Постанова

від 11.03.2024 по справі 757/50993/23-п

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 757/50993/23-п Головуючий у 1 інстанції Константінова К.Е.

Провадження № 33/824/1220/2024 Доповідач в апеляційній інстанції Матвієнко Ю.О.

Категорія ч. 1 ст. 172-5 КУпАП

П О С Т А Н О В А

Іменем України

11 березня 2024 року суддя судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду Матвієнко Ю.О., за участю секретаря Ковтун М.В., прокурора Овчаренка С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою адвоката Романова Олександра Олексійовича, поданою в інтересах ОСОБА_1 , на постанову судді Печерського районного суду міста Києва від 26 грудня 2023 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, судді Верховного Суду, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 172-5 КУпАП,

В С Т А Н О В И В:

Постановою судді Печерського районного суду міста Києва від 26 грудня 2023 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-5 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі 150 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 2 550 грн. (дві тисячі п`ятсот п`ядесят) грн. з конфіскацією подарунку в розмірі 906 600 (дев`ятсот шість тисяч шістсот) грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 536 грн. 80 коп.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 10 жовтня 2023 року № 39-02/36, ОСОБА_1 , як суддя, Голова Верховного Суду, отримував від громадянки ОСОБА_2 , яка не є його близькою особою у розумінні ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», подарунки у вигляді оренди квартири площею 133 кв.м. за ціною, що нижча від мінімальної ринкової вартості оренди житла у місті Києві, а саме за 1 000 грн. на місяць, чим порушив обмеження, встановлені в абз. 1 ч. 2 ст. 23 Закону, та вчинив корупційне адміністративне правопорушення за наступних обставин.

Відповідно до Указу Президента України від 10.11.2017 року№ 357/20 «Про призначення суддів Верховного Суду» ОСОБА_1 призначено суддею Верховного Суду у Касаційний адміністративний суд.

22.10.2021 року постановою Пленуму Верховного Суду «Про обрання Голови Верховного Суду» з 01.12.2021 рокуГоловою Верховного Суду обрано ОСОБА_1 .

Ураховуючи викладене, відповідно до п.п. «ґ» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону ОСОБА_1 є суб`єктом, на якого поширюється дія Закону, зокрема обмеження ст. 23 Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 Закону особи, зазначені у пп. 1, 2 ч. 1 ст.3 Закону, можуть приймати подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, крім випадків, передбачених ч. 1 ст. 23 Закону, якщо вартість таких подарунків не перевищує двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлений на день прийняття подарунка, одноразово, а сукупна вартість таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, не перевищує чотирьох прожиткових мінімумів, встановлених для працездатної особи на 1 січня того року, в якому прийнято подарунки.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону подарунок - грошові кошти або інше майно, переваги,пільги, послуги, нематеріальні активи, які надають/одержують безоплатно або за ціною, нижчою мінімальної ринкової.

У деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданих за 2017 - 2022 роки, ОСОБА_1 зазначив оренду квартири та місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Вказана квартира перебувала у нього на праві оренди із датою набуття такого права 19.11.2017року.

Згідно договору найму (оренди) нерухомого майна, укладеного 19.11.2017року, наймодавець ОСОБА_2 передала в найм квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , із місячною платою за оренду 1000 грн., а наймач ОСОБА_1 прийняв вказану квартиру.

Відповідно до листа директора Науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_13 №39-02/21116-23 від 07.09.2023 року на запит НАЗК, за результатами аналізу статистичних даних, а також відповідно до зазначеної в доступних джерелах інформації встановлено, що мінімальна ринкова вартість оренди вказаної вище квартири площею 133 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , могла становити:

- станом на 19.11.2021 - 51 500,00 грн. на місяць (тобто 387 грн за 1 м2);

- станом на 19.11.2022 - 51 100,00 грн. на місяць (тобто 384 грн за 1 м2);

- станом на 15.05.2023 - 57 400,00 грн. на місяць (тобто 431 грн за 1 м2).

У ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», зокрема, зазначено, що прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць становить з 1 січня 2021 року - 2 270 гривень.

У ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», зокрема, зазначено, що прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць становить з 1 січня 2022 року - 2 481 гривень.

У ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», зокрема, зазначено, що прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць становить з 1 січня 2023 року - 2 684 гривень.

Таким чином, розрахунок мінімальної ринкової вартості оренди ОСОБА_1 вказаної квартири:

1) за період із 19.11.2021 по 19.11.2022 становить:

мінімальна ринкова вартість платежу на місяць 51 500,00 грн.х 12 місяців = 618 000 грн. (мінімальний річний платіж за оренду квартири);

фактична вартість оренди склала 1000 грн. х 12 місяців = 12 000 грн.

Тобто, ОСОБА_1 станом на 19.11.2022отримав від ОСОБА_2 подарунок (зберіг власні кошти) за несплату мінімальної ринкової вартості оренди квартири на суму 606 000 грн.(різниця між мінімальною ринковою вартістю та фактичною вартістю);

2) за період із 19.11.2022 по 15.05.2023 становить:

мінімальна ринкова вартість платежу на місяць 51 100,00 грн.х 6 місяців = 306 600 грн. (мінімальний річний платіж за оренду квартири);

фактична вартість оренди склала 1000 грн. х 6 місяців = 6 000 грн.

Тобто ОСОБА_1 станом на 15.05.2023отримав від ОСОБА_2 подарунок (зберіг власні кошти) за несплату мінімальної ринкової вартості оренди квартири на суму 300 600 грн.(різниця між мінімальною ринковою вартістю та фактичною вартістю).

Після проведення 15-16.05.2023року обшуку детективами Національного антикорупційного бюро України за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, тобто після 15.05.2023року ОСОБА_1 у вказаній квартирі не проживає.

При цьому, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є близькими особами в розумінні абз. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції».

Тобто ОСОБА_1 , усвідомлюючи свій статус як особи, уповноваженої на виконання функцій держави, а отже, і наявність обмежень щодо одержання подарунків, що визначені ст. 23 Закону, добровільно уклав договір оренди вказаної вище квартири площею 133 кв.м за ціною оренди 1000 грн.на місяць, яка очевидно нижча, ніж мінімальна ринкова вартість оренди вказаної квартири у Печерському районі м. Києва.

Згідно зі ст. 24 Закону України «Про запобігання корупції»ОСОБА_1 під час обговорення із ОСОБА_2 ціни найму житла та погодження пропозиції оренди у розмірі 1 000 гривень, незважаючи на приватний майновий інтерес, був зобов`язаний невідкладно вжити таких заходів:

1) відмовитися від пропозиції;

2) залучити свідків, якщо це можливо;

3) письмово повідомити про пропозицію безпосереднього керівника (за наявності) або керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації, спеціально уповноважених суб`єктів у сфері протидії корупції.

Натомість, ОСОБА_1 прийняв пропозицію оренди житла за 1 000 грн. на місяць та систематично користувався отриманим подарунком (пропозицією), зокрема у період із 19.11.2021 року по 15.05.2023року.

Таким чином, ОСОБА_1 , нехтуючи правилами, що визначені ч. 1 ст. 24 Закону, та порушуючи абз. 1 ч. 2 ст. 23 Закону, приймав кожного місяця подарунки від ОСОБА_2 , що задовольняли його приватний інтерес (оплата оренди квартири на вигідних для нього умовах, за ціною, що нижча від мінімальних ринкових цін), недоплативши (зберіг власні кошти) 906 600 грн., а отже, отримав по суті дозвіл від ОСОБА_2 на їх збереження, чим порушив обмеження, передбачене ч. 2 ст. 23 Закону, тобто вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст. 172-5 КУпАП - порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, адвокат Романов О.О. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову судді Печерського районного суду міста Києва від 26.12.2023 року та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Обгрунтовуючи скаргу, апелянт посилається на те, що суд в оскаржуваному рішенні погодився із автором Протоколу про те, що «подарунком» є «збережені власні кошти» ОСОБА_3 в сумі 906 600 грн. у зв`язку із орендою житла за ціною, нижчою за мінімальну ринкову.

Зазначає, що системне розуміння диспозиції і санкції, яка передбачає обов`язкову конфіскацію подарунку, ч. 1 ст. 172-5 КУпАП, ч. 1 ст. 29 КУпАП, яка визначає допустимий предмет адміністративної конфіскації та ст.ст. 1, 23 Закону України «Про запобігання корупції», в яких дано визначення подарунку в розумінні антикорупційного законодавства та закріплені обмеження щодо одержання подарунків, формує висновок про те, що «збережені власні кошти» ОСОБА_3 , які мають законне джерело походження, у зв`язку із орендою житла за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, не є «подарунком», не є і не можуть бути предметом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-5 КУпАП, не є знаряддям або об`єктом адміністративного правопорушення та не можуть бути предметом обов`язкової конфіскації.

На думку апелянта, якщо погодитися із висновками суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні, де вказано про конфіскацію власних, отриманих із законного джерела (не від ОСОБА_4 ) грошових коштів, то ОСОБА_5 здійснив посягання на власні кошти, зокрема й заробітну плату.

В постанові, що оскаржується, судом не здійснено жодного посилання на матеріальні норми, судову практику та/або докази на підтвердження того факту, що «збереження власних коштів» є «подарунком» ОСОБА_6 від ОСОБА_4 в розумінні ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» та відноситься до категорії неправомірних вигод через свою корупційну складову, яка обумовлена здійсненням ОСОБА_7 своєї службової діяльності.

Вказує, що суд не спростував аргументів захисту про відсутність «подарунку» як предмету адміністративного правопорушення згідно ч. 1 ст. 172-5 КУпАП, що мало стати самостійною підставою для закриття провадження по справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Також, захисник у скарзі звертає увагу на відсутність зв`язку між «подарунком» і службовим становищем ОСОБА_3 , як судді та Голови Верховного Суду.

Суд в оскаржуваній постанові зазначив, що для наявності складу адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, встановлення зв`язку між діями і виконанням особою завдань та функцій держави, непотрібно.

Але, такі висновки суду першої інстанції є наслідком неправильного застосування матеріальних норм та суперечать усталеній судовій практиці у подібних правовідносинах.

Зокрема вказує, що правова природа будь-якого правопорушення, пов`язаного з корупцією, повинна визначатись в першу чергу виходячи зі змісту поняття корупції, наведеного в ст. Закону України «Про запобігання корупції», а також обов`язкових ознак, згідно яких неправомірні діяння осіб визнаються корупційними (пов`язаними із корупцією), лише (1) при наявності корисливого або іншого особистого інтересу, (2) лише при використанні особою своїх службових повноважень.

Тобто, обов`язковою ознакою, за якою будь-яка неправомірна поведінка державних службовців або інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, чи осіб, які є такими, на яких поширюється дія вказаного Закону, може визнаватися корупційною, якщо є корисливий або інший особистий інтерес таких осіб або інтерес третіх осіб та одночасно має місце використання такою особою своїх службових повноважень.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 23 вищевказаного Закону особам, зазначеним у пунктах 1, 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону, забороняється безпосередньо або через інших осіб вимагати, просити, одержувати подарунки для себе чи близьких їм осіб від юридичних або фізичних осіб: 1) у зв`язку із здійсненням такими особами діяльності, пов`язаної із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування; 2) якщо особа, яка дарує, перебуває в підпорядкуванні такої особи.

Особи, зазначені у пунктах 1, 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону, можуть приймати

подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті, якщо вартість таких подарунків не перевищує один прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на день прийняття подарунка, одноразово, а сукупна вартість таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, не перевищує двох прожиткових мінімумів, встановлених для працездатної особи на 1 січня того року, в якому прийнято подарунки.

З системного аналізу вказаних норм вбачається, що об`єктом даного проступку

виступають суспільні відносини, що складаються під час дотримання службовими та прирівняними до них особами заборон та обмежень щодо одержання ними подарунків, які обов`язково мають бути пов`язані зі службовими можливостями та/або службовим становищем. І навпаки, відсутність такого зв`язку виключає склад будь-якого корупційного правопорушення.

Апелянт зазначає, що обов`язковим елементом об`єкту даного проступку є його предмет - подарунок, який у ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» визначається як грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які надають/одержують безоплатно або за ціною, нижчою мінімальної ринкової.

Отже, подарунок набуває змісту згідно ст. 23 Закону України «Про запобігання

корупції» лише тоді, коли він одержується службовою особою виключно у двох випадках:

1) у зв`язку із здійсненням такими особами діяльності, пов`язаної із виконанням

функцій держави або місцевого самоврядування;

2) якщо особа, яка дарує, перебуває в підпорядкуванні такої особи.

Пов`язаними із виконанням службових обов`язків є подарунки, що надаються

як подяка за раніше вчинені службовцем дії (бездіяльність), або прийняття ним

рішень на користь дарувальника чи третіх осіб, або прийняті ним рішення на

користь дарувальника або третіх осіб; або даруються в очікуванні заздалегідь

необіцяного вчинення публічним службовцем дій (бездіяльності) або прийняття ним

рішень на користь дарувальника чи третіх осіб.

Посилається на те, що аналізуючи диспозицію ч. 1 ст. 172-5 КУпАП, слід зазначити, що з об`єктивної сторони таке правопорушення становить діяння у вигляді одержання у власність речей або майнових прав з порушенням вимог вищезазначеного Закону. Зокрема, це порушення матиме місце у разі одержання подарунку в зв`язку з виконанням особою функцій держави або органів місцевого самоврядування, тобто обумовлюється службовим становищем одержувача подарунку, посадою, яку він обіймає.

Також скаржник посилається на те, що роз`яснення Верховного Суду України, як суду касаційної інстанції, та судова практика у справах за ст. 172-5 КУпАП чітко і послідовно підтверджують обов`язковість для суду, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 172-5 КУпАП, встановлювати такий обов`язковий елемент об`єктивної сторони вказаного правопорушення, як наявність причинного зв`язку між діянням особи і виконанням останньою завдань і функцій держави, наслідком невстановлення якого є відсутність об`єктивної сторони і складу адміністративного правопорушення.

Також зазначає, що подарунок в розумінні ст. 172-5 КУпАП може одержуватися службовою особою лише у власність.

При цьому, у даній справі, суд першої інстанції повністю проігнорував відповідні аргументи захисту, не врахував жодним чином сталу судову практику у подібних справах, що є додатковим підтвердженням неправильного застосування судом матеріальних норм.

Вказує, що посилання суду на ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання корупції» є повністю безпідставним, оскільки дана норма спеціального закону не регулює спірні правовідносини.

Оскільки оренда ОСОБА_7 житла у ОСОБА_4 мала виключно приватний характер, не пов`язаний жодним чином зі службовим становищем орендаря, ОСОБА_5 у спірних правовідносинах не мав обов`язків, передбачених вказаною спеціальною нормою і посилання на неї судом є безпідставним.

Апелянт звертає увагу на те, що правильність саме такого правого тлумачення антикорупційного законодавства підтверджується роз`ясненням Департаменту антикорупційного законодавства та законодавства про правосуддя МЮУ від 28.07.2011 року щодо одержання подарунків особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, де вказано, що при вирішенні питання неправомірності подарунків має бути доведений причинно - наслідковий зв`язок отримання публічним службовцем у власних інтересах подарунків.

Інші суспільні правовідносини, які є побутовими, в яких державний службовець виступає не як спеціальний суб`єкт, а як звичайний громадянин та/або фізична особа і як такий набуває, наприклад, у власність подарунок, вартість якого перевищує чотири прожиткові мінімуми для працездатних осіб, встановлених на 1 січня року, в якому прийнято подарунки, не породжують корупційні ризики, а лише зобов`язують суб`єкта декларування проінформувати НАЗК про суттєві зміни у своєму майновому стані відповідно до Порядку, зареєстрованого в МЮУ від 29.07.2021 року за № 988/36610, затвердженого Наказом НАЗК від 23.07.2021 року № 450/21.

Так, ОСОБА_5 жодним чином не приховував від контролюючих органів НАЗК факту оренди квартири АДРЕСА_3 та відображав відповідну інформацію у щорічних Деклараціях з 2017 року по 2022 рік, що не заперечував автор протоколу і з чим погодився суд.

Скаржник посилається на те, що особливості врегулювання конфлікту інтересів, що виник у діяльності окремих категорій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, закріплено в ст. 35-1 Закону України «Про запобігання корупції», в частині 1 якої зазначено про те, що правила врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів визначаються законами, які регулюють статус суддів та засади організації діяльності судів.

Представник НАЗК і суд в оскаржуваному рішенні фактично не заперечують, що ОСОБА_5 не як суддя або Голова Верховного Суду, а як звичайна фізична особа уклав договір оренди (найму) житлового приміщення, згідно якого сплачував орендодавцю обумовлену договором орендну плату.

При цьому, ОСОБА_8 і ОСОБА_5 до укладення договору оренди квартири раніше знайомі не були і останньому не відомо, чи знала ОСОБА_8 на час виникнення та продовження правовідносин оренди, де працює ОСОБА_5 , яку посаду займає, принаймні останній їй такої інформації не надавав і дане питання при укладенні договору не підіймалось та не впливало на його зміст.

Отже, ОСОБА_8 передала ОСОБА_6 квартиру в оренду не як державному службовцю, з метою вирішення будь-яких питань у власних інтересах; ОСОБА_8 не є тією особою, на інтереси якої може вплинути виконання чи невиконання ОСОБА_7 як службовцем своїх службових обов`язків.

Наведене узгоджується із письмовими поясненнями ОСОБА_3 до НАЗК від 16.03.2023 року (на вих. № 39-02/12291-23 від 07.06.2023 р.), де останній пояснював і це відображено в Протоколі як вихідні дані та використано для обґрунтування НАЗК начебто порушення ОСОБА_7 вимог абз. 1 ч.2 ст.23 Закону України «Про запобігання корупції», про те, що ОСОБА_5 познайомився із ОСОБА_9 безпосередньо під час укладення договору оренди 19.11.2017 року, йому не відоме її місце проживання, а телефон записаний у записнику.

При цьому, лише сам по собі факт оренди ОСОБА_7 як фізичною особою житла і сплати за це коштів орендної плати згідно договірних умов, незалежно від їх розміру, не свідчить про порушення ОСОБА_7 , як суб`єктом, на якого поширюється дія ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», встановлених ст. 23 цього ж Закону вимог, заборон та обмежень.

На думку апелянта, висновок суду в оскаржуваній постанові про те, що сам лише факт отримання подарунку є достатнім для констатації порушень, встановлених ЗУ «Про запобігання корупції», не ґрунтується на законі та суперечить як загальним засадам антикорупційного законодавства, так і сталій релевантній судовій практиці.

Скаржник вказує, що відсутність зв`язку між договором найму (оренди) від 19.11.2017 року квартири за адресою: АДРЕСА_2 у ОСОБА_4 та службовим положенням ОСОБА_3 є другою самостійною підставою для закриття провадження по справі на підставі п.1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Крім цього, захисник у скарзі посилається на відсутність ознак суб`єктивної сторони складу адміністративного правопорушення.

Вказує на те, що протокол, як і постанова суду першої інстанції, не містять даних про те, що ОСОБА_5 при укладенні та виконанні договору оренди квартири мав будь-які протиправні: корисну мету чи будь-який корисливий або інший інтерес чи передбачав негативні наслідки для держави в результаті такого правочину.

При цьому, відсутність в діянні ОСОБА_3 обов`язкових ознак суб`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-5 КУпАП, таких як умисел та корисна мета, є третьою самостійною підставою для закриття провадження по справі на підставі п.1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Також, апелянт не вважає доведеною ціну подарунку, отримання якого інкримінують ОСОБА_1 .

Зазначає, що у 2021 році мінімальна сума орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб не визначалась. Відповідно до рішень Київської міської ради у 2022 та 2023 роках мінімальна сума орендного платежу на нерухоме майно фізичних осіб складала 38,18 грн. (з ПДВ), а мінімальна вартість орендованої ОСОБА_7 квартири площею 133 кв.м. становила 5077,94 грн.

Ринкова вартість (мінімальна чи середня) в будь-якому випадку є приблизною і орієнтовною величиною, а тому не може бути базою для формування (розрахунку) чіткої суми «подарунку» в розмірі 906 600 грн., яку суд визнав згідно Протоколу та інкримінував ОСОБА_6 , як різницю між мінімальною ринковою вартістю оренди та фактичною вартістю.

Апелянт також зазначає, що отримавши приблизні та неконкретні дані про мінімальну ринкову вартість оренди квартири із інформації директора КНДІСЕ, голова НАЗК переніс її в Протокол, а суд - в судове рішення, як категоричні та чіткі дані, не зазначивши ні у Протоколі, ні у рішенні суду про можливість встановлення останнім зазначеної у листі мінімальної орендної плати квартири, а не про категоричне встановлення такого розміру.

Для надання коректного будь-якого експертного документу вирішальними є вихідні дані.

Із зазначеної відповіді-інформації директора КНДІСЕ вбачаються такі вихідні дані, які були використані автором інформації: статистичні дані щодо вартості оренди нерухомості; доступні джерела інформації.

Такі вихідні дані повністю неконкретні, їх перевірити неможливо, а тому ні у захисту, ні у суду немає обґрунтованих підстав категорично стверджувати про те, що мінімальна ринкова вартість орендної плати квартири дійсно становила на вказані дати саме ті суми, що зазначені у інформації КНДІСЕ.

Із наданої НАЗК як доказ інформації КНДІСЕ, яку суд поклав в основу судового рішення, не вбачається, після вивчення яких конкретно статистичних даних та якої конкретно загальнодоступної інформації автор листа прийшов до зазначеного у останньому висновку про мінімальний розмір орендної плати квартири, а також які конкретно індивідуальні характеристики житла були враховані, а які ні.

Неврахування хоча б одного із індивідуальних чинників квартири посилює відхилення і так приблизного визначення ринкової орендної плати (мінімальної в даному випадку).

Також захисник у скарзі посилається на те, що договори найму (оренди) майна: основний договір оренди квартири на суму 1 100 доларів США та фактично додатковий договір до основного договору оренди квартири на 1 000 грн. на право в`їзду у двір та паркування автомобіля на закріпленому між мешканцями будинку місці у дворі були укладені 19.11.2017 року і відповідно ціна орендної плати визначалась сторонами на час підписання між ними договорів оренди.

Таким чином, ОСОБА_5 і ОСОБА_8 , як сторони договорів оренди, мали обов`язок виконувати договірні умови, згідно яких вони не мали права переглядати розмір орендної плати під час строку виконання договорів, в тому числі на дати, вказані в Протоколі та у інформації КНДІСЕ, а саме: 19.11.2021 року, 19.11.2022 року і 15.05.2023 року.

З огляду на викладене, інкримінування судом ОСОБА_6 в оскаржуваному рішенні «заниження» орендної плати квартири за адресою: АДРЕСА_2 станом на 19.11.2021 року, на 19.11.2022 року і на 15.05.2023 року,не узгоджується із умовами договору оренди вказаної квартири, який був укладений 19.11.2017 року, тобто задовго до зазначених дат та на час їх настання перебував на стадії виконання, на якій зміна умов договору не допускається.

На думку захисника, оцінка наведених важливих аргументів захисту судом в оскаржуваному рішенні не здійснена. Суд формально посилався на те, що інформація КНДІСЕ є документом що підтверджує правильність розрахунку мінімальної ринкової вартості і відповідно ціни «подарунку». При цьому, сам лист КНДІСЕ не містить жодних вихідних даних для розрахунку та їх законного джерела походження. Однак, суд у своєму рішенні не мотивував, яким чином ймовірна і приблизна величина, розрахована без ряду невідомих елементів, перетворилась у чітку ціну «подарунку» в сумі 906 600 грн.

При цьому, судом повністю проігноровані норми спеціального податкового законодавства, які регулюють питання оподаткування прибутку орендодавця та передбачають окремо затверджений в Методиці № 1253 Кабінетом Міністрів України порядок приблизного розрахунку такої величини, як мінімальна вартість місячної оренди 1 кв.м. загальної площі нерухомого майна як вихідної величини; судом не враховано, що «ринкові» показники є економічною приблизною категорією та залежать від попиту і пропозиції, розраховуються за самостійними методиками і правилами, натомість як «мінімальна вартість місячної оренди 1 кв.м. загальної площі нерухомого майна» є приблизною розрахунковою величиною і розраховується математично за іншими методиками і правилами, а конструкція «мінімальна ринкова вартість оренди» містить в собі поєднання двох самостійних категорій: приблизної економічної і приблизної розрахункової.

Також вказує на некоректність вихідних даних протоколу та рішення суду першої інстанції про договірний розмір орендної плати.

Так, 19.11.2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено два правочини:

Договір найму (оренди) нерухомого майна, предметом якого була квартира за адресою: АДРЕСА_2 , в пункті 3.1. якого щомісячна орендна плата за користування об`єктом оренди була визначена за домовленістю сторін в сумі, еквівалентній 1 100 доларам США. Об`єкт оренди був переданий згідно Акту прийому-передачі від 19.11.2017 року, що є Додатком № 1 до Договору оренди нерухомого майна від 19.11.2017 року. Про виконання сторонами договору є записи про розрахунки по орендній платі за період з листопада 2017 року по жовтень 2023 року;

Додатковий договір до основного договору оренди квартири на 1 000 грн. на право в`їзду у двір по АДРЕСА_4 та паркування автомобіля на закріпленому між мешканцями будинку місці у дворі, в пункті 3.1. якого щомісячна орендна плата за користування вказаним правом була визначена за домовленістю сторін в сумі 1 000 грн.

