Рішення

від 21.03.2024 по справі 460/1459/24

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

21 березня 2024 року м. Рівне№460/1459/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доВараської районної державної адміністрації Рівненської області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовом до Вараської районної військової (державної) адміністрації Рівненської області (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить:

- визнати незаконним і протиправним заперечення (не визнання) Вараською районною військовою (державною) адміністрацією Рівненської області за ОСОБА_1 права на альтернативну (невійськову) службу в силу його релігійних переконань та відмову у наданні альтернативної (не військової) служби в період мобілізації і дії воєнного стану;

- зобов`язати Вараську районну військову (державну) адміністрацію Рівненської області прийняти рішенняпро заміну ОСОБА_1 військового обов`язку на на альтернативну (невійськову) службу та видати позивачу направлення для проходження альтернативної (не військової) служби.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на даний час він перебуває на військовому обліку у першому відділі ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також підлягає мобілізації в межах запровадженого в державі військового стану. Разом з тим, позивач вказує, що єчленом релігійної організації " ІНФОРМАЦІЯ_2 " м.Володимирець Вараського району. Відтак, за своїм релігійним переконанням, останній не може використовувати зброю проти інших людей та бути співучасником вбивства інших людей, що унеможливлює виконання ним військового обов`язку та є підставою, на переконання позивача, для направлення йогоВараською районною військовою адміністрацією Рівненської області на проходження альтернативної ( невійськової) служби.

Ухвалою судді Рівненського окружного адміністративного суду від 27.02.2024 вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач у встановлений судом строк подав відзив на позов, у якому вказав, що позовні вимоги не визнає, вважає позов безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення з наступних причин. У зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан. Відповідно до п. 3 зазначеного Указу Президента, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Згідно з положеннями частині третьої статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України. Згідно з ч. 2, ч. 4 ст. 35 Конституції України здійснення права сповідувати певну релігію і тому не брати до рук зброю, фактично перебувати на альтернативній службі може бути обмежене законом, в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Крім того, уряди держав-членів Ради Європи, окрім утвердження в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод міжнародних нормативних прерогатив на свободу думки, совісті та релігії людини, проголошених ООН, все ж вказують на можливість обмеження їхньої реалізації, якщо такі обмеження, перш за все, передбачені чинним законодавством демократичного суспільства та покликані захищати громадську безпеку, публічний порядок, здоров`я чи моральні засади, а також покликані захищати права та свободи інших членів суспільної ланки. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. Пунктом 16 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» допускається обмежувати проходження альтернативної (невійськової) служби. Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» альтернативна (невійськова) служба під час воєнного стану не визначена, оскільки на альтернативну службу можуть бути направлені лише громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу. Альтернативна служба, а саме її застосування, є заміщенням проходження строкової військової служби в мирний час, заміна військової служби альтернативною (невійськовою) під час війни українським законодавством не передбачена. Статтею 15 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено призовний вік громадян України на строкову військову службу, отже, на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу. Враховуючи те, що на альтернативну (невійськову) службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу, віком від 18 до 27 років, позивач, якому на момент звернення виповнилось 34 роки, не є особою, яка підлягає призову на строкову військову службу. Враховуючи наведене, просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, то відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Відповідно до листа ІНФОРМАЦІЯ_3 № 545 від 29.01.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , житель АДРЕСА_1 , перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Також, відповідно до довідки релігійної організації «Рівненське Обласне Об`єднання УЦХВЄ» № 300 від 16.01.2024, ОСОБА_1 , 1989 року народження, є членом Української Церкви Християн Віри Євангельської П`ятидесятників м. Володимирець Вараського району Рівненської області. Водне хрещення прийняв у 2008 році.

17.01.2024 позивач звернувся до Вараської районної військової (державної) адміністрації Рівненської області із заявою про призначення засідання комісії щодо заміни йому військової служби на альтернативну (невійськову) службу, оскільки проходження військової служби суперечить його релігійним переконанням та недопускає використання і застосування зброї проти людини (ворога).

Вараська районна військова (державна) адміністраціяРівненської області листом від 25.01.2024 №440/01-30/24 повідомила позивачу про відсутність законних підстав для направлення позивача на проходження альтернативної (невійськової) служби.

Вважаючи відмову Вараської районної військової (державної) адміністрації Рівненської області протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другоїстатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Положеннямистатті 55 Конституції Українивизначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненимизакономзасобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першоїстатті 2 Кодексу адміністративного судочинства України(далі -КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктами 1 та 2 частини першоїстатті 4 КАС Україниадміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до частини першоїстатті 5 КАС Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Положеннями пункту 1 частини першоїстатті 19 КАС Українивизначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорівзакономвстановлено інший порядок судового провадження.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першоїстатті 106 Конституції України,Закону України «Про правовий режим воєнного стану»Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»(зі змінами), який затвердженоЗаконом України від 24.02.2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан.

Відповідно до пункту 3 зазначеногоУказу Президентау зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями30 - 34,38,39,41 - 44,53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першоюстатті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Пунктом 16 частини першоїстатті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, як обмеження проходження альтернативної (невійськової) служби.

