Рішення

від 16.02.2024 по справі 376/361/24

СКВИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/361/24

Провадження № 2/376/425/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2024 р.

Сквирський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Віговського С.І.,

при секретарі - Кропивлянській С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сквира справу за позовом ОСОБА_1 до Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, про визнання права власності на майно, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати за нею право власності на майно вказане в позовній заяві. Свої вимоги позивач мотивує тим, що вона є власницею садового будинку АДРЕСА_1 . Позивач разом зі своїм чоловіком ОСОБА_2 та донькою ОСОБА_3 , 2011 року народження користується даним садовим будинком, сплачують внески, підтвердженням чого є членська книжка садівника, довідка із СТ та копії квитанцій про сплату членських внесків, підтримують будинок у належному стані. Зазначений садовий будинок розташований на земельній ділянці, площею 0,0552 га., яка перебуває у постійному користуванні позивача та членів її родини, і яка ними обробляється.

У квітні 2023 року позивач виготовила технічний паспорт на вказаний садовий будинок, з метою його приватизації. Однак, оскільки майно не було передано у комунальну власність, позивач фактично позбавлена можливості у встановленому законом порядку приватизувати будинок, у якому проживає разом із сім`єю.

Таким чином позивач, з урахуванням ст.ст. 316, 317, 328, 344 ЦК України, вимушена звернутися до суду в порядку ст. 16 ЦК України для захисту свого майнового права та інтересу.

В судове засідання позивач не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, подала заяву про розгляд справи у її відсутність, підтримала позовні вимоги посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, у відповідності до положень ст. 89 ЦПК України, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходить до наступного.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 30 січня 2024 року відкрито провадження у зазначеній цивільній справі та призначено підготовче судове засідання.

06 лютого 2024 року ухвалою Сквирського районного суду Київської області у вказаній справі замінено первісного відповідача Садівницьке Товариство«МЕДИК»належним відповідачем Фурсівською сільською радою Білоцерківського району Київської області.

Судом встановлено, що позивач є власником садового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 57,20 кв.м., житловою площею 38,20 кв.м.

Зазначений садовийбудинок розташованийна земельнійділянці,площею 0,0552га.,яка розташованана територіїФурсівської сільськоїради Білоцерківськогорайону Київськоїобласті (Фурсівськатериторіальна громада,СТ «Медик»),ділянка № НОМЕР_1 ,кадастровий номер3220488300:05:010:0070,призначена дляіндивідуального садівництва.

Позивач добросовісно володіє будинком та користуються зазначеною земельною ділянкою, фактично є їх власником, тобто вона відкрито володіє нерухомим майном, оскільки звернень державних органів, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб з приводу незаконного користування будинком та земельною ділянкою не отримувала, безперервно володіє нерухомим майном за підстав передбачених законом.

На даний час у позивача постало питання в оформленні відповідних документів на садовий будинок та земельну ділянку, але оформити їх позивач не має можливості, оскільки право власності на вказане нерухоме майно не зареєстровано у встановлений законом спосіб.

Іншим чином визнати право власності на вказане нерухоме майно за позивачем, окрім прийняття ним цього майна у власність в судовому порядку, неможливо.

Вказані обставини справи встановлені матеріалами справи.

Відповідач Фурсівська сільська рада Білоцерківського району Київської області до проведення судового засідання позов визнала, про що подала до суду відповідну заяву.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.97 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Об`єктом власності особи може бути, зокрема, земля (земельна ділянка), житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст.ст. 373, 379, 380, 382 ЦК).

Згідно ч. 5 ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

З положень ст.ст. 15, 16 ЦК України випливає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 20 ЦК України встановлено, що право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Згідно ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (ч. 1-3, 5 ст. 319 ЦК України).

Згідно зіст. 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У відповідності дост. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст.344ЦК України особа, яка добросовісно володіє майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років набуває право власності на це майно (набувальна давність).

Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Разом із цим добросовісність свідчить про те. що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності йою володіння майном.

Тобто, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальноюдавністю можебути набутоправо власностіна нерухомемайно,яке немає власника,або власникякого невідомий,або власниквідмовився відправа власностінаналежне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Згідно ч. 4 ст. 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно частини другої ст. 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (ч. 1 ст. 120 ЗК України).

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Разом із зим при відсутності окремої угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості слід враховувати, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди).

Враховуючи цей принцип, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій ст. 120 ЗК України, особи, які набули право власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 цього Кодексу слід виходити з того, що в разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Крім того, пунктом «е» частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Отже, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, стає власником земельної ділянки, на якій розташовані ці об`єкти нерухомості, на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс 19) наголошено, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на землі слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.

З аналізу вказаних норм випливає існування принципу цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідност. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно дост. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідност. 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Тобто, закон покладає обов`язок доказування на сторони у справі.

Суд, при вирішенні справи враховує, що стороною відповідача не надано у справі жодних доказів або заперечень щодо вимог позивача, тобто не виконано вимоги ч. 3 ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності дост. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, є такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України.

Таким чином, з огляду на те, що позивач не має можливості оформити право власності у встановленому законом порядку на вищевказане нерухоме майно, що унеможливлює в повній мірі володіти та користуватись ним, а також виходячи з положень ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за яким державна реєстрація права власності та інших речових прав, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, з урахуванням ч.4ст.206ЦПК України, суд, дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі та визнання за позивачем права на вказане нерухоме майно.

Керуючись, ст. 41, ч.5ст.55Конституції України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 30, 81, 89, 258, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 20, 321, 328, 344, 392, 1216 - 1218, 1222, 1225, 1261, 1267, 1269, 1270, 1273, 1274, 1296, 1297 ЦК України, ст.ст. 1, 4, 120, 125, 141 ЗК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ,РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області (09150, Київська область, Білоцерківський район, с. Фурси, вул. Ярослава Мудрого, буд. 48, код ЄДПРОУ: 04363225), про визнання права власності на майно задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на садовий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 57,20 кв.м., житловою площею 38,20 кв.м.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, площею 0,0552 га., яка розташована на території Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області (Фурсівська територіальна громада, СТ «Медик»), ділянка № НОМЕР_1 , кадастровий номер 3220488300:05:010:0070, призначена для індивідуального садівництва.

З текстом рішення можливо ознайомитися за адресою: http://court.gov.ua

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя С. І. Віговський