Зазначення в пункті 1.1. вказаного Договору предметом оренди квартири за адресою: АДРЕСА_2 , обумовлено відсутністю у ОСОБА_4 правовстановлюючих документів на паркомісце, яке було закріплено за нею як власником квартири у вказаному будинку (як і за іншими мешканцями) на підставі усної домовленості.

Про виконання сторонами договору є записи про розрахунки по орендній платі.

Вказує, що обставини укладення вищевказаних договорів: основного договору оренди квартири та додаткового договору до основного договору оренди квартири на 1 000 грн. на право в`їзду у двір та паркування автомобіля на закріпленому між мешканцями будинку місці у дворі, а також порядок проведення по ним розрахунків, додатково підтверджуються відповіддю ОСОБА_10 від 24.11.2023 року на адвокатський запит, а також Протоколом опитування ОСОБА_10 від 30.11.2023 року.

Апелянт зазначає, що другий (додатковий) Договір оренди із сумою орендної плати в 1 000 грн. в частині його предмету був фактично удаваним правочином, оскільки його сторони мали на увазі передачу ОСОБА_6 , як орендарю, права, невід`ємного від права оренди квартири, на в`їзд на охоронювану прибудинкову територію та паркування автомобіля на закріпленому між мешканцями будинку місці у дворі, а не квартиру.

У справі відносно ОСОБА_3 стороною адміністративного обвинувачення за ч. 1 ст. 172-5 КУпАП виступає НАЗК, яким в межах своїх повноважень було зібрано докази, та додано їх до протоколу № 39-02/36.

Однак, суд першої інстанції в рішенні, прийнятому не на користь ОСОБА_3 , врахував і послався на докази прокурора, надані останнім в судовому засіданні, зокрема: докази про відсутність паркомісця за адресою: АДРЕСА_4 , зареєстрованого за ОСОБА_2 , матеріали перевірок НАЗК.

Також на думку апелянта, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права та права на захист, оскільки відмовив у задоволенні клопотання про допит матері ОСОБА_3 - ОСОБА_11 , яка була свідком (очевидцем) і безпосереднім учасником подій, які перевірялись судом, зокрема щодо обставин передання коштів орендної плати ОСОБА_12 та членам її родини, а також його розміру.

Суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про допит в якості свідка директора КНДІСЕ ОСОБА_13 з приводу інформації КНДІСЕ, підписаної ним, яка покладена в основу обвинувальних висновків суду.

Таким чином, контролюючі органи НАЗК і суд не з`ясували повно і об`єктивно зміст договірних орендних правовідносин ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , склали Протокол про адміністративне правопорушення № 39-02/36 від 10.10.2023 року за ч. 1 ст. 172-5 КУпАП і визнали ОСОБА_3 винним в інкримінованому адміністративному правопорушенні на підставі неповної вихідної інформації.

Крім цього, 13.11.2023 року захисник ОСОБА_3 звернувся до адміністратора Платформи онлайн-оголошень OLX із адвокатським запитом № 2056, в якому просив надати інформацію з архіву Платформи, за якими цінами пропонувались в оренду житлові квартири в Печерському районі м. Києва, в т.з. мікрорайоні «Липки» в період з 01.11.2021 року по 31.05.2023 року.

У відповідь на вказаний запит адміністратор Платформи онлайн-оголошень OLX ТОВ «ЄМАРКЕТ УКРАЇНА» своїм листом № 16451C від 14.11.2023 року надав інформацію в електронному вигляді про розміщувані оголошення з пропозиціями по оренді житла у м. Києві, у т.з. мікрорайоні «Липки», за запитуваний період.

На підставі вказаної вихідної інформації, отриманої у законному і прозорому порядку, а також із врахуванням індивідуальних характеристик квартири за адресою: АДРЕСА_2 , спеціалізованою Консалтинговою компанією «Зорі України» зроблено Експертний висновок, в якому розраховано діапазон ставок орендної плати для 4-5 кімнатних квартир у Печерському районі м. Києва, аналогічних до досліджуваної квартири в доларах США за місяць, які відповідають договірній орендній платі в сумі 1 100 доларів США.

Як зазначив суд, договір оренди квартири від 19.11.2017 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 із ціною оренди 1 100 доларів США разом із додатком до нього у виді розрахунків із підписами сторін про отримання-передачу орендної плати, є неналежним і недопустимим доказом, джерело походження якого судом не встановлено.

Однак, «недійсність» або «фіктивність» договору оренди квартири на суму 1 100 доларів США НАЗК не підтверджена, натомість існування даного правочину підтверджено письмовими доказами, показаннями та діями договірних сторін, які мали місце задовго до пред`явлення НАЗК до ОСОБА_14 . претензій, що наділяє вказані обставини фактовим статусом.

Апелянт посилається також на те, що сам лише факт не витребування чи несвоєчасної перевірки НАЗК майнового стану та повних вихідних даних орендних правовідносин ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , починаючи з 2017 року (квітня 2018 року, коли ОСОБА_7 була подана декларація за 2017 рік), не може свідчити про відсутність факту існування даних правовідносин.

При цьому, висновки суду щодо неприйняття договору оренди квартири від 19.11.2017 року на суму 1 100 доларів США як належного доказу, з огляду на те, що суду невідоме джерело походження даного документу, є повністю безпідставним, немотивованим і нелогічним, оскільки походження будь-якого договору - вільне волевиявлення сторін, оформлене у письмовій або іншій передбаченій законом формі, яким у даному випадку є волевиявлення ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .

Договір оренди квартири від 19.11.2017 року на суму 1 100 доларів США і додаток до нього про підтвердження виконання сторонами даного договору щодо отримання-передачі орендної плати, також, є документами, але судом до них застосований протилежного змісту аналітичний підхід, що підтверджує нерівне відношення суду до доказів обох сторін та надання переваги стороні обвинувачення.

Апелянт зауважив, що в ході ознайомлення із відеозаписом стало відомо, що детектив НАБУ ОСОБА_15 , який безпосередньо проводив обшук, озвучує на відеокамеру те, що договорів оренди у шухляді два. Вказані обидва договори на перший погляд є ідентичними та відрізняються лише сумою орендної плати.

На думку захисника, наведене свідчить про укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 двох окремих договорів оренди квартири на суму 1 100 доларів США на місяць, та аренди паркомісця на суму 1 000 грн. 00 коп. на місяць.

Крім цього, захисник у апеляційній скарзі посилається на сплив строків накладення адміністративного стягнення на момент розгляду справи.

Як зазначає скаржник, суд погодився із автором Протоколу про те, що часом виявлення адміністративного правопорушення є дата складання протоколу.

Однак, таке твердження протирічить імперативним нормам КУпАП, та неузгоджується із доданими до Протоколу документами та загальнодоступними в мережі Інтернет доказами щодо часу отримання НАЗК інформації про використання ОСОБА_7 на умовах оренди зазначаної квартири.

Згідно ч.4 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією, а також правопорушень, передбачених статтями 212-15, 212-21 цього Кодексу, може бути накладено протягом шести місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення.

Тобто, законодавець пов`язує початок спливу присічного строку накладення адміністративного стягнення не із днем фактичного складання протоколу, а із днем виявлення адміністративного правопорушення.

В основу протоколу про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, НАЗК покладені дії ОСОБА_3 , які полягають у підписанні 19.11.2017 року Договору найму (оренди) нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_2 , якою ОСОБА_5 користувався до дня затримання співробітниками НАБУ 16.05.2023 року.

На виконання вимог ч. 1 ст.45 Закону України «Про запобігання корупції», ОСОБА_5 подав до НАЗК Декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2017 рік, де відобразив як майно, що перебуває у фактичному користуванні декларанта, вказану квартиру.

В подальші роки він також вказував у щорічних деклараціях спірну квартиру, як місце свого фактичного проживання.

Тобто, не пізніше 01.04.2018 року НАЗК стало відомо про правовідносини, які лише 10.10.2023 року стали предметом Протоколу про адміністративне правопорушення № 39-02/36.

Крім того, із доданих до Протоколу матеріалів вбачається, що 02.06.2023 року за вих. № 16/1/1-44463 ВИХ-23 начальник першого відділу САП Омельченко О. на запит НАЗК від 25.05.2023 року № 39-02/11462-23 надіслав копію договору найму (оренди) нерухомого майна від 19.11.2017 року на 2 аркушах, сторонами якого є ОСОБА_5 і ОСОБА_8 , а предметом якого є квартира за адресою: АДРЕСА_2 .

Апелянт вважає, що не пізніше ніж станом на 01.04.2018 року або не пізніше 03.06.2023 року у НАЗК, як органу, уповноваженого на складання протоколів про адміністративні правопорушення за ст. 172-5 КУпАП, була наявна інформація, яка лише 10.10.2023 року використана для складання протоколу про адміністративне правопорушення № 39-02/36 щодо можливого порушення ОСОБА_7 вимог абз. 1 ч.2 ст. 23 Закону України «Про запобігання корупції».

Наведені фактичні дані підтверджені документально та свідчать про те, що поза розумним сумнівом, станом на 01.04.2018 року (наступний день після останнього для подання щорічної декларації за минулий рік), або станом на 03.06.2023 року (наступна дата після надіслання САП на адресу НАЗК копії договору найму (оренди) нерухомого майна від 19.11.2017 року) зазначеним органом було виявлено обставини, які в подальшому були кваліфіковані як ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-5 КУпАП, вчинення якого інкримінується ОСОБА_16 .

При цьому, протокол про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, відносно ОСОБА_3 був складений лише 10.10.2023 року, тобто за спливом більше чотирьох місяців після виявлення ознак цього адміністративного правопорушення.

Таким чином, станом на час розгляду справи в суді сплинув передбачений ч.4 ст.38 КУпАП шестимісячний строк накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією.

Апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції проте, що датою виявлення правопорушення є дата складення НАЗК протоколу про адміністративне правопорушення. Так, ч. 4 ст. 38 КУпАП вказує, що адміністративне стягнення може бути накладено з дня його виявлення, тобто з часу, коли відповідні уповноважені особи дізнались про факт порушення (день фактичного виявлення ознак порушення), а не з часу, коли цей факт був підтверджений зібраними під час перевірки доказами та документами і оформлення його окремою процесуальною дією.

Апелянт зазначає, що факт виявлення порушення - це окрема подія, яка завжди передує складанню протоколу про вчинення порушення, він не може бути ототожнений із фактом складання процесуального документу.

Таким чином, про використання ОСОБА_7 на умовах оренди квартири за адресою: АДРЕСА_2 , НАЗК було достеменно відомо з 02.04.2018 року, після отримання від останнього щорічної Декларації за 2017 рік, або принаймні не пізніше 03.06.2023 року, коли у НАЗК як органу, уповноваженого на складання протоколів про адміністративні правопорушення за ст. 172-5 КУпАП, вже були наявні документи, на інформацію із яких, в тому числі згодом, посилається автор протоколу в якості доказів у справі про адміністративне правопорушення, пов`язане із корупцією, передбачене ч. 1 ст. 172-5 КУпАП, складеного лише 10.10.2023 року.

Скаржник вважає, що твердження суду першої інстанції про те, що датою виявлення адміністративного правопорушення є дата складання протоколу про адміністративне правопорушення 10.10.2023 року, не узгоджується із положеннями ч.4 ст. 38 КУпАП, письмовими доказами, суперечить касаційній практиці Верховного Суду і прецедентній практиці ЄСПЛ.

Строк накладення адміністративного стягнення у справах про адміністративні правопорушення - це певний період часу, протягом якого дія чи подія мають юридичне значення. Цей строк не поновлюється і не продовжується і є гарантією того, що будь-які дії щодо притягнення особи до відповідальності після його закінчення мають бути припинені.

Закриття провадження у справі за п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП є імперативною нормою і по своїй суті є формою відмови держави від юридичного переслідування особи за вчинення адміністративного правопорушення.

Статтею 38 КУпАП врегульовані граничні строки, після спливу яких, за умови доведення винуватості, накладення адміністративного стягнення на особу виключається.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його захисники - адвокати Романов О.О. та Староста І.І., апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити, скасувати постанову суду першої інстанції та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-5 КУпАП. Надали пояснення, аналогічні доводам, викладеним у апеляційній скарзі.

Прокурор Овчаренко С.А. в апеляційному суді проти задоволення скарги заперечив та просив залишити скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, як таку, що постановлена з додержанням вимог закону.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисників - адвокатів Романова О.О. та Старости І.І., прокурора Овчаренка С.А., свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_17 , перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданнями провадження у справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

За правилами ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення (ч.1 ст. 251 КУпАП).

Суд, у відповідності з положеннями ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На думку апеляційного суду, суддя першої інстанції, розглядаючи справу про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-5 КУпАП, вимог закону дотримався в повній мірі.

У ст. 172-5 КУпАП передбачено відповідальність за порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків. Норми цієї статті мають бланкетний (відсильний) характер і деталізуються у ст. 23 Закону України «Про запобігання корупції».

Згідно із ч. 1 ст. 23 Закону особам, зазначеним у п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону, забороняється безпосередньо або через інших осіб вимагати, просити, одержувати подарунки (незалежно від їх вартості) для себе чи близьких їм осіб від юридичних або фізичних осіб у зв`язку із здійсненням такими особами діяльності, пов`язаної із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також якщо особа, яка дарує, перебуває в підпорядкуванні такої особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 Закону особи, зазначені у п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 3 Закону, можуть приймати подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, крім випадків, передбачених ч. 1 ст. 23 Закону, якщо вартість таких подарунків не перевищує один прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на день прийняття подарунка, одноразово, а сукупна вартість таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, не перевищує двох прожиткових мінімумів, встановлених для працездатної особи на 1 січня того року, в якому прийнято подарунки.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону подарунок - грошові кошти або інше майно, переваги,пільги, послуги, нематеріальні активи, які надають/одержують безоплатно або за ціною, нижчою мінімальної ринкової.

Так, судом першої та апеляційної інстанцій встановлені наступні обставини справи.

Відповідно до Указу Президента України від 10.11.2017року № 357/20 «Про призначення суддів Верховного Суду» ОСОБА_1 призначено суддею Верховного Суду у Касаційний адміністративний суд.

22.10.2021 року постановою Пленуму Верховного Суду «Про обрання Голови Верховного Суду» з 01.12.2021 рокуГоловою Верховного Суду обрано ОСОБА_1 (а.с.10-17, т. 1).

Таким чином, відповідно до п.п. «ґ» п. 1 ч. 1 ст. Закону України «Про запобігання корупції» ОСОБА_1 є суб`єктом, на якого поширюється дія Закону, зокрема обмеження ст. 23 Закону.

Встановлено, що у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданих за 2017 - 2022 роки (а.с. 29-45 т. 1), ОСОБА_1 зазначив оренду квартири та місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Вказана квартира перебувала у нього на праві оренди із датою набуття такого права 19.11.2017року.

Відповідно до договору найму (оренди) нерухомого майна, укладеного 19.11.2017 року, наймодавець ОСОБА_2 передала в найм квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , із місячною платою за оренду 1 000 грн., а наймач ОСОБА_1 прийняв вказану квартиру.

У своїх поясненнях до НАЗК від 16.06.2023 року по обставинах даного адмінпротоколу ОСОБА_1 на запитання «у зв`язку з чим договір оренди був заключений за ціною оренди 1 000 грн. на місяць» надав відповідь: «договір оренди був укладений на умовах, погоджених його сторонами, які на той час були прийнятними для обох сторін» (а.с.20, т.1).

Також встановлено, що в щорічних деклараціях за 2017-2022 роки ОСОБА_1 зазначав вказану квартиру як об`єкт оренди на підставі договору із власником - ОСОБА_2 із датою набуття 19.11.2017 рокута не зазначав об'єкт оренди - паркомісце за вказаною адресою (а.с. 29-45т.1).

Як вбачається з копії пояснень ОСОБА_1 до НАЗК від 14.05.2019року, що були долучені адвокатом Старостою І.І., в п. «є» п.1 «Підтвердження вартості та набуття права власності (оренди) на об`єкти нерухомості, відомості про які зазначено в розділі 3 «Об`єкти нерухомості» декларації за 2017 рік» ОСОБА_1 зазначав, що квартирою за адресою: АДРЕСА_2 користуюся на підставі договору найму (оренди) нерухомого майна від 19.11.2017 (копія додається). Вартість квартири в договорі не зазначена та мені не відома. При цьому, до вказаних пояснень ОСОБА_1 долучив копію договору, в якому фігурує сума 1 000 грн. У змісті цих пояснень ОСОБА_1 не повідомляв про те, що під цим предметом у договорі оренди фактично за усною домовленістю сторін він сплачує за паркомісце, і що існує інший договір оренди квартири на іншу суму 1 100 доларів США.

Також судом встановлено, що в своїх поясненнях до НАЗК від 14.05.2019 року тав щорічних деклараціях, ОСОБА_1 не зазначав такий об`єкт нерухомості, яким він користується на підставі договору оренди від 19.11.2017року з ОСОБА_2 , як паркомісце на суму 1 000 грн., а також не долучав до цих пояснень до НАЗК інший договір на суму 1 100 доларів США від 19.11.2017 року та розрахунок на вказану суму, що був долучений стороною захисту під час судового розгляду за вказаним адмінпротоколом (а.с.128-132, т.1).

Судом встановлено, що під час розгляду справи жодним доказом, наданим стороною захисту, не доведений той факт, що ОСОБА_2 станом на 19.11.2017 рокумала у власності паркомісце, не зазначено,яке саме, за якою адресою, «за усною домовленістю» із ким вона ним володіла.

Встановлено, що вказаний об`єкт, а саме «паркомісце», не зазначений в п. 1.1 договору на суму 1000 грн., копія якого була вилучена під час обшуку у ОСОБА_1 .

Крім цього, прокурором на спростування вказаної інформації долучено витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого за ОСОБА_2 не зареєстроване паркомісце за адресою: АДРЕСА_2 , а лише зареєстрований гаражний бокс за адресою: АДРЕСА_5 (а.с.183, т.2).

З метою перевірки наведених стороною захисту обставин існування двох договорів оренди від 19.11.2017 року, в яких фігурував один об`єкт: 4-кімнатна квартира загальною прощею 133 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 (п.1.1 Договору), однак за усною домовленістю сторін один стосувався оренди квартири, а інший - паркомісця за цією адресою, судом першої інстанції було задоволено клопотання сторони захисту про допит в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_2 - власниці і сторони у договорі з ОСОБА_1 , проте забезпечити явку цієї особи в судове засіданнязахист не зміг, а тому відмовився від її допиту як свідка у даному провадженні, що було задоволено місцевим судом.

Відповідно до листа директора Науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_13 №39-02/21116-23 від 07.09.2023 рокуна запит НАЗК (а.с.57, т.1), за результатами аналізу статистичних даних, а також відповідно до зазначеної в доступних джерелах інформації, встановлено, що мінімальна ринкова вартість оренди вказаної вище квартири площею 133 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 , могла становити:

- станом на 19.11.2021 - 51 500,00 грн. на місяць (тобто 387 грн.за 1 м2);

- станом на 19.11.2022 - 51 100,00 грн. на місяць (тобто 384 грн.за 1 м2);

- станом на 15.05.2023 - 57 400,00 грн. на місяць (тобто 431 грн.за 1 м2).

У протоколі про адміністративне правопорушенняконтролюючим органом наведенорозрахунок мінімальної ринкової вартості оренди ОСОБА_1 вказаної квартири, з огляду на лист директора КНДІСЕ ОСОБА_18 від 07.09.2023року, а саме:

1) за період із 19.11.2021 по 19.11.2022 становить:

мінімальна ринкова вартість платежу на місяць 51 500,00 грн.х 12 місяців = 618 000 грн. (мінімальний річний платіж за оренду квартири);

фактична вартість оренди склала 1000 грн. х 12 місяців = 12 000 гривень.

Тобто, ОСОБА_1 станом на 19.11.2022 отримав від ОСОБА_2 подарунок (зберіг власні кошти) за несплату мінімальної ринкової вартості оренди квартири на суму 606 000 грн. (різниця між мінімальною ринковою вартістю та фактичною вартістю);

2) за період із 19.11.2022 по 15.05.2023 становить:

мінімальна ринкова вартість платежу на місяць 51 100,00 грн.х 6 місяців = 306 600 грн. (мінімальний річний платіж за оренду квартири);

фактична вартість оренди квартити за вказаний період, відповдно до укладеного договору,склала 1000 грн. х 6 місяців = 6 000 гривень.

Тобто, ОСОБА_1 станом на 15.05.2023 отримав від ОСОБА_2 подарунок (зберіг власні кошти) за несплату мінімальної ринкової вартості оренди квартири на суму 300 600 грн. (різниця між мінімальною ринковою вартістю та фактичною вартістю).

Після проведення 15-16.05.2023 року обшуку детективами Національного антикорупційного бюро України за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, тобто після 15.05.2023 року ОСОБА_1 у вказаній квартирі не проживає.

Крім цього встановлено, що під час розгляду справи ОСОБА_1 визнав факт того, що раніше до 19.11.2017 року власницю орендованої ним квартири - ОСОБА_2 він не знав, мав з нею лише ділові відносини, пов`язані із виконанням договору оренди житла. Таким чином, ОСОБА_2 не є «близькою особою» ОСОБА_1 у розумінні положень ч.1 ст.1 Закону «Про запобігання корупції».

Таким чином, суд дійшов до обґрунтованого висновку про доведеність факту того, що ОСОБА_1 , усвідомлюючи свій статус як особи, уповноваженої на виконання функцій держави, а отже, і наявність обмежень щодо одержання подарунків, що визначені ст. 23 Закону, добровільно уклав договір оренди вказаної вище квартири площею 133 кв.м.за ціною оренди 1 000 грн. на місяць, яка очевидно нижча, ніж мінімальна ринкова вартість оренди вказаної квартири у Печерському районі м. Києва.

Отже, ОСОБА_1 , нехтуючи правилами, що визначені ч. 1 ст. 24 Закону, та порушуючи абз. 1 ч. 2 ст. 23 Закону, приймав кожного місяця подарунки від ОСОБА_2 , що задовольняли його приватний інтерес (оплата оренди квартири на вигідних для нього умовах, за ціною, що нижча від мінімальних ринкових цін), недоплативши (зберіг власні кошти) 906 600 грн., а отже, отримав по суті дозвіл від ОСОБА_2 на їх збереження, чим порушив обмеження, передбачене ч. 2 ст. 23 Закону, тобто вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст. 172-5 КУпАП - порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, які повністю узгоджуються між собою, та є такими, що не викликають сумніву у їх достовірності та допустимості, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-5 КУпАП.

Оскаржуючи постанову суду першої інстанції, захисник - адвокат Романов О.О., крім іншого, зазначає, що збережені ОСОБА_1 кошти в сумі 906 600 грн. не є подарунком останньому від ОСОБА_4 в розумінні ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», у зв`язку із чим відсутній предмет адміністративного правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 172-5 КУпАП, що є самостійною підставою для закриття провадження по справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Такі доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду в частині доведеності факту порушення ОСОБА_1 встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків в розумінні ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», апеляційним судом відхиляються, з огляду на наступне.

Диспозиція статті 172-5 КУпАП встановлює адміністративну відповідальність за порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків.

В примітці до вказаної статті зазначено, що суб`єктом правопорушень у цій статті є особи, зазначені у пунктах 1,2 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції».

Відповідно до п.п. «в» п.1 ч.3 Закону України «Про запобігання корупції» суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є, зокрема, державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування.

З системного аналізу вказаних норм вбачається, що об`єктом даного проступку виступають суспільні відносини, що складаються під час дотримання службовими та прирівняними до них особами заборон та обмежень щодо одержання ними подарунків.

Обов`язковим елементом об`єкту даного проступку є його предмет - подарунок, який у ч.1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» визначається як - грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які надають/одержують безоплатно або за ціною, нижчою мінімальної ринкової.

Отже, з об'єктивної сторони правопорушення за ч.1 ст. 172-5 КУпАП становлять діяння у вигляді одержання у власність речей або майнових прав з порушенням вимог вищезазначеного Закону.

З суб`єктивної сторони вчинення адміністративних правопорушень, пов`язаних з корупцією, характеризується тим, що вони вчиняються умисно. Це означає, що особа усвідомлює протиправний характер свого діяння, передбачає його наслідки, бажає або свідомо допускає настання цих наслідків.

Протиправні діяння цього виду вчиняються умисно, можуть полегшувати (спрощувати, прикривати) скоєння корупційних правопорушень, а також мати суміжні склади з корупційними правопорушеннями.

Слід зазначити, що статтею 23 Закону встановлені обмеження для осіб, зазначених у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 Закону, щодо одержання подарунків.

Проаналізувавши положення статті 23 Закону, слід виділити наступні види подарунків: заборонені, обмежено дозволені та дозволені.

Категорично забороняється (незалежно від їх вартості) вимагати, просити та одержувати подарунки для себе або близьких осіб від юридичних і фізичних осіб у наступних випадках: у зв`язку зі здійсненням такими особами діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави; якщо особа, яка дарує, перебуває в підпорядкуванні особи, якій вона дарує подарунок.

Дозволено отримувати з певними обмеженнями (такі подарунки відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність), якщо вартість таких подарунків не перевищує одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених на день прийняття подарунка, одноразово, або сукупна вартість таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, не перевищує двох прожиткових мінімумів, встановлених для працездатної особи на 1 січня того року, в якому прийнято подарунок.

Слід мати на увазі, що такі подарунки дозволено отримувати лише за наступних умов: подарунки отримуються не у зв`язку зі здійсненням такими особами діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави; особа, яка дарує, не перебуває в підпорядкуванні особи, якій вона дарує подарунок.

Дозволено отримувати наступні подарунки: загальнодоступні знижки, товари, послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси; будь-які подарунки від близьких осіб.

При цьому, близькими особами в розумінні Закону є: особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки із суб`єктом, зазначеним у частині першій статті 3 Закону (крім осіб, взаємні права та обов`язки яких із суб`єктом не мають характеру сімейних), у тому числі - особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі або (незалежно від зазначених умов) чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням згаданого суб`єкта.

У разі, якщо дозволений подарунок одержано, особа зобов`язана не приймати рішень та не вчиняти дій на користь особи, від якої отримано такий подарунок. Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону, рішення, прийняте особою на користь особи, від якої вона чи її близькі особи отримали подарунок, вважаються такими, що прийняті в умовах конфлікту інтересів. На такі рішення розповсюджуються положення статті 67 Закону, тобто вони підлягають скасуванню.

Таким чином, під подарунком, розуміється грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які надають/одержують безоплатно або за ціною, нижчою мінімальної ринкової.

Передача або отримання подарунка не має на меті використання службовою особою наданих службових повноважень та пов`язаних можливостей в момент передачі подарунка.

Однак, навіть незначний подарунок, який отриманий з порушенням обмежень на його одержання, тягне за собою відповідальність відповідно до ст. 172-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Якщо ж метою такого подарунку є вплив на дії чи бездіяльність працівника з використанням службового становища, то такі дії кваліфікуються як злочин, покарання за який передбачено статтею 368 КК України.

У разі, якщо факт надання подарунку у зв`язку із здійсненням професійної діяльності доведений не буде, а вартість такого подарунку перевищуватиме один прожитковий мінімум доходів громадян одноразово (два прожиткових мінімумів доходів громадян протягом року), у цьому випадку можна говорити про порушення вимог частини другої статті 23 Закону (в редакції, чинній на момент вчинення правопорушення), відповідно до якої особи, зазначені у пп. 1, 2 ч. 1 ст. 3 Закону, можуть приймати подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, крім випадків, передбачених ч. 1 ст. 23 Закону, якщо вартість таких подарунків не перевищує двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлений на день прийняття подарунка, одноразово, а сукупна вартість таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, не перевищує чотирьох прожиткових мінімумів, встановлених для працездатної особи на 1 січня того року, в якому прийнято подарунки.

Тобто, для констатації порушення обмежень, передбачених ч. 2 ст. 23 Закону, не вимагається встановлення причинно-наслідкового зв`язку між отриманням подарунка та здійсненням діяльності, пов`язаної із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, оскільки особі інкримінується порушення обмеження саме щодо вартості отриманих подарунків від осіб, які не є близькими особами в розумінні ч. 1 ст. 1 Закону.

Сам факт отримання такого подарунка є достатнім для констатації порушеньвстановлених Законом обмежень.

З огляду на встановлені у справі обставини, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 , орендуючи квартиру за ціною, нижчою мінімальної ринкової, недоплативши, зберіг власні кошти у розмірі 906 600,00 грн., тобто отримав від ОСОБА_2 подарунок, поняття якого закріплено у ч.1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції».

У апеляційній скарзі скаржник також посилається на безпідставність та немотивованість висновків суду щодо неприйняття в якості належного доказу договору оренди квартири від 19.11.2017 року на суму 1 100 доларів США, оскільки Договір і додаток до нього, яким підтверджено виконання сторонами даного договору отримання - передачі орендної плати, також, є документами, а їх неприйняття свідчить про надання переваги судом стороні обвинувачення.

Разом з тим, зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд, у відповідності з положеннями ст. 252 КУпАП, всебічно, повно і об`єктивно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну оцінку, в тому числі і наданому захисниками ОСОБА_1 . Договору оренди квартири від 19.11.2017 року на суму 1 100 доларів США та додаткам до нього.

Так судом встановлено і відображено у постанові наступні обставини, з урахуванням яких вказані документи не було прийнято до уваги, як належні та допустимі докази на підтвердження позиції сторони захисту.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердив, що наявна у матеріалах справи копія договору оренди вказаної квартири (а.с. 5-6 т.1) на суму 1000 грн. з предметом договору (п.1.1.) - 4-кімнатна квартира загальною прощею 133 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , це є саме та копія, яка була зроблена з оригіналу такого договору, що був вилучений детективами НАБУ під час обшуку в його квартирі 15-16.05.2023 року, та яка була долучена до протоколу цього обшуку. ОСОБА_1 визнав, що саме його підписи стоять на вказаному договорі оренди. При цьому, судом враховується той факт, що ОСОБА_1 в судовому засіданні не надав пояснень про те, що він зауважував детективам НАБУ під час обшуку про існування у нього іншого договору оренди на суму 1 100 доларів США, який лежав там же у шухляді, а також не навів пояснень, що він заносив такі зауваження до протоколу обшуку. Тобто про те, що вказаний договір стосується не оренди квартири, а оренди паркомісця, ОСОБА_1 жодного разу не зазначав ані під час обшуку, ані під час надання своїх пояснень до НАЗК (а.с.20-21, т. 1).

В своїх пояснення до НАЗК від 16.06.2023року по обставинах даного адмінпротоколу ОСОБА_1 на запитання «у зв`язку з чим договір оренди був заключений за ціною оренди 1 000 грн. на місяць» надав відповідь: «договір оренди був укладений на умовах, погоджених його сторонами, які на той час були прийнятними для обох сторін» (а.с. 21 т.1). При цьому, ОСОБА_1 , будучи обізнаним із змістом запиту НАЗК від 07.06.2023року, який стосувався саме цього договору і його вартості, надаючи ці пояснення,не навів тих обставин, які він навів усудовому засіданні про існування у нього іншого (другого) договору оренди цієї квартири на суму оренди 1 100 доларів США, і про те, що договір орендина суму 1 000 грн. стосувався саме оренди паркомісця.

В щорічних деклараціях за 2017-2022 роки ОСОБА_1 зазначав вказану квартиру як об`єкт оренди на підставі договору із власником ОСОБА_2 із датою набуття 19.11.2017року і не зазначав як об`єкт оренди паркомісце за вказаною адресою (а.с.29-45, т. 1).

Як вбачається з копії пояснень ОСОБА_1 до НАЗК від 14.05.2019року, що були долучені адвокатом Старостою І.І., в п. «є» п.1 «Підтвердження вартості та набуття права власності (оренди) на об`єкти нерухомості, відомості про які зазначено в розділі 3 «Об`єкти нерухомості» декларації за 2017 рік» ОСОБА_1 зазначав, що квартирою за адресою: АДРЕСА_2 користуюся на підставі договору найму (оренди) нерухомого майна від 19.11.2017року (копія додається). Вартість квартири в договорі не зазначена та мені не відома. При цьому, до вказаних пояснень ОСОБА_1 долучив копію договору, в якому фігурує сума 1 000 грн. У змісті цих пояснень ОСОБА_1 також не повідомляв про те, що під цим предметом у договорі оренди фактично за усною домовленістю сторін він сплачує за паркомісце, і що існує інший договір оренди квартири на іншу суму 1 100 доларів США.

Крім цього, в своїх поясненнях до НАЗК від 14.05.2019 року тав щорічних деклараціях, ОСОБА_1 не зазначав такий об`єкт нерухомості, яким він користується на підставі договору оренди від 19.11.2017 року з ОСОБА_2 як паркомісце на суму 1000 грн., а також не долучав до цих пояснень до НАЗК інший договір на суму 1 100 доларів США від 19.11.2017 року та розрахунок на вказану суму, що був долучений стороною захисту під час судового розгляду за вказаним адмінпротоколом (а.с.128-132, т. 1).

На думку апеляційного суду, відсутність будь-яких заперечень ОСОБА_1 щодо встановленої вартості орендованої ним у ОСОБА_2 квартири під час проведення перевірки органами НАЗК, та незазначення на цій стадії про наявність іншого договору оренди, свідчить про те, що встановлені в протоколі НАЗК обставини та вартість оренди вищевказаної квартири ОСОБА_1 визначені на підставі наявних об`єктивних даних і доказів, які зібрані контролюючим органом під час здійснення перевірки та були наявні на час виявлення адміністративного правопорушення.

З врахуванням встановлених обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що наявність договору оренди квартири від 19.11.2017 року, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на суму 1 100 доларів США, разом з додатками про розрахунки по орендній платі та записами розрахунків, не є беззаперечними доказами, які б спростовували обставини, викладені у протоколі НАЗК від 10.10.2023 року, щодо здійснення ОСОБА_1 оренди квартири площею 133 кв.м. за ціною, що нижча від мінімальної ринкової вартості оренди житла у місті Києві, а саме за 1 000 грн. на місяць, що є порушенням обмежень, встановлених в абз. 1 ч. 2 ст. 23 ЗУ «Про запобігання корупції».

Відхиляються колегією суддів і доводи скарги щодо помилковості висновків суду в частині правильності визначення у протоколі НАЗК від 10.10.2023 вартості отриманого ОСОБА_1 подарунку, яка становить 906 600 грн., з посиланням на те, що така вартість відповідно до інформаційного листа Директора КНДІСЕ ОСОБА_18 підтверджує лише орієнтовний та приблизний характер мінімальної величини ринкової вартості оренди квартири.

Такі доводи скарги були предметом перевірки суду першої інстанції, який, відхиляючи їх, обґрунтовано зазначив, що лист директора Науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_13 № 39-02/21116-23 від 07.09.2023 року на запит НАЗК (а.с.57, т. 1), хоча і не є висновком експерта, однак він є документом, який може бути прийнятий судом, як допустимий доказ, зважаючи на те, що стороною захисту не надано беззаперечних доказів невідповідності чи помилковості зазначених у ньому відомостей.

При цьому, суд обґрунтовано вважав вірним зроблений контролюючим органом в протоколі розрахунок мінімальної ринкової вартості оренди ОСОБА_1 вказаної квартири, з огляду на те, що такі розрахунки ґрунтуються на відомостях, викладених у листі директора Науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_13 №39-02/21116-23 від 07.09.2023 року, і узгоджуються з іншими матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що на момент розгляду справи спливли строки притягнення до адміністративної відповідальності, передбачені ст. 38 КУпАП, для даного виду адміністративного правопорушення, є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією, а також правопорушень, передбачених ст.ст.212-15, 212-21 цього Кодексу, може бути накладено протягом шести місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_1 , є триваючим, та вчинялося протягом 19.11.2021 - 15.05.2023 р.р., то датою закінчення його вчинення є день проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 , а саме 15.05.2023 року, тобто на момент судового розгляду не сплив 2-річний строк з дня вчинення адмінправопорушення, що виключає застосування наслідків спливу строку накладення адміністративного стягнення, який передбачений ст. 38 КУпАП.

Відхиляються апеляційним судом і доводи скарги з приводу спливу на момент розгляду справи судом першої інстанції шестимісячного строку накладення адміністративного стягнення, з моменту виявлення адміністративного правопорушення, з огляду на наступне.

Так, обгрунтовуючи таку позицію, захисник посилається на те, що протокол про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, відносно ОСОБА_3 , був складений після чотирьох місяців з дня виявлення вчинення правопорушення, лише 10.10.2023 року, а на момент розгляду справи минуло більше шести місяців з дня виявлення правопорушення, що також виключає притягнення порушника до адміністративної відповідальності, у зв`язку із спливом строку, який передбачений ч.4 ст. 38 КУпАП.

Разом з тим, слід зазначити, що згідно з висновками Верховного Суду (лист від 09.04.2021 № 1089/0/2-21, абз. 1, 2 сторінки 7) виявити адміністративне правопорушення означає установити наявність підстав адміністративної відповідальності за його вчинення, тобто всіх об`єктивних та суб`єктивних ознак відповідного складу правопорушення. Обов`язок установлення вказаного факту, а також його документування, має особа, уповноважена складати протоколи про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією. Окрім того, така особа у різні періоди часу може отримувати різну інформацію про події та факти, що мають відношення до вчинення адміністративного правопорушення (збір документів, інформації, відібрання пояснень тощо). Висновок про те, що виявлено правопорушення, пов`язане з корупцією як сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, особа, уповноважена складати протокол про таке правопорушення, робить виключно шляхом оформлення та підписання протоколу про вчинення адміністративного правопорушення.

Посилання захисника у скарзі на те, що після надіслання САП на адресу НАЗК копії договору найму (оренди) нерухомого майна від 19.11.2017 року, контролюючим органом вже станом на 03.06.2023 року було виявлено обставини, які в подальшому були кваліфіковані як ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-5 КУпАП, вчинення якого інкримінується ОСОБА_6 , апеляційним судом відхиляються як такі, що не спростовують висновків суду щодо незакінчення на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення, зважаючи на наступне.

На думку апеляційного суду, контролюючим органом було виявлено адміністративне правопорушення не 03.06.2023 року, як про це зазначено у скарзі, коли НАЗК отримало від САП копію договору найму (оренди) нерухомого майна від 19.11.2017 року, а з моменту отримання листа директора Науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_13 № 39-02/21116-23 від 07.09.2023 року на запит НАЗК, у якому було зазначено мінімальну ринкову вартість оренди вказаної вище квартири площею 133 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі якого НАЗК, як контролюючим органом, було здійснено відповідні розрахунки та встановлено в результаті цього, що ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 подарунок (зберіг власні кошти) за несплату мінімальної ринкової вартості оренди квартири на суму 906 600 грн. (різниця між мінімальною ринковою вартістю та фактичною вартістю оренди квартири, зазначеної у договорі).

За таких обставин, на час винесення постанови Печерським районним судом м. Києва від 26.12.2023 року не сплив шестимісячний строк з моменту виявлення адмінправопорушення, вчиненого ОСОБА_1 , а тому провадження у справі не підлягалозакриттю на підставі ст. 38 КУпАП.

При цьому, висновки місцевого суду про те, що моментом виявлення адмінправопорушення є момент складення контролюючим органом протоколу, на думку апеляційного суду, дійсно, є помилковими, втім, ця помилка не спростовує висновку суду про не закінчення на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення, оскільки ці строки, на думку апеляційного суду, мають обчислюватися у даній справі з моменту отримання листа директора Науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_13 № 39-02/21116-23 від 07.09.2023 року та здійснення контролюючим органом на підставі цього листа відповідних розрахунків, які дозволили йому виявити факт порушення ОСОБА_1 правил отримання подарунків, що і стало підставою складення протоколу від 10 жовтня 2023 року №39-02/36.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, які повністю узгоджуються між собою та є такими, що не викликають сумніву у їх достовірності та допустимості, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-5 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги про недоведеність винуватості ОСОБА_1 та відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-5 КУпАП, є безпідставними.

Будь-якого неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при розгляді справи судом першої інстанції не встановлено.

Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року; доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст. 172-5 КУпАП доводиться сукупністю ознак та неспростовних презумпцій, які наведені вище, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, які доводять факт вчинення ним правопорушення і не викликають у суду сумнівів.

Оцінюючи сукупність наявних у справі доказів, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги щодо відсутності в діях ОСОБА_1 ознак правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-5 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді першої інстанції матеріалів справи про адміністративне правопорушення, та відповідно розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення ОСОБА_1 адміністративної відповідальності.

Враховуючи викладене, переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду в постанові і були б підставами для її скасування та постановлення по справі нової постанови про закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-5 КУпАП, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Як не встановлено і істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови, як про це просить в апеляційній скарзі апелянт.

Даючи оцінку доводам, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апеляційний суд враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.

Обраний суддею вид адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 2550 грн. з конфіскацією подарунку в розмірі 906 600 грн. відповідає обставинам справи, вимогам ст.ст. 23, 33 КУпАП та санкції ч. 1 ст.172-5 КУпАП, а також не порушує вимог ст. 38 КУпАП в частині строків накладення адміністративного стягнення.

Враховуючи те, що постанова судді Печерського районного суду міста Києва від 26 грудня 2023 року щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності постановлена з додержанням вимог закону на підставі наданих суду доказів вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-5КУпАП, і доводи апеляційної скарги законності постанови не спростовують, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу захисника адвоката Романова Олександра Олексійовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Печерського районного суду міста Києва від 26 грудня 2023 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності і визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-5 КУпАП, із застосуванням адміністративного стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 2 550 (дві тисячі п`ятсот п`ядесят) грн., з конфіскацією подарунку в розмірі 906 600 грн. (дев`ятсот шість тисяч шістсот) грн., - залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя

Київського апеляційного суду Ю.О. Матвієнко