Рішення

від 21.03.2024 по справі 620/318/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2024 року Чернігів Справа № 620/318/24

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді ЖитнякЛ.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, в якому просить визнати протиправною відмову відповідача прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації та зобов`язати відповідача прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства від 13.11.2023 замість документа про припинення громадянства російської федерації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відмова відповідача у прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації є протиправною та такою, що порушує його права.

Суд ухвалою від22.01.2024 відкрив провадження та призначев розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Суд ухвалою від 12.02.2024 відмовив у задоволенні клопотання представника Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про проведення розгляду справи з викликом (повідомленням) сторін.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечує. Просить відмовити у задоволенні позову з підстав, що законодавство передбачає конкретний та виключний перелік обставин, які є незалежними від особи причинами неотримання документа про припинення іноземного громадянства, внаслідок чого вона має право подати декларацію про відмову, однак у позивача немає жодної з таких обставин. Додатково зазначив, що вартість витрат пов`язаних з наданням правничої допомоги у розмірі 10 000 грн є завищеною та неспівмірною зі складністю справи.

Представником позивача подано відповідь на відзив, в якій з аргументами відповідача не погоджується, вважає їх необгрунтованими та просить задовольнити позовні вимоги виходячи з мотивів, викладених у заявах по суті спору.

Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, в яких він зазначив, що суд не може давати вказівки, які б свідчили про вирішення питання, що належить до компетенції суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень та є втручанням в дискреційні повноваження. Також звернув увагу на відсутність підстав для врахування висновків судів першої та апеляційної інстанції, на які посилається позивач у своєму позові, оскільки останні не є обов`язковими, а єдина правозастосовча судова практика, підтверджена висновками Верховного Суду, у даній категорії справ відсутня.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

22.02.2022 позивач набув громадянство України відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про громадянство України» на підставі рішення УДМС у Чернігівській області від22.02.2022 №39.

В подальшому, позивач звернувся до Прилуцького відділу УДМС у Чернігівській області із заявою анкетою щодо оформлення йому Тимчасового посвідчення громадянина України, у зв`язку із чим йому було оформлено тимчасове посвідчення громадянина України НОМЕР_1 (а.с.21). При цьому, одночасно з отриманням тимчасового посвідчення громадянина України позивач зобов`язався протягом 2 років припинити громадянство російської федерації відповідно до вимог Закону України «Про громадянство України», а якщо протягом двох років позивач не надасть документи про підтвердження припинення громадянства іншої держави, рішення про оформлення набуття громадянства України щодо нього буде скасовано відповідно до ст.21 Закону України «Про громадянство України».

У листопаді 2022 року позивач направив до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області декларацію про відмову від іноземного громадянства разом із супровідним листом (а.с.126-127, 128-129).

Листом відповідача від05.12.2022 №С-96/6/7401-23.21/160-23 (а.с.130-132) у прийнятті такої декларації відмовлено через відсутність правових підстав на її подання та роз`яснено положення законодавства, що регулює порядок набуття громадянства.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку зазначеним обставинам, суд зважає на наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначено Законом України від18.01.2001 №2235-III «Про громадянство України».

Відповідно до визначень, які містить частина 1статті 1 Закону України «Про громадянство України», громадянство України - це правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Статтею 6 Закону України «Про громадянство України»встановлено підстави набуття громадянства України, зокрема, згідно з пунктом 2 частини 1 вказаної статті громадянство України набувається за територіальним походженням.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про громадянство України» особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно доЗакону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

Згідно з ч.5 ст.8 Закону України «Про громадянство України» іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

При цьому, зобов`язання припинити іноземне громадянство - це письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України (ч.1ст.1 Закону України «Про громадянство України»).

Для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подається: особою без громадянства - декларація про відсутність іноземного громадянства; іноземцем - зобов`язання припинити іноземне громадянство.

Іноземці, які перебувають у громадянстві (підданстві) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство (підданство) усіх цих держав.

Подання зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство) не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави.

Іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Відповідно до абз.12ст.1 Закону України «Про громадянство України»зобов`язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України.

Згідно з п.п. 117, 119 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від27.03.2001 №215, у разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України. Такій особі видається довідка про реєстрацію особи громадянином України, яка подається нею для одержання документів, що підтверджують громадянство України.

Особам, які набули громадянство України та взяли зобов`язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач з 22.02.2022 набув громадянство України на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України», внаслідок чого відповідачем оформлено тимчасове посвідчення громадянина України. Також, як вбачається з матеріалів справи, позивачем до відповідача було подано зобов`язання припинити іноземне громадянство протягом двох років з моменту набуття громадянства України.

Слід зазначити, що порядок розгляду питань громадянства російської федерації регламентується Положенням про порядок розгляду питань громадянства російської федерації, затвердженим 14.11.2002 №1325.

Цим Положенням, прийнятим відповідно до Закону, встановлюються порядок розгляду заяв з питань громадянства російської федерації, прийняття, виконання та скасування рішень із зазначених питань, а також форми заяв та перелік необхідних документів, відповідних конкретним підставам набуття чи припинення громадянства російської федерації.

Положення визначає певні особливості, за умови дотримання яких може бути прийнята заява про вихід з (припинення) громадянства рф.

Вихід з громадянства російської федерації особи, яка проживає на території російської федерації або за її межами, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення цієї особи. У випадках, передбачених статтею 20 федерального закону, вихід із громадянства російської федерації не допускається.

Суд враховує той факт, що строк, до якого позивач мав би надати до відповідача документ на підтвердження припинення громадянства російської федерації, сплинув 22.02.2024.

Однак, суд також враховує, що з 24.02.2022, тобто на другий день після взяття на себе зобов`язань припинити громадянство російської федерації, у зв`язку з військовою агресією цієї країни проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по теперішній час. При цьому, всі дипломатичні відносини з країною агресором розірвано.

В матеріалах справи міститься лист відповідача, направлений у відповідь на супровідний лист позивача, яким було повідомлено про відсутність у позивача підстав для подання декларації про відмову від громадянства іноземної держави.

В той же час, її подання об`єктивно обґрунтоване призупиненням діяльності російських закордонних установ в Україні та зупинення усіх дипломатичних зв`язків з країною-агресором, а тому позивач позбавлений можливості подання заяви до посольства вказаної країни про вихід з громадянства. Зазначені обставини наведено і у супровідному листі.

Надаючи оцінку вказаним обсатвинам, суд зазначає, що приписами ст.8 Закону України «Про громадянство» визначено, що іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України консульські установи країни агресора не працюють, проте з початку повномасштабного вторгнення законодавство України не зазнало змін в частині визначення порядку дій та їх послідовності щодо відсутності в особи можливості отримання документа про припинення громадянства такої країни з незалежних від неї причин, що в свою чергу призводить до фактичного порушення прав такої особи, через об`єктивну неможливість їх реалізації.

У справі Рисовський проти України (п.70-71) Європейський Суд зазначив про особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП], заява №33202/96, п.120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП], заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», заява №21151/04, п. 72, від08.04.2008, і «Москаль проти Польщі», заява №10373/05, п.51, від15.09.2009). У справі Рисовський проти України також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «належного урядування». ЄСПЛ вказав на те, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі». Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії»).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», п.58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії», заява №32457/05, п.40, від13.12.2007, та у справі «Трґо проти Хорватії», заява №35298/04, п.67, від11.06.2009).

Відтак, з огляду на обставини справи суд приходить до висновку про те, що позивач мав повне право розраховувати на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки він позбавлений можливості отримати документ про припинення громадянства російської федерації.

Відповідач, вирішуючи питання щодо прийняття/повернення декларації позивача обмежився лише роз`ясненнями норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства, не прийняв декларацію та не прийняв мотивованого рішення щодо прийняття такої декларації.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що відповідач не розглянув по суті звернення позивача, не надав жодної оцінки підставам подачі ним саме декларації та вказав про необхідність подати документ, неможливість отримання якого по суті і стала підставою для подачі такої декларації.

Суд зазначає, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1ст.2 КАС Українизавданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При здійсненні судочинства суди застосовуютьКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст.13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від15.11.1996 у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України»).

Таким чином, суд приходить до висновку, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправною відмови відповідача у прийнятті у позивача декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації, та зобов`язання відповідача повторно розглянути звернення позивача щодо прийому у нього декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації, із врахуванням висновків суду.

Таким чином, позов належить задовольнити частково.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає про таке.

Згідно з ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2ст.134 КАС України).

Згідно з пп. 1, 2 ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).

Згідно з п.п. 6, 7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень ст.134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч.5 ст.134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з п.4 ч.1ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього Законувизначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно дост.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч.7ст.139 КАС Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з ч.9ст.139 КАС Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від04.02.2020 у справі №280/1765/19, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, які входять до предмета доказування у справі, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від07.05.2020 у справі № 320/3271/19.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п.95 рішення у справі Баришевський проти України(Заява №71660/11), п.80 рішення у справі Двойних проти України(Заява №72277/01), п.88 рішення у справіМеріт проти України(заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі ст.41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

З аналізуст.134 КАС Українислідує, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

При визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.

Верховний Суд в постанові від05.06.2018 у справі №904/8308/17 зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхнійрозмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зі змісту доданих до позовної заяви документів встановлено, що для захисту свого порушеного права позивач звернувся до адвоката Тарасенко Д.Ю., внаслідок чого 29.12.2023 між позивачем та адвокатом був укладений договір №29/12/23 про надання правової допомоги адвокатом, а також додаток 1 до договору, відповідно до якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання щодо представництва інтересів клієнта у спорі з відповідачем щодо оскарження відмови прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Сторони погодили, що гонорар адвоката за представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції становить 10000,00 (десять тисяч) грн. Гонорар має бути сплачений протягом 7 днів з дня підписання цього додатку.

Згідно опису послуг, наданих адвокатом Тарасенко Д.Ю. клієнту станом на 29.12.2023 надано наступні послуги: складання позовної заяви, в тому числі: аналіз наявних у позивача документів (2 години); аналіз законодавства з відповідних питань (1 години); аналіз судової практики з відповідних питань (1,5 години); написання безпосередньо тексту позовної заяви (2 години); складання пакету документів до суду (1 година).

Відповідно до рахунку-фактури від29.12.2023 №29/12/23 на адресу платника ОСОБА_1 було надано послугу компенсація витрат адвоката (судовий збір) та оплата послуг адвоката згідно договору №29/12/23 на суму 1092,92 грн та 10000,00 відповідно.

Суд зазначає, що вищевказані документи є належними доказами, які підтверджують понесення позивачем витрат на правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції.

При цьому, суд повторно звертає увагу, що приписами ч. 5,7 ст.134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від19.02.2020 у справі№755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог ч.6 ст.134 КАС Україниза наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у ст.139 КАС України.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах Верховного Суду від09.03.2021 у справі №200/10535/19-а,від05.08.2020 у справі №640/15803/19.

У відзиві на позов відповідача посилається на те, що справа, по якій адвокатом надано послуги, є справою незначної складності.

З цього приводу суд зазначає, що розгляд справи незначної складності дійсно не вимагає великого комплексу послуг з правничої допомоги та відповідно є фактором, який впливає при визначенні судом конкретної суми витрат на правничу допомогу, яка підлягає стягненню.

Враховуючи вищевикладене та оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст.19 та 20 Закону України«Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи складність справи та предмет позову, співмірність складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а також конкретні обставини справи, суд приходить до висновку, що сума, заявлена позивачем щодо сплати професійної правничої допомоги є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), у зв`язку з чим слід дійти висновку про те, що заявлена позивачем до відшкодування сума у розмірі 10000,00 грн є необґрунтованою, а отже суд вважає, що остання частково підлягає стягненню на користь позивача, а саме у розмірі 5000,00 грн.

Отже, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню сума судових витрат у розмірі 6073,60 грн, яка складається з 5000,00 грн витрат на правову допомогу та 1073,60 грн судового збору.

Керуючись ст. ст. 139, 227, 229, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, викладену в листі від05.12.2022 №С-96/6/7401-23.21/160-23, у прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.

Зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 щодо прийому у нього декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації, із врахуванням висновків суду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 6063,60 грн (шість тисяч шістдесят три гривні 60 коп.) судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач - Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області (вул. Шевченка, 51-А, м.Чернігів, 14013, код ЄДРПОУ 37804450).

Повний текст рішення суду складено 21.03.2024.

Суддя Л.О. Житняк