Постанова

від 21.03.2024 по справі 265/873/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2024 року справа №265/873/21

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року у справі № 265/873/21 (головуючий І інстанції Логойда Т.В.) за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Харків) про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди,-

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому, вважаючи свої права порушеними, просив стягнути з відповідача на його користь:

- нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 9103,07 грн.;

- середній заробіток за час затримки кінцевого розрахунку при звільненні в розмірі 374972,06 грн.;

- моральну шкоду в розмірі 50000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що станом на день звільнення з державної служби у відділі державної виконавчої служби Харцизького міського управління юстиції Головного управління юстиції Донецької області, що відбулося 17 листопада 2014 року за згодою сторін згідно з п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, з ним не було проведено повний розрахунок.

Так, на час його звільнення територія м. Харцизька Донецької обл., де була розташована установа, в якій він працював, була окупованою внаслідок збройної агресії, тимчасово непідконтрольною українській владі, на ній не здійснювали свої повноваження банківські установи, через які могла бути перерахована його заробітна плата.

Він був зареєстрований та фактично проживав у м. Харцизьку Донецької обл.; за станом здоров`я (переніс два інсульти) не міг перетнути лінію розмежування; для отримання лікування та подальшої реабілітації вимушений був покинути місце свого проживання та переїхати до м. Маріуполя Донецької обл. (на підконтрольну українській владі територію), де його було взято на облік внутрішньо переміщеної особи (довідка від 14 липня 2020 року № 1413-5000290907).

16 вересня 2020 року він направив до Головного територіального управління юстиції у Донецької області заяву, в якій просив видати йому довідку про нараховану, але не виплачену при звільненні заробітну плату та компенсацію за невикористані дні відпустки.

На вказану заяву головою ліквідаційної комісії вказаного органу надана відповідь про те, що розмір нарахованої, але невиплаченої заробітної плати складає 11623,66 грн. із приміткою, що із зазначеної суми сплачені всі необхідні податки та збори. Додатково повідомлено про те, що правонаступником Головного територіального управління юстиції в Донецькій області є відповідач; нараховані йому кошти були перераховані на депонований рахунок правонаступника відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2019 року №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» та наказу Міністерства юстиції України від 16 жовтня 2019 року № 3173/5 «Про утворення міжрегіональних органів Міністерства юстиції України».

19 листопада 2020 року він отримав лист ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо виявлених помилок при наданні попередньої довідки; з цим же листом отримав відкориговану довідку про заробітну плату, розмір якої складає 9103,07 грн., із зазначенням, що із вказаної в довідці суми сплачені всі необхідні податки та збори.

08 грудня 2020 року він звернувся до відповідача із заявою про виплату йому заробітної плати у вказаному розмірі. Проте, 02 лютого 2021 року отримав відповідь, в якій повідомлялося про те, що відповідач направив до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України запит про надання роз`яснення щодо підстав для виплати заборгованості по заробітній платі колишнім працівникам органів та установ юстиції Донецької та Луганської областей, які не приступили до виконання своїх посадових обов`язків після переміщення органів юстиції до іншої місцевості на територію, підконтрольну Уряду України. При цьому зазначено, що після отримання відповідних роз`яснень йому буде повідомлено щодо можливості перерахування коштів з депонованого рахунку відповідача.

Нараховану заробітну плату в розмірі 9103,07 грн. йому відповідачем виплачено не було.

Вважав, що відповідач має виплатити вказані кошти, а також понести відповідальність у виді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, що передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України, сума якого за підрахунками позивача становить 374972 грн. (298,07 грн. середньоденна заробітна плата/день х 1258 робочих днів).

