Постанова

від 05.03.2024 по справі 904/3212/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/3212/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Губенко Н.М., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Омельчук А.В.,

за участю представників учасників справи:

позивача - Кузьменко В.С. (адвокат),

відповідача - Божко В.Г. (адвокат)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-Авто"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області

(суддя - Васильєв О.Ю.)

від 20.06.2023

та постанову Центрального апеляційного господарського суду

(головуючий - Іванов О.Г., судді - Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.)

від 02.10.2023

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес - Авто"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Національний банк України

про визнання протиправними дій, визнання недійсним правочину, визнання недійсним пунктів договору

та за зустрічним позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-Авто"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто Бізнес Дніпро"

про усунення перешкод у користуванні майном,

Короткий зміст позовних вимог та зустрічних позовних вимог

1. У липні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес-Авто" (далі - Товариство) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - Банк) про:

- визнання протиправними дій Банку щодо обмеження переважного права Товариства на користування приміщенням за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 32; літ. А-6, А1-4, Б-1, В-1 (об`єкт нежитлової нерухомості, реєстраційний номер 31995312101);

- визнання недійсним одностороннього правочину, що вчинений Банком у формі повідомлення від 27.06.2018 № Е.19.0.0.0/4-251245 про розірвання в односторонньому порядку договору оренди приміщення від 31.01.2018, укладеного між сторонами (далі - договір);

- визнання недійсними пунктів 7.3. та 7.5. договору.

2. Позов обґрунтований тим, що:

- повідомлення Банку від 27.06.2018 №Е.19.0.0.0/4-251245 щодо розірвання в односторонньому порядку договору вчинено без достатніх на це правових підстав у порушення частини третьої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (за один місяць до закінчення терміну дії договору, а не за три місяці, як того вимагає Закон);

- у Товариства виникло переважне право на продовження орендних відносин, оскільки Банк не дотримався процедури попередження про намір використовувати об`єкт оренди у власних цілях;

- пункт 7.3. договору суперечить вимогам статей 782, 783 ЦК України, а пункт 7.5. - вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки орендоване приміщення є власністю держави.

3. У серпні 2018 року Банк подав до Господарського суду Дніпропетровської області зустрічний позов до Товариства про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом примусового звільнення приміщення від Товариства та його майна в порядку виконання рішень про виселення боржника і стягнення 43 385,99 грн.

4. Позов обґрунтований закінченням строку дії договору, необхідністю в подальшому використовувати приміщення для власних потреб Банку, невиконанням Товариством зобов`язань за договором щодо сплати комунальних послуг та необхідністю звільнення орендованого приміщення після закінчення строку дії договору.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

5. 31.01.2018 Банк (орендодавець) та Товариство (орендар) уклали договір оренди приміщень, відповідно до пунктів 1.1., 1.2. якого орендодавець зобов`язується передати, а орендар - прийняти у тимчасове користування (оренду) приміщення, яке знаходиться за адресою: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 32; має загальну площу 1 872,10 кв м та складається з ЛСВ та гаражів і знаходиться у власності орендодавця на підставі договору іпотеки від 01.06.2016.

6. Компенсація орендарем орендодавцю плати за спожиті комунальні послуги здійснюється за водопостачання згідно з показниками лічильників на підставі рахунків орендодавця у термін 10 днів з моменту отримання цих рахунків орендарем (пункт 2.4. договору).

7. Відповідно до підпункту 4.2.15. орендар зобов`язаний звільнити приміщення та повернути його орендодавцю у разі закінчення строку дії договору або у разі його дострокового розірвання в останній день дії договору оренди.

8. Договір вважається укладеним з моменту його підписання шляхом накладення електронно-цифрового підпису усіма сторонами та діє з 01.02.2018 до 31.07.2018 до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (пункт 7.1. договору).

9. Пунктом 7.3. договору передбачено, що він може бути розірваний у випадках, передбачених чинним законодавством, а також у разі:

- порушення орендарем будь-якого із зобов`язань за цим договором;

- з ініціативи орендодавця. При цьому орендодавець направляє орендареві письмове повідомлення в строк не менше ніж за місяць до дати розірвання договору. Договір вважається розірваним у дату, що зазначена у повідомленні орендодавця;

- з ініціативи орендаря. При цьому орендар направляє орендодавцю письмове повідомлення в строк не менше ніж за один місяць до дати розірвання договору. Договір вважається розірваним у дату, що зазначена у повідомленні орендаря;

- зміни в договорі можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою сторін. Внесення змін до договору оренди протягом дії іпотечного договору здійснювати лише за попередньою письмовою згодою іпотекодержателя.

Орендодавець має право в односторонньому порядку розірвати цей договір в разі припинення прав на приміщення, зазначеного у пункті 1.2. цього договору. При цьому підставою для розірвання цього договору є лист-повідомлення від орендодавця. Договір вважається розірваним у дату, що зазначена у листі-повідомленні орендодавця (підпункт 7.3.1. договору).

10. Відповідно до пункту 7.5. договору сторони узгодили, що до положень договору не застосовуються норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та постанови Кабінету Міністрів України № 786 "Про Методику розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна".

11. 01.07.2018 на адресу Товариства від Банку надійшов лист від 27.06.2018 № Е.10.0.0.0/4-251245, в якому орендодавець повідомив орендаря про намір після закінчення строку дії договору оренди використовувати орендовані за ним приміщення для власних потреб та відсутність наміру продовжувати орендні відносини за договором після завершення строку його дії. Також просив орендаря за наявності у нього заборгованості за цим договором здійснити її погашення до дати підписання акту приймання-передавання.

12. Товариство листом від 03.07.2018 № 18/07С повідомило Банк, що не згодне з вищевказаним рішенням орендодавця, оскільки вважає його незаконним та таким, що грубо порушує права та законні інтереси орендаря. Звернув увагу орендодавця на норму частини третьої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" щодо свого переважного права на укладення договору оренди на новий термін та обов`язку орендодавця повідомити про намір використання майна для власних потреб не пізніше, ніж за три місяці до закінчення терміну договору. Повідомлення Банку не може розглядатися як підстава припинення договору оренди приміщення, оскільки орендодавець попередив про це орендаря 01.07.2018, тобто за один місяць до закінчення договору оренди, а не за три, як це передбачено чинним законодавством.

13. Товариство не повернуло орендовані приміщення Банку.

14. Станом на 15.08.2018 Товариство не сплатило на користь Банку вартість спожитих на орендованому об`єкті комунальних послуг за червень - липень 2018 року в загальному розмірі 43 385,99 грн.

15. 30.08.2018, після відкриття провадження у справі, Товариство сплатило вказані послуги.

16. Відповідно до статуту Банку організаційно-правова форма банку - акціонерне товариство; тип акціонерного товариства - приватне; єдиним акціонером банку, якому належить 100 % акцій банку, є держава в особі Міністерства фінансів України; банк є юридичною особою приватного права; банк як юридична особа має у власності рухоме і нерухоме майно, яким володіє, користується та розпоряджається відповідно до цілей своєї діяльності, передбачених цим статутом. Право власності банку охороняється у відповідності з чинним законодавством України.

17. Згідно з відомостями, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, щодо об`єкта нерухомого майна (будівлі літ. А-6, А1-4, Б-1, В-1 загальною площею 16 927,3 кв м, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 32) воно на праві приватної власності належить Банку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

18. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 20.06.2023, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.10.2023 у задоволенні первісного позову відмовив повністю. Зустрічний позов задовольнив, вирішив усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом примусового звільнення приміщення за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 32; літ. А-6, А1-4, Б-1, В-1 (об`єкт нежитлової нерухомості, реєстраційний номер №31995312101) від боржника - Товариства та його майна в порядку виконання рішень про виселення боржника; стягнув з Товариства на користь Банку 1 780,00 грн витрат на сплату судового збору. Закрив провадження в частині позовних вимог про стягнення 43 385,99 грн заборгованості за спожиті комунальні послуги. Повернув з державного бюджету на користь Банку 1 762,00 грн сплаченого судового збору.

19. Суд першої інстанції, з якими погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновків, що:

- положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не розповсюджується на правовідносини між Банком та Товариством за договором, оскільки законодавство про акціонерні товариства, про банки та банківську діяльність та про здійснення оперативного управління державним майном не передбачає можливості набуття державою права власності на майно товариств за наслідками набуття права власності на частки (акції) в статутних капіталах таких самостійних господарюючих суб`єктів. Банк не є державним підприємством, установою або організацією; не засновувався на майні, що належить АРК або перебуває у комунальній власності; майно, що є об`єктом оренди було набуте у власність Банку за наслідками здійснення власної господарської діяльності та не належить на праві власності державі;

- Банк не ініціював дострокове розірвання договору, а своїм листом належним чином та у встановлені строки повідомив Товариство (орендаря) про припинення дії договору та про відсутність наміру Банку (орендодавця) продовжувати правовідносини;

- строк договору закінчився 31.07.2018 і Банк до закінчення дії договору заперечував проти його поновлення. Якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється (аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 914/433/16, від 09.04.2019 у справі № 904/3415/18, від 22.10.2019 у справі № 910/3705/19, від 03.12.2019 у справі № 910/5868/18, від 20.02.2020 у справі № 916/1256/19);

- після припинення договору користування Товариством орендованими приміщеннями є незаконним та безпідставним;

- Банк, як законний власник приміщень, має право відповідно до вимог статті 391 ЦК України вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та викладені у відзиві на касаційну скаргу

20. 18.10.2023 Товариство звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове, яким первісний позов задовольнити повністю, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.

21. Підставами касаційного оскарження судових рішень визначено пункти 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК України.

22. В обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої зазначеної статті, скаржник зазначає, що:

- суд апеляційної інстанції не застосував норми статті 7 Закону України "Про банки та банківську діяльність" і частини третьої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для їх застосування, оскільки позивач є державним банком, тому майно останнього є державним майном, що зумовлює поширення на спірні правовідносини положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна";

- відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, в яких не застосовується Закон України "Про оренду державного та комунального майна", а лише стаття 764 ЦК України, з урахуванням укладення після закінчення строку дії договору оренди нових договорів оренди, що свідчить про відсутність намірів використовувати приміщення для власних потреб.

23. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме:

- статті 272 ГПК України, оскільки апеляційний господарський суд розглянув справу без урахування апеляційної скарги третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Бізнес Дніпро", чим фактично перешкодив встановленню усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування постанови відповідно до пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України;

- частин першої та третьої статті 86, частини п`ятої статті 236 ГПК України, оскільки суди не дослідили та не надали оцінки всім доказам, наявним у матеріалах справи, зокрема, договору оренди від 01.02.2020, укладеному між Банком і Товариством з обмеженою відповідальністю "Авто Бізнес Дніпро" та договором оренди від 06.11.2019, укладеному між Банком та Товариством, що є підставою для скасування оскаржуваних рішень відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України;

- частини першої статті 2, частини одинадцятої статті 80, частини шостої статті 91, частини п`ятої статті 96 ГПК України, оскільки Банк не надав оригіналу вимоги від 27.06.2018 №Е.19.0.0.0/4-251245, суди повинні були виключити копію такого доказу з числа доказів у справі. Суд першої інстанції в рішенні взагалі не зазначив щодо розгляду клопотання Товариства, поданого 23.03.2023, про витребування у Банку оригіналу листа від 27.06.2018 за №Е.19.0.0.0/4-251245 і суд апеляційної інстанції також не давав оцінки такому клопотанню, що є підставою для скасування судових рішень відповідно до пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України;

- статті 4, частини другої статті 77, частини п`ятої статті 91 ГПК України, оскільки зібрані судом докази відповідно до ухвали від 17.01.2023 (службова записка № Е.95.0.0.0/3-173 від 02.02.2023; акт проведення огляду території та приміщення від 03.02.2023; файл відеозапису "ТС_00001" про проведення огляду території та приміщення від 03.02.2023, протокол СВ ВП №5 ДРУП НУНП в Дніпропетровській області від 03.02.2023) є недопустимими, що є підставою для скасування судових рішень відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України.

24. 22.12.2023 Банк подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти доводів касаційної скарги.

25. Відзив на касаційну скаргу обґрунтований таким:

- корпоративні права, з огляду на положення частин перших статей 5, 6 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пункту 8 частини першої статті 2, частини першої статті 20 Закону України "Про акціонерні товариства", частин перших статей 152, 190, 316, 317 ЦК України, не наділяють їх власника майновими правами стосовно майна, що на праві власності належить товариству;

- законодавство про акціонерні товариства, про банки та банківську діяльність та про здійснення оперативного управління державним майном не передбачає можливості набуття державою права власності на майно товариств за наслідками набуття права власності на частки (акції) в статутних капіталах таких самостійних господарюючих суб`єктів;

- норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не поширюються на спірні правовідносини, оскільки майно Банку не є державним майном, згідно з відомостями з державних реєстрів спірне приміщення належить Банку на праві приватної власності;

- суд апеляційної інстанції не приймав рішення про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Бізнес Дніпро" (ухвалою суду апеляційної інстанції від 24.10.2023 було відмовлено у відкритті апеляційного провадження), а тому доводи скаржника про розгляд справи без урахування апеляційної скарги третьої особи є безпідставними;

- лист Банку від 27.06.2018 №Е.19.0.0.0/4-251245, який скаржник ставить під сумнів, був наданий самим Товариством і слугував підставою для звернення з цим позовом; клопотання про витребування вказаного листа подано через п`ять років після подання позовної заяви;

- Банк, на виконання вимог ухвали, надав докази на підтвердження користування Товариством майном, переданим в оренду. Обрана форма доказів не є забороненою і не вказує на їх недопустимість.

26. 22.01.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто Бізнес Дніпро" подало пояснення, в яких підтримало доводи касаційної скарги та зазначило, що суди не дослідили договір оренди від 01.02.2020, укладений між ним і Банком та договір оренди від 06.11.2019, укладений між Банком та Товариством.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство

27. Верховний Суд вважає, що підстави для задоволення касаційної скарги відсутні з огляду на таке.

28. Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

29. Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про банки і банківську діяльність" державний банк - це банк, 100 відсотків статутного капіталу якого належить державі. Державний банк може існувати лише у формі акціонерного товариства.

30. Пункт 8 частини першої статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства" (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

31. Акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього акціонерного товариства (частина перша статті 20 Закону України "Про акціонерні товариства".

32. Відповідно до статті 84 ЦК України акціонерне товариство є господарським товариством.

33. Відповідно до статті 115 ЦК України господарське товариство є власником: 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

34. Верховний Суд у постанові від 01.12.2021 у справі № 910/10754/20, розглядаючи спір між профспілковою організацією АТ КБ "Приватбанк" та АТ КБ "Приватбанк", ТОВ "Астерс Консалт, дійшов висновку, що майно Банку належить не державі, а самому акціонерному товариству, тобто не є державним майном в розумінні статті 141 ГК України.

35. Скаржник мотивовано не обґрунтував необхідність відступу від вказаного висновку Верховного Суду.

36. Закон України "Про оренду державного та комунального майна" регулює: організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (частина перша статті 1 вказаного Закону в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

37. Оренда майна інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди (частина п`ята статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

38. Отже, на орендні правовідносини, орендодавцем у яких є державний банк, за відсутності доказів перебування нерухомого майна в державній власності, не поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якщо інше не передбачено законодавством або договором оренди, тому що майно Банку належить не державі, а самому акціонерному товариству, тобто не є державним майном.

39. У справі, яка переглядається, суди встановили, що Банк набув право власності на нерухоме майно, передане в оренду, на підставі договору іпотеки, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься запис, що воно на праві приватної власності належить Банку і сторони у договорі узгодили, що Закон України "Про оренду державного та комунального майна" не регулює їхні правовідносини.

40. За таких обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку, що положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не розповсюджується на правовідносини між Банком та Товариством за договором, оскільки майно, що є об`єктом оренди, було набуте у власність Банку за наслідками здійснення власної господарської діяльності та не належить на праві власності державі.

41. Також скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, в яких не застосовується Закон України "Про оренду державного та комунального майна", а лише стаття 764 ЦК України, з урахуванням укладення після закінчення строку дії договору оренди нових договорів оренди, що свідчить про відсутність намірів використовувати приміщення для власних потреб. З цього приводу суд касаційної інстанції зазначає таке.

42. Зі змісту норми пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

43. Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини.

44. По-перше, за висновком Верховного Суду, викладеним вище, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" не розповсюджує свою дію на спірні правовідносини, оскільки передане в оренду нерухоме майно не є державним.

45. По-друге, Товариство не обґрунтовувало свій позов та відзив на зустрічний позов тією обставиною, що Банк не мав наміру використовувати нерухоме майно для власних потреб, а уклав інший договір оренди і відповідні обставини не досліджувались судами, що згідно зі статтею 300 ГПК України виключає можливість перевірки застосування норм матеріального права. Тобто скаржник зазначає про відсутність висновку, який не стосується спірних правовідносин (обставини укладення інших договорів оренди не досліджувались). А тому вказаний довід касаційної скарги визнається безпідставним.

46. З наведених підстав відхиляються доводи скаржника щодо порушення частин першої та третьої статті 86, частини п`ятої статті 236 ГПК України стосовно оцінки договору оренди від 01.02.2020, укладеного між Банком і Товариством з обмеженою відповідальністю "Авто Бізнес Дніпро" та договору оренди від 06.11.2019, укладеного між Банком та Товариством. Товариство не доводило свої вимоги та заперечення відповідними обставинами і вони не досліджувались судами саме з цих підстав. Такі доводи зводяться до намагання встановити нові обставини, що не передбачено статтею 300 ГПК України.

47. Верховний Суд також вважає необґрунтованими доводи скаржника щодо порушення інших норм процесуального права з огляду на таке.

48. Суд апеляційної інстанції відповідно до статей 262, 270 ГПК України здійснює розгляд апеляційної скарги тільки після відкриття апеляційного провадження за такою скаргою.

49. Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто Бізнес Дніпро" звернулось до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою 02.10.2023, тобто в день ухвалення постанови.

50. Суд апеляційної інстанції розглянув апеляційну скаргу Товариства в порядку, передбаченому статтею 270 ГПК України в межах строку розгляду, визначеного частиною першою статті 273 ГПК України.

51. Підстав для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Бізнес Дніпро", на момент ухвалення постанови не було, оскільки апеляційне провадження за вказаною скаргою не було відкрито.

52. При цьому суд апеляційної інстанції ухвалою від 12.10.2023 залишив апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Бізнес Дніпро" без руху на підставі частини третьої статті 260 ГПК України, у зв`язку з пропуском строку на апеляційне оскарження та надав можливість усунути наведені недоліки. Тобто суд апеляційної інстанції забезпечив Товариству з обмеженою відповідальністю "Авто Бізнес Дніпро" можливість оскаржити рішення суду першої інстанції в порядку статті 272 ГПК України.

53. 24.10.2023 суд апеляційної інстанції відмовив Товариству з обмеженою відповідальністю "Авто Бізнес Дніпро" у відкритті апеляційного провадження, а скаргу повернув скаржнику, у зв`язку з відсутністю поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи апеляційних скарг Товариства та Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Бізнес Дніпро" є аналогічними, що також є підставою для відмови у відкритті провадження на підставі частини п`ятої статті 272 ГПК України.

54. За наведених обставин, доводи скаржника щодо порушення судом апеляційної інстанції статті 272 ГПК України, є необґрунтованими.

55. Відповідно до частини другої, четвертої статті 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

56. Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї (частина перша статті 81 ГПК України).

57. Положеннями частини п`ятої статті 91, частини шостої статті 96 ГПК України передбачено, що суд може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу (електронного доказу), якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу (електронного доказу). Якщо оригінал письмового (електронного) доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

58. Товариство, звертаючись з позовом у липні 2018 року, надало копію вимоги від 27.06.2018 № Е.19.0.0.0/4-251245 і не ставило її під сумнів, а тільки у додаткових поясненнях від 23.03.2023 (більш ніж через чотири з половиною роки після початку розгляду справи) заявило, що з вимоги неможливо встановити, що її підписала уповноважена особа.

59. Додаткові пояснення Товариства від 23.03.2023 не містять прохання про витребування оригіналу зазначеної вимоги, а лише власні міркування щодо належності такого доказу, чим спростовуються доводи скаржника, що суд першої інстанції не розглянув його клопотання про витребування доказу.

60. Крім того, Товариство не заявляло клопотання про витребування оригіналу вимоги від 27.06.2018 № Е.19.0.0.0/4-251245 в позові, відзиві на зустрічний позов, як це передбачено частиною першою статті 81 ГПК України. Жодних заперечень щодо належності вказаної вимоги протягом чотирьох з половиною років розгляду справи Товариство не зробило. Тому доводи скаржника щодо порушення частини першої статті 2, частини одинадцятої статті 80, частини шостої статті 91, частини п`ятої статті 96 ГПК України визнаються необґрунтованими.

61. Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника щодо порушення статті 4, частини другої статті 77, частини п`ятої статті 91 ГПК України, які мотивовані тим, що зібрані судом першої інстанції докази відповідно до ухвали від 17.01.2023 (службова записка № Е.95.0.0.0/3-173 від 02.02.2023; акт проведення огляду території та приміщення від 03.02.2023; файл відеозапису "ТС_00001" про проведення огляду території та приміщення від 03.02.2023, протокол СВ ВП №5 ДРУП НУНП в Дніпропетровській області від 03.02.2023) з огляду на таке.

62. Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

63. Водночас, як вбачається з оскаржуваних судових актів, суди не встановлювали жодних обставин на підставі наведених доказів, в мотивувальних частинах судових рішень відсутні будь-які посилання на службову записку № Е.95.0.0.0/3-173 від 02.02.2023; акт проведення огляду території та приміщення від 03.02.2023; файл відеозапису "ТС_00001" про проведення огляду території та приміщення від 03.02.2023, протокол СВ ВП №5 ДРУП НУНП в Дніпропетровській області від 03.02.2023.

64. Отже, доводи скаржника щодо наявності підстав для скасування судових рішень відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України не підтвердились.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

65. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

66. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

67. Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах, наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що судові рішення ухвалено із додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Розподіл судових витрат

68. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно зі статтею 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-Авто" залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.10.2023 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2023 у справі № 904/3212/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кондратова

Судді Н. Губенко

В. Студенець