Постанова

від 20.03.2024 по справі 400/895/22

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/895/22

Перша інстанція: суддя Біоносенко В. В.,

повний текст судового рішення

складено 23.11.2023, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Танасогло Т.М.,

суддів: Димерлія О.О., Крусяна А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пансіонат Чорноморець" на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом Громадської організації "Волонтерський рух" Спільна мета" до Департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проектів розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації, за участю третіх осіб: Товариства з обмеженою відповідальністю "Пансіонат Чорноморець", Коблівської територіальної громади про скасування містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва,-

В С Т А Н О В И В :

У січні 2022 року до Миколаївського окружного адміністративного суду звернулась Громадська організація «Волонтерський рух «Спільна мета» з позовом до Департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проектів розвитку Миколаївської обласної адміністрації з вимогами: скасувати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва забудови земельної ділянки в с. Коблево, проспект Курортний, 39, Коблівська територіальна громада, Миколаївського району, Миколаївської області/кадастровий номер 4820982200:09:000:0775 від 29.10.2020 р. реєстраційний номер 104 видані Департаментом містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проектів розвитку Миколаївської обласної адміністрації ТОВ «Пансіонат Чорноморець» для реконструкції пансіонату «Чорноморець» Нове будівництво чотирнадцяти гостьових вілл із змінами від 16 серпня 2021 р. наказом №119-од, затверджуються зміни, внесенні до містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 29.10.2020 р. за №104-як нове будівництва чотирнадцяти гостьових вілл.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що зазначена земельна не передбачена для нового будівництва гостьових вілл. Спірна земельна ділянка знаходиться на березі Чорного моря, а отже земельна ділянка знаходиться під обмеженнями, це є прибережна захисна смуга вздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах, яка становить 100 метрів. Спірні містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки суперечать/не відповідають Генеральному плану с. Коблево, не містять відомостей, щодо знаходження спірної земельної ділянки в межах водоохоронної зони та нормативної прибережної захисної смуги Чорного моря, видані містобудівні умови та обмеження відносно земельної ділянки не відносяться до компетенції Департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проектів розвитку Миколаївської обласної адміністрації, а всі ці питання віднесені до компетенції Коблівської сільської ради. Неправильно встановлені обмеження і критерії призведуть до розроблення проекту, який не відповідатиме державним нормативам та не відповідатиме містобудівній документації на місцевому рівні, що в свою чергу тягне знищення земель рекреаційного значення с. Коблево, в якому постійно відпочивають члени громади та громадяни України. Такими діями відповідача, буде втрачена можливість користуватися цими земельними ділянками з їх цільовим призначенням на березі Чорного моря.

Відповідач позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити. Свою позицію виклав у відзиві в якому зазначив, що у позивача немає права на звернення до суду, оскільки права позивача спірним рішенням жодним чином не порушено. Порушення права позивача у позові належним чином не обґрунтовано.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року, позов Громадської організації "Волонтерський рух" Спільна мета" задоволено повністю.

Визнано протиправними та скасовано Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва, реєстраційний номер ЄДЕССБ: MU01№6228-4553-4024-6669, реєстраційний номер 104 від 29.10.2020, затверджені наказом Управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації №76-од від 29.10.2020 щодо реконструкції, новому будівництву ТОВ «Пансіонат Чорноморець» за адресою Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, проспект Курортний, б.39 будівництва чотирнадцяти гостьових вілл на земельних ділянках з кадастровими номерами 4820982200:09:000:0201 та 4820982200:09:000:0775, разом зі змінами внесеними до цих Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва наказом Департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проектів розвитку Миколаївської обласної адміністрації №119-од від 16.08.2021.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проєктів розвитку Миколаївської обласної державної на користь Громадської організації «Волонтерський рух «Спільна мета» судові витрати в розмірі 2481 грн.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Пансіонат Чорноморець" подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, про відмову у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи вимоги своєї апеляційної скарги, скаржник наголосив на тому, що позивачем не обґрунтовано право на звернення до суду з даним позовом, висновки суду першої інстанції про те, що таке право позивач має відповідно до Орхуської конвенції, що на думку апелянта є хибним. Як стверджує апелянт, позивачем не надано будь-яких доказів того, що на нього справляє або може справити вплив процес прийняття містобудівних умов та обмежень. Також позивачем не надано будь-яких доказів того, що він якимось чином сприяє охороні навколишнього середовища. Також, скаржник звертає увагу, що відповідач у відзиві на позовну заяву наголошував, що він не є ані «приватною особою», ані «громадським органом», а є «державним органом» відповідно до Визначень, наведених у ст. 2 Орхуської конвенції. А тому, у Позивача відсутнє право на звернення до суду з таким позовом на підставі ч. З ст. 9 Орхуської конвенції. Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність у відповідача права на прийняття оскаржуваних Містобудівних умов та обмежень, внаслідок неправильне застосування норм матеріального права - ст. ст. 6, 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 13 Закону України «Про архітектурну діяльність», наголошуючи, що на дату затвердження містобудівних умов і обмежень, що оскаржуються, відповідач був органом, уповноваженим на їх видання. Також, судом першої інстанції не надано належної правової оцінки письмовому доказу - листу № 1585 від 23 жовтня 2020 року (копія - мається в матеріалах справи), яким сільський голова Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області звернувся до Управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації з проханням посприяти у вирішенні питання щодо видачі містобудівних умов і обмежень ТОВ «Пансіонат Чорноморець» у зв`язку з непідготовленістю Коблівської об`єднаної територіальної громади.

Від ГО «Спільна мета» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вказуючи про хибність та необґрунтованість доводів скаржника, просить відмовити у задоволенні скарги та залишити судове рішення без змін, мотивуючи зокрема тим, що з огляду на важливість реального захисту довкілля, не припустимим є обмежене тлумачення чинного законодавства України, частиною якого є в тому числі Орхуська Конвенція, стосовно права на звернення до суду за захистом охоронюваного законом інтересу у сфері гарантування безпечного довкілля. Відтак, право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто або спільно через об`єднання громадян (громадськість). Крім того, позивач у справі зауважує, що законодавством не передбачено право сільських, селищних, міських рад делегувати власні (самоврядні) повноваження органам державної влади. На день же виникнення спірних надання містобудівних умов і обмежень належало: до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо забудови земельних ділянок в межах населених пунктів; до делегованих районними, обласними радами повноважень відповідним районним, обласним адміністраціям щодо забудови земельних ділянок поза межами населених пунктів. В свою чергу, земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:09:000:0519 знаходиться в межах населеного пункту с. Коблеве. Відтак, повноваження щодо надання містобудівних умов і обмежень щодо її забудови на момент виникнення спірних правовідносин належали виключно виконавчому органу Коблівської сільської ради та таке повноваження не могло бути делеговано будь-якому органу державної влади, що свідчить про надання відповідачем спірних містобудівних умов і обмежень поза межами своїх повноважень. Окрім того, за доводами позивача, спірні містобудівні умови і обмеження є протиправними в силу того, що ними передбачено будівництво пансіонату в межах пляжної зони, на якій заборонено будувати такі об`єкти.

В судове засідання призначене на 20.03.2024р. о 12:00 год. представники сторін не з`явились. Сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, заяв про відкладення/перенесення апеляційного розгляду справи до суду не надали.

Відповідно до вказаного, керуючись ст. 311 КАС України, справу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній документів.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог, вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного.

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ «Пансіонат Чорноморець» зареєстровано юридичною особою 26.11.2019. Основним видом діяльності товариства є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, організування інших видів відпочинку та розваг, діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування, діяльність засобів розміщування на період відпустки та іншого тимчасового проживання.

29.10.2020 наказом Управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації №76-од «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єктів будівництва», затверджено містобудівні умови та обмеження від 23.10.2020 №104 для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція пансіонату «ЧОРНОМОРЕЦЬ». Будівництво чотирнадцяти гостьових віл», за адресою Миколаївська область, Березанський район, с. Коблево, пр. Курортний, 39, кадастрові номери земельних ділянок 4820982200:09:000:0201 та 4820982200:09:000:0775.

Зазначеними містобудівними умовами та обмеженнями для проектування об`єкта будівництва передбачено будівництво чотирнадцяти гостьових віл за адресою Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, проспект Курортний, 39: гранично допустима висотність будинків 10 м, максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки 50%, максимально допустима щільність не вимагається, максимально допустимі відстані від об`єкта, що проектується до червоних ліній 3 м, до ліній регулювання забудови 6 м, прибережні захисні смуги відповідно до витягів з Державного земельного кадастру, охоронні зони об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстані від об`єктів, що проектується, до існуючих інженерних мереж відсутні.

16.08.2021 наказом Департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проектів розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації видано наказ №119-од «Про затвердження змін, внесених до містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 29.10.202- №104», відповідно до цього наказу в п.1 Містобудівних умов та обмежень, внесені зміни щодо виду будівництва: «Реконструкція. Нове будівництво» замінено на «Нове будівництво».

Вважаючи протиправними указані вище Містобудівні умови і обмеження, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції проаналізувавши приписи Конституції України, Орхуської Конвенції, Законів України «Про громадські об`єднання», «Про охорону навколишнього природного середовища», Статуту ГО «Волонтерський рух «Спільна мета», ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» та встановивши наявність у позивача, як організації, що здійснює діяльність у галузі охорони навколишнього природного середовища у розумінні вимог п.5 ст.2, п.п. 2,3 ст.9 Орхуської Конвенції права на звернення до суду з таким позовом, виходив з того, що Управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації видало позивачу містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва на земельній ділянці в межах села Коблеве усупереч вимогам статті 2 КАС України, а саме - за відсутності відповідних повноважень, що є підставою для їх скасування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Указаною вище нормою встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Апеляційний суд звертає увагу, що правовою підставою позову визначено саме приписи природоохоронного законодавства України та порушення права на безпечне довкілля громадян, внаслідок порушення законодавства про містобудування.

Зв приписами ч.1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

У відповідності до ч.2 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Порушення вимог закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями. Звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача, тому він має довести (а суд - встановити), що йому належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких він звернувся до суду.

Водночас, суд першої інстанції ґрунтовно прийняв до уваги резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 № 9-зп зазначено, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Відмова суду у прийняті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

За закріпленим у статті 50 Конституції України правилом, кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Екологічні інтереси населення можуть підлягати судовому захисту на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Основного Закону, відповідно до яких ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.

Відповідно до пункту «и» частини першої статті 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» кожен громадянин України має право на оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.

Згідно зі статтею 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» екологічна безпека - це такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров`я людей. Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов`язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів. Діяльність фізичних та юридичних осіб, що завдає шкоди навколишньому природному середовищу, може бути припинена за рішенням суду.

Екологічні права та інтереси громадян також можуть захищатися у судовому порядку на підставі чистини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, та приписів статті 66 Конституції України, згідно з якою ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 420/2719/20.

Міжнародним документом, який закріпив зобов`язання держав у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах, стала Орхуська конвенція.

Орхуську конвенцію ратифіковано Законом України від 06 липня 1999 року № 832-Х1У, тому її приписи відповідно до статгі 9 Конституції України є правовими нормами прямої дії, а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати.

Сторони цієї конвенції визнали, що кожна людина має право жити в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров`я та добробуту, а також зобов`язана як індивідуально, так і спільно з іншими людьми захищати і покращувати навколишнє середовище на благо нинішнього та прийдешніх поколінь.

Згідно зі статтею 1 Орхуської конвенції з метою сприяння захисту права кожної людини нинішнього і прийдешніх поколінь жити в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров`я та добробуту, кожна зі Сторін гарантує права на доступ до інформації, на участь громадськості в процесі прийняття рішень і на доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, відповідно до положень цієї конвенції.

У розумінні цієї конвенції «громадськість» означає одну або більше фізичних чи юридичних осіб, їхнє об`єднання, організації або групи, які діють згідно з національним законодавством або практикою; «зацікавлена громадськість» означає громадськість, на яку справляє або може справити вплив процес прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища, або яка має зацікавленість в цьому процесі (пункти 4, 5 статті 2).

Відповідно до пункту 9 статті 3 Орхуської конвенції у межах відповідних положень цієї конвенції громадськість отримує доступ до інформації, має можливість брати участь у процесі прийняття рішень і має доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, без дискримінації за ознаками громадянства, національної приналежності або місця проживання, а у разі юридичної особи - без дискримінації за ознаками її зареєстрованого місцезнаходження або фактичного центру діяльності.

У пункті 2 статті 9 Орхуської конвенції врегульовано, що кожна зі Сторін у рамках свого національного законодавства забезпечує, щоб відповідні представники зацікавленої громадськості, які проявляють достатню зацікавленість, або як альтернатива, які вважають, що мало місце порушення того чи іншого права, коли це обумовлено адміністративно - процесуальними нормами відповідної Сторони, маги доступ до процедури перегляду прийнятих рішень в суді та (або) іншому незалежному та неупередженому органі, заснованому згідно зі законом, з метою оскарження законності будь-якого рішення, дії або бездіяльності з правового та процесуального погляду за умови дотримання положень Статті 6, а також інших відповідних положень цієї Конвенції там, де це передбачено національним законодавством і без шкоди для пункту 3, наведеному нижче. Наявність достатньої зацікавленості та факт порушення того чи Іншого права визначаються згідно з положеннями національного законодавства і залежно від мети надання зацікавленій громадськості широкого доступу до правосуддя в рамках цієї Конвенції.

Крім процедур перегляду, передбачених вище пунктами 1 і 2, і без їх порушення, кожна зі Сторін забезпечує представникам громадськості, коли вони відповідають передбаченим законодавством критеріям, якщо такі є, доступ до адміністративних або судових процедур для оскарження дій або бездіяльності приватних осіб і громадських органів, які порушують положення національного законодавства, що стосується навколишнього середовища (пункт З статті 9 Орхуської конвенції).

Згідно з п. 4 ст.9 Орхуської конвенції, процедури, згадані в пунктах 1, 2, 3, мають забезпечувати адекватні та ефективні засоби правового захисту, включаючи у разі потреби засоби правового захисту у формі судової заборони, і бути справедливими, неупередженими, своєчасними і не пов`язаними з непомірно великими витратами.

Отже, відповідно до Орхуської конвенції представники зацікавленої громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості при прийнятті рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні (згідно з Керівництвом із провадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік)). Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.

Аналіз приписів Орхуської конвенції дає змогу виокремити кілька чинників, що не повинні враховуватися під час визначення наявності інтересу у справі про охорону довкілля (відповідно і при визначенні наявності чи відсутності права на позов): 1) кількісні, оскільки у розумінні конвенції громадськість означає об`єднання, організацію, групу осіб, а також одну чи більше фізичних або юридичних осіб; 2) територіальна, національна чи інша належність, оскільки конвенція надає можливість громадськості на доступ до правосуддя з питань довкілля без дискримінації за певними ознаками.

Порушення приписів нормативно-правових актів у сфері навколишнього середовища може бути предметом судового оскарження відповідно до статті 9 Орхуської конвенції.

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано вказав у своєму рішенні, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто або спільно через об`єднання громадян (громадськість).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.10.2019 у справі № 826/3820/18.

Апеляційний суд також приймає до уваги приписи ч.ч.2, 3 ст. 1 та п.2 ч.1 ст. 11 Закону України «Про громадські об`єднання», якими визначено, що громадське об`єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи (частини друга і третя статті 1). Статут громадського об`єднання має містити відомості про мету (цілі) та напрями його діяльності.

Разом з цим, за приписами ч.2 ст. 21 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» діяльність громадських організацій в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється відповідно до законодавства України на основі їх статутів.

Дослідивши зміст Статуту Громадської організації «Волонтерський рух «Спільна мета», затвердженого загальними зборами Громадської організації «Волонтерський рух «Спільна мета» (Протокол № 01-21 від 22.09.2021), що розміщений на вебсайті позивача (www.spilnameta.com/про-нас), колегія суддів встановила, що у п.2.1 указаного Статуту, основною метою діяльності позивача - є сприяння розв`язанню екологічних проблем країни, сприяння розвитку природоохоронної справи, охоронна, збереження, захист довкілля, задоволення та надання допомоги у захисті екологічних, соціальних, творчих, економічних, наукових, культурних прав та інтересів своїх членів та інших осіб.

Отже, позивач є організацією, яка здійснює діяльність у галузі охорони навколишнього природного середовища.

Водночас, у розумінні положень, закріплених у п. 5 ст.2 Орхуської Конвенції, - для цілей цієї Конвенції «зацікавлена громадськість» означає громадськість, на яку справляє або може справити вплив процес прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища, або яка має зацікавленість в цьому процесі; для цілей даного визначення недержавні організації, які сприяють охороні навколишнього середовища та відповідають вимогам національного законодавства, вважаються такими, що мають зацікавленість.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів апеляційного суду вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що у спірному випадку позивач ГО «Волонтерський руж «Спільна мета», як організація, яка здійснює діяльність у галузі охорони навколишнього природного середовища, у розумінні пункту 5 статті 2 Орхуської Конвенції є «зацікавленою громадськістю» та відповідно до пунктів 2, 3 статті 9 Орхуської Конвенції має право на оскарження дій або бездіяльності приватних осіб і громадських органів, які порушують положення національного законодавства, що стосується навколишнього середовища.

Звертаючись з цим позовом до суду, позивач вказував зокрема, що спірні містобудівні умови і обмеження № 104 порушують гарантовані громадян Конституції України право на безпечне їх життя та здоров`я довкілля, оскільки на підставі них відбувається забудова прибережної захисної смуги вздовж Чорного моря.

Тобто у відповідній позовній заяві позивач оскаржує дії відповідача щодо видання Містобудівних умов та обмежень № 104, які, на його переконання, порушують положення законодавства у сфері навколишнього середовища.

З огляду на указане, оцінюються як необґрунтовані доводи та посилання апелянта на відсутність у позивача права на звернення до суду з цим позовом.

Оцінюючи доводи скаржника, колегія суддів також зазначає, що фактичним предметом спору у справі, що розглядається, є Містобудівні умови та обмеження № 103 зі змінами, оскільки , як вважає позивач, вони порушують гарантовані громадянам Конституцією України право на безпечне їх життя та здоров`я довкілля, оскільки на підставі них відбувається забудова прибережної захисної смуги вздовж Чорного моря.

Апеляційний суд звертає увагу, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, - в збереженні прибережних захисних смуг виражаються загальнодержавні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України).

Приписами абз.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 визначено, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Виходячи з викладеного, інтереси держави справляють або можуть справляти вплив у різній мірі на всіх членів суспільства. Відповідно загальнодержавні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації здійснюють вплив на всіх громадян України.

Відтак, право на захист при порушенні загальнодержавних інтересів у безпечному довкіллі та у непогіршені екологічної ситуації належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто або спільно через об`єднання громадян (громадськість) незалежно від того, чи відноситься відповідне об`єднання громадян до організацій, що здійснюють діяльність в галузі охорони навколишнього природного середовища, чи ні.

Оскільки в збереженні прибережних захисних смуг виражаються загальнодержавні інтереси, тому право на захист при порушенні екологічних вимог при їх використанні може бути реалізоване будь-яким громадським об`єднанням.

З огляду на вищезазначене, апеляційний суд відхиляє твердження апелянта про те, що позивачем не надано будь-яких доказів того, що на нього справляє або може справити вплив процес прийняття містобудівних умов та обмежень.

Стосовно обґрунтованості висновку суду першої інстанції про те, що спірні містобудівні умови і обмеження видані неуповноваженим органом, в контексті доводів апелянта з цього приводу, апеляційний суд враховує наступне.

За приписами ст.26 Закону України «Про регулювання містобудівною діяльності» передбачено, що забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.

Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Пунктом 8 частини 1 статті 1 указаного вище ЗУ «Про регулювання містобудівною діяльності», містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

В силу вимог ч.3 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівною діяльності» містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки), до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію - у разі, якщо речове право на земельну ділянку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці - у разі, якщо право власності на об`єкт нерухомого майна не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000.

Водночас, у розумінні приписів ч.2 ст.6 ЗУ «Про архітектурну діяльність», до уповноважених органів містобудування та архітектури належать органи, визначені у ст. 13 цього Закону.

Окремими приписами статті 13 Закону України «Про архітектурну діяльність» (в редакції на момент видачі спірних містобудівних умов та обмежень) до уповноважених органів містобудування та архітектури належать: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань архітектури; структурні підрозділи обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань архітектури; виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури.

Органи місцевого самоврядування здійснюють свою діяльність у сфері містобудування та архітектури відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в України».

З питань делегованих повноважень, передбачених підпунктом «б» частини першої статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчі органи сільських, селищних, міських рад підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Також, апеляційний суд зазначає, що у відповідності до підпункту 9 пункту «а» частини 1 статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року № 280/97-ВР (в редакції на момент видачі спірних містобудівних умов та обмежень, далі - Закон № 280/97-ВР), - до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження надання відповідно до закону містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок.

Законодавством України не передбачено право сільських, селищних, міських рад делегувати власні (самоврядні) повноваження органам державної влади.

Аналогічні вимоги містить ч. 1 ст. 14 Закону України «Про основи містобудування» від 16.11.1992 року № 2780-XII, відповідно до якої, до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належать надання відповідно до закону містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок.

Відповідно до вірно встановлених судом першої інстанції обставин справи, Рішенням Коблівської сільської ради № 1 позачергової сесії 8 скликання від 06.01.2017 року затверджено Положення про Відділ житлово-комунального господарства, благоустрою, охорони навколишнього середовища, інфраструктури, містобудування, архітектури та капітального будівництва.

Пунктом 1 вказаного Положення, Відділ житлово-комунального господарства, благоустрою, охорони навколишнього середовища, інфраструктури, містобудування, архітектури та капітального будівництва є виконавчим органом Коблівської сільської ради.

Крім того, приписами вказаного Положення, з урахуванням змін та доповнень внесених рішенням Коблівської сільської ради від 13.02.2020 року № 26, у сфері містобудування та архітектури Відділ, відповідно до покладних на нього завдань надає містобудівні умови і обмеження для проектування об`єктів будівництва, благоустрою території в порядку, встановленому Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», про що йдеться в листі від 18.11.2021р. №1900 (том 1 а.с.14).

Викладене свідчить на користь правильності та обґрунтованості висновку суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури на надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на земельній ділянці в межах села Коблево є Відділ житлово-комунального господарства, благоустрою, охорони навколишнього середовища, інфраструктури, містобудування, архітектури та капітального будівництва - виконавчий орган Коблівської сільської ради, до повноважень якого віднесено надання містобудівних умов і обмежень для проектування об`єктів будівництва в порядку, встановленому Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Крім того, згідно листа Коблівської сільської ради від 22.12.2021р. вих№2111, що міститься в матеріалах справи вбачається, що в жовтні 2020 року сільською радою не приймалось рішення про передачу повноважень Департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проектів розвитку Миколаївської обласної адміністрації про видачу містобудівних умов ТОВ «Пансіонат «Чорноморець». (том 1 а.с. 15).

Між тим, спірні містобудівні умови та обмеження ТОВ «Пансіонат Чорноморець» для забудови (об`єкт будівництва «Реконструкція пансіонату «Чорноморець». Будівництво спального Будівництво чотирнадцяти гостьових вілл») земельної ділянки за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблево, пр. Курортний, 39, кадастровий номер земельної ділянки: 4820982200:09:000:0201 та 4820982200:09:000:0775, видані Управлінням містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації.

Розпорядженням голови Миколаївської обласної державної адміністрації від 07.08.2018 року № 337-р затверджено Положення про Управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації (згідно рішення від 19 лютого 2021 року № 80-р перейменовано на Департамент містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проєктів розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації), відповідно до якого Управління є структурним підрозділом обласної державної адміністрації, входить до її складу, основним завданням управління є забезпечення реалізації державної політики у сфері містобудування та архітектури на території Миколаївської області.

Окрім цього, зі змісту ст.13 Закону України «Про архітектурну діяльність» (у редакції Закону № 711-ІХ) чітко вбачається, що відповідний структурний підрозділ обласної державної адміністрації є уповноваженим органом містобудування та архітектури лише за наявності одночасно двох умов: 1) відсутності у відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради з питань архітектури; 2) відсутності у відповідної районної державної адміністрації структурного підрозділу з питань архітектури.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що Управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації видало позивачу містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва на земельній ділянці в межах села Коблеве усупереч вимогам статті 2 КАС України, а саме - за відсутності відповідних повноважень, що є підставою для їх скасування.

Посилання апелянта на лист Коблівської сільської ради від 23.10.2020 № 1585, скерований на адресу Управління містобудування та архітектури Миколаївської ОДА з проханням, в зв`язку з непідготовленістю Коблівської об`єднаної територіальної громади до видачі містобудівних умов та обмежень, посприяти у вирішені даного питання ТОВ «Пансіонат «Чорноморець» (а.с. 119), судова колегія відхиляє за необґрунтованістю, оскільки у цьому листі жодним чином не зазначено про відсутність у Коблівській сільській раді виконавчого органу з питань архітектури. Непідготовленість щодо видачі містобудівних умов та обмежень не свідчить про відсутність відповідного виконавчого органу сільської ради.

Підсумовуючи усе викладене вище у сукупності, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав у даному спірному випадку для задоволення позову ГО «Волонтерський рух «Спільна мета».

Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України» ) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень та враховує, що у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Отже, загалом доводи апеляційної скарги є несуттєвими, на висновки суду першої інстанції по суті позовних вимог не впливають, не свідчать про неправильне вирішення справи судом першої інстанції, зводяться виключно до незгоди з судовим рішенням.

Відтак, апеляційна скарга третьої особи у справі задоволенню не підлягає.

Рішення суду першої інстанції, з огляду на викладене вище, відповідає вимогам ст.242 КАС України.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак враховуючи положення ч.1 ст.315, ст.316 КАС України колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пансіонат Чорноморець" залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року у справі №400/895/22 - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач Т.М. ТанасоглоСудді О.О. Димерлій А.В. Крусян