Постанова

від 20.03.2024 по справі 936/970/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2024 року

м. Київ

справа № 936/970/22

провадження № 61-14189св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Тишівська гімназія Нижньоворітської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, Відділ освіти, молоді, спорту, культури, туризму та охорони здоров`я Нижньоворітської сільської ради,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Талапою Ярославом Васильовичем , на постанову Закарпатського апеляційного суду від 31 серпня 2023 року в складі колегії суддів: Фазикош Г. В., Джуги С. Д., Кондора Р. Ю.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Тишівської гімназії Нижньоворітської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області (далі - Тишівська гімназія), Відділу освіти, молоді, спорту, культури, туризму та охорони здоров`я Нижньоворітської сільської ради (далі - Відділ освіти Нижньоворітської сільської ради) про визнання строку дії трудового договору, визнання недійсним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за період незаконного звільнення.

Позов мотивований тим, щоз 1983 року вона працює в Тишівському закладі середньої освіти (до реорганізації Нижньоворітська середня школа), а в 1984 році - переведена на посаду вчителя хімії та біології. У 2020 році позивач досягла пенсійного віку.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 частини третьої Розділу X Прикінцевих та перехідних положень Закону «Про повну загальну середню освіту» до 01 липня 2020 року керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти зобов`язані припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік.

Згідно з наказом Тишівського закладу середньої освіти (надалі реорганізовано в Тишівську гімназію) від 12 червня 2020 року № 24-к роботодавець змінив умови трудового договору з позивачем ОСОБА_1 вчителя хімії та біології ОСОБА_1 переведено з безстрокового трудового договору на строковий терміном на один рік з 30 червня 2020 року до 30 червня 2021 року.

У абзаці 3 частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» передбачено, що педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років. У зв`язку з цим 14 травня 2021 року позивач подала роботодавцю заяву про зміну умов трудового договору, у якому просила продовжити трудовий договір до 27 серпня 2023 року.

Проте згідно з наказом Тишівської гімназіївід 31 серпня 2022 року № 59-к позивача звільнено з посади вчителя хімії та біології у зв`язку з закінченням строку трудового договору.

ОСОБА_1 вважала своє звільнення з роботи незаконним, оскільки умова трудового договору про погодження укласти контракт строком на один рік, визначена в односторонньому порядку. Про таку умову позивач не була повідомлена, а тому її як працівника з урахуванням існування адміністративного впливу поставлено у нерівні умови.

Позивач мала справедливі очікування на працевлаштування як у 2022, так і 2023 роках. Підтвердженням цього є те, що в кінці 2021 року та першій половині 2022 року вона брала участь в пілотному проєкті Міністерства освіти і науки України з реформування освіти в школах, метою якого було виявити та стимулювати вчителів з високим рівнем професійної майстерності, які володіють методиками компетентного навчання, новими освітніми технологіями та сприяють їх поширенню.

ОСОБА_1 з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 03 листопада 2022 року просила:

визнати трудовий договір, укладеним відповідно до наказу Тишівської гімназії від 17 червня 2021 року № 33-к з вчителем хімії та біології ОСОБА_1 , у частині строку його дії, з 01 липня 2021 року до 27 серпня 2023 року;

визнати незаконним та скасувати наказ Тишівської гімназії від 31 серпня 2022 року № 59-к про її звільнення;

поновити її на посаді вчителя хімії та біології Тишівської гімназії;

стягнути з Відділу освіти Нижньоворітської сільської ради на її користь заробітну плату в розмірі середнього заробітку, з розрахунку 524,81 грн за кожен робочий день, без урахування податків та інших обов`язкових платежів, до ухвалення судового рішення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 12 грудня 2022 року ОСОБА_1 позов задоволено.

Визнано трудовий договір, укладений відповідно до наказу Тишівської гімназії від 17 червня 2021 року № 33-к з вчителем хімії та біології ОСОБА_1 , у частині строку його дії, з 01 липня 2021 року до 27 серпня 2023 року.