Також зазначав, що внаслідок порушення відповідачем його конституційних прав на оплату праці, він був позбавлений коштів на проживання та належного лікування, не мав можливості купувати в повному обсязі дороговартістні ліки, проходити необхідну реабілітацію і, як наслідок, він отримав І (А) групу інвалідності безстроково, у зв`язку з чим потребує постійного стороннього догляду. Такими діями відповідача йому заподіяно моральну шкоду, яка виразилася у стражданнях, хвилюванні, зміні його способу життя та необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та членів своєї сім`ї. Розмір моральної шкоди оцінює в 50000 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року у справі № 265/873/21 позов задоволено частково, внаслідок чого стягнуто із Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Харків) на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 9103 (дев`ять тисяч сто три) грн. 07 (сім) коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що в період з 10 січня 2006 року по 17 листопада 2014 року ОСОБА_1 працював у відділі державної виконавчої служби Харцизького міського управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, місцезнаходження якого було у м. Харцизьку Донецької обл., перебуваючи в трудових відносинах з Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області.

Постановою правління Національного банку України від 06 серпня 2014 року № 466 «Про призупинення здійснення фінансових операцій» ураховуючи те, що на території Донецької та Луганської областей відповідно до постанови Правління Національного банку України від 23 липня 2014 року № 436 починаючи з 24 липня 2014 року запроваджено надзвичайний режим роботи банківської системи, з метою запобігання загрози життю і здоров`ю працівників та клієнтів банків, забезпечення стабільності банківської системи, наказано призупинити здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р затверджено Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження. До вказаного Переліку внесено м. Харцизьк Донецької обл., де працював позивач.

17 листопада 2014 року позивач звільнений із займаної посади за згодою сторін згідно з п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України.

При звільненні з ним не був проведений повний розрахунок.

Вказані обставини сторонами визнаються і не є спірними.

Позивач у зв`язку з проведенням антитерористичної операції та за станом здоров`я (переніс два інсульти) тривалий час не мав можливості виїхати з території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, де він проживав, на підконтрольну українській владі територію, та зареєструватися внутрішньо переміщеною особою.

З 14 липня 2020 року позивач отримав статус внутрішньо переміщеної особи, місце проживання якої було зареєстровано на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (м. Харцизьк Донецької обл.), а фактичне місце проживання/перебування на підконтрольній українській владі території (м. Маріуполь Донецької області), що підтверджується відповідною довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (довідка Управляння соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради від 14 липня 2020 року № 1413-5000290907).

У вересні 2020 року позивач звернувся до Головного територіального управління юстиції у Донецької області із заявою від 15 вересня 2020 року, в якій просив видати йому довідку про нараховану, але не виплачену йому заробітну плату при звільненні та компенсацію за невикористані дні відпустки.

На вказану заяву разом з листом від 23 жовтня 2020 року № 338-10 за підписом голови ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Донецькій області позивачу надіслані розрахункові листи та довідка від 23 жовтня 2020 року про нараховану заробітну плату за вересень - грудень 2014 року, згідно з якою позивачу нараховано, але не виплачено 11623,66 грн., з приміткою, що із цієї суми сплачено всі необхідні податки та збори. Цим же листом позивача повідомлено про те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2019 року №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» та наказу Міністерства юстиції України від 16 жовтня 2019 року № 3173/5 «Про утворення Міжрегіональних органів Міністерства юстиції України» правонаступником Головного територіального управління юстиції у Донецькій області є Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (м. Харків). Нараховані кошти були перераховані на депонований рахунок Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Харків).

В подальшому у зв`язку з виявленими помилками супровідним листом від 13 листопада 2020 року № 338-10 за підписом голови ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції в Донецькій області позивачу надіслана відкоригована довідка від 13 листопада 2020 року про нараховану заробітну плату за вересень - грудень 2014 року, згідно з якою позивачу нараховано, але не виплачено 9103,09 грн., з приміткою, що із цієї суми сплачено всі необхідні податки та збори.

08 грудня 2020 року позивач звернувся до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Харків) із заявою, в якій просив виплатити йому нараховану, але не виплачену заробітну плату у вказаному розмірі, перерахувавши кошти на відповідний рахунок в АТ «Ощадбанк» (зазначив реквізити рахунку). Також просив його попередню заяву від 03 листопада 2020 року з аналогічного питання, в якій була вказана попередня сума), вважати недійсною.

