Постанова

від 07.03.2024 по справі 463/1743/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/1743/22 Головуючий у 1 інстанції: Грицка Р.Р.

Провадження № 22-ц/811/1351/23 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Савуляка Р.В.,

суддів: Ніткевича А.В., Приколоти Т.І.,

секретаря: Салати Я.І.,

з участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 , представників Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького Бобера А.М., П`янікової О.О., Кузьмінова Б.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 06 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2022 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог покликалась на те, що з 1994 року вона працювала на посаді лікаря з функціональної діагностики Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.

Вказувала, що згідно оспорюваного наказу, її звільнено із займаної посади з 01 лютого 2022 року у зв`язку із зміною в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників університету, шляхом ліквідації структурного підрозділу - Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ ім.Данила Галицького.

Вважала такий наказ незаконним, оскільки фактичних змін в організації праці працівників Поліклініки не відбулось, а сам наказ про її ліквідацію прийнято відповідачем поза межами його повноважень, оскільки вирішення цих питань віднесено до компетенції Міністерства охорони здоров`я України.

Крім того стверджувала, що відповідачем не було запропоновано їй усіх вакантних посад при звільненні і зі слів працівників Університету їй відомо про наявність вакантних посад на кафедрі епідеміології (0,5 ставки асистента), на кафедрі біохімії (1 ставка лаборанта), на кафедрі педіатрії № 2 (0,5 ставки лаборанта), на кафедрі акушерства та гінекології (0,5 ставки лаборанта), на кафедрі хірургії № 1 (1 ставка лаборанта), на кафедрі хірургії та ендоскопії (1 ставка лаборанта) та у відділі техобслуговування лабораторного і медобладнання (1 ставка інженера), які їй не пропонувались.

Звертала увагу, що саме звільнення проведено без згоди профспілкового комітету, а також на момент звільнення існувало два колективних трудових спори з приводу незаконного переміщення Поліклініки та її ліквідації.

Просила:

- визнати незаконним та скасувати наказ Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького № 28/кз/тр від 26 січня 2022 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 ;

- поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді лікаря з функціональної діагностики Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології і гігієни Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького;

- стягнути з Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 02.02.2022 року по день ухвалення судового рішення.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 06 квітня 2023 року у задоволенні ОСОБА_1 до Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі покликається на те, що аргументи викладені Профспілкою щодо звільнення є ділком обґрунтованими та об`єктивними та підтверджуються прийнятими до провадження 2 колективними спорами Національною службою посередництва та примирення - Розпорядження від 03 серпня 2021 року № 296-р та Розпорядження від 23 грудня 2021 року № 493-р.

Стверджує, що всупереч Розпорядженням Національної служби примирення і посередництва №296-р від 03 серпня 2021 року, Позивач листом від 29 жовтня 2021 року № 01-14/773 відхилив пропозицію Профспілки щодо утворення примирної комісії для вироблення рішення із задоволення вимог найманих працівників в колективному трудовому спорі, покликаючись на ніби то відсутність будь яких спорів з трудовим колективом.

Вказує, що в ході судового розгляду справи Відповідач сам визнав факт неможливості функціонування Поліклініки за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки, згідно із санітарними нормами, заклад, який надає медичну допомогу хворим на туберкульоз не може функціонувати в центрі міста поруч із житловими будинками.

На думку скаржника, формалізм процедури ліквідації свідчить і той факт, що Відповідач повністю самоусунувся від роботи з Вільною профспілкою Поліклініки, недопускаючи її до будь-якої участі щодо прийняття рішення про ліквідацію і наступне звільнення працівників.

Просить рішення Личаківського районного суду м. Львова від 06 квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, якою позовні вимог задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача,пояснення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на підтримання апеляційної скарги, пояснення представників Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького Бобера А.М., ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на її заперечення, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» не підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом таматеріалами справивстановлено,що відповідно до копії трудової книжки позивачки (т.1 а.с.17-18), остання з 12 серпня 1994 року працювала в установі відповідача та на підставі наказу № 28/кз/тр від 26 січня 2022 року звільнена з посади лікаря з функціональної діагностики з 01 лютого 2022 року у зв`язку із зміною в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників університету, шляхом ліквідації структурного підрозділу - Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ ім.Данила Галицького на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Копія оскаржуваного наказу також долучена до матеріалів справи (т.1 а.с.121).