Також, Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» № 69/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено про проведення загальної мобілізації.

У відповідності зі ч. 1ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч. 3ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», військовий обов`язок включає проходження військової служби.

Статтею 3 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», передбачено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби єКонституція України, цей Закон,Закон України "Про оборону України", Закону України «Про Збройні Сили України", Закон України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 р. №3543-XII(далі - Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (стаття 1 Закону № 3543-XII).

Відповідно до частини 8статті 4 Закону №3543-XII, з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Статтею 23 Закону №3543-XIIвстановлено перелік військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, де зазначеноінші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбаченихзакономвипадках.

Згідностатті 65 Конституції України, частини першоїст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Разом з тим, в пункті 4ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»зазначено, що громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу".

Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно доКонституції Українимає бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначеніЗаконом України "Про альтернативну (невійськову) службу" №1975-XII від 12.12.1991(далі - Закон №1975-XII).

Статтею 1 Закону №1975-XIIвизначено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (стаття 2 Закону №1975-XII).

Надаючи правовий аналіз вказаним нормативним актам вбачається, що надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов`язаних,закономне передбачено; порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадянЗаконом України "Про альтернативну (невійськову) службу"не визначено.

Порядок проходження невійськової служби не прописаний також і у Законі України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Тобто, в даній ситуації стоїть питання щодо необхідності законодавчого врегулювання спірної ситуації, зокрема, щодо внесення змін доЗаконів України "Про військовий обов`язок і військову службу", «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", «Про альтернативну (невійськову) службу».

На думку позивача, відповідач протиправно не визначив його право на звільнення з військової служби на підставі сумлінної відмови, тоді як це право передбаченостаттею 35 Конституції України, що є нормою прямої дії.

Відповідно достатті 35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмеженезакономлише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Положеннястатті 35 Основного Закону Україникореспондуються з положеннями статті 9 «Свобода думки, совісті і релігії» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Так, відповідно до п. 1 ст. 9 Конвенції кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу сповідувати свою релігію або переконання; передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Зі змісту пункту 2 статті 9 Конвенції випливає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає обмеженням, лише встановленимзаконом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, у своєму рішенні по справі «Коккінакіс проти Греції» ЄСПЛ зазначив, що як визначено у статті 9 Конвенції, свобода думки, совісті та релігії виступає однією з підвалин «демократичного суспільства» у значенні, що вживається у пункті 31 Конвенції. Основоположний характер прав, гарантованих його пунктом 1 статті 9 Конвенції, знаходить своє відображення, зокрема, у формулюванні параграфа, що передбачає обмеження на них. На відміну від других параграфів статей 8, 10 і 11 Конвенції, які охоплюють права, що перераховуються в перших параграфах цих статей, у другому параграфі статті 9 Конвенції згадується лише про «свободу сповідувати релігію чи переконання» (пункт 33).

Перелік таких обмежень, за вказівкою ЄСПЛ у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України», є вичерпним, вони мають чітко тлумачитись в межах обмеженої самостійної оцінки, наданої державі, і лише переконливі та нездоланні причини можуть виправдовувати запровадження таких обмежень. При цьому держава має незначні межі для власної самостійної оцінки в цих питаннях.

Що стосується конкретних обставин, то наявність в діях влади держави порушень статті 9 Конвенції має доводитися за певною схемою (трискладовий тест), визначеною в частині другій цієї статті і закріпленою в практиці Європейського суду з прав людини. Окрім наявності порушення права та факту втручання держави у свободу думки, совісті та релігії, необхідно з`ясувати три обставини:

- чи передбачено таке втручання національнимзакономв тому розумінні терміну «закон», яке прийнято Конвенцією?

- чи переслідувало здійснене втручання законну мету (тобто передбачену ч. 2 ст. 9 Конвенції)?

- чи було воно необхідним у демократичному суспільстві?

Згідно згаданого вище «трискладового тесту» надалі важливо з`ясувати, чи втручання держави в право громадянина вільно сповідувати свою релігію або переконання переслідувало легітимну мету, передбачену ч. 2 ст. 9 Конвенції.

Остання суттєва обставина, яка підлягає з`ясуванню в межах «трискладового тесту»: чи було втручання необхідним у демократичному суспільстві. Цей пункт є важливим при визначенні фактично пропорційності застосованих обмежень до прав чи свобод, і саме оцінка з точки зору необхідності в демократичному суспільстві виявляється ключовою при визначенні того, чи вийшла держава за межі розсуду, якими вона наділена.

Будь-які такі обмеження мають відповідати «нагальній суспільній потребі» та бути «пропорційними легітимній меті, яку вони переслідують».

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року визначає, що «кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних і ритуальних обрядів та вчень.

Разом з тим, пункт 3 тієї ж статті говорить, що користування названими правами накладає особливі обов`язки і особливу відповідальність. Отже, воно може бути пов`язане з певними обмеженнями, які, однак, мають встановлюватисязакономі бути необхідними:

a) для охорони суспільної безпеки та порядку;

b) для охорони здоров`я і моралі;

c) для охорони основних прав та свобод інших осіб.

