Рішення

від 19.03.2024 по справі 903/58/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 березня 2024 року Справа № 903/58/24

Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняк А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Шевченка

до відповідача: ОСОБА_1

про стягнення 283646,30 грн,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: н/з;

від відповідача: н/з.

У зв`язку з неявкою сторін, запис розгляду судової справи не здійснювався, відповідно до ч.3 ст. 222 ГПК України.

Суть спору: Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство імені Шевченка звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 283646,30 грн, з них 189097,53 грн заборгованості та 94548,77 грн штрафу.

Обґрунтовуючи заявлену вимогу позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про переуступку боргу № 01/2022 від 13.07.2022 в частині сплати боргу у відповідності з дистриб`юторським договором №28/01/2020 від 28.01.2020.

Ухвалою суду від 16.01.2024 дану позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків, а саме подати суду докази сплати судового збору у розмірі 44,99 гривень.

18.01.2024 позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви. Дана заява з додатком приєднана до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 22.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; підготовче засідання призначено на 20.02.2024; запропоновано відповідачу надати відзив на позов, заперечення на відповідь на відзив; позивачу відповідь на відзив.

Ухвалу суду від 22.01.2024 надіслано судом на адресу місця реєстрації відповідача, яка відповідає відомостям з ЄДДР: АДРЕСА_1 .

30.01.2024 поштовий конверт за ідентифікатором № 0600245124632 повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв`язку ф.20 адресат відсутній за вказаною адресою.

В судовому засіданні 20.02.2024 суд, на виконання вимог ст. 195 ГПК України, враховуючи строки розгляду справи, ухвалив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 19.03.2024.

Ухвалою суду від 20.02.2024 повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 19.03.2024.

Ухвалу суду від 20.02.2024 надіслано судом на адресу місця реєстрації відповідача, яка відповідає відомостям з ЄДДР: АДРЕСА_1 .

28.02.2024 поштовий конверт за ідентифікатором № 0600251136642 повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв`язку ф.20 адресат відсутній за вказаною адресою.

28.02.2024 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання про розгляду справи без його участі, вказав, що відзиву на позовну заяву не отримував. Дане клопотання з додатками долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України), рішення суду надсилаються учасникам справи в електронній формі, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса в особи відсутня.

За визначенням п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення - є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

З огляду на викладене, суд розглядає справу за відсутності відзиву відповідача за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989р.).

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

встановив:

28.01.2020 між Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством імені Шевченко (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Велес Волинь (дистриб`ютор) було укладено дистриб`юторський договір №28/01/2020(далі- договір) (а.с.8-12).

Відповідно до п.1.1 даного договору сторони домовились про співпрацю з метою реалізації продукції (товарів) постачальника. В межах цієї співпраці постачальник зобов`язався постачати дистриб`ютору у власність продукцію (товар), а дистриб`ютор зобов`язався приймати поставлену продукцію (товар) та здійснювати подальший їх продаж.

Згідно з п.1.2 договору сторонами передбачено, що найменування, характеристики (марка, розміри тощо) товару, ціна за одиницю товару по позиціях, поставка якого буде здійснюватись у відповідності до договору, вказується у специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору або у накладних.

Відповідно до п.1.3 договору загальна сума договору визначається сумою вартостей товару, вказаної у всіх накладних, згідно яких товар буде передано покупцеві в період його дії.

Згідно п. 2.3 договору визначено, що сторони домовились, що оплата за продукцію здійснюється на 14-й календарний день з моменту отримання продукції.

Пунктом 7.1 договору сторони встановили, що даний договір діє з моменту підписання його сторонами до 31 грудня 2021 року включно, а в частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Відповідно до п.7.3 договору передбачено, що після закінчення цього терміну договір вважається пролонгованим на тих же умовах і на той же строк у випадку відсутності письмової заяви однієї із сторін про припинення дії договору.

Даний договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками, у встановленому порядку не оспорено, не розірвано та не визнано недійсним, а отже є дійсним, укладеними належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами, що передбачено статтею 629 ЦК України.

На виконання умов договору позивач передав, а ТзОВ Велес Волинь прийняв товар на загальну суму 480654,46 грн , що підтверджується накладними, підписаними сторонами актами звірки взаєморозрахунків (а.с. 13-41).

ТзОВ Велес Волинь свої зобов`язання щодо оплати отриманого товару виконав частково на суму 153556,93 грн, у зв`язку з чим заборгованість складала 327097,53 грн, що підтверджується актами звіряння (а.с.13-14).

