Рішення

від 20.03.2024 по справі 640/20818/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2024 року 640/20818/22

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Балаклицького А.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Брендком» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Брендком» (далі також ТОВ «Брендком», позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі також - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.07.2022 №00153030902 та № 00153020902.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2022 дану позовну заяву залишено без руху та зобов`язано позивача усунути зазначені у мотивувальній частині даної ухвали недоліки протягом трьох днів з дня вручення ухвали.

09.12.2022 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшло клопотання позивача про усунення недоліків, зазначених в даній ухвалі, а також докази на підтвердження їх усунення.

На виконання вимог Закон України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» дану справу передано на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2023 справу прийнято до провадження та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає спірні рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві наголошує, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та наданому суду відзиві.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі та відповідно до наказу ГУДПС у м. Києві від 02 червня 2022 року № 1755-п проведено фактичну перевірку позвиача за адресою: 01032, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 126/23, з метою здійснення функцій визначених законодавством у сфері ліцензування, виробництва, придбання, зберігання, реалізації, транспортування та обліку пального за період з 01 грудня 2020 по 31 грудня 2021 року.

Відповідно до акту про результати фактичної перевірки з питань дотримання вимог чинного законодавства, яке регулює ліцензування, виробництва, придбання, зберігання, реалізації, транспортування та обліку пального № 14293/ж5/26-15-09- 02/35531293 від 20 червня 2022 року перевіркою встановлено порушення позивачем п. 85.2. статті 85 Податкового кодексу України (далі ПК України), ч. 8 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».

28 липня 2022 року на підставі акту про результати фактичної перевірки ГУ ДПС у м. Києві складено наступні податкові повідомленням-рішення:

-№ 00153030902 (форма «С») про сплату 500 000, 00 грн грошових зобов`язань;

-№ 00153020902 (форма «ПС») про сплату 1 020, 00 грн штрафних санкцій.

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, основним видом діяльності позивача є надання послуг з вантажного перевезення (Вантажний автомобільний транспорт). Товариство має у власності та в оренді наступні транспортні засоби, що підтверджується доданими до позову копіями документів:

Договір комісії № 7214/21/1/005613 від 19 серпня 2021 року транспортний засіб моделі DAF XF105460;

Договір комісії № 7214/21/1/005612 від 19 серпня 2021 року транспортний засіб моделі VOLVO FH13440;

Договір комісії № 7214/1/005615 від 19 серпня 2021 року транспортний засіб моделі DAF FT XF 105460;

Договір оренди транспортного засобу № 01/11-2019 від 01 листопада 2019 року;

спеціалізований напівпричіп, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 ;

спеціалізований вантажний силовий тягач, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 ;

загальний напівпричіп, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 ;

спеціалізований вантажний сідловий тягач, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 ;

напівпричіп спеціалізований, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 ;

спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е у відповідності до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_6 ;

транспортний засіб, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 ;

спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е у відповідності до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_8 ;

спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е у відповідності до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_9 ;

спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е у відповідності до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_10 ;

спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е у відповідності до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_11 ;

спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е у відповідності до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_12 ;

напівпричіп/самоскид Е у відповідності до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_13 ;

спеціалізований напівпричіп-контейнеровоз-Е у відповідності до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_14 ;

спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е у відповідності до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_15 ;

спеціалізований вантажний сідловий тягач у відповідності до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_16 ;

спеціалізований напівпричіп у відповідності до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_17 ;

спеціалізований напівпричіп-контейнеровоз-Е у відповідності до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_18 ;

спеціалізований вантажний сідловий тягач у відповідності до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_19 ;

спеціалізований напівпричіп-контейнеровоз-Е у відповідності до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_20 ;

спеціалізований вантажний сідловий тягач у відповідності до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_21 ;

спеціалізований вантажний сідловий тягач у відповідності до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_22 .

З метою забезпечення руху вказаних транспортних засобів позивачем закуповувалось пальне «наливом» відповідно до наступних договорів, що були надані до перевірки контролюючому органу:

1.Договір поставки нафтопродуктів № 28/09-17 від 18 вересня 2017 року;

2.Договір поставки нафтопродуктів № 1545 від 24 грудня 2020 року;

3.Договір поставки нафтопродуктів № Б25012021/01 від 25 січня 2021 року;

4.Договір поставки нафтопродуктів № 24/02-21/Н від 24 лютого 2021 року.

Статтею 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» надано визначення таких термінів:

місце зберігання - місце, яке використовується для зберігання спирту, або приміщення, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання;

місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування;

зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;

ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ, що засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

Проте, Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності».

Відповідно до пп. 14.1.6-1 п. 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад пересувний - транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.

Транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для:

а)переміщення в ньому митною територією України пального або спирту етилового, що реалізується (крім пального або спирту етилового, що переміщується митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним підпунктом "а" пункту 2 частини другої статті 91 Митного кодексу України);

б)зберігання в ньому пального або спирту етилового на митній території України;

в)ввезення пального або спирту етилового на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які належить декільком розпорядникам акцизного складу пересувного, є декількома акцизними складами пересувними, кількість яких дорівнює кількості власників пального або спирту етилового, що переміщується та/або зберігається в такому транспортному засобі.

Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які переходить від одного суб`єкта господарювання до іншого, вважається іншим акцизним складом пересувним.

Не є акцизним складом пересувним:

транспортний засіб, що використовується суб`єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки;

паливний бак транспортного засобу.

Згідно з п.п. 14.1.224, 14.1.224-1 п. 14.1 статті 14 ПК України розпорядник акцизного складу - суб`єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.

Розпорядник акцизного складу пересувного - суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який є власником пального або здійснює діяльність з виробництва спирту етилового та який з використанням транспортного засобу незалежно від того, кому належить такий транспортний засіб:

реалізує або зберігає пальне або спирт етиловий;

ввозить пальне на митну територію Україні, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

При переході від одного суб`єкта господарювання до іншого права власності на пальне або спирт етиловий, що переміщується та/або зберігається у транспортному засобі, відбувається зміна розпорядника акцизного складу пересувного.

Не є розпорядником акцизного складу пересувного суб`єкт господарювання (перевізник, експедитор), який здійснює транспортування пального або спирту етилового.

З наведеного вбачається, що, ні орендовані приміщення, ні транспортні засоби позивача не вважаються складом, на якому може зберігатися пальне, а товариство не є розпорядником акцизного складу у розумінні чинного законодавства України.

Суд звертає увагу на те, що в акті перевірки не вказано, що в орендованих позивачем приміщеннях наявні ємності, де зберігається пальне, чи інші відомості, які б давали можливість зробити висновки, що під час перевірки інспектори виявили дійсне зберігання пального. Усі висновки в акті перевірки ґрунтуються лише на тій обставині, що контрагенти позивача, в яких він купував паливо «наливом», виписують та реєструють акцизні накладні на адресу ТОВ «БРЕНДКОМ» з кодом « 3» та зазначають адресу орендованого складу позивачем: Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Піщана, вул. Автовокзальна, буд. 3.

11 серпня 2020 року між ТОВ «ІМПЕРІАЛ ОПТ» та позивачем укладено Договір поставки нафтопродуктів № 11/08-20. Відповідно до умов Договору, товариство придбало 500 л пального, що підтверджується копією видаткової накладної № 637 від 14 грудня 2020 року.

24грудня 2020 року між ТОВ «ТД РОСТОК» та позивачем укладено Договір поставки нафтопродуктів №1545. Згідно даного Договору, ТОВ «БРЕНДКОМ» придбало у ТОВ «ТД РОСТОК» 8795 л пального, що підтверджується копією видаткової накладної №3914 від 24 грудня 2020 року.

25січня 2021 року між ТОВ «БАК» та позивачем укладено Договір поставки нафтопродуктів № Б25012021/01. У даного контрагента було придбано 4850 л пального, що підтверджується копіями видаткової накладної № 210 від 05 лютого 2021 року та видаткової накладної № 246 від 10 лютого 2021 року.

24 лютого 2021 року між ТОВ «ТРАНСНАФТА-СЕРВІС» та позивачем укладено Договір поставки нафтопродуктів № 24/02-21/Н. В даного контрагента позивач закупив 39 333 л пального протягом березня, квітня та червня 2021 року. Факти придбання пального підтверджують копії видаткових накладних: № 1172 від 01 березня 2021 року; № 1173 від 01 березня 2021 року; № 1284 від 05 березня 2021 року; № 1352 від 10 березня 2021 року; № 1471 від 15 березня 2021 року; №1501 від 16 березня 2021 року; № 1668 від 23 березня 2021 року; № 1701 від 24 березня 2021 року; № 1711 від 25 березня 2021 року; № 1748 від 26 березня 2021 року; № 1867 від 01 квітня 2021 року; № 2229 від 16 квітня 2021 року; № 2283 від 19 квітня 2021 року; № 2328 від 20 квітня 2021 року; № 2406 від 23 квітня 2021 року; № 2463 від 26 квітня 2021 року; № 3418 від 03 червня 2021 року; № 3442 від 04 червня 2021 року; № 3481 від 07 червня 2021 року.

18 вересня 2017 року між ТОВ «НК ПРЕМІУМ РЕСУРС» та ТОВ «БРЕНДКОМ» укладено Договір поставки нафтопродуктів № 18/09-17. Позивачем було за протягом періоду, який перевірявся, було придбано пальне 7000 л, що підтверджується копією видаткової накладної №190 від 30 грудня 2021 року.

Як зазначає позивач, що не оскаржується відповідачем, що об`єм пального баку у вантажних автомобілів в середньому складає 1200 л; розхід палива 60 л/км. Пальне, яке було придбано у наведених вище контрагентів в подальшому використовувалося для надання послуг з перевезення контрагентам позивача.

Так, між ТОВ «САНОЛТА» та позивачем укладено Договір № Л21C039 від 22 листопада 2021 року. Позивач надавав послуг з вантажного перевезення, що підтверджується копією акту надання послуг № 379 від 28 грудня 2021 року. З метою виконання взятих на себе зобов`язань з вантажного перевезення, позивачем придбавалося пальне у зазначених вище контрагентів також наливом, в залежності від необхідності, оскільки місце для зберігання такої кількості пального у позивача відсутнє.

Окрім того, придбане пальне використовувалося при наданні послуг з організації транспортно-експедиційних послуг ТОВ «УДГ ТРЕЙДИНГ», відповідно до Договору № 03/01/22-0-1 від 10 січня 2022 року, що підтверджується копією акту надання послуг № 4 від 10 січня 2022 року.

Таким чином, все пальне, що було закуплено у контрагентів за рік використовувалося відразу для надання послуг з вантажного перевезення контрагентам позивача та не зберігалося у нього на складі. Протилежне перевіркою позивача встановлено не було.

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Положеннями п. 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Статтею 80 ПК України регулюється порядок проведення фактичних перевірок. Так, фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів;

у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;

письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування;

неподання суб`єктом господарювання в установлений законом строк обов`язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками;

у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального;

у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3;

у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Фактична перевірка, що здійснюється за наявності підстави, визначеної у пункті 80.2.6, може бути проведена для контролю щодо припинення порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3, одноразово протягом 12 місяців з дати складання акта за результатами попередньої перевірки.

Фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб`єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.

В акті посадові особи контролюючого органу, як одне з порушень вказують п. 85.2 статті 85 ПК України не надання документів посадовим особам контролюючого органу під час перевірки.

Водночас, суд звертає увагу на те, що в описовій частині акту перевірки наведено об`ємний перелік документів на підставі яких позивач закуповував паливо, договори оренди та суборенди приміщень, видаткові накладні, акти надання послуг. Також, до перевірки було надано рахунки 631, 361, 203, заявки та реєстри обліку. Тобто, позивачем було надано достатню кількість документів, які підтверджують дотримання ним норм податкового законодавства. Крім того, як вже зазначалось вище, на складі не було встановлено жодної з обставин, яка б свідчила про зберігання позивачем пального для власних потреб.

Частиною 1 та ч. 2 статті 9 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Для дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку необхідно досліджувати достовірність первинних документів, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу».

За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).

Окрім того, як зазначено в акті перевірки, відповідачем під час проведення перевірки було встановлено порушення позивачем ч. 8 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».

Частиною 8 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» передбачено, що суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Проте, ч. 8 статті 15, як і в цілому Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» не регулює діяльність позивача, оскільки за час ведення своєї господарської діяльності він не зберігає пальне у себе на складі. Пальне заправляють наливом в баки, сам склад не призначений для зберігання пального.

Отже, податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 28 липня 2022 року №00153030902 (форма «С») про сплату 500 000, 00 грн. грошових зобов`язань та податкове повідомлення-рішення від 28 липня 2022 року № 00153020902 про сплату 1 020, 00 грн штрафних (фінансових) санкцій (штрафи) є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки обставини, встановлені актом перевірки позивача, не підтвердились під час розгляду даної адміністративної справи. Відповідно, суд не вбачає правових підстав для висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, що було безпідставно встановлено актом перевірки.

При вирішенні даної справи, суд враховує, що у постанові від 13 липня 2022 року по справі № 600/664/21-а Верховний Суд зазначив наступне: «Системний аналіз наведених норм ПК України та Закону № 481/95-ВР у їх взаємозв`язку дають підстави для формулювання такого правового висновку. Зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Таким чином, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.

Подібна правова позиція щодо визначення випадків та критеріїв, за яких у суб`єкта господарювання виникає обов`язок отримати ліцензію на право зберігання пального, вже була предметом дослідження Верховного Суду у постанові від 31 травня 2022 року (справа №540/4291/20), з яким колегія суддів суду касаційної інстанції у цій справі в повній мірі погоджується з таким висновком та не вбачає підстав для відступу від нього.».

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 03 листопада 2022 року по справі № 320/8042/21 та постанові від 17 лютого 2022 року по справі №420/14246/20.

Таким чином, відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) не доведено правомірність його висновків, покладених в основу акту перевірки, на яких, відповідно, ґрунтуються прийняті ним оскаржувані рішення.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1)чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані рішення не відповідають наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.

Згідно зі статтею 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача виключно понесені ним судові витрати у розмірі 7 516, 00 грн (судовий збір) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, як суб`єкта владних повноважень, яким допущено прийняття протиправних рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Брендком» (01032, місто Київ, вулиця Жилянська, будинок 126/23; код ЄДРПОУ 35531293) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; код ЄДРПОУ ВП 44116011) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 28.07.2022 № 00153030902 та № 00153020902.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Брендком» понесені останнім судові витрати у розмірі 7 516, 00 грн (сім тисяч п`ятсот шістнадцять гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Балаклицький А. І.