Рішення

від 22.03.2024 по справі 904/312/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.03.2024м. ДніпроСправа № 904/312/24

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

без повідомлення (виклику) учасників справи,

дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи №904/312/24

за позовом Селянського (фермерського) господарства "СМІРНОВИ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ШАЛІМАР ГРУП"

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Селянське (фермерське) господарство "СМІРНОВИ" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 23.01.2024 за вих. №б/н до Товариства з обмеженою відповідальністю "ШАЛІМАР ГРУП" (далі - відповідач) у якій просить стягнути 147.749,10 грн, з яких: 135.000,00 грн основної заборгованості, 4.892,92 грн трьох процентів річних, 7.856,18 грн інфляційних втрат.

Судові витрати позивач просить суд стягнути з відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/312/24 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2024.

Крім того, позивач у додатках до позовної заяви долучив клопотання від 23.01.2024 за вих. №23/01/24 про витребування доказів, у якому просить витребувати у відповідача засвідчену належним чином копію рахунку-фактуру від 28.10.2021 №СФ-0000365 з метою підтвердження факту отримання відповідачем попередньої оплати на поставку товару (ПКН60-20) на суму 135.000,00 грн з ПДВ.

Ухвалою від 26.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження). Клопотання Позивача від 23.01.2024 за вих. №23/01/24 про витребування доказів задоволено. Витребувано у відповідача засвідчену належним чином копію рахунку-фактуру від 28.10.2021 №СФ-0000365. Зобов`язано відповідача надати до суду письмові пояснення щодо того: чи був фактично товар поставлений позивачу та які наявні докази такої поставки? (видаткова накладна підписана сторонами тощо). Запропоновано позивачу та відповідачу здійснити звірку взаємних розрахунків (скласти відповідний акт) та надати його до суду.

Як убачається з матеріалів справи, ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2024 надсилалася відповідачу на адресу: Україна, 49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, ВУЛИЦЯ АНДРІЯ ФАБРА, будинок 2, офіс 7, за трек-номером 0600246376996.

Відповідно до частин третьої і сьомої статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Порядок вручення судових рішень визначено у статті 242 ГПК України, за змістом частини 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Частиною одинадцятою статті 242 ГПК України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з положеннями частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, і які регулюють відносини між ними.

Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.

Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику зокрема, з позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Верховний Суд в ухвалі від 11.08.2022 у справі №916/514/21 зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статей 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, господарський суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Більш того, обов`язок суду повідомити учасників справи про дату, час і місце судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) господарського судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про дату, час і місце судового засідання, але й основних засад (принципів) господарського судочинства.

Розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час і місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату, час і місце слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №918/1478/14, від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

Виходячи зі змісту статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (далі - Правила №270), у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі №910/22873/17).

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що відсутнє порушення, якщо відповідач у цивільній справі відсутній, при цьому його не було знайдено за адресою, яку надали позивачі, а місце його перебування неможливо було встановити, незважаючи на зусилля національних органів влади, зокрема, розміщення оголошень у газетах та подання запитів до поліції (рішення у справі "Нун`єш Діаш проти Португалії" від 10.04.2003, заяви №69829/01, №2672/03).

Відповідно до статті 9 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон "Про державну реєстрацію") відомості до ЄДР про юридичну особу, в тому числі щодо її місця знаходження, вносяться відповідно до інформації, наданої самою юридичною особою.

Вказане дає підстави вважати, що така адреса є актуальною, та саме на особу, місцезнаходження якої визначено конкретною адресою, покладено обов`язок перевіряти надходження поштової кореспонденції.

Суд звертає увагу, що відповідач є юридичною особою, на яку відповідно до статті 4, частини першої, пункту 10 частини другої статті 9 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" покладено обов`язок зазначати достовірні дані щодо власного місцезнаходження, які відповідно до статті 10 зазначеного Закону вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону "Про поштовий зв`язок" та Правил №270 (аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.03.2023 у cправі №910/18543/21).

Правильність адреси місцезнаходження відповідача підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських.

Господарський суд також бере до уваги і те, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2024 була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень невідкладно.

Суд вважає за необхідне зазначити, що статтями 42, 43 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; а також повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Сторони мають цікавитися станом відомих їм судових проваджень.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).

Згідно частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Так, суд встановив, що ухвала від 26.01.2024 вважається врученою відповідачу у день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, а саме 13.02.2024.

Відповідачу(ам) в ухвалі від 26.01.2024 встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач(і) має(ють) право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 165 ГПК України, власні заяви чи клопотання, подання яких передбачене положеннями ГПК України, (у разі наявності), а також всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 165 ГПК України одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду копія відзиву та доданих до нього документів, в т.ч. заяв чи клопотань, відповідач(і) зобов`язаний(і) надіслати іншим учасникам справи, докази чого надати суду разом з відзивом (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа).