Згідно зі статтею 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй 10.12.1948, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Стаття 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.

Близький за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17.

Крім того, як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 287/264/18 (постанова від 21 березня 2023 року) розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що встановлені в ході розгляду обставини свідчать про належне виконання відповідачем вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України і, як наслідок, безпідставність доводів сторони позивача про протилежне.

Так, положенням частин першої - третьої статті 64 ГК України передбачено, що підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).

Функції, права та обов`язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Відповідно до частини другої статті 65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

Згідно з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18, від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

За вказаних обставин, питання щодо ліквідації Поліклініки знаходиться поза межами цієї справи і суд першої перевірить виключно наявність підстав для звільнення позивача.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 32 Закону України «Про вищу освіту» діяльність закладу вищої освіти провадиться на принципах автономії та самоврядування; розмежування прав, повноважень і відповідальності засновника (засновників), державних органів та органів місцевого самоврядування, до сфери управління яких належить заклад вищої освіти, органів управління закладу вищої освіти та його структурних підрозділів.

При цьому, згідно пункту 14 частини другої цієї статті, заклади вищої освіти мають рівні права, що становлять зміст їх автономії та самоврядування, у тому числі мають право утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати свої структурні підрозділи.

За змістом пункту 6 частини другої статті 36 Закону України «Про вищу освіту» рішення про ліквідацію структурного підрозділу ухвалюється Вченою радою закладу вищої освіти за поданням керівника закладу вищої освіти. Аналогічне за змістом правило закріплене в підпункті 6 пункту 1 статті IV Статуту Університету (т.1 а.с.49).

Відповідно до пункту 33 пункту 14 розділу 1 «Загальна частина» Статуту Університету (т.1 а.с.43-50), науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького є структурним підрозділом Університету.

Згідно пункту 1.8 Положення про науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (т.1. а.с.51-55) в інституті функціонує спеціалізована консультативна поліклініка фтизіопульмонологічного профілю.

В свою чергу, пунктом 1.2 Положення про Спеціалізовану консультативну поліклініку фтизіопульмонологічного профілю Науково-дослідного інституту епідеміології та гігієни Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (т.1 а.с.56-58) передбачено, що Поліклініка є складовою частиною Університету. Розділом 7 цього Положення передбачено, що поліклініка створюється, реорганізовується, перепрофільовується і ліквідовується відповідно до чинного законодавства та Статуту Університету.

За вказаних обставин, Поліклініка, будучи структурним підрозділом Університету в силу вимог пункту 6 частини другої статті 36 Закону України «Про вищу освіту» та підпункті 6 пункту 1 статті IV Статуту Університету ліквідовується Вченою радою Університету за поданням ректора Університету.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом ректора Університету № 3393-з від 07 жовтня 2021 року (т.1 а.с.68) створено тимчасову комісію для розгляду питання доцільності подальшого збереження в структурі НДІ епідеміології та гігієни Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю.

За результатами роботи комісія склала Звіт від 11 жовтня 2021 року про недоцільність подальшого збереження в структурі НДІ епідеміології та гігієни Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю (т.1. а.с.69-70), оскільки Поліклініка не внесена у список медичних закладів Львівської області, які займаються діагностикою і лікуванням туберкульозу, не мала доступу до реєстру хворих на туберкульоз, а отримання дозволу на медичну практику за місцем провадження на АДРЕСА_1 безперспективне у зв`язку з відсутністю в інституті приміщень.

Враховуючи такі висновки Комісії директор НДІ епідеміології та гігієни 18 жовтня 2021 року подав на ім`я ректора Університету доповідну записку про доцільність вирішення питання щодо ліквідації Поліклініки (т.1 а.с.71-72), а ректор Університету 25 жовтня 2021 року направив Вченій раді Університету подання щодо ухвалення рішення про ліквідацію Поліклініки (т.1 а.с.73-75).

Як вбачається з витягу з протоколу № 5-ВР від 27 жовтня 2021 року (т.1. а.с.76-78), Вчена рада Університету ухвалила рішення про ліквідацію структурного підрозділу - Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ ім. Д. Галицького.

Таким чином, встановлені обставини свідчать про те, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, а саме ліквідацію структурного підрозділу, що є підставою для звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Відтак, залишається перевірити, чи дотримана відповідачем процедура звільнення та чи запропоновано відповідачем позивачу усі наявні вакантні посади, які утворились на момент звільнення.

Згідно наказу ректора Університету № 3627-з від 29 жовтня 2021 року (т.1 а.с.134), на виконання рішення Вченої ради Університету від 27 жовтня 2021 року, з 01 лютого 2022 року вносяться зміни в організації виробництва і праці Університету шляхом змін внутрішньої (організаційної структури) Університету шляхом ліквідації структурного підрозділу - Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ ім.Д.Галицького та скорочення чисельності і штату працівників структурного підрозділу.

При цьому, пунктом 4 цього наказу визначено перелік посад, які підлягають скороченню і серед яких посада лікаря з функціональної діагностики, яку заміщала позивач.

Частиною першою статті 42 КЗпП України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається вказаним у переліку (частина друга статті 42 КЗпП України).

Тобто, застосування статті 42 КЗпП України можливе серед працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.

Оскільки посада, яку займала позивач, у відповідача була єдиною й будь-яка перевага в цьому випадку не могла бути реалізована, тому у відповідача не було підстав для з`ясування наявності у позивача переважного права на залишення на роботі та застосування статті 42 КЗпП України.

Вказане відповідає правовому висновку, сформованому Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 463/3825/21.

Як вбачається з матеріалів справи, 24 листопада 2021 року позивачці вручено повідомлення про майбутнє звільнення з 01 лютого 2022 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією Поліклініки (т.1. а.с.125). відтак, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що визначений частиною першою статті 49-2 КЗпП України двомісячний строк попередження про майбутнє звільнення відповідачем дотримано.

Позивачці також надавався Перелік вакансій станом на 19 листопада 2021 року (т.1 а.с.126), а згідно Акту про відмову від підпису (т.1. а.с.127), позивачка з переліком вакантних посад ознайомилась, з пропозиціями не згідна. Від підпису про відмову в працевлаштуванні відмовилась.

В списку вакансій станом на 19 листопада 2021 року, крім інших посад, вказано, а відтак запропоновано позивачці три посади лаборанта, зокрема, одна з них в Лабораторії санітарної токсикології НДІ епідеміології та гігієни, в структурному підрозділі де вона працювала і на які, в подальшому, були працевлаштовані інші працівники Спеціалізованої поліклініки.

Також в списку вакансій станом на 19 листопада 2021 року ЛНМУ ім. Д. Галицького вказано, а відтак запропоновано позивачці на момент повідомлення про майбутнє вивільнення та на момент фактичного звільнення десять посад старшого лаборанта, зокрема на кафедрі акушерства та гінекології; на кафедрі хірургії №1; на кафедрі хірургії та ендоскопії, тобто, на тих кафедрах, де вона дала би згоду на працевлаштування.

Вакантною також була посада у відділі техобслуговування лабораторного медобладнання 1 ставка інженера, наявна у Списку вакансій станом на 19 листопада 2021 року ЛНМУ ім. Д. Галицького, а відтак була запропонована позивачці.

Посади асистентів кафедри належать до категорії науково-педагогічних працівників, відповідно її заняттю передує конкурсний відбір.

Аналогічний перелік вакантних посад ОСОБА_1 запропоновано 01 лютого 2022 року, тобто в день звільнення (т.1 а.с.128). Загалом же позивачці було запропоновано більше 57 посад.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що запропонований перелік вакантних посад є неповним не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи та спростовуються наданими відповідачем штатними розписами підприємства.

Зокрема, згідно штатного розпису Університету по Загальному фонду за кодом 2301070 за період 01 січня 2021 року по 30 листопада 2021 року, з 01 грудня 2021 року по 31 грудня 2021 року та з 01 січня 2022 року по 30 вересня 2022 року загальна кількість штатних посад становила 930 одиниць (т.1 а.с.167-189, 220-249, т.2 а.с.42-68, колонка 4).

Отже, по Загальному фонду за кодом 2301070 кількість штатних посад з моменту попередження позивачки про звільнення і до моменту звільнення не змінилась.

По Спеціальному фонду за кодом 2301070 за період 01 січня 2021 року по 30 листопада 2021 року загальна кількість штатних посад становила 1380 одиниць (т.1 а.с.190-219). У період з 01 січня 2022 року по дату звільнення позивачки (01 лютого 2022 року) по Спеціальному фонду за кодом 2301070 загальна кількість штатних посад становила 1409 одиниць, що стверджується копією відповідного штатного розпису (т.2 а.с.69-100).

Отже, по Спеціальному фонду за кодом 2301070 кількість штатних посад з моменту попередження позивачки про звільнення і до моменту звільнення збільшилась на 29 одиниць.

Згідно штатних розписів Університету по Загальному фонду за кодом 2301020 за період 01 січня 2021 року по 30 листопада 2021 року, з 01 грудня 2021 року по 31 грудня 2021 року та з 01 січня 2022 року по 30 вересня 2022 року (т.2 а.с.102, 107, 209) загальна кількість штатних посад становила 2 одиниці.

Отже, по Загальному фонду за кодом 2301020 кількість штатних посад з моменту попередження позивача про звільнення і до моменту звільнення не змінилась.

По Спеціальному фонду за кодом 2301020 у період з 01 січня 2021 року по 30 листопада 2021 року загальна кількість штатних посад становила 73,50 одиниць (т.2 а.с.103-106), за період з 01 грудня 2021 року по 31 грудня 2021 року - 94,75 одиниць (т.2 а.с.108-112), за період з 01 січня 2022 року по 30 вересня 2022 року - 83,75 одиниць (т.2 а.с.219-221).

Отже, по Спеціальному фонду за кодом 2301020 кількість штатних посад з моменту попередження позивача про звільнення і до моменту звільнення збільшилась на 10,25 одиниць.

Згідно штатних розписів Університету по Загальному фонду за кодом 2301200 за період 01 січня 2021 року по 30 листопада 2021 року та з 01 грудня 2021 року по 31 грудня 2021 року загальна кількість штатних посад становила 491 одиниць (т.2 а.с.113-124, 129-139), а з 01 лютого 2022 року по 30 вересня 2022 року - 450 одиниць (т.2 а.с.143-152).

Отже, по Загальному фонду за кодом 2301200 кількість штатних посад з моменту попередження позивача про звільнення і до моменту звільнення зменшилась на 41 одиницю.

По Спеціальному фонду за кодом 2301200 у період з 01 січня 2021 року по 30 листопада 2021 року загальна кількість штатних посад становила 75,75 одиниць (т.2 а.с.125-128), за період з 01 грудня 2021 року по 31 грудня 2021 року - 67,25 одиниць (т.2 а.с.140-142), за період з 01 січня 2022 року по 30 вересня 2022 року - 62,5 одиниць.

Отже, по Спеціальному фонду за кодом 2301200 кількість штатних посад з моменту попередження позивача про звільнення і до моменту звільнення зменшилась на 13,25 одиницю.

За вказаних обставин, судом першої інстанції було обґрунтовано враховано, що на момент звільнення позивача по Загальному фонду по всім кодам загальна кількість штатних посад зменшилась на 41 одиницю, а по Спеціальному фонду збільшилась на 26 одиницю. Кінцевий підсумок - на момент звільнення позивача загальна кількість штатних посад зменшилась на 15 одиниць (41 26 = 15).

Відповідач, запропонував позивачці на момент звільнення понад 57 посад, при тому що в період ліквідації Поліклініки загальна кількість штатних посад зменшилась на 15 одиниць, тоді як позивачка не долучила до матеріалів справи жодного доказу, який би підтверджував той факт, що кількість вакантних посад є більшою, а запропонований перелік - неповним.

До аналогічних за змістом висновків дійшов Львівський апеляційний суд у справі №463/1736/22.

Тому, вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України не порушені, що свідчить про дотримання відповідачем процедури звільнення та виключає можливість задоволення позову.

Так, статтею 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено, що рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Згідно з частиною дев`ятою статті 43 КЗпП України, якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Пленумом Верховного Суду України у пункті 15 Постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що суд, встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду. Аналогічним чином вирішується спір про поновлення на роботі, якщо згоду профспілкового органу на звільнення визнано такою, що не має юридичного значення. Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

В постанові від 05 вересня 2019 року Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постанові (справа № 336/5828/16), міститься висновок, що як при звільненні члена профспілкової організації без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (стаття 43 КЗпП України), так і при звільненні члена виборного профспілкового органу без отримання попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, а також вищого виборного органу цієї профспілки (ст. 252 КЗпП), суд має зупинити провадження по справі та запитати відповідний орган щодо згоди на звільнення. Відсутність такого рішення під час звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору.

У рішенні Конституційного Cуду України від 29 жовтня 1998 року №14-рп/98 (справа № 1-31/98) зазначено, що поняттям «професійна спілка, що діє на підприємстві, в установі, організації», яке вживається в абзаці шостому частини першої статті 43-1 КЗпП України, охоплюється будь-яка професійна спілка (профспілкова організація), яка відповідно до Конституції та законів України утворена на підприємстві, в установі, організації на основі вільного вибору її членів з метою захисту їх трудових і соціально-економічних прав та інтересів, незалежно від того, чи є така професійна спілка стороною колективного договору, угоди. Професійні спілки, які діють на одному і тому ж підприємстві, в установі, організації, мають рівні права і є рівними перед законом. Питання надання згоди на розірвання трудового договору з працівником у передбачених законом випадках і порядку вирішує професійна спілка, яка діє на підприємстві, в установі, в організації, членом якої є працівник.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у відповідності до протоколу №4 від 16 червня 2022 року засідання профспілкового комітету Вільної профспілки Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ імені Данила Галицького який підписаний головою профспілкового комітету ОСОБА_5 та член профспілкового комітету ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які згідно вказаного протоколу також і виступали на вказаному засіданні, було вирішено, в тому числі відмовити в наданні згоди звільнення з роботи ОСОБА_1 .

Більше того, допитана в судовому засіданні свідок повідомила, що ще в липні 2021 року подала заяву про вихід з профспілки, не приймала участі в засіданні профспілко- комітету 16 червня 2022 року, не голосувала за жодні рішення та не підписувала протоколу № 4 від 16 червня 2022 року про відмову в наданні згоди на звільнення позивача.

Враховуючи зазначені обставини, в матеріалах справи відсутнє рішення профспілкового комітету на звільнення ОСОБА_1 із займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КзПП України, а питання надання/ненадання згоди профспілки на звільнення ОСОБА_1 не розглядалося, ухвалою Львівського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року клопотання адвоката Микити Тараса Володимировича задоволено.

Запитано у Вільної профспілки Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ імені ОСОБА_8 згоду або відмову в дачі згоди на звільнення з посади лікаря функціональної діагностики Спеціалізваної консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

На виконаннявимог вищезгаданоїухвали Вільноюпрофспілкою Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ імені ОСОБА_8 надано протокол профспілкового комітету Вільною профспілкою Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ імені Данила Галицького від 14 лютого 2024 року №1 щодо відмови у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 .

Із змісту протоколу Профспілкового комітету Вільної профспілки Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ імені Д. Галицького

В постанові від 13 березня 2023 року, прийнятій за наслідками розгляду справи № 947/9470/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що за змістом зазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування відмови у звільнені працівника з підстав, вказаних у поданні роботодавця. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість виключає виникнення такого права.

Обґрунтованість рішення профспілкового органу суд повинен оцінювати виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, стаття 2 ЦПК України).

Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів відмови.

Аналізуючи зміст цієї відмови, суд вважає її необґрунтованою і такою, яка не містить належних правових аргументів, оскільки мотиви відмови по факту зводяться до незгоди профспілкового органу з рішенням ректора щодо ліквідації Поліклініки, хоча сам наказ про її ліквідацію у встановленому законом порядку не скасований і не оскаржений в установленому законом порядку.

Не спростовують висновку суду доводи апеляційної скарги про наявність на момент звільнення двох колективних трудових спорів.

Зокрема, відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо:

«а» - встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;

«б» - укладення чи зміни колективного договору, угоди;

«в» - виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень;

«г» - невиконання вимог законодавства про працю.

Колективні трудові спори, на відміну від індивідуальних - це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин.

До таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 01.10.2019 року у справі № 916/2721/18.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що в межах даної справи розглядається індивідуальний трудовий спір, вирішення якого жодним чином не поставлено в залежить від результатів вирішення колективного трудового спору.

Враховуючи вищенаведене, зокрема те, що перед звільненням, відповідач вчинив всі необхідні дії для працевлаштування позивача та запропонував останній всі наявні вакантні посади і судом не встановлено порушень трудового законодавства під час процедури звільнення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для їх задоволення немає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч. 1 ст.374 ст.ст.375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 06 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційногосуду набираєзаконної силиз дняїї прийняття,але можебути оскарженоюу касаційномупорядку шляхомподачі касаційноїскарги безпосередньодо судукасаційної інстанціїпротягом тридцятиднів здня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 21 березня 2024 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Ніткевич А.В.

Приколота Т.І.