Рішення

від 13.03.2024 по справі 914/3417/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2024 Справа № 914/3417/23

Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Волошин Р.Р.,

розглянувши матеріали справи за позовом: Товариства обмеженою відповідальністю Ліхтнер Бетон Стрий, с. Дуліби Стрийського району Львівської області

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Берко Віктора Орестовича, с. Поріччя Яворівського району Львівської області

про: стягнення заборгованості в розмірі 379 529,43 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області поступила позовна заява Товариства обмеженою відповідальністю Ліхтнер Бетон Стрий до відповідача: Фізичної особи-підприємця Берко Віктора Орестовича про стягнення заборгованості в розмірі 379 529,43 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2023 р., справу № 914/3417/23 розподілено для розгляду судді Долінській О.З.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.11.2023 р., прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 20.12.2023 р.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалі суду від 20.12.2023 р. Підготовче судове засідання відкладено на 17.01.2024 р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.01.2024 р., продовжено строк підготовчого провадження у справі № 914/3417/23 на тридцять днів за клопотанням представника позивача. Підготовче судове засідання відкладено на 21.02.2024 р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.02.2024 р., закрито підготовче провадження та призначено справу № 914/3417/23 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 13.03.2024 р.

13.03.2024 р. представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

12.03.2024 р. представником позивача подано на адресу суду в систему Електронний суд заяву (за вх. № 7154/24), в якій зазначається про те, що відповідач не погасив заборгованість за Договором поставки № 01-08, позивач позовні вимоги підтримує повність, просить позов задоволити та здійснювати розгляд справи № 914/3417/23 в судовому засіданні 13.03.2024 року без участі повноважного представника позивача.

Крім того, у поданій заяві за вх. № 7154/24 від 12.03.2024 р. позивач зазначає про те, що Товариство обмеженою відповідальністю Ліхтнер Бетон Стрий змінило найменування на Товариство обмеженою відповідальністю «Шефер Бетон Стрий», що підтверджується даними з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який долучено позивачем до матеріалів справи та просить суд змінити найменування позивача у справі № 914/3417/23 з Товариства обмеженою відповідальністю «Ліхтнер Бетон Стрий» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Шефер Бетон Стрий».

13.03.2024 р. представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився, вимог ухвали суду від 12.01.2024 р. не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

Враховуючи ч.3 ст.222 ГПК України, відповідно до якої, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. Відтак, фіксування судового процесу під час судового засідання 13.03.2024 р. не здійснюється.

Стосовно заяви представника позивача про зміну найменування Товариства обмеженою відповідальністю Ліхтнер Бетон Стрий на Товариство обмеженою відповідальністю «Шефер Бетон Стрий», суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 90 ЦК України, юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування. Комерційне (фірмове) найменування юридичної особи може бути зареєстроване у порядку, встановленому законом. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру. Юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: 1) найменування юридичної особи, у тому числі скорочене (за наявності); 2) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (ідентифікаційний код); 3) організаційно-правова форма тощо.

Якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою (ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

У позовній заяві позивачем зазначено юридичну особу з найменуванням Товариства обмеженою відповідальністю Ліхтнер Бетон Стрий та ідентифікаційним кодом 36742624.

Із Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який позивачем долучено до матеріалів справи вбачається, що найменуванням юридичної особи з ідентифікаційним кодом 36742624 станом на момент ухвалення рішення судом є Товариство обмеженою відповідальністю «Шефер Бетон Стрий».

Беручи до уваги викладене, суд вважає за необхідне змінити найменування позивача у справі № 914/3417/23 з Товариства обмеженою відповідальністю «Ліхтнер Бетон Стрий» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Шефер Бетон Стрий».

Частиною 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу за адресою: 81070, Львівська область, Яворівський район, с. Поріччя, вул. Шевченка, буд. 25а, тобто за його місцезнаходженням, зазначеному у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який міститься в матеріалах справи.

Поштові конверти, які направлялись на юридичну адресу відповідача, повернулися на адресу суду з відміткою За закінченням терміну зберігання.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Як звернув увагу Верховний суд у складі колегії Касаційного господарського суду в постанові від 19.02.2020р. у справі №910/16409/15: свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направлялася за офіційною юридичною адресою, є порушенням норм процесуального права та може бути розцінено судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що, сторона була обізнана про розгляд справи в суді, повідомлялася про дату, час та місце судових засідань за вказаною адресою, однак не скористався правом участі у судових засіданнях, тому відсутні підстави вважати, що судом під час розгляду справи було порушено норми процесуального права щодо повідомлення останнього про час та місце судового розгляду.

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду в процесі розгляду даної справи, не поступало.

З огляду на вказане вище, відповідач повідомлявся завчасно та належним чином про час, дату та місце розгляду справи № 914/3417/23 Господарським судом Львівської області, проте, своїми процесуальними правами відповідач не скористався, явки представника в судові засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, відзиву не подав.

При цьому, суд враховує, що у разі, якщо ухвалу про відкриття провадження у справі було надіслано за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі, офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.

За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (Постанова Верховного Суду від 11.12.18р. у справі № 921/6/18.).

Таким чином, в розумінні ст. ст. 120, 122, 242 ГПК України, відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги те, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду даної справи, що підтверджується наявними у справі доказами, не скористався своїм правом на подання відзиву, не заперечив у визначеному Законом порядку проти розгляду справи за його відсутності, справа розглядається за наявними матеріалами, у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Крім того, суд враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

З огляду на викладене, суд встановив, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк для подання сторонами своїх доводів, заперечень, відзиву, доказів тощо, у зв`язку з чим, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Згідно ч. 10 ст. 165 ГПК України, суд має право вирішити справу за наявними матеріалами також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов`язку.

Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи і те, що явка повноважного представника відповідача не визнавалась судом обов`язковою ухвалами суду у даній справі, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/3417/23.

В судовому засіданні 13.03.2024 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція позивача.

В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначає про те, що 20.07.2023 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 01-08. На виконання вказаного договору, позивачем було поставлено товар (товарний бетон) відповідачу на загальну суму 389 100,50 грн. Позивач зазначає, що поставлений позивачем товар, оплачений відповідачем не в повному обсязі, частково в загальному розмірі 37 900,50 грн.

На підставі наведеного, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 351 200,00 грн. основної заборгованості, 28 329,43 грн. пені, згідно приведених ним розрахунків, що містяться в матеріалах справи та стягнути понесені позивачем судові витрати.

Позиція відповідача.

В судові засідання з розгляду даної справи відповідач не з`явився і явки свого представника не забезпечив, вимог ухвали суду від 18.12.2023 р. не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу за адресою: 81070, Львівська область, Яворівський район, с. Поріччя, вул. Шевченка, буд. 25а, тобто за його місцезнаходженням, зазначеному у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який міститься в матеріалах справи.

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду в процесі розгляду даної справи, не поступало.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Таким чином, відповідач у даній справі повідомлявся судом завчасно та належним чином про дату, час і місце розгляду даної справи, в розумінні ст.ст. 120, 122, 242 ГПК України.

Відповідач у визначеному законом порядку не заперечив проти позову, не скористався своїми процесуальними правами, визначеними ГПК України.

Крім того, явка учасників справи не визнавалась судом обов`язковою, як вбачається із ухвал Господарського суду Львівської області, що постановлені у даній справі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, здійснивши огляд документів, суд встановив наступне.

20 липня 2023 року між Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліхтнер Бетон Стрий», яке змінило назву на Товариство обмеженою відповідальністю Шефер Бетон Стрий (позивач у справі, виконавець за договором), та Фізичною особою-підприємцем Берко Віктором Орестовичем (відповідач у справі, замовник за договором) укладено Договір поставки № 01-08 (надалі Договір).

Згідно з п. 1.1 Сторони домовились про те, що Виконавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, виготовити, доставити та передати у власність Замовнику товарний бетон в кількості та на умовах, зазначених в цьому Договорі, а Замовник зобов`язується прийняти Товар і оплатити його вартість на умовах цього Договору.

Відповідно до пунктів 2.1, 3.1 Договору, кількість Товару, що підлягає виготовленню та поставці, їх часткове співвідношення (асортимент) визначаються Специфікацією Додатком № 1 до даного Договору, який є його невід`ємною частиною. Загальна сума договору визначається, виходячи з вартості фактично поставленого Товару, що підтверджено видатковими накладними, протягом терміну дії Договору.

На виконання умов Договору поставки, позивачем згідно з видатковими накладними поставлено відповідачу товар на загальну суму 389 100,50 грн.