Заява зареєстрована 23 грудня 2020 року за вхідним № 89117/23/20.

Листом від 22 січня 2021 року № 2524/891179/23/20/12.3 Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (місто Харків) повідомило позивача про те, що направило до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України запит про надання роз`яснення щодо підстав для виплати заборгованості по заробітній платі колишнім працівникам органів та установ юстиції Донецької та Луганської областей, які не приступили до виконання своїх посадових обов`язків після переміщення органів юстиції до іншої місцевості на територію, підконтрольну Уряду України, із зазначенням документів, які необхідно надати для перерахунку коштів для окремих категорій колишніх працівників. Після отримання відповідних роз`яснень йому буде повідомлено щодо можливості перерахування коштів з депонованого рахунку Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Харків). До листа додало відповідний запит від 16 жовтня 2020 року.

Судом також встановлено, що Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області як юридична особа припинено, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 20 квітня 2021 року внесено відповідний запис (номер запису: 1002701110024004947, код ЄДРПОУ 34898944).

Судом також встановлено, що згідно з довідкою від 13 листопада 2020 року про нараховану позивачу заробітну плату за вересень - грудень 2014 року, що складена Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області:

у вересні 2014 року позивач з 22 робочих дні працював 11, йому нарахована заробітна плата 1166,20 грн.;

у жовтні 2014 року позивач з 23 робочих дні працював 23, йому нарахована заробітна плата 2332,41 грн.,

у листопаді 2014 року позивач з 20 робочих дні працював 11, йому нарахована заробітна плата 5604,46 грн.

Всього за вересень - грудень 2014 року позивачу нараховано, однак не виплачено 9103,07 грн.; із цієї суми сплачено всі необхідні податки та збори.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року у Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Харків): витребувано, зокрема довідку про середньоденну заробітну плату позивача, обчислену виходячи з виплат за останні 2 повні календарні місяці роботи, що передували його звільненню (з відображенням кількості відпрацьованих позивачем днів в кожному з цих місяців), яка була би складена відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

В поданому до суду клопотанні від 11 листопада 2021 року про долучення доказів до справи, відповідач пояснив, що заробітна плата з вирахуванням всіх належних податків і зборів, яка не була виплачена позивачу у 2014 році, складає 9103,07 грн., в тому числі: вересень - 1166,20 грн., жовтень - 2332,41 грн., листопад - 5604,46 грн., що підтверджується реєстром депонованих сум Головного територіального управління юстиції у Донецькій області за грудень 2019 року. Залишок коштів, який склався на початок 2020 року по депонованим сумам, був перерахований на рахунок Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) платіжним дорученням від 27 лютого 2020 року. Здійснити заходи з вивезення особових справ працівників органів та установ юстиції Донецької області, загальної номенклатури справ кадрового забезпечення, первинних бухгалтерських документів про нарахування та виплату заробітної плати, архіву Головного управління юстиції у Донецькій області не вбачалося можливим - зазначені документи залишені у м. Донецьку, який віднесено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №1085-р. Враховуючи наведене, надати довідку про середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 за останні 2 повні календарні місяці із відображенням кількості відпрацьованих днів в кожному з цих місяців (на вимогу суду) немає можливості.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 116 Кодексу при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 Кодексу встановлена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні та визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Відповідно до п. 2 розд. ІІ вказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку.

Абзацом 2 п. 3 розд. ІІІ Порядку визначено, що суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 розд. IV Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені строки є підставою для відповідальності, що передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України, у виді виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи те, що при звільненні позивачу не було виплачено заробітну плату, тому вона підлягала стягненню на користь позивача.

Разом з вказаними нормами суд враховує наступне.

Як вже зазначалося, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р затверджено Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження. До вказаного Переліку внесено м. Харцизьк Донецької обл., де працював позивач.