При цьому стаття 4 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права допускає, що держави-учасниці мають право відступити від узятих за Пактом зобов`язань - зокрема і щодо забезпечення права на свободу думки, совісті і релігії - лише під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошується.

Крім того, згідно з положеннями частині третьоїстатті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Як було зазначено вище,Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, введено в Україні воєнний стан у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України.

Так, суд констатує, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої 20.02.2014, частина території України є анексованою, деяка - є тимчасово окупованою. Починаючи з 24.02.2022 збройна агресія російської федерації проти України набула повномасштабного характеру.

В умовах воєнного стану держава зобов`язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії російської федерації проти України.

Визначені конституційні принципи щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу, основою конституційного ладу України, тож від їх захисту залежить їх втілення загалом, зокрема й гарантованихКонституцією Україниправ і свобод людини і громадянина.

Наразі, в Україні надзвичайне становище, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошено.

«Сіракузькі принципи, що стосуються обмежень і відхилень від положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права», прийняті 1984 р. Економічною і Соціальною Радою ООН, передбачають, що у питаннях тлумачення допустимих обмежень прав і свобод необхідно, зокрема, дотримуватися таких принципів: «сфера застосування обмеження не може бути витлумачена таким чином, щоб поставити під загрозу сутність відповідного права»; «щоб обмеження вважалося необхідним, воно повинно переслідувати законні цілі і бути співмірним цим цілям», «при застосуванні обмеження, держава не повинна застосовувати заходи, які призводять до більшого обмеження прав, ніж це необхідно для досягнення мети, для якої вводяться обмеження» (пункти 2,10,11 розділу А частини 1).

Враховуючи наведене, суду слід зазначити, що статтею 64 Конституції Українивизначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбаченихКонституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції (частина друга).

Тобто, частиною другоюстатті 64 Конституції Українине передбачено заборони обмеження прав і свобод, передбаченихстаттею 35 Конституції України.

Разом з тим, пунктом 16 частини першоїстатті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»надано право військовим адміністраціям запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, як обмеження проходження альтернативної (невійськової) служби.

Однак, відповідно до пункту 3 Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»(зі змінами), передбачено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями30 - 34,38,39,41 - 44,53 Конституції України.

Отже, право вірян на свободу світогляду і віросповідання, яке передбаченест. 35 Конституції України, та включає в себе право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною невійськовою службою, вищевказаним Указом Президента України не обмежене. Наявність інших нормативно-правових актів, які б обмежували такі права навіть на теперішній час - в умовах воєнного стану, не існує. Тобто, у ході розгляду справи, судом не встановлено передбаченого національнимзаконом,в тому розумінні терміну «закон», яке прийнято Конвенцією, право держави на втручання у свободу сповідувати свою релігію або переконання, шляхом відмови у заміні виконання військового обов`язку, альтернативною (невійськовою) службою

Відтак враховуючи, наведене, ОСОБА_1 підпадає під дію ч. 4ст. 35 Конституції України, ч. 4ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»та ст. 2 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», а тому має право на заміну альтернативною службою військового обов`язку, в тому числі, військової служби за призовом під час мобілізації, оскільки належить до релігійної організації, віровчення якої не допускає користування зброєю.

Разом з тим, оскільки нормами Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» вирішення питань щодо прийняття рішення про направлення громадянина на альтернативну (невійськову) службу віднесено до виключної компетенції місцевої державної адміністрації, тобто передбачено право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, то суду слід задовольнити позовні вимоги частково та зобов`язати Вараську районну військову адміністрацію Рівненської області розглянути повторно заяву ОСОБА_1 щодо заміни військового обов`язку на альтернативну (невійськову) службу, з урахуванням правової оцінки суду, наданої у рішенні.

Відповідно до ч. 1, 3ст.90 КАС Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 1статті 77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Частиною 1статті 72 КАС Українипередбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 77 КАС Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зіст.242 Кодексу адміністративного судочинства Українирішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Беручи до уваги вищевикладене та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено частково, то на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, судові витрати на суму 807,47 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Вараської районної військової (державної) адміністрації Рівненської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Вараської районної військової (державної) адміністрації Рівненської області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про заміну військової служби на альтернативну (невійськову) службу в силу його релігійних переконань.

Зобов`язати Вараську районну військову (державну) адміністрацію Рівненської області розглянути повторно заяву ОСОБА_1 щодо заміни військового обов`язку на альтернативну (невійськову) службу, з урахуванням правової оцінки суду, наданої у рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Вараської районної військової адміністрації Рівненської області судові витрати зі сплати судового збору на суму 807 (вісімсот сім) грн. 47 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 21 березня 2024 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Вараська районна державна адміністрація Рівненської області (вул. Грушевського, 56, смт. Володимирець, Рівненська область, 34300, ЄДРПОУ/РНОКПП 43954202)

Суддя Д.П. Зозуля