Крім цього, відповідачу(ам) роз`яснено, що у разі ненадання відповідачем(ами) відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Отже, строк для подачі відзиву відповідачем тривав до 28.02.2024.

Станом на дату прийняття рішення відзив відповідачем не надано.

Подання заяв по суті справи є правом учасників справи (частина 4 статті 161 ГПК України).

З урахуванням того, що відповідач не скористався правом на подачу відзиву, господарський суд вирішив справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

За умовами укладеного між сторонами договору відповідач взяв на себе зобов`язання поставити товар та виставив позивачу рахунок, який останній оплатив, однак товар відповідачем поставлений не був, що і стало підставою звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач у визначений строк відзив не надав.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять такі обставини: укладення договору; виставлення рахунку для здійснення попередньої оплати; здійснення попередньої оплати товару; настання строку поставки товару; поставки/непоставки товару; правомірності вимог про повернення коштів нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Суд встановив, 07.04.2021 між позивачем (далі позивач, покупець) та відповідачем (далі відповідач, постачальник) був укладений договір поставки залізобетонних виробів №ДГ-0000034 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцеві на умовах цього договору, а покупець зобов`язується своєчасно оплатити та прийняти залізобетонні вироби.

Товар поставляється покупцеві оплаченими партіями у строки узгоджені сторонами, якщо інше не передбачено в додатках. На кожне відвантаження покупець надає постачальнику заявку на відвантаження, яка оформляється в електронному вигляді через електронну поштову скриньку постачальника або за телефоном (п. 2.1. договору).

Датою поставки товару є дата передачі товару покупцю (п. 2.4. договору).

Відповідно до п. 4.2. договору покупець здійснює 100% попередню оплату шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника протягом п`яти днів з дня отримання рахунку.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і скріплення печатками і діє до 31.12.2021 (п. 9.1. договору).

Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов`язань за договором (п. 9.2. договору).

На виконання умов договору відповідачем було надано позивачу рахунок-фактуру від 07.04.2021 №СФ-0000081 на суму 98.000,16 грн на поставку товару (плита ПКН 60-20) (арк. 11, том 1).

Платіжним дорученням №653 від 07.04.2021 позивач перерахував на рахунок відповідача попередню оплату в розмірі 98.000,16 грн.

15.04.2021 відповідачем згідно з видатковими накладними №РН-0000075 та №РН-0000076 було поставлено оплачений позивачем товар.

Як у позові зазначає позивач, 28.10.2021 сторонами в телефонному режимі було погоджено поставку партії товару згідно з договором.

28 жовтня 2021 ТОВ «ШАЛІМАР ГРУП» засобами електронного зв`язку на електронну пошту СФГ «Смірнови» було направлено рахунок-фактуру від 28.10.2021 №СФ-0000365 (без підпису і печатки) на суму 135.000,00 грн на поставку товару (ПКН 60-20), з обіцянкою пізніше направити належним чином оформлений рахунок.

Платіжним дорученням №766 від 29.10.2021 позивач перерахував на рахунок відповідача попередню оплату в розмірі 135.000,00 грн, однак оформлений належним чином рахунок так і не було отримано від ТОВ «ШАЛІМАР ГРУП».

За погодженням сторін поставка товару мала бути виконана відповідачем не пізніше 1 місяця з дня внесення попередньої оплати позивачем. Однак, у цей строк поставка не була здійснена постачальником, і в подальшому представником ТОВ «ШАЛІМАР ГРУП» було повідомлено С(Ф)Г «Смірнови» про неможливість постачання оплаченого товару.

Для врегулювання питання в телефонному режимі представники ТОВ «ШАЛІМАР ГРУП» та СФГ «Смірнови» погодили повернення покупцю попередньої оплати за непоставлений товар.

21.10.2022 позивачем засобами електронного зв`язку на електронну пошту ТОВ «ШАЛІМАР ГРУП» було направлено лист з проханням повернути кошти в розмірі 135.000,00 грн. на рахунок позивача (арк. 14 (зворот), том 1).

Відповіді на лист позивач не отримав.

Позивач зазначає, що станом на дату подання позовної заяви кошти не повернуті, всі спроби позивача врегулювати повернення коштів безрезультатні.

Позивач неодноразово намагався зв`язатися з ТОВ «ШАЛІМАР ГРУП», однак на жоден з засобів зв`язку (телефонні номери, електронна пошта), якими сторони користувалися в межах договору, позивач не отримав відповіді - на телефонні дзвінки відповідач не відповідав, на електронні листи не відповідав.

Таким чином, на момент подання позову сума боргу відповідача перед відповідачем згідно з договором поставки залізобетонних виробів №ДГ-0000034 становить 135.000,00 грн.

Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача до відповідача про стягнення 135.000,00 грн основної заборгованості, 4.892,92 грн трьох процентів річних, 7.856,18 грн інфляційних втрат.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України).

Договір підписаний уповноваженими особами сторін та скріплено печатками.

Договір у встановленому порядку не оспорений; не розірваний; не визнаний недійсним.

Як вбачається з правовідносин, що виникли між сторонами, їм притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу (поставки).

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 4 ст. 265 ГК України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 ГК України).

Частинами 1 та 2 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, зобов`язання мають виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

За змістом ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно частин 1, 2 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу (поставки). Зокрема, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Пунктом 2.1. договору передбачено, що товар поставляється покупцеві оплаченими партіями у строки узгоджені сторонами, якщо інше не передбачено в додатках. На кожне відвантаження покупець надає постачальнику заявку на відвантаження, яка оформляється в електронному вигляді через електронну поштову скриньку постачальника або за телефоном (п. 2.1. договору )

Датою поставки товару є дата передачі товару покупцю (п. 2.4. договору).

Відповідно до п. 4.2. договору покупець здійснює 100% попередню оплату шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника протягом п`яти днів з дня отримання рахунку.

На виконання умов договору відповідачем було надано позивачу рахунок-фактуру від 07.04.2021 №СФ-0000081 на суму 98.000,16 грн на поставку товару (плита ПКН 60-20) (арк. 11, том 1).

Платіжним дорученням №653 від 07.04.2021 позивач перерахував на рахунок відповідача попередню оплату в розмірі 98.000,16 грн.

15.04.2021 відповідачем згідно видаткових накладних №РН-0000075 та №РН-0000076 було поставлено оплачений позивачем товар.

Як у позові зазначає позивач, 28.10.2021 сторонами в телефонному режимі було погоджено поставку партії товару згідно договору.

28 жовтня 2021 ТОВ «ШАЛІМАР ГРУП» засобами електронного зв`язку на електронну пошту СФГ «Смірнови» було направлено рахунок-фактуру від 28.10.2021 №СФ-0000365 (без підпису і печатки) на суму 135.000,00 грн на поставку товару (ПКН 60-20), з обіцянкою пізніше направити належним чином оформлений рахунок.

Платіжним дорученням №766 від 29.10.2021 позивач перерахував на рахунок відповідача попередню оплату в розмірі 135.000,00 грн, однак оформлений належним чином рахунок так і не було отримано від ТОВ «ШАЛІМАР ГРУП».

За погодженням сторін поставка товару мала бути виконана відповідачем не пізніше 1 місяця з дня внесення попередньої оплати позивачем. Однак, у цей строк поставка не була здійснена постачальником, і в подальшому представником ТОВ «ШАЛІМАР ГРУП» було повідомлено С(Ф)Г «Смірнови» про неможливість постачання оплаченого товару.

Для врегулювання питання в телефонному режимі представники ТОВ «ШАЛІМАР ГРУП» та СФГ «Смірнови» погодили повернення покупцю попередньої оплати за непоставлений товар.

Водночас, ч. 2 ст. 693 ЦК України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем з поставки товару і виникає нове грошове зобов`язання.

Виходячи з аналізу положень ст. 693 ЦК України, умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, доведеній до продавця.

Відповідно до ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки законом не визначено порядок та форму повідомлення про відмову від договору позивач може реалізувати своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до відповідача з претензією, так і шляхом пред`явлення через суд позову у визначеній законом формі.

21.10.2022 позивачем засобами електронного зв`язку на електронну пошту ТОВ «ШАЛІМАР ГРУП» було направлено лист з проханням повернути кошти в розмірі 135.000,00 грн. на рахунок позивача. В якості доказів направлення претензії на адресу відповідача до матеріалів справи долучено скриншот з електронної пошти. Відповіді на лист позивач не отримав.

Тобто, позивач правомірно скористався правом вимагати повернення суми попередньої оплати.

З огляду на фактичні обставини справи, суд доходить висновку, що укладений між сторонами договір був розірваний позивачем в односторонньому порядку.

Таким чином, як встановлено господарським судом, договір припинив свою дію 21.10.2022, тобто з дати отримання претензії позивача відповідачем.

Положеннями частин 1, 3 статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов`язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом.

Про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов`язання на підставі статті 1212 ЦК України зазначала також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

У статті 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов`язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна.

Норма частини другої статті 530 ЦК України до недоговірних зобов`язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі статтею 1212 ЦК України не застосовується.

Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 та відступила від висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2021 року у справі №330/2142/16-ц та постановах Касаційного господарського суду від 23 квітня 2019 року у справі №918/47/18, від 17 серпня 2021 року у справі №913/371/20 та від 27 березня 2019 року у справі №905/1313/18.

Відмова замовника від договору є підставою для задоволення вимоги про повернення відповідачем позивачу оплати відповідно до вимог статті 1212 ЦК України.

Близьких за змістом правових висновків щодо застосування положень статті 849 ЦК України та можливість стягнення з підрядника на користь замовника коштів внесеної передоплати після припинення дії договору підряду дійшов Верховний Суд у постановах від 11.11.2018 у справі №910/13332/17, від 14.06.2018 у справі №912/2709/17, від 15.02.2019 у справі № 910/21154/17, від 25.02.2021 у справі №904/7804/16, від 16.03.2021 у справі №910/10233/20, від 01.06.2021 у справі №916/2368/18.

Враховуючи наслідки розірвання договору поставки та той факт, що підстава, на якій відповідач отримав оплату за договором відпала, господарський суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов`язку повернути позивачу суму грошових коштів, сплачену позивачем за договором поставки у розмірі 135.000,00 грн.

При цьому релевантною правовою позицією суд вважає позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №910/17235/20 (від якої Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16.09.2022 у справі №913/703/20 не відступав (п. 112).

Суд відзначає, що відповідач незгоди з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, не висловив (зокрема щодо того, що паливно-мастильні матеріали не використовувалися позивачем з зв`язку з неможливістю їх використання /паливних карток/ через військовий стан), відзиву на позов не подав.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.

З урахуванням встановленого, господарський суд визнає вимоги позивача про стягнення 135.000,00 грн попередньої оплати за товар обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судом вище договір припинив свою дію 21.10.2022.

Отже, з 21.10.2022 відповідач мав обов`язок повернути грошові кошти у загальному розмірі 135.000,00 грн у строк до 22.10.2022 включно. Прострочення повернення суми попередньої оплати почалося з 22.10.2022.

Позивач нарахував до стягнення три проценти річних у розмірі 4.892,92 грн за період прострочення з 29.10.2022 по 12.01.2024 та 7.856,18 грн інфляційних витрат за період прострочення з листопада 2022 року по листопад 2023 року.

Господарський суд перевірив розрахунок трьох процентів річних та інфляційних витрат здійснений позивачем та визнав його таким, що арифметично вірним та таким, який і підлягає стягненню з відповідача.

Відповідач контррозрахунку не надав; вимогу не заперечив.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.

Таким чином позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних у розмірі 4.892,92 грн та 7.856,18 грн інфляційних витрат підлягають задоволенню у заявленому розмірі згідно з неспростованим відповідачем розрахунком позивача, з яким погоджується господарський суд (такі висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19 (п. 90).

Судові витрати

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 3.028,00грн.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду:

- позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3.028,00грн) і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

- позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір").

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22 зазначено про те, що особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір" (п.8.23).

Ціна позову становить 147.749,10 грн, отже, сума судового збору за подання даного позову через систему "Електронний суд" складала 2.422,40 грн (3.028,00*0,8).

Разом з тим, при зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3.028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1028 від 13.12.2023 (а.с. 6). Зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України підтверджено випискою.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Цією статтею унормовано підстави повернення судового збору, зокрема зазначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Таким чином, підлягає поверненню з державного бюджету сума 605,60 грн (3.028,00грн 2.422,40грн), як надмірно сплачена позивачем при зверненні з позовом до суду.

Суд не вирішує питання повернення надмірно сплаченої суми судового збору під час прийняття рішення у справі, оскільки клопотання про повернення цієї суми з Державного бюджету не надходило.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ШАЛІМАР ГРУП" (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, ВУЛИЦЯ АНДРІЯ ФАБРА, будинок 2, офіс 7; ідентифікаційний код 43035356) на користь Селянського (фермерського) господарства "СМІРНОВИ" (52700, Дніпропетровська область, Петропавлівський район, селище міського типу Петропавлівка, ВУЛИЦЯ КОЗАЦЬКА, будинок 80; ідентифікаційний код 24431516) 135.000,00 грн (сто тридцять п`ять тисяч грн 00 к.) попередньої оплати, 4.892,92 грн (чотири тисячі вісімсот дев`яносто дві грн 92 к.) трьох процентів річних, 7.856,18 грн (сім тисяч вісімсот п`ятдесят шість тисяч грн 18 к.) інфляційних втрат, 2.422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 к.) судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.А. Дупляк