Визнано недійсним та скасовано наказ Тишівської гімназії від 31 серпня 2022 року № 59-к про звільнення ОСОБА_1 з посади вчителя хімії та біології Тишівської гімназії з 31 серпня 2022 року в зв`язку із закінченням строку трудового договору.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді вчителя хімії та біології Тишівської гімназії з 31 серпня 2022 року.

Стягнено з Відділу освіти Нижньоворітської сільської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу (за період з 31 серпня 2022 року до 12 грудня 2022 року) в сумі 38 311,13 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді вчителя хімії та біології Тишівської гімназії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Стягнено з Відділу освіти Нижньоворітської сільської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000,00 грн.

Стягнено з Відділу освіти Нижньоворітської сільської ради на користь держави судовий збір в розмірі 1 984,80 грн.

При задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до абзацу 3 частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту»педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

Волевиявлення особи на укладення строкового трудового договору підтверджується її заявою, особистими підписами позивача на кожній сторінці трудового договору, в якому зазначений строк його дії, а також на виданому на підставі укладеного трудового договору наказі роботодавця, в якому вказано, що працівника прийнято на роботу на умовах строкового трудового договору із зазначенням відповідного строку його дії, з яким позивача ознайомлено під підпис.

Суд констатував, що між ОСОБА_1 і директором Тишівської гімназії Ковач Є. В. було усно узгоджено строк дії трудового договору в усній формі до 27 червня 2023 року. Директор гімназії запевнив позивача, що її заява задоволена, чим створив удавані умови праці, не повідомивши працівника про лише часткове задоволення її заяви, тобто укладення трудового договору на половину строку, про який вона просила. Письмово директор Тишівської гімназії в односторонньому порядку, без взаємної згоди із ОСОБА_1 , прийняв рішення про укладення з позивачем строкового трудового на один рік. При цьому її не ознайомлено під підпис із умовами строкового договору у частині строку його дії. Доказів протилежного відповідачі суду не надали.

Cуд першої інстанції встановив, що позивач мала обґрунтовані очікування на працевлаштування в Тишівській гімназії у 2022-2023 навчальних роках, оскільки протягом кінця 2021 року та першої половини 2022 року вона брала участь в пілотному проєкті Міністерства освіти і науки України з реформування середньої освіти в школах. Крім цього, позивач пройшла сертифікацію вчителів, мета якої, як задекларовано Міністерства освіти і науки України є виявити та стимулювати вчителів з високим рівнем професійної майстерності, які володіють методиками компетентнісного навчання і новими освітніми технологіями та сприяють їх поширенню, що підтверджується сертифікатом від 24 грудня 2021 року, яким підтверджено кваліфікацію вчителя на реалізацію державного стандарту освіти у 2022-2023 навчальних роках, свідоцтвом про підвищення кваліфікації від 04 лютого 2022 року, рішенням атестаційної комісії від 06 квітня 2022 року про присвоєння вчителю категорії «спеціаліст вищої категорії».

Таким чином, звільнення позивача на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України відбулося з порушенням умов трудового законодавства, адже з нею під час зміни умов трудового договору щодо його терміну (з безстрокового на строковий трудовий договір) не було погоджено строк дії трудового договору.

Оскільки ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі, суд дійшов висновку, що з Відділу освіти Нижньоворітської сільської ради на користь позивача належить стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 31 серпня 2022 року до 12 грудня 2022 року, який становить 38 311,13 грн (524,81 грн (середньоденний заробіток) * 73 робочі дні).

При вирішенні питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд вказав, що разом із позовною заявою представник позивача надав: 1) копію договору про надання правничої допомоги від 29 серпня 2022 року; 2) рахунок-фактуру від 30 вересня 2022 року № 1/09/22 із детальним описом наданих послуг адвокатом на підставі зазначеного договору; 3) акт виконаних робіт згідно з договором про надання правової допомоги від 30 вересня 2022 року в розмірі 8 000,00 грн. У позовній заяві було зазначено попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, зокрема, щодо витрат на правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн та у зв`язку із розглядом справи витрат на правову допомогу в розмірі 6 000,00 грн, а всього 14 000,00 грн.

