу з урахування встановленого індексу інфляції, що передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Так, судом встановлено, що за результатом розгляду справи №902/1144/22 стягнута загальна сума боргу в розмірі 5 170 762,57 грн, що складається з суми попередньої оплати (3 498 601,74 грн) та суми курсової різниці (1 672 160,83 грн), яка розрахована за курсом долара США на кінець робочого дня 20.10.2022.

При цьому втрати від інфляційних процесів не заявлялись позивачем та не були предметом розгляду у справі №902/1144/22.

Звертаючись до суду з позовом в даній справі позивач проводить нарахування інфляційних втрат за період з листопада 2022 року по серпень 2023 року.

Відтак, з огляду на те, що позивачеві у справі № 902/1144/22 покрито матеріальні втрати від знецінення коштів за рахунок донарахування суми попередньої оплати з урахуванням курсової різниці національної валюти до долара США на дату 20.10.2022, нарахування інфляційних втрат у даній справі за період з листопада 2022 року по серпень 2023 року, не є за своїм змістом подвійною відповідальністю за невиконання зобов`язання.

Тому позивач має право на нарахування індексу інфляції на суму попередньої оплати в розмірі 3 498 601,74 грн.

У свою чергу, суд вважає помилковим нарахування позивачем інфляційних втрат на суму попередньої оплати з врахуванням курсової різниці (5 170 762,57 грн), позаяк втрати, пов`язані з інфляційними процесами у державі за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, і фактично сума, що виникає у зв`язку з курсовою різницею і є інфляційними втратами. В межах справи № 902/1144/22 позивачу компенсовано втрати від знецінення грошових коштів фактично по 20.10.2022. Тому суд вважає, що інфляційні втрати, за період листопад 2022 року серпень 2023 року, підлягають стягненню лише з суми попередньої оплати без врахування курсової різниці.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE за період прострочення з листопада 2022 року по серпень 2023 року на суму основного боргу 3 498 601,74 грн, суд дійшов висновку про обґрунтованість нарахування інфляційних втрат в сумі 137 760,24 грн.

Оскільки позивачем заявлено інфляційні втрати в сумі 203 602,91грн, то така складова позовних вимог в сумі 65 842,67 грн є заявленою безпідставно.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення 136 843,55 грн 3% річних, суд зважає на таке.

Згідно з приписами ст. 625 Цивільного кодексу України відсотки нараховуються на прострочену заборгованість.

Як вже зазначено, відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18 вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем виникла у зв`язку з порушенням строків повернення суми попередньої оплати за Договором поставки №ADV_UKR_2/20 від 28.02.2020, підставою для звернення до суду з даним позовом є невиконання обов`язку, встановленого Договором, а наявне судове рішення у справі №902/1144/22 не змінює природи зобов`язання, за висновком суду 3% річних нараховується на прострочений розмір боргу за Договором, тобто розмір попередньої оплати.

Здійснивши розрахунок 3% річних за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE судом за період прострочення з 25.10.2022 по 11.09.2023 на суму основного боргу 3 498 601,74 грн, суд встановив, що належний розмір 3% річних, який підлягає стягненню, становить 92 593,13 грн.

З урахуванням наведеного, вимога позивача про стягнення 136 843,55 грн 3% річних підлягає частковому задоволенню, в сумі 92 593,13 грн.

Щодо доводів відповідача про наявність підстав для зменшення розміру річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що положення ст. 233 ГК України передбачають зменшення саме штрафних санкцій. Водночас, відповідальність передбачена положеннями ст. 625 ЦК України у вигляді обов`язку боржника сплатити інфляційні та 3% річних не є штрафною санкцією, а є мірою відповідальності, що носить компенсаторний характер і пов`язаний особливою природою грошей, що мають властивість знецінюватись. На відміну від штрафних санкцій метою яких є збагачення кредитора, інфляційні та відсотки річних будучи акцесорними до основного зобов`язання у свої природі є особливого роду збиткам, (сателітні), що не вимагають доведення та існують в силу змісту грошового зобов`язання, завданням яких є відновлення майнових прав кредитора.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення річних та інфляційних втрат.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, з підстав наведених вище.

Стосовно інших доводів сторін суд зазначає наступне.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Решта доводів учасників процесу, їх пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Враховуючи все викладене вище суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому витрати на сплату судового збору в сумі 2 764,24 грн покладаються на відповідача, решта сплаченого позивачем суми судового збору в розмірі 1 321,12 грн залишаються за позивачем.

Окрім того, з урахуванням заявлення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на заяву представника позивача, озвучену в судовому засіданні 12.03.2024, про подання доказів понесених позивачем витрат на правничу допомогу в порядку положень ст. 126 ГПК України, суд дійшов висновку про встановлення 5-ти денного строку для подання відповідних доказів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення, з призначенням судового засідання відповідно до ч. 2 ст. 221 ГПК України.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 221, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задоволити частково.

Стягнути з Фермерського господарства "Україна" (вул. Промислова, буд. 29, с. Стара Прилука, Вінницький район, Вінницька область, 22511; код ЄДРПОУ 20092010) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Адама Україна" (вул. Миколи Пимоненка, буд. 13, офіс 4А/41, м. Київ, 04050; код ЄДРПОУ 36138418) 137 760 грн. 24 коп. інфляційних втрат; 86 266 грн. 89 коп. 3% річних та 2 688 грн. 33 коп. - витрат зі сплати судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Відповідно до ст. 221 ГПК України для вирішення питань про судові витрати на професійну правничу допомогу призначити судове засідання на 28.03.2024 об 12:30 год.

Для подання суду доказів про понесені витрати на професійну правничу допомогу встановити позивачу строк п`ять днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення. Зобов`язати позивача у цей же строк надіслати належним чином завірені копії вказаних доказів відповідачу.

Примірник повного судового рішення надіслати сторонам та адвокату Іванову В.П. - до електронних кабінетів в ЄСІТС.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 21 березня 2024 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи