Рішення

від 22.03.2024 по справі 308/17696/23

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/17696/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

22 березня 2024 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Данко В.Й.,

за участю:

секретаря судового засідання Павлюх Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом за позовом Ужгородської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСББ «Володимирська 28 м. Ужгород» про витребування майна з чужого незаконного володіння

в с т а н о в и в:

Ужгородська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСББ «Володимирська 28 м. Ужгород» про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням позивача від 04.05.2023 №1267 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з подальшою передачею її у постійне користування третій особі. Утім, в процесі розробки проекту землеустрою виявлено, що земля, яка являється прибудинковою територією багатоквартирного будинку належить, зокрема, відповідачу.

Ужгородською міською радою на користь гр. ОСОБА_2 виділялася земельна ділянка за кадастровим номером №2110100000:17:001:0057. Між тим, рішенням суду Перечинського районного суду Закарпатської області від 02.10.2020 по справі №712/7142/2012, яке набрало законної сили, констатовано неправомірність відведення цієї земельної ділянки.

Представник позивача вказує на те, що земельна ділянка за кадастровим номером №2110100000:17:001:0057 була поділена, внаслідок чого зареєстровано земельну ділянку за кадастровим номером №2110100000:17:001:036, власником котрої являється відповідач.

За таких обставин, на переконання представника позивача, з огляду на те, що згадана земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, земельна ділянка за кадастровим номером №2110100000:17:001:036 підлягає витребування на користь позивача.

До суду від третьої особи надійшли письмові пояснення, у яких вона позовні вимоги підтримала. Пояснення обґрунтовані тим, що в межах розгляду справи №712/7142/2012 встановлено, що з володіння міської ради вибула земельна ділянка за кадастровим номером №2110100000:17:001:0057, яка охоплюється прибудинковою територією багатоквартирного будинку за адресою АДРЕСА_1 .

У подальшому земельна ділянка за кадастровим номером №2110100000:17:001:0057 була поділена. Після поділу означеної земельної ділянки було створено земельну ділянку за кадастровим номером №2110100000:17:001:036, що перейшла у власність відповідача.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, що згідно з частиною 2 статті 191 ЦПК України не перешкоджає розгляду та вирішенню справи по суті за наявними матеріалами.

Ухвалою від 17.10.2023 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 26.01.2024 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач явку представника не забезпечив, належним чином повідомлений про час, дату і місце його проведення, до суду від представника позивача надійшла заява без участі.

У судове засідання відповідач не з`явився, належним чином повідомлений про час, дату і місце його проведення, клопотання про відкладення не подав.

У судове засідання третя особа явку уповноваженого представника не забезпечила, належним чином повідомлена про час, дату і місце його проведення, від представника третьої особи надійшла заява про розгляд справи без участі.

Частиною 1 статті 280 ЦПК України передбачено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Зважаючи на викладене та із урахуванням того, що представник позивача не заперечив проти вирішення справи на підставі наявних у ній доказів, суд розглядає справу відповідно до частини 4 статті 223ЦПКУкраїни (заочно).

Через неявку в судове засідання учасників справи, судом у відповідності до частини 2 статті 247ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Ужгородською міською радою виділено на користь ОСОБА_2 земельну ділянку за кадастровим номером №2110100000:17:001:0057, що підтверджується витягом з рішення Ужгородської міської ради від 27.08.2010 №1532 «Про надання земельних ділянок», витягом з рішення Ужгородської міської ради від 15.10.2010 №1610 «Про регулювання земельних відносин» та змістом Перечинського районного суду Закарпатської області від 02.10.2020 по справі №712/7142/2012, яке набрало законної сили 24.03.2022 після залишення його без змін постановою Закарпатського апеляційного суду.

Рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області від 02.10.2020, серед іншого:

-визнано незаконним та скасовано п. 1.12 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 243 «Про затвердження містобудівних обґрунтувань і містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок» від 11 серпня 2010 року щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального житлового будинку;

-визнано незаконним та скасовано п. 1.3 рішення V сесії Ужгородської міської ради V скликання № 1532 «Про надання земельних ділянок» від 27 серпня 2010 року щодо затвердження проекту відведення та надання в приватну власність земельної ділянки площею 0,06 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , мешканці АДРЕСА_2 ;

-визнано незаконним та скасовано п. 1.1 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 322 «Про затвердження містобудівних обґрунтувань і містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок» від 01 жовтня 2010 року щодо затвердження містобудівних обґрунтувань та викладених в них містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки ОСОБА_2 на зміну цільового призначення земельної ділянки по АДРЕСА_1 для змішаного використання: житлової забудови та комерційного призначення;

-визнано незаконним та скасовано пункт 3.2. рішення V сесії Ужгородської міської ради V скликання № 1610 від 15 жовтня 2010 року «Про регулювання земельних відносин» щодо затвердження згідно ст. 20 ЗК України та постанови Кабінету Міністрів України №502 від 11 квітня 2002 року ОСОБА_2 проекту відведення власної земельної ділянки площею 0,06 га по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої змінюється, - для змішаного використання (житлової забудови та комерційного призначення);

-визнано недійсним державний акт на право приватної власності серії ЯЛ №084890 на земельну ділянку площею 0,0600 га з кадастровим номером 2110100000:17:001:0057 по АДРЕСА_1 , виданий 15 вересня 2010 року на ім`я ОСОБА_2 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

-визнано недійсним державний акт на право приватної власності серії ЯЛ № 204883 на земельну ділянку площею 0,0600 га з кадастровим номером 2110100000:17:001:0057 по АДРЕСА_1 , виданий 27 жовтня 2010 року на ім`я ОСОБА_2 з цільовим призначенням для житлової забудови і комерційного використання;

-визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0600 га з кадастровим номером 2110100000:17:001:0057 по АДРЕСА_1 , укладений 28 жовтня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А. та зареєстрований в реєстрі за № 3418;

-визнано недійсним державний акт на право приватної власності серії ЯЛ № 240456 на земельну ділянку площею 0,0600 га з кадастровим номером 2110100000:17:001:0057 по АДРЕСА_1 , виданий 03 листопада 2010 року на ім`я ОСОБА_3 з цільовим призначенням для житлової забудови і комерційного використання;

-визнано недійсними договір купівлі-продажу 1/2 частки земельної ділянки площею 0,0600 га з кадастровим номером 2110100000:17:001:0057 по АДРЕСА_1 , укладений 16 листопада 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Хваста М.М. та зареєстрований в реєстрі за № 2301;

-визнано недійсним державний акт на право приватної власності серії ЯЛ № 235671 на земельну ділянку площею 0,0600 га з кадастровим номером 2110100000:17:001:0057 по АДРЕСА_1 , виданий 02 грудня 2010 року на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з цільовим призначенням для житлової забудови і комерційного використання.

Рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області від 02.10.2020 встановлено, з-поміж іншого, таке:

1)«…земельна ділянка, на якій розташований житловий багатоквартирний будинок АДРЕСА_1 із прилеглою прибудинковою територією відноситься до території багатоквартирної забудови з чітко встановленими межами, які відокремлюють дану ділянку від інших по режиму забудови та на якій не передбачено жодного нового проектованого будівництва, крім існуючого багатоквартирного будинку№28».

2)«Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 480 «Про погодження акту проведення первинної технічної інвентаризації» від 19 грудня 2012 року було погоджено акт проведення первинної технічної інвентаризації прибудинкових територій багатоквартирних житлових будинків, що знаходяться на обслуговуванні житлово-експлуатаційних підприємств міста, згідно якого загальна площа прибудинкової території по АДРЕСА_1 становить 1 260 м кв., з яких 300 м кв. асфальтного покриття, 100 м кв. впорядкованих зелених зон (клумби, квітники) та 860 м кв. земельних зон».

3)«…земельна ділянка площею 0,0600 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110100000:17:001:0057, входить (накладається) до площі, меж земельної ділянки за Генеральним планом міста Ужгорода, затвердженого рішенням XXIX сесії Ужгородської міської ради IV скликання №313 від 04 червня 2004 року, на якій розташовано багатоквартирний житловий будинок по АДРЕСА_1 та прибудинкова територія до нього. Земельна ділянка по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110100000:17:001:0057 повністю накладається на прибудинкову територію житлового будинку по АДРЕСА_1 . Площа накладання становить 0,0600 га».

Згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №18-7-0.2-3233/2-23 від 09.08.2023 земельна ділянка за кадастровим номером №2110100000:17:001:0057 була перенесана до архівного шару державного земельного кадастру у зв`язку з поділом на 2 земельні ділянки за кадастровими номерами №2110100000:17:001:0376 та №2110100000:17:001:0377.

Матеріалами справи підтверджується, що власником земельної ділянки, про витребування якої просить позивач, є громадянин ОСОБА_1

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із такого.

Згідно з частиною 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 статті 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За змістом статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Частиною 1 статті 388 ЦК України визначено якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до частини 2 цієї ж статті майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина 3 статті 388 ЦК України).

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Вказане узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, відображеними в постановах від 20.06.2023 у справі №362/2707/19 та від 02.11.2021 у справі №925/1351/19.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства.

Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина 5 статті 12 ЦК України).

Тобто добросовісність особи презюмується.

Суд зауважує, що за обставин цієї справи учасники справи не надали доказів недобросовісності відповідача.

Резюмуючи, суд звертає увагу на таке.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.11.2021 по справі №359/3373/16-ц звернула увагу на те, що володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина 1 статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні. Володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.

На сьогоднішній день судова практика у спорах про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикація) на підставі статей 387, 388 ЦК України є усталеною. Єдність судової практики у такій категорії справ забезпечується передусім Верховним Судом, який у своїх постановах неодноразово роз`яснював підстави та умови для застосування такого способу захисту як віндикація, а також проблемні питання правозастосування у відповідній категорії справ. Зокрема, Верховний Суд неодноразово наголошував, що за наявності передбачених у статті 388 ЦК України умов майно підлягає витребуванню за позовом власника навіть у добросовісного набувача.

Разом із тим, у низці справ цієї категорії Верховним Судом було висловлено правову позицію, відповідно до якої при вирішенні питання про витребування майна від добросовісного набувача судам слід враховувати положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), оскільки таке витребування може становити індивідуальний та надмірний тягар для добросовісного набувача.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі "The former king of Greece and others v. Greece" (Колишній король Греції та інші проти Греції). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно з додержанням принципу "пропорційності", при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Факт незаконного вибуття земельної ділянки із комунальної власності встановлений рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області від 02.10.2020 по справі №712/7142/2012, яке набрало законної сили 24.03.2022 після його перегляду в апеляційному порядку.

Встановлення цього факту є достатнім для того, щоб у позивача як власника переданої земельної ділянки виникли правові підстави для її витребування із чужого незаконного володіння.

У вимірі фактичних обставин справи суд вказує на те, що можливість витребування майна від незаконного володільця передбачена законом, тобто відповідає критерію «згідно із законом», передбаченому Конвенцією.

У питаннях оцінки наявності «суспільного», «публічного» інтересу в контексті втручання в право мирного володіння майном ЄСПЛ визнає за державою право користуватися значною свободою розсуду при визначенні такого суспільного інтересу за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах (рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»). Крім того, ЄСПЛ визнає, що саме по собі правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (рішення у справі «Трегубенко проти України», заява №61333/00).

Допустимість витребування майна з чужого незаконного володіння переслідує легітимну мету, оскільки є механізмом, покликаним забезпечити надійність цивільного обороту та непорушність права власності.

Захист права власності шляхом застосування законодавчо встановленого механізму щодо витребування власником свого майна, яке незаконно вибуло з його володіння, безсумнівно становить суспільний інтерес.

Втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном за заявленими позивачем вимогами є законним заходом, який переслідує як особистий інтерес позивача, спрямований на захист його порушеного права власності на майно, так і суспільний інтерес, спрямований на утвердження в країні суспільного правопорядку щодо недопустимості незаконного позбавлення осіб їх прав власності на майно.

Критерій пропорційності в контексті статті 1 Першого протоколу передбачає оцінку того чи при здійсненні втручання в право власності було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між потребами, які випливають із загальних, суспільних інтересів та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (рішення у справі «Брумареску проти Румунії»). Слід зауважити, що невідповідність втручання в мирне володіння майном критерію пропорційності в будь-якому разі є підставою для визнання такого втручання порушенням статті 1 Першого протоколу, навіть якщо воно відповідає решті двом критеріям.

Відповідно до частини 1 статті 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 2 статті 42 ЗК України).

Як підтверджується рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області від 02.10.2020 по справі №712/7142/2012 земельна ділянка площею 0,0600 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110100000:17:001:0057, після поділу якої утворилася спірна земельна ділянка, входить (накладається) до площі, меж земельної ділянки за Генеральним планом міста Ужгорода, затвердженого рішенням XXIX сесії Ужгородської міської ради IV скликання №313 від 04 червня 2004 року, на якій розташовано багатоквартирний житловий будинок по АДРЕСА_1 та прибудинкова територія до нього.

Тобто земельна ділянка, про витребування якої просить позивач охоплюється площею земельної ділянки, на якій розташовано багатоквартирний житловий будинок по АДРЕСА_1 та прибудинкова територія до нього.

Більше того, учасниками справи не оспорюється та не заперечується той факт, що рішенням Ужгородської міської ради надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з подальшою передачею її у постійне користування ОСББ « АДРЕСА_1 ».

Беручи до уваги викладене, суд доходить до переконання про те, що витребування земельної ділянки у відповідача відповідає вимогам пропорційності.

Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 81 ЦПК України).

Підсумовуючи викладене, суд констатує про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 2684 грн.

Згідно з частиною 7 статті 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

За змістом частини 8 статті 158 ЦПК України якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 280-289 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

позов задовольнити повністю.

Витребувати від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 на користь територіальної громади м. Ужгорода в особі Ужгородської міської ради код ЄДРПОУ 33868924, місцезнаходження: м. Ужгород, пл. Поштова, 3 земельну ділянку за кадастровим номером №2110100000:17:001:0376 за адресою АДРЕСА_1 , яка утворена шляхом поділу земельної ділянки за кадастровим номером №2110100000:17:001:0057.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 на користь Ужгородської міської ради код ЄДРПОУ 33868924, місцезнаходження: м. Ужгород, пл. Поштова, 3 сплачений судовий збір у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп.

Заходи забезпечення, вжиті ухвалою Ужгородського міськрайонного Закарпатської області від 17.10.2023 у вигляді арешту земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:17:001:0376 за адресою м. Ужгород, вул. Володимирська, шляхом заборони власникам чи будь-яким іншим особам вчиняти дії, спрямовані на відчуження вказаної земельної ділянки зберігають свою дію протягом дев`яноста днів з дня набрання законної сили даним судовим рішенням або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Суддя В.Й. Данко