Владою забезпечено переміщення територіальних органів та установ юстиції Донецької області, що знаходилися на тимчасово неконтрольованій території, в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Так, згідно з наказом Міністерства юстиції України від 25 листопада 2014 року № 247/7 «Про переміщення органів та установ юстиції у Донецькій області» Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області з тимчасово непідконтрольної українській владі території переміщено до м. Краматорська Донецької області (тобто на підконтрольну територію).

Вказаним наказом також наказано в.о. начальника вказаного управління визначити перелік та забезпечити переміщення територіальних органів та установ юстиції Донецької області, що знаходяться на тимчасово неконтрольованій території, в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 року № 99 «Про реформування територіальних органів Міністерства юстиції та розвиток системи надання безоплатної правової допомоги» вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком (п. 1 Постанови). До вказаного Переліку внесено Харцизьке міське управління юстиції Донецької області.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1 (п. 1 Постанови); утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2 (п. 2 Постанови).

До Переліку територіальних органів Мін`юсту, що ліквідуються, який є додатком № 1 до цієї Постанови, включено Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області.

До Переліку міжрегіональних територіальних органів Мін`юсту, що утворюються, який є додатком № 2 до цієї Постанови, включено Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків).

Пунктом 3 вказаної Постанови установлено, що міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, зокрема Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) - Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Головного територіального управління юстиції у Луганській області, Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

Пунктом 3 вказаної Постанови також визначено, що територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 наказом Міністерства юстиції України від 16 жовтня 2019 року №3173/5 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України» ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції згідно з переліком (додаток 1), зокрема Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області, і утворені як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції згідно з переліком (додаток 2), зокрема утворено Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків), про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис від 29 жовтня 2019 року № 14801020000082677.

Цим же наказом визначено голову ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Донецькій області та розпочато процес ліквідації державного органу.

21 жовтня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про перебування Головного територіального управління юстиції у Донецькій області в стані припинення.

Виходячи з наведеного на час виникнення спірних правовідносин (грудень 2020 року) та станом натепер Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

Оскільки на депонований рахунок правонаступника Головного територіального управління у Донецькій області - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Харків) було перераховано заборгованість із заробітної плати колишнім працівникам органів та установ юстиції Донецької та Луганської областей, які не приступили до виконання своїх посадових обов`язків після переміщення на територію підконтрольну Уряду України, в тому числі і по заробітні платі позивача за 2014 рік в сумі 9103,07 грн. (за вересень - 1166,20 грн., жовтень - 2332,41 грн., листопад - 5604,46 грн., всього - 9103,07 грн.), що підтверджується реєстром депонованих сум Головного територіального управління юстиції у Донецькій області за грудень 2019 року, і ця сума на даний час позивачу не виплачена, тому суд дійшов висновку про необхідність стягнення вказаної суми заборгованості з відповідача на користь позивача в повному обсязі.

При цьому, судом враховано те, що відповідно до ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

Статтею 117 Кодексу законів про працю України встановлена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні та визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно зі ст. 116 Кодексу при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як встановлено судом в період з 10 січня 2006 року по 17 листопада 2014 року ОСОБА_1 працював у відділі державної виконавчої служби Харцизького міського управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, місцезнаходження якого було у м. Харцизьку Донецької обл., перебуваючи в трудових відносинах з Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області.

Оскільки в день звільнення - 17 листопада 2014 року позивач працював (це підтверджується, зокрема довідкою від 13 листопада 2020 року про нараховану позивачу заробітну плату за вересень - грудень 2014 року, що складена Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області, де зазначено, що у листопаді 2014 року позивач працював 11 робочих днів, за які йому нарахована заробітна плата, в той час як в період з 01 по 17 листопада 2014 року було саме 11 робочих днів), тому роботодавець повинен був провести з ним повний розрахунок саме в день звільнення.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні виникає у разі, якщо його не було проведено з вини роботодавця (ст. 117 Кодексу законів про працю України).

Постановою правління Національного банку України від 06 серпня 2014 року № 466 «Про призупинення здійснення фінансових операцій» ураховуючи те, що на території Донецької та Луганської областей відповідно до постанови Правління Національного банку України від 23 липня 2014 року № 436 починаючи з 24 липня 2014 року запроваджено надзвичайний режим роботи банківської системи, з метою запобігання загрози життю і здоров`ю працівників та клієнтів банків, забезпечення стабільності банківської системи, наказано призупинити здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р затверджено Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження. До вказаного Переліку внесено м. Харцизьк Донецької обл., де працював позивач.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №595 затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах казначейства, яким визначено процедуру фінансування бюджетних установ, надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям, здійснення соціальних виплат населенню Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах казначейства.

Пунктом 3 Тимчасового порядку передбачено, що заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи за період, коли установа розмішувалася на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа була переміщена в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи.

Згідно з п. 4 Тимчасового порядку заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) виплачується та виплати за час щорічної відпустки працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи, яка переміщена на контрольовану територію, здійснюються, якщо установа продовжує функціонувати і працівники (військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу) виконують свої обов`язки. Переміщення установи на контрольовану територію, а також її функціонування на цій території здійснюється за рішенням органу вищого рівня (у разі переміщення органу місцевого самоврядування - за рішенням відповідної місцевої ради).

Пунктом 6 Тимчасового порядку визначено, що у разі переміщення установи з тимчасово неконтрольованої на контрольовану територію після набрання чинності цим Порядком видатки на забезпечення діяльності такої установи, у тому числі на оплату праці (грошове забезпечення), протягом місяця з дня переміщення здійснюються згідно із затвердженим кошторисом (планом використання бюджетних коштів). Протягом місяця з дня переміщення установи на контрольовану територію до положення, штатного розпису та кошторису (плану використання бюджетних коштів) такої установи в установленому порядку вносяться зміни з урахуванням зміни чисельності працівників та наявних умов для здійснення їх функцій. Після закінчення місячного строку видатки на забезпечення діяльності установи, яка переміщення на контрольовану територію, здійснюються лише відповідно до кошторису (плану використання бюджетних коштів) з урахуванням внесених змін.

Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області при звільнені позивача, що відбулося 17 листопада 2014 року (останній робочий день позивача), з ним не було проведено повний розрахунок (не виплачена заробітна плата).

Проте невиплата заробітної плати позивачу у день його звільнення зумовлена обставинами непереборної сили, а саме: проведенням антитерористичної операції, припиненням роботи банківських установ та вимушеним переміщенням державних органів та установ, в тому числі роботодавця позивача, з окупованої території, що є загальновідомими обставинами, які в силу ч. 3 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказуванню.

Отже, повний розрахунок при звільненні не був проведений з позивачем в день його звільнення не вини роботодавця позивача, що виключає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, що встановлена ст. 117 Кодексу законів про працю України.

Враховуючи наведене суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Харків) правонаступника роботодавця позивача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі, що зазначений позивачем.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 24 травня 2019 року у справі № 805/532/17-а, від 09 вересня 2020 року у справі № 826/3730/16 в справах щодо подібних правовідносин.

Щодо моральної шкоди

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві можуть бути заявлені вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Статтею 237-1 Кодексу законів про працю України визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Позивачем не надано доказів, які б підтверджували, заподіяння йому моральної шкоди з боку роботодавця позивача або його правонаступника (відповідача), та доказів правильності проведеного розрахунку її розміру, тому правові підстави для її відшкодування відсутні.

Так, надані позивачем копії медичних карток стаціонарного хворого, відповідно до яких позивач в період з 29 червня по 26 липня 2017 року, з 28 жовтня по 19 листопада 2019 року, з 29 травня по 11 червня 2020 року хворів, перебував на стаціонарному лікуванні, переніс два інсульти, отримав І (А) групу інвалідності загального захворювання та потребує постійного стороннього догляду не підтверджують те, що такі захворювання позивач переніс саме внаслідок порушення роботодавцем або відповідачем його права на оплату праці.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року у справі № 265/873/21 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року у справі № 265/873/21 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 21 березня 2024 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяА.А. Блохін

СуддіТ.Г. Гаврищук

І.В. Сіваченко