Факт поставки товару позивачем відповідачу підтверджується наступними видатковими накладними, а саме: видаткова накладна № 382 від 20.07.2023 р. на суму 69 208,50 грн.; видаткова накладна № 480 від 11.08.2023 р. на суму 76 780,00 грн.; видаткова накладна № 485 від 14.08.2023 р. на суму 70 790,00 грн.; видаткова накладна № 496 від 16.08.2023 р. на суму 13 545,00 грн.; видаткова накладна № 520 від 22.08.2023 р. на суму 10 535,00 грн.; видаткова накладна № 527 від 23.08.2023 р. на суму 148 242,00 грн.

Вказані видаткові накладні, згідно з якими відповідач отримував товар, долучені позивачем до матеріалів справи, підписані повноважними представниками сторін та підписи засвідчені печатками юридичних осіб.

У п. 6.5 Договору поставки передбачено, що Покупець здійснює розрахунок за поставку Товару в розмірі 70 % авансу та 30 % від вартості поставленого Товару протягом 5 банківських днів з дати отримання Товару.

Відповідач здійснив часткову оплату за отриманий товар на загальну суму 37 900,50 грн., що підтверджується прибутковими касовими ордерами, які долучені позивачем до матеріалів справи, а саме: прибутковий касовий ордер № 158 від 21.08.2023 р. на суму 10 000,00 грн.; прибутковий касовий ордер № 163 від 22.08.2023 р. на суму 10 000,00 грн.; прибутковий касовий ордер № 167 від 23.08.2023 р. на суму 10 000,00 грн.; прибутковий касовий ордер № 171 від 25.08.2023 р. на суму 7 900,50 грн.

Відтак, як вбачається з матеріалів справи, розмір основної заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 351 200,00 грн. (389 100,50 грн.- 37 900,50 грн.).

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив на адресу відповідача претензію за вих. № 49 від 19.10.2023 р. про сплату заборгованості, яка залишена відповідачем без відповіді та реагування.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За умовами ст.525 ЦК України та ст.193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору тощо. Згідно ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч.2 статті 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Станом на день прийняття рішення суду, доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів щодо оплати заборгованості відповідачем суду не представлено, протилежного суду не доведено, а відтак основна заборгованість відповідача перед позивачем на час ухвалення рішення у даній справі становить 351 200,00 грн., яка підлягає до стягнення на користь позивача з відповідача.

Щодо стягнення з відповідача 28 329,43 грн. нарахованої пені згідно приведених позивачем розрахунків, суд зазначає наступне.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором (ст. 216 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2. ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В силу ст.ст. 525, 526, 599 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог Цивільного Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. За неналежне виконання зобов`язань сторона повинна нести господарсько-правову відповідальність за наявності її вини, а у випадку нанесення збитків вони повинні бути відшкодовані в повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

У пункті 7.2 Договору зазначено, що за прострочення платежу Замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно із ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За умовами ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Перевіривши розрахунок розміру пені, який позивачем долучено до матеріалів справи, суд встановив, що такий проведений вірно, а позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення і стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 28 329,43 грн. пені.

У суду відсутні докази про те, що на час ухвалення судом рішення у справі, Договір поставки № 01-08 від 20.07.2023р. із Додатком № 1 визнавались судом недійсними чи неукладеними, договірними сторонами Договір розірваний чи змінений не був.

Станом на день ухвалення рішення у даній справі, доказів оплати відповідачем позивачу зазначених вище сум, як основної заборгованості, так і нарахованої пені, а також доказів в спростування наведених обставин, відповідачем, суду не надано.

Відповідач проти наявності зазначеної заборгованості за договором не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, які досліджені в ході судового розгляду.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування вірогідності доказів на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, перевіривши розрахунок позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 351 200,00 грн. основної заборгованості та 28 329,43 грн. пені, є обгрунтованими та підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем, а тому підлягають до задоволення в даному розмірі і стягненню з відповідача на користь позивача.

Судові витрати.

Щодо стягнення судових витрат, то сплачений позивачем судовий збір покладається на відповідача, відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 120, 122, 123, 129, ч. 9 ст. 165, ч. 10 ст. 165, ч.2 ст. 178, ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч.3 ст.222, ст.ст. 236-241, 242, 327 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з відповідача Фізичної особи-підприємця Берко Віктора Орестовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь позивача Товариства обмеженою відповідальністю Шефер Бетон Стрий (82434, Львівська область, Стрийський район, с. Дуліби, вул. Шевченка, 133; код ЄДРПОУ №36742624) 351 200,00 грн. основної заборгованості, 28 329,43 грн. пені та 5 692,94 грн. понесених витрат на сплату судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 21.03.2024 р.

Суддя Долінська О.З.