13.07.2022 між ТзОВ Велес Волинь (первісний боржник), фізичною особою підприємцем Мазарчук О.Ю. (новий боржник) та Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством імені Шевченка (кредитор) укладено договір про переуступку боргу №01/2022 (а.с. 42-43), згідно умов якого первісний боржник відступає, а новий боржник набуває зобов`язань щодо сплати існуючого боргу перед кредитором у відповідності з дистриб`юторським договором №28/01/2020 від 28 січня 2020 та іншими усними та письмовими договорами, укладеними між кредитором та первісним боржником (п. 1.1). Сума зобов`язань, що відступаються за цим договором від первісного боржника до нового боржника, складає 327097,53 грн (п. 2.1). Зобов`язання, що передбачене п.2.1 цього договору, має бути виконане в повному обсязі не пізніше 31 грудня 2023 (п. 3.3). Новий боржник зобов`язався сплачувати існуючий борг у сумі не менше 20000,00 грн, щомісяця до повного виконання зобов`язання, але не пізніше строку, що передбачений п. 3.3 договору (п. 3.4).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтями 179, 180 Господарського кодексу України (далі ГК України) визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Рішенням Господарського суду Волинської області по справі № 903/813/22 від 21.12.2022 стягнуто з фізичної особи - підприємця Мазарчук Олени Юріївни на користь Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Шевченка 60000,00 грн основного боргу за період з 13.07.2022 по 13.10.2022 (а.с.65-70).

Крім цього, рішенням Господарського суду Волинської області по справі № 903/180/23 від 10.04.2023 стягнуто з підприємця Мазарчук Олени Юріївни на користь Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Шевченка 80000,00 грн основного боргу за період з 13.10.2022 по 13.02.2023 (а.с.74-78).

Враховуючи вищезазначені рішення Господарського суду Волинської області по справі № 903/813/22 від 21.12.2022 та по справі № 903/180/23 від 10.04.2023 про стягнення суми 140000 грн(60000 + 80000), заборгованість відповідача в сумі 187087,53 грн(327097,53 - 140000) основного боргу підтверджена матеріалами справи, відповідачем неоспорена, підставна і підлягає до стягнення з відповідача, оскільки в силу ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Позовні вимоги в іншій частині на суму 2000 грн. основного боргу є безпідставною, тому підлягають відхиленню.

Щодо вимоги про стягнення штрафу в сумі 94548,77 грн, суд зазначає таке.

Згідно із п.5.3 договору за неналежне виконання цього договору, в тому числі за неповне виконання зобов`язань, що передбачені цим договором, новий боржник сплачує на користь кредитора штраф у розмірі 50 % від суми зобов`язання, яка визначена п. 2.1 цього договору.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (неоплата поставленого товару) згідно ст. 610 ЦК України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Тобто, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він або взагалі не приступив до виконання зобов`язання, або якщо він не виконав зобов`язання в межах встановленого в договорі чи законі строку.

Так, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно вимог ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Відповідно до вимог ст. 199 ГК України виконання господарського зобов`язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В силу положень ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

З наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір.

З огляду на викладене, суд вважає, що п. 5.3 договору, яким сторони встановили договірну санкцію у відсотках від суми неоплаченого товару, не суперечить вимогам чинного законодавства.

Разом з тим, дослідивши здійснений позивачем розрахунок штрафу у розмірі 94548,77 грн, суд зазначає, що вказаний розрахунок здійснено не правильно, виходячи з помилково визначеної суми основного боргу, вірним є 93548,77 грн(187097,53 грн*50%). Відтак, з відповідача підлягає стягненню штраф в розмірі 93548,77 грн, позовні вимоги в іншій частині на суму 1000 грн штрафу є безпідставними та підлягають відхиленню.

В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача слід стягнути 280646,30 грн, з них 187097,53 грн основного боргу та 93548,77 грн штрафу, в іншій частині на суму 3000 грн, з них 2000 грн основого боргу та 1000 грн штрафу - відмовити.

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені ст.129 ГПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути 4209,69 грн судового збору за результатами розгляду позовної заяви, в іншій частині сплачений судовий збір залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Шевченка (вул.Шевченка,3, с.Угринів, Горохівський район, Волинська область, 45715, код ЄДРПОУ 03735435) 280646,30 грн (двісті вісімдесят тисяч шістсот сорок шість гривень 30 коп.), з них 187097,53 грн основного боргу, 93548,77 грн штрафу, а також 4209,69 грн (чотири тисячі двісті дев`ять гривень 69 коп.) судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог на суму 3000 грн, з них 2000 грн основого боргу та 1000 грн штрафу - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

21.03.2024.

СуддяА. С. Вороняк