Згідно з детальним описом робіт (наданих послуг) адвокат Талапа Я. В. надав ОСОБА_1 такі послуги: 1) первинна правова консультація 29 серпня 2022 року вартістю 1 000,00 грн; правова консультація 02 вересня 2022 року вартістю 1 000,00 грн; підготовка подання позову вартістю 4 000,00 грн; підготовка звернення в інспекцію праці вартістю 2 000,00 грн. Крім того, адвокат при здійсненні представництва інтересів позивача брав участь у трьох судових засіданнях в цій справі.

Проаналізувавши детальний опис наданих позивачу адвокатом Талапою Я. В. послуг, а також інші документи, суд зробив висновок, що інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом позивача роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

Зважаючи на складність справи та час, який затрачено на фактичне надання правової допомоги, обсяг надання послуг та виконаних робіт адвокатом Талапою Я. В., принципи співмірності, розумності та реальності витрат, суд вважав, що з Відділу освіти Нижньоворітської сільської ради на користь позивача необхідно стягнути витрати на правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн. Крім того, відповідно до статті 141 ЦПК України з Відділу освіти Нижньоворітської сільської ради слід стягнути судовий збір на користь держави.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 31 серпня 2023 року апеляційну скаргу Тишівської гімназії та Відділу освіти Нижньоворітської сільської ради задоволено.

Рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 12 грудня 2022 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Тишівської гімназії та Відділу освіти Нижньоворітської сільської ради про визнання строку дії трудового договору, визнання недійсним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за період незаконного звільнення відмовлено.

Апеляційний суд виходив з того, що при укладенні строкового трудового договору відповідач діяв відповідно до норм Закону України «Про повну загальну середню освіту», Прикінцеві та перехідні положення якого передбачають можливість укладення з працівниками пенсійного віку трудових договорів строком на один рік, а надалі відповідно до абзацу 3 частини другої статті 22 цього Закону, тобто на строк від одного до трьох років. Отже, змінюючи умови трудового договору та укладаючи строкові трудові договори строком на один рік, відповідач діяв відповідно до норм трудового законодавства та Закону України «Про повну загальну середню освіту».

Суд вказав, що рішення Конституційного Суду у справі № 1-р/2023, на яке посилався позивач, щодо неконституційності абзацу 3 частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», ухвалено 07 лютого 2023 року, а отже саме з цього часу є неконституційним та втратило чинність. На момент виникнення спірних правовідносин, їх дії, а також вирішення цієї справи по суті, положення абзацу 3 частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» були чинними, а тому правомірно застосовані роботодавцем. Таким чином, відповідач (роботодавець) не допустив порушень норм трудового законодавства, оскільки ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору, а волевиявлення щодо продовження дії трудового договору не було. При цьому за два місяці до припинення дії строкового трудового договору позивача повідомлено про припинення трудових відносин, вона ознайомилась з наказом про звільнення у день звільнення, отримала його копію та трудову книжку, а також скористалася наданою їй відпусткою, отримала матеріальну допомогу на оздоровлення.

Суд також звернув увагу на те, що із закінченням строку трудового договору трудові відносини припиняються навіть тоді, коли вимогу про їх припинення заявила одна з сторін трудового договору - працівник або власник чи уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї з сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У вересні 2023 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу за підписом представника Талапи Я. В. , у якій просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статей 9, 23, 40,

49-2, КЗпП України,

при укладенні строкового трудового договору між позивачем та відповідачем не була досягнена згода щодо його обов`язкової умови, зокрема строку дії договору. Апеляційний суд безпідставно вказав, що відповідно до наказу Тишівської гімназії від 17 червня 2021 року № 33-к дію строкового трудового договору з вчителем хімії та біології ОСОБА_1 продовжено з 01 липня 2021 року до 31 серпня 2022 року, а підставою видання наказу є заява позивача від 14 травня 2021 року. Суд апеляційної інстанції проігнорував зміст заяви ОСОБА_1 від 14 травня 2021 року, в якій вона просила продовжити строк дії договору на два роки, а саме до 27 серпня 2023 року. Тобто, визначивши строк дії трудового договору з позивачем з 01 липня 2021 року до 31 серпня 2022 року, роботодавець частково проігнорував її заяву про встановлення строку дії трудового договору до 27 серпня 2023 року. Крім того, суд апеляційної інстанції допустив описку в частині зазначення дати дії трудового договору;

апеляційний суд безпідставно посилався на те, що роботодавець за два місяці до припинення дії строкового трудового договору повідомив позивача про припинення трудових відносин, а вона ознайомилася з наказом про звільнення, отримала його копію та трудову книжку, а також скористалась наданою їй відпусткою, отримала матеріальну допомогу на оздоровлення. Така позиція роботодавця має значення при існуванні між працівником та роботодавцем трудових відносин за безстроковим трудовим договором, в яких роботодавець відповідно до статей 40, 49-2, КЗпП зобов'язаний повідомити працівника про зміну істотних умов праці або про звільнення за ініціативою роботодавця. У разі дії строкового трудового договору, в якому сторони досягли згоди про строк його дії, а отже і строк його припинення, таке повідомлення не потрібне. Водночас повідомлення про припинення трудового договору, в строк інший ніж просив працівник при його укладанні, побічно підтверджує факт відсутності між сторонами домовленості про строк дії трудового договору;

після прийняття рішення суду першої інстанції в цій справі ОСОБА_1 поновлено на роботі вчителя хімії та біології Тишівської гімназії. Рішенням Конституційного суду України від 07 лютого 2023 року в справі

№ 1-5/2020(118/20) визнано таким, що не відповідає Конституції України абзац 3 частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», згідно з яким «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років», унаслідок чого унеможливлено укладення безстрокових трудових договорів із цією категорією педагогічних працівників. Саме ця обставина слугувала підставою для зміни трудового договору між позивачем та відповідачем з безстрокового на строковий. У зв'язку з наведеним 25 травня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до роботодавця із заявою про переведення зі строкового трудового договору на безстроковий. Відповідач указану заяву залишив без належного розгляду. Крім того, 25 серпня 2023 року роботодавець видав наказ № 76-к про звільнення ОСОБА_1 з посади вчителя хімії та біології у зв'язку з закінченням строку дії трудового договору.

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулась із заявою, яка підписана представником Талапою Я. В. , щодо обгрунтування доцільності прийняття до розгляду касаційним судом скарги у цій справі.

Позиція інших учасників справи

У листопаді 2023 року від Тишівської гімназії та Відділу освіти Нижньоворітської сільської ради надійшов відзив на касаційну скаргу, який підписаний директором Тишівської гімназії Ковач Є. В. і юристом Нижньоворітської сільської ради Самолевською М. Ф. У відзиві відповідачі просять постанову апеляційного суду залишити без змін.

Відзив Тишівської гімназії мотивований тим, що:

при зміні умов трудового договору та укладенні строкового трудового договору строком на один рік відповідачі діяли відповідно до норм трудового законодавства, зокрема і норм Закону України «Про повну загальну середню освіту». На час виникнення спірних правовідносин, їх дії, а також вирішення цієї справи по суті, положення абзацу 3 частини другої статті 22 Закону «Про повну загальну середню освіту» були чинними, а тому вони правомірно застосовані роботодавцем. Отже, при звільненні позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору, а відповідачі не допустили порушень норм трудового законодавства;

позивач не брала участі у пілотних проєктах Міністерства освіти і науки України. Ці обставини безпідставно встановлено судом з тексту позовної заяви;

періодичне проходження сертифікації та підвищення кваліфікації є обов`язком педагогічних працівників відповідно до норм законодавства України.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 936/970/22 та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 29 лютого 2024 року відзив Тишівської гімназії та Відділу освіти Нижньоворітської сільської ради на касаційну скаргу ОСОБА_1 в частині його підписання Самолевською М. Ф. від імені Відділу освіти Нижньоворітської сільської ради повернено без розгляду. Цією ж ухвалою справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 24 жовтня 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 536/232/19 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 працювала в Тишівському закладі середньої освіти (до реорганізації Нижньоворітська середня школа) з 1983 року.

У 1984 році позивача переведено на посаду вчителя хімії та біології, а в 2020 році вона досягла пенсійного віку.

Після досягнення пенсійного віку, ураховуючи норми підпункту 2 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про повну загальну середню освіту», Тишівський закладу середньої освіти (надалі реорганізовано в Тишівську гімназію) видав наказ від 12 червня 2020 року № 24-к «Про укладення строкового трудового договору з вчителем хімії та біології ОСОБА_1 ».

Згідно з наказом змінено умови трудового договору вчителя хімії та біології ОСОБА_1 , переведено її з безстрокового трудового договору на строковий терміном на один рік, з 30 червня 2020 року до 30 червня 2021 року. Підставою наказу є заява ОСОБА_1 від 29 квітня 2020 року.

Відповідно до наказу Тишівської гімназії від 17 червня 2021 року № 33-к дію строкового трудового договору з вчителем хімії та біології ОСОБА_1 продовжено з 01 липня 2021 року до 31 серпня 2022 року. Підставою цього наказу є заява ОСОБА_1 від 14 травня 2021 року.

14 червня 2022 року позивач знову написала заяву про продовження дії строкового трудового договору на 2022-2023 рік. Проте цю заяву роботодавець залишив без задоволення.

Згідно з наказом Тишівської гімназії від 31 серпня 2022 року № 59-к вчителя хімії та біології ОСОБА_1 звільнено у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог про визнання трудового договору укладеним відповідно до наказу Тишівської гімназії від 17 червня 2021 року № 33-к з вчителем хімії та біології ОСОБА_1 , у частині строку його дії, з 01 липня 2021 року до 27 серпня 2023 року, скасування наказу Тишівської гімназії від 31 серпня 2022 року № 59-к про звільнення та поновлення на роботі

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України).

У Рішенні від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що свобода праці означає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей; реалізація права громадянина на працю здійснюється в спосіб укладення ним трудового договору і виконання кола обов`язків за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою, що визначено структурою і штатним розписом підприємства, установи чи організації (перше речення абзацу другого, абзац третій підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини). Укладаючи трудовий договір з роботодавцями, громадяни реалізують своє конституційне право на працю, добровільно вступають у трудові правовідносини, набуваючи конкретних трудових прав і обов`язків; трудовий договір є основним юридичним фактом, із яким пов`язано виникнення, зміна чи припинення трудових правовідносин (перше, друге речення абзацу другого пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98).

За приписами частини першої та третьої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладають у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, визначених законодавчими актами.

16 січня 2020 року прийнято Закону України «Про повну загальну середню освіту» № 463-ІХ, яким визначено правові, організаційні та економічні засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти.

Абзацом 3 частини другої статті 22 цього Закону визначено, що педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

У підпункті 2 пункту 3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про повну загальну середню освіту» передбачено, що до 01 липня 2020 року керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти зобов`язані припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік. У разі незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору педагогічні працівники, яким виплачується пенсія за віком, звільняються згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України. Після закінчення строку трудового договору з такими педагогічними працівниками можуть укладатися строкові трудові договори відповідно до абзацу третього частини другої статті 22 цього Закону.

Підставами припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).

Аналіз статті 9 КЗпП України свідчить, що у приватному праві, частиною якого є трудове право, недійсність може стосуватися або «вражати» різноманітні договори, не є винятком й трудові договори. При цьому для трудового законодавства є характерним, з урахуванням того, що імперативні норми гарантують не тільки мінімальні соціально-трудові стандарти, але і визначають підстави нікчемності договорів (їх умов) у сфері праці. В статті 9 КЗпП України передбачений спеціальний випадок нікчемності умови, якщо відповідні умови договорів погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю. В трудовому законодавстві не міститься правил, які мають засовуватися при тлумаченні того чи іншого трудового договору, а тому з врахуванням принципів, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо його дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності, за умови, що не погіршують становище працівників, порівняно з законодавством України про працю. Позовна вимога про визнання недійсною умови трудового договору для якої встановлено нікчемність на рівні закону не є належним способом захисту права чи інтересу позивача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2021 року в справі № 536/232/19 (провадження № 61-15870св20)).

Згідно із статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором такий же, як і за безстроковим, але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір. Підставами припинення трудового договору є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України). Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2018 року у справі № 757/26016/17-ц (провадження № 61-15241св18)).

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України). Верховний Суд зазначає, що укладення строкового трудового договору можливе за погодженням сторін, без згоди працівника укладення такого договору є неможливим (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року у справі № 703/2695/19 (провадження № 61-14979св20)).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

у позовній заяві ОСОБА_1 , крім іншого, просила: визнати трудовий договір, укладений з нею відповідно до наказу Тишівської гімназії від 17 червня 2021 року № 33-к, у частині строку його дії, з 01 липня 2021 року до 27 серпня 2023 року (тобто на два начальні роки, а не на один); визнати незаконним та скасувати наказ Тишівської гімназії від 31 серпня 2022 року № 59-к про її звільнення за закінчення строку трудового договору; поновити її на посаді вчителя хімії та біології Тишівської гімназії;

суд першої інстанції встановив, що: 14 травня 2021 року ОСОБА_1 , керуючись нормами статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», звернулася до директора Тишівської гімназії Ковача Є. В. із заявою про продовження строку дії трудового договору на два роки до 27 серпня 2023 року; на підставі цієї заяви позивача Тишівською гімназією прийнято наказ № 33-к від 17 червня 2021 року «Про продовження строкового трудового договору з вчителем хімії та біології ОСОБА_1 », згідно з яким строковий трудовий договір з позивачем, на задоволення її заяви від 14 травня 2021 року, продовжено з 01 липня 2021 року до 31 серпня 2022 року, тобто терміном на один рік. Позивача з наказом Тишівської гімназії від 17 червня 2021 року № 33-к не ознайомлено (відсутній підпис позивача про ознайомлення зі змістом наказу), в тому числі зі строком його дії. Разом з цим, інші докази погодження з позивачем строку дії укладеного з нею згідно з наказом Тишівської гімназії від 17 червня 2021 року № 33-к трудового договору, відсутні.

при задоволенні позовних вимог суд першої інстанції правильно виходив з того, що звільнення позивача на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України відбулося з порушенням умов трудового законодавства, адже з нею під час зміни умов трудового договору щодо його терміну (з безстрокового на строковий трудовий договір) не було погоджено строк дії трудового договору;

апеляційний суд зробив помилковий висновок, що при зміні умов трудового договору та укладанні строкового трудового договору на один рік Тишівська гімназія діяла відповідно до норм Закону України «Про повну загальну середню освіту», прикінцеві та перехідні положення якого передбачають можливість укладення з працівниками пенсійного віку трудових договорів строком на один рік, а надалі відповідно до абзацу 3 частини другої статті 22 цього Закону, тобто на строк від одного до трьох років;

встановивши, що відповідачем строк трудового договору 1 рік було встановлено без узгодження з позивачем, що є незаконним, тому відсутні підстави для звільнення позивача і відповідно наявні підстави для поновлення ОСОБА_1 на посаді вчителя хімії та біології Тишівської гімназії, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про скасування наказу про звільнення та поновлення позивача, але помилково задовольнив також вимоги про визнання трудового договору укладеним, оскільки така вимога не є ефективною для захисту порушених прав позивача. Апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні цієї вимоги, але помилився щодо мотивів такої відмови. Тому постанову апеляційного суду в цій частині належить змінити в мотивувальній частині.

За таких обставин постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про визнання недійсним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі належить скасувати, а рішення суду першої інстанції у цій частині залишити в силі. Крім того, постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про визнання трудового договору укладеним належить змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2021 року у справі № 731/115/20 (провадження № 61-15526св20) зазначено, що «встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Озерянського ЗЗСО І-ІІІ ступенів, яка є юридичною особою. Відповідно, на Озерянський ЗЗСО І-ІІІ ступенів як роботодавця покладено передбачений статтею 21 КЗпП України обов`язок виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи. Згідно із приписами статті 80 Цивільного кодексу України юридична особа наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю та може бути позивачем та відповідачем у суді. У відповідності до положень статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. ОСОБА_1, як позивач, просив суд, крім іншого, поновити його на посаді директора Озерянського ЗЗСО І-ІІІ ступенів з 14 лютого 2020 року, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за період затримки розрахунку. Із змісту вказаних вимог убачається, що вони стосуються прав та обов`язків Озерянського ЗЗСО

І-ІІІ ступенів, як особи, за рахунок якої можливо задовольнити ці позовні вимоги. Разом із тим, Озерянський ЗЗСО І-ІІІ ступенів не був залучений до участі у справі в якості відповідача (співвідповідача)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2020 року у справі № 401/3088/17 (провадження № 61-44227св18) зазначено, що «згідно зі статтею 21 КЗпП України належним відповідачем у справі за позовом про оплату праці є та юридична особа (підприємство, установа, організація), з якою позивачем укладено трудовий договір. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи судові рішення по суті спору не звернули увагу, що ОСОБА_1 заявила свої вимоги про поновлення на роботі, скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, грошової винагороди за сумлінну працю та відшкодування моральної шкоди завданої незаконним звільненням не до юридичної особи з якою перебувала у трудових відносинах - Великоандрусівської загально-освітньої школи І-ІІІ ступенів, правонаступником, якої після реорганізації є КЗ «Навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад», а до Великоандрусівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області та голови комісії з реорганізації ОСОБА_9. При цьому будь-які рішення сільської ради не були предметом оскарження в межах розглядуваної справи, а ОСОБА_9 у спірних правовідносинах, у тому числі при прийнятті оспорюваного наказу про звільнення ОСОБА_1 діяла не від власного імені, а як керівник навчального закладу - школи. Належним відповідачем за вимогами ОСОБА_1 про поновлення на роботі, скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, грошової винагороди за сумлінну працю та відшкодування моральної шкоди завданої незаконним звільненням мав бути роботодавець - Великоандрусівська загально-освітня школа І-ІІІ ступенів, яка на час пред`явлення позову мала статус юридичної особи, а в подальшому її правонаступник, яким після реорганізації став КЗ «Навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року у справі № 733/1093/21 (провадження № 61-5550св22) вказано, що «при зверненні із позовом Талапою Ярославом Васильовичем просила, зокрема, стягнути з Більмачівської гімназії Ічнянської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 31 серпня 2021 року до дня поновлення на роботі; при відмові у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу апеляційний суд зазначив, що фінансове забезпечення Більмачівської гімназії Ічнянської міської ради, в тому числі виплату заробітної плати, покладено на відділ освіти Ічнянської міської ради, який не було залучено до участі у справі співвідповідачем; апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах із Більмачівською гімназією Ічнянської міської ради і саме на Більмачівську гімназію Ічнянської міської ради як роботодавця покладено передбачений статтею 21 КЗпП України обов`язок виплачувати працівникові заробітну плату; за таких обставин суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про те, що належним відповідачем за вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є відділ освіти Ічнянської міської ради».

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (див., зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі №523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 просила стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з Відділу освіти Нижньоворітської сільської ради;

суд першої інстанції вимогу позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнив, оскільки вважав такі вимоги похідними від вимоги про поновлення позивача на роботі, яку суд вважав обґрунтованою;

апеляційний суд відмовив у задоволенні позову в повному обсязі;

проте суди не врахували, що належним відповідачем за цією вимогою є Тишівська гімназія. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові.

За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Відділу освіти Нижньоворітської сільської ради середнього заробітку за час вимушеного прогулу, проте помилився щодо мотивів такої відмови. Тому постанову апеляційного суду в указаній частині позовних вимог належить змінити в мотивувальній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково; постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про визнання недійсним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі скасувати, а рішення суду першої інстанції у цій частині вимог залишити в силі; постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про визнання строку дії трудового договору, стягнення середнього заробітку за період незаконного звільнення змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 31 серпня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Тишівської гімназії Нижньоворітської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області про визнання недійсним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі скасувати.

Рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 12 грудня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Тишівської гімназії Нижньоворітської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області про визнання недійсним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі залишити в силі.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 31 серпня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Тишівської гімназії Нижньоворітської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області про визнання строку дії трудового договору та до Відділу освіти, молоді, спорту, культури, туризму та охорони здоров`я Нижньоворітської сільської ради про стягнення середнього заробітку за період незаконного звільнення змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Закарпатського апеляційного суду від 31 серпня 2023 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук