Ухвала

від 12.03.2024 по справі 922/2083/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/2083/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумак Ю. Я. - головуючий, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Продоус А. О. (у порядку самопредставництва),

відповідача - не з`явилися,

третьої особи - не з`явилися,

розглянувши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Абу-Шінді Осама Ахмад

на рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 (суддею Аріт К. В.) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 (судді: Слободін М. М. - головуючий, Шутенко І. А., Гребенюк Н. В.) у справі

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області

до фізичної особи-підприємця Абу-Шінді Осама Ахмад,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Харківський національний університет радіоелектроніки,

про стягнення 233 139,61 грн та повернення майна.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) звернулося до суду з позовом до фізичної особи-підприємця Абу-Шінді Осама Ахмад (далі - ФОП Абу-Шінді Осама Ахмад) про стягнення з відповідача 233 139,61 грн, з яких: 16 315,43 грн - орендна плата, 215 192,64 грн - неустойка, 1 631,54 грн - штраф, а також зобов`язання відповідача повернути шляхом підписання акта приймання-передавання державне окреме індивідуально визначене майно: кім. № 21 на першому поверсі 9-типоверхової будівлі гуртожитку, реєстровий номер майна 02071197.1.ЯГЛКУС025 (інв. № 85701, літ. "А-9") загальною площею 73,4 м2, розташовану за адресою: м. Харків, пл. Л. Свободи, 51-Б, балансоутримувачу - Харківському національному університету радіоелектроніки (просп. Науки, 14, м. Харків, 61166).

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням орендарем умов договору оренди у частині сплати орендної плати, а також невиконанням орендарем обов`язку щодо повернення майна в зв`язку з закінченням строку дії договору.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.09.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2023, позов задоволено повністю: стягнуто з ФОП Абу-Шінді Осама Ахмад на користь Державного бюджету орендну плату в сумі 16 315,43 грн, штраф у сумі 1 631,54 грн, неустойку в сумі 215 192,64 грн; зобов`язано ФОП Абу-Шінді Осама Ахмад повернути шляхом підписання акта приймання-передавання державне окреме індивідуально визначене майно: кім.№ 21 на першому поверсі 9-типоверхової будівлі гуртожитку, реєстровий номер майна 02071197.1.ЯГЛКУС025 (інв. № 85701, літ."А-9") загальною площею 73,4 м2, розташовану за адресою: м. Харків, просп. Л. Свободи, 51-Б, балансоутримувачу - Харківському національному університету радіоелектроніки (просп. Науки, 14, м. Харків, 61166).

Судові рішення мотивовані обґрунтованістю та правомірністю заявлених позовних вимог, які відповідачем не спростовані. При цьому, рішення місцевого господарського суду в частині нарахованого позивачем розміру основної заборгованості в сумі 16 513,43 грн., штрафу в сумі 1613,54 грн та повернення майна не оскаржувалося в апеляційному порядку, тому суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в цій частині не переглядав.

У касаційній скарзі ФОП Абу-Шінді Осама Ахмад просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається не врахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі № 903/486/22, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18 щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а саме суд, у тому числі апеляційної інстанцій, користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення, у тому числі і з власної ініціативи.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Абу-Шінді Осама Ахмад на рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 у справі № 922/2083/23 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 12.03.2024.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.

Третя особа не скористалася правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі фактичні обставини:

25.08.2015 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (орендодавець) та ФОП Абу-Шінді Осама Ахмад (орендар) було укладено договір оренди № 5953-Н, за умовами якого:

- орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: нежитлові приміщення кім. № 21 на першому поверсі 9-типоверхової будівлі гуртожитку, реєстровий номер майна 02071197.1.ЯГЛКУС025 (інв. № 85701, літ. "А-9") загальною площею 73,4 м2, розташовану за адресою: м. Харків, просп. Л. Свободи, 51-Б, що перебуває на балансі Харківського національного університету радіоелектроніки (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість оцінки на 24.03.2015 і становить за незалежною оцінкою 274 000,00 грн (пункт 1.1);

- майно передається в оренду з метою: розміщення буфету, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи (пункт 1.2);

- орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна (пункт 2.1);

- орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу щомісячно, до 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до вимог діючої Методики у співвідношенні: безпосередньо до державного бюджету на рахунки, визначені фінансовими органами- у розмірі 50%; на рахунок, визначений балансоутримувачем - у розмірі 50% (пункту 3.6);

- орендар зобов`язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу (пункт 5.3);

- орендар зобов`язаний на вимогу орендодавця проводити звіряння взаєморозрахунків орендних платежів і оформляти відповідні акти звіряння (пункт 5.9).

25.08.2015 сторонами було підписано акт приймання-передачі орендованого майна.

30.01.2020 сторонами було укладено договір № 5 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 25.08.2015 № 5953-Н, за умовами якого:

- орендна плата, визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами), становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку жовтень 2018 року - 2738,27 грн (пункт 3.1);

- у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж на три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості (пунктом 3.8).

- у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів орендар повертає балансоутримувачу (пункт 10.9);

- майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання між орендарем та балансоутримувачем акта приймання-передавання про повернення майна. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря (пункт 10.10);

- якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за весь час прострочення, порядок нарахування та сплати якої передбачено розділом 3 цього договору (пункт 10.11).

Зобов`язання зі сплати орендної плати відповідач всупереч пунктів 5.3, 5.9 договору оренди від 25.08.2015 № 5953-Н належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість з орендної плати за період з вересня 2019 року по 25 серпня 2020 року у сумі 16 315,43 грн.

Позивач на підставі пункту 3.8 договору від 30.01.2020 № 5 нарахував штраф у сумі 1631,54 грн.

24.09.2020 регіональним відділенням на адресу відповідача було направлено заяву № 20-03-02-08554 про припинення дії договору оренди від 25.08.2015 № 5953-Н.

Лист від 24.09.2020 № 20-03-02-08554 ФОП Абу-Шінді Осама Ахмад не отримав (відділенням поштового зв`язку № 74 у м. Харкові проставлена відмітка про повернення поштового листа у зв`язку із закінченням терміну зберігання).

Позивач зазначив, що державне майно за договором оренди від 25.08.2015 № 5953-Н з боку ФОП Абу-Шінді Осама Ахмада балансоутримувачу не повернуто, хоча Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області повідомляло орендаря про обов`язок повернути об`єкт оренди (заява від 29.09.2020 № 20-03-02-08554, лист від 11.04.2023 № 20-05-01477).

Оскільки акт приймання-передавання із оренди нежитлового приміщення до теперішнього часу не підписано, позивач просить стягнути з ФОП Абу-Шінді Осама Ахмада неустойку за період з 03.10.2020 по 31.03.2023 в сумі 215 192,64 грн.

11.04.2023 позивачем на адресу відповідача було направлено лист № 20-05-01477 щодо наявної заборгованості з орендної плати станом на 11.04.2023 у сумі 16 513,43 грн, нарахування штрафу у сумі 1613,54 грн, неустойки у сумі 215 192,64 грн та вимога про повернення об`єкта оренди балансоутримувачу за актом приймання-передавання. Разом з листом було направлено акт звіряння взаєморозрахунків орендної плати за договором оренди від 25.08.2015 № 5953-Н, однак, як зазначає позивач, відповіді на лист не надано, майно не повернуто та заборгованість не сплачена, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Згідно з частинами 1-2 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження в справі № 922/2083/23 з огляду на таке.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на суб`єкта господарювання нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Так, у пункті 10.11 договору оренди від 25.08.2015 № 5953-Н сторони погодили, що якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за весь час прострочення, порядок нарахування та сплати якої передбачено розділом 3 цього договору.

Отже, умовами договору оренди від 25.08.2015 № 5953-Н передбачено застосування неустойки як виду цивільно-правової відповідальності за порушення орендарем строків повернення об`єкта з оренди.

Неустойка за змістом частини 2 статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) як заходу цивільно-правової відповідальності передбачена статтею 551 ЦК України. Так, частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом наведених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує у відповідності до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідженню конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.

При цьому, чинне законодавство України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункт 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Крім того, Верховний Суд також зауважує, що застосоване у частині 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. Такі ж правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19 та від 04.10.2021 у справі № 922/3436/20.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Колегія суддів відхиляє твердження скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування положень статті 551 ЦК України (у контексті зменшення розміру неустойки), викладених у постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі № 903/486/22 (предметом позову є вимоги про стягнення штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат через неналежне виконання відповідачем умов договору про надання послуг з передачі електричної енергії), від 30.03.2021 у справі № 902/538/18 (предметом позову є вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат через неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу), оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій господарській справі та зазначених цивільних справах не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних правових позицій як нерелевантних під час вирішення цього господарського спору.

Отже, у цій справі та справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.

Наведене вище переконливо свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин і зумовлене цим їх неоднакове правове регулювання у справі № 922/2083/23, яка розглядається, та в справах № 903/486/22, № 902/538/18.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження відповідачем не зазначалися та не обґрунтовувалися в поданій касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Абу-Шінді Осама Ахмад на рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 у справі № 922/2083/23 згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Абу-Шінді Осама Ахмад на рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 у справі № 922/2083/23 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай