Рішення

від 18.03.2024 по справі 914/3061/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2024 Справа № 914/3061/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово будівельний Альянс», м.Львів,

до відповідача: Львівської міської ради, м. Львів,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільний дім «Галич-авто», м. Львів та Приватного підприємства «Галич-моторс», м. Львів,

про визнання недійсним договору,

Суддя Б. Яворський,

при секретарі О. Муравець.

Представники сторін:

від позивача: Є. Михайленко,

від відповідача: М. Ковела,

від третіх осіб: Є. Михайленко.

Відводів складу суду сторонами не заявлялося.

Відповідно до ст.222 ГПК України фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу vkz.court.gov.ua.

Суть спору. На розгляд Господарського суду Львівської області 13.10.2023 надійшла позовна заява ТОВ «Торгово будівельний Альянс» до Львівської міської ради про визнання недійсним договору про відшкодування витрат від недоотримання коштів №17464 від 20.02.2020.

Ухвалою від 18.10.2023 (суддя Р. Крупник) суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи увалив здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначив на 13.11.2023, залучив до участі у справі у процесуальному статусі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, ТОВ «Автомобільний дім «Галич-авто» та ПП «Галич-моторс».

03.11.2023 відповідач подав відзив на позовну заяву, а 10.11.2023 - заяву про зміну предмета позову.

Ухвалою суду від 13.11.2023 задоволено заяву судді Р. Крупника про самовідвід від розгляду справи №914/3061/23 і справу передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2023 визначено суддю Б. Яворського для розгляду даної справи.

Ухвалою суду від 20.11.2023 справу № 914/3061/23 прийнято до розгляду та розпочато розгляд справи спочатку. Подальший хід справи у підготовчому засіданні викладено у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань.

У підготовчому засіданні 30.01.2024 суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 26.02.2024, про що учасників процесу було повідомлено під розписку.

Ухвалою від 04.03.2024 суд призначив судове засідання на 18.03.2024, про що повідомив учасників провадження.

Представник позивача та третіх осіб у судовому засіданні 18.03.2024 позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити.

Відповідач позовні вимоги заперечив, з підстав, викладених у відзиві та додатковому письмовому поясненні.

Аргументи позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладеним договором про відшкодування витрат від недоотримання коштів №17464 від 20.02.2020 погоджено розмір орендної плати за користування земельною ділянкою у розмірі як для майбутнього договору оренди землі та на підставі нормативно грошової оцінки землі, визначеної на підставі ухвали ЛМР №631 від 30.06.2016, яка була визнана нечинною в судовому порядку. Визначення такого розміру до моменту укладення такого договору є безпідставними та необґрунтованими. Договір оренди землі укладено 20.02.2020, що унеможливлює недоотримання коштів Львівською міською радою.

Аргументи відповідача.

Заперечуючи позовні вимоги відповідач зазначив, що п.6.6 та 6.7 Порядку продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м.Львові, затвердженого ухвалою Львівської міської ради №1995 від 25.05.2017 передбачено, зокрема, що термін оренди земельної ділянки починається з часу прийняття ухвали про надання в оренду земельної ділянки. З часу прийняття ухвали про надання в оренду земельної ділянки до часу підписання договору оренди землі орендар сплачує за окремим договором (угодою) ЛМР витрати від недоотримання коштів за користування земельною ділянкою у розмірах плати за землю, розрахованих управлінням земельних ресурсів департаменту містобудування на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки. У преамбулі оскаржуваного договору не міститься посилання на ухвалу ЛМР №631 від 30.06.2016. Подвійного стягнення орендної плати не могло відбутися з огляду на п.2 оскаржуваного договору. Обов`язок зі сплати орендної плати за землю виник у позивача, з огляду на ст.ст.626, 638 ЦК України та п.288.1, 288.4 ст.288 ПК України, з моменту укладення договору оренди, а не з моменту державної реєстрації права оренди (27.02.2020). Вважає, що ініціювання розгляду даної справи спрямоване на ухилення від виконання господарського зобов`язання за оскаржуваним договором та рішення Господарського суду Львівської області від 18.10.2023 у справі №914/703/23 про стягнення заборгованості за таким.

Аргументи третіх осіб.

Треті особи подали заяви, у яких підтримують позовні вимоги та просять їх задоволити..

У судовому засіданні 18.03.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Ухвалою Львівської міської ради від 26.12.2019 №6190 «Про надання ТОВ «Торгово-будівельний Альянс», ТОВ «Автомобільний дім «Галич-авто», ПП «Галич-моторс» земельної ділянки по вул. Зеленій, 407» вилучено за згодою з користування ПАТ фірми «Галич-авто» та Кривка О.Я. земельну ділянку площею 2,0950га (кадастровий номер 4610136800:06:004:0030); припинено договір оренди землі №С-4523 від 16.04.2018; надано позивачу та третім особам земельну ділянку площею 2,0950 га (у т.ч. площею 0,0050га у межах червоних ліній без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень) кадастровий номер 4610136800:06:004:0030 в оренду терміном до 21.12.2027 для обслуговування СТО автомобілів за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (код КВЦПЗ 12.08) із зобов`язанням укласти договір оренди землі та договору про відшкодування недоотриманих коштів за користування земельною ділянкою.

20 лютого 2020 року ТОВ «Торгово-будівельний Альянс», ТОВ «Автомобільний дім «Галич-авто», ПП «Галич-моторс» (землекористувачі) та Львівською міською радою (землевласник) укладено договір №17464 про відшкодування втрат від недоотримання коштів ЛМР за фактичне землекористування ТОВ «Автомобільний дім «Галич-авто», ПП «Галич-моторс», відповідно до умов якого землекористувачі, що користуються земельною ділянкою за адресою м.Львів, вул. Зелена, 407, площею 20950 м.кв., зобов`язується сплатити до 31.03.2020 кошти в сумі 77'045,72 грн за землекористування за період від 26.12.2019 до 26.02.2020.

Відповідно до п.2 договору при наявності сплати орендної плати чи земельного податку за аналогічний період по цій земельній ділянці (що підтверджується відповідною довідкою, виданою органом ДПС за місцезнаходженням земельної ділянки) сума сплати, передбачена в п.1, зменшується на суму сплати орендної плати чи земельного податку. Договір діє до моменту сплати землекористувачем суми, вказаної у п.1 або суми, зменшеної на підставі дії п.2 цього договору (п.4 договору).

Крім того, на підставі ухвали Львівської міської ради від 30.06.2016 №631 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м.Львова» та від 26.12.2019 №6190 «Про надання ТОВ «Торгово-будівельний Альянс», ТОВ «Автомобільний дім «Галич-авто», ПП «Галич-моторс» земельної ділянки по вул. Зеленій, 407» між сторонами 20.02.2020 укладено договір оренди землі (кадастровий номер 4610136800:06:004:0030).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.02.2023 у справі №1.380.2019.000737, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.06.2023, ухвалу Львівської міської ради №631 від 30.06.2016 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м.Львова» визнано протиправною та нечинною.

Крім того, у провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа №914/703/23 за позовом Львівської міської ради до ТОВ «Торгово будівельний альянс», ТОВ «Автомобільний Дім «Галич-авто», ПП «Галич-моторс» про стягнення кошті у розмірі 63'133,86 грн за договором від 20.02.2020 №17464 про відшкодування втрат від недоотриманих коштів Львівською міською радою за фактичне землекористування, а також 28'550,35 грн інфляційних втрат, 5'257,83 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.10.2023 у справі №914/703/23, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 15.12.2023 у справі №914/703/23, позовні вимоги задоволено повністю; присуджено до стягнення з відповідачів в рівних частках на користь Львівської міської ради суму в розмірі 63'133,86 грн. основного боргу за землекористування за період 26.12.2019-26.02.2020, а також 28'550,35 грн. інфляційних втрат, 5'257,83 грн. 3% річних та 2'684,00 грн судового збору. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.12.2023 у справі №914/703/23 заяву ТОВ «Торгово будівельний альянс» про розстрочення виконання рішення суду повернуто заявнику без розгляду.

Позивач відзначає, що розмір орендної плати за земельну ділянку за період 26.12.2019-26.02.2020 в оспорюваному договорі розраховано згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданим Відділом у м.Львові ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 21.01.2020 №32-13-0.37-513/169-20, за визначеною ціною для майбутнього договору оренди.

ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.14 ГПК України).

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст.74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Насамперед захист цивільних прав та інтересів полягає в з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правових наслідків, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Як уже відзначалося, заборгованість відповідача за оспорюваним правочином у період 26.12.2019-26.02.2020, разом із іншими нарахуваннями та судовим збором присуджена до стягнення за судовим рішенням у справі №914/703/22. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 15.12.2023 у справі № 914/703/23 рішення Господарського суду Львівської області від 18.10.2023 у справі № 914/703/23 залишено без змін.

У постанові від 15.12.2023 суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи апеляційної скарги про невідповідність умов договору, сумі та розрахунку, відзначив, що: «Спір у справі стосується стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості, яка виникла на підставі договору за № 17464 від 20.02.2020 про відшкодування втрат від недоотримання коштів Львівською міською радою за фактичне землекористування. Цей договір укладено сторонами за їх взаємною згодою, а, отже, й суму втрат, які підлягають відшкодуванню, теж визначено у ньому сторонами, а не позивачем одноособово, за взаємною згодою та на підставі вільного волевиявлення. Суд констатував правомірність визначеної у договорі суми відшкодування витрат за фактичне землекористування. Крім того, як встановлено судом під час розгляду справи №914/703/22 Львівська міська рада заявила до стягнення як заборгованість за спірним договором суми з урахуванням сплаченої орендної плати, як це передбачено п.2 договору. Тому твердження позивача про те, що договір передбачає подвійне стягнення коштів за певний період не відповідає дійсності.

За змістом правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 07.12.2023 №209/2249/21, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим. Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (постанова ОП КЦС ВС від 27.01.2020 року всправі № 761/26815/17). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Об`єднаної Палати Касаційного Цивільного Суду в складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19). Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова ВП ВС від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18)».

На підставі ч. 4 ст. 75 ГПК України наведені обставини, встановлені судовими рішеннями у справі №914/2721/22, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді даної справи, у якій беруть участь особи, стосовно яких встановлено ці обставини.

Судом також встановлено, що 08.01.2024 до місцевого бюджету Львівської МТГ надійшли кошти щодо виконання договору №17464 про відшкодування витрат від недоотримання коштів ЛМР за фактичне землекористування від 20.02.2020, отже, оспорюваний правочин є виконаним.

Суд відзначає, що Верховний Суд у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 сформулював правовий висновок про те, що позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача, і зазначив таке: «Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача» (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 912/3751/19, від 20.12.2023 у справі №913/366/21).

Згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (п.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19).

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позивач не довів наявність підстав для визнання договору недійсним, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №124 від 12.10.2023 на суму 2'684,00 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, тому судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 73-80, 123, 129, 233, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено 21.03.2024.

СуддяБ. Яворський.