Постанова

від 21.03.2024 по справі 480/7230/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2024 р. Справа № 480/7230/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Кононенко З.О. , Мінаєвої О.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.02.2022, головуючий суддя І інстанції: С.В. Воловик, м. Суми, по справі № 480/7230/21

за позовом ОСОБА_1

до Державної судової адміністрації України , Державної казначейської служби України , Сумського апеляційного суду

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної казначейської служби України, Державної судової адміністрації України, Сумського апеляційного суду, про стягнення матеріальної шкоди, в якому просив суд стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 184701,70грн.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 08.02.2022 позовну заяву ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Державної судової адміністрації України, Сумського апеляційного суду про стягнення коштів задоволено.

Стягнуто з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 184701,70грн.

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, Державна казначейська служба подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.02.2022 по справі №480/7230/21 скасувати та прийняти нове, який у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що Рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 у справі № 3-311/2018(4182/18, 4632/19, 5755/19), набрало чинності 15.04.2020, у зв`язку з чим, не може вплинути на спірні правовідносини, які виникли у позивача у період дії норми підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону №1166-VІІ від 27.03.2014. Вказує, що на сьогодні відсутній Закону, який визначав би порядок відшкодування шкоди, завданої визнанням неконституційним нормативно-правового акту. Крім того, апелянт наголошує, що забезпечує казначейське обслуговування державного та місцевих бюджетів, є юридичною особою, має самостійний баланс та не несе відповідальності за дії органів державної влади. Вказує, що жодних прав та інтересів позивача не порушував, не вступав у правовідносини з ним і шкоди не завдавав, у зв`язку з чим, не може нести відповідальність за шкоду, заподіяну позивачу іншими суб`єктами. Крім того апелянт зауважує, що судом першої інстанції виснувано про протиправну бездіяльність Верховної Ради України під час розгляду заяви позивача про відставку, проте такі обставини в ході розгляду справи не досліджувалися, а відповідний суб`єкт до участі у справі не залучався.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.01.2023 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.02.2022 по справі №480/7230/21.

Постановою Верховного Суду від 26.10.2023 ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 26.01.2023 скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції - Другого апеляційного адміністративного суду.

У відповідності до п.1 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Враховуючи, що учасники справи не подали клопотань про розгляд справи за їх участі, а також враховуючи, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, не вимагають витребування нових доказів та проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, то за таких обставин колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Під час перебування на посаді голови апеляційного суду Сумської області, 01.11.2013 ОСОБА_1 звернувся до Вищої ради юстиції із заявою про звільнення з посади судді у відставку відповідно до статті 102 Закону України Про судоустрій і статус суддів.

За результатами розгляду вказаної заяви, 26.11.2013 Вищою радою юстиції прийнято рішення №1283/0/15-13 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення позивача з посади судді у відставку.

Постановою Верховної Ради України №59-VIII від 25.12.2014, ОСОБА_1 звільнено з посади судді апеляційного суду Сумської області у відставку, а наказом суду №1-ОС від 05.01.2015 відраховано зі штату.

З метою отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, виплата якої передбачалась частиною 1 статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, що діяла на момент подання заяви про відставку та прийняття Вищою радою юстиції рішення про звернення з поданням про звільнення до Верховної Ради України, позивач звернувся до ДСА України з відповідною заявою.

У відповідь на вказану заяву ДСА України повідомила про відсутність підстав для виплати вихідної допомоги у вказаному розмірі, оскільки станом на момент прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення позивача та відрахування його зі штату апеляційного суду Сумської області, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачав право судді на її отримання.

Не погоджуючись із зазначеною відмовою, позивач звернувся до суду з позовом про зобов`язання ДСА України нарахувати і виплатити вихідну допомогу у розмірі 10 заробітних плат за останньою посадою.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 17.09.2015 по справі №818/2712/15, у задоволенні позову було відмовлено. Втім, постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2015, постанова суду першої інстанції скасована, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено, дії ДСА України визнано протиправними, апеляційний суд Сумської області зобов`язано нарахувати і виплатити спірні кошти.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.10.2016 по справі №818/2712/15, згадана постанова суду апеляційної інстанції скасована, постанова Сумського окружного адміністративного суду від 17.09.2015 залишена в силі. Така ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що моментом відставки судді є прийняття відповідної постанови Верховною Радою України про його звільнення з посади судді. У зв`язку з цим, до правовідносин щодо виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги, мають застосовуватись норми, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови №59-VIII про звільнення суддів у відставку.

Рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 у справі №3-311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19) положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України, яким виключалась стаття 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів №2453-VI від 07.07.2010, визнано неконституційними, у зв`язку з чим, вони втратили чинність.

На підставі вказаного рішення Конституційного Суду України, позивач у червні 2020 року звернувся до Сумського окружного адміністративного суду із заявою про перегляд постанови суду від 17.09.2015 у справі №818/2712/15 за виключними обставинами.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 05.07.2021, у задоволенні згаданої заяви позивача відмовлено, постанова суду від 17.09.2015 у справі №818/2712/15, залишена в силі. Підставами для відмови суд визначив те, що Рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 у справі №3-311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19), не впливає на правовідносини, які були предметом розгляду у справі №818/2712/15.

З метою стягнення з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України матеріальної шкоди у розмірі недоотриманої суми вихідної допомоги, позивач звернувся з відповідним позовом до Зарічного районного суду міста Суми. Втім, ухвалою суду від 28.07.2021 у справі №591/5185/21 у відкритті провадження відмовлено з тих підстав, що такий спір має вирішуватись в порядку адміністративного судочинства.

У цій справі, звертаючись з позовом до суду, позивач просить про захист свого права на отримання вихідної допомоги, яку він не отримав внаслідок протиправної бездіяльності Верховної Ради України та прийняття нею неконституційного закону, шляхом стягнення з держави шкоди у розмірі неотриманої суми.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на відшкодування державою матеріальної шкоди у розмірі суми неотриманої вихідної допомоги при виході у відставку, спричиненої внаслідок протиправної бездіяльності Верховної Ради України та прийняття нею неконституційної норми закону.

Колегія суддів не погоджується з вищевказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020 зазначено, що відповідно до Основного Закону України статус суддів визначається законами України; незалежність судді гарантується Конституцією і законами України; держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій ( п.14 ч.1 ст. 92, ч.1 ст. 126, ст.130).

Відставка як підстава для звільнення з посади судді передбачена на конституційному рівні (п.4 ч.6 статті 126 Конституції України).

Правом судді на відставку забезпечується незалежність судді (пункт 11 частини четвертої статті 47 Закону №2453-VI від 07.07.2022 "Про судоустрій і статус суддів" (далі Закон №2453-VI)).

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді.

Конституційний Суд України в Рішенні від 19.11.2013 №10-рп/2013 зазначив, що "наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання" (абз.4 пп.3.1 п. 3 мотивувальної частини). Отже, право на отримання вихідної допомоги суддя набуває з моменту реалізації ним права на відставку.

Згідно зі ст.109 Закону №2453-VI (в редакції станом на момент подання позивачем заяви про звільнення з посади судді у відставку - 01.11.2013), суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення (ч.4 ст.109 Закону №2453-VI).

Порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, врегульовувався, зокрема, статтею 111 Закону №2453-VI та Регламентом Верховної Ради України.

Частинами 2-4 ст.111 Закону №2453-VI передбачалось, що питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Розгляд питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, на пленарному засіданні Верховної Ради України починається з доповіді Голови Вищої ради юстиції або члена Вищої ради юстиції, який діє за його дорученням. Рішення про звільнення з посади судді приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України і оформляється постановою Верховної Ради України.

На виконання ч.6 ст.111 Закону №2453-VI повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

У день подання позивачем заяви про відставку (01.11.2013), були чинними положення статті 136 Закону №2453-VI, що встановлювали право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Підпунктом 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України №1166-VII від 27.03.2014 «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», згадану статтю 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів №2453-VI від 07.07.2010, виключено.

Тобто, з 01.04.2014 (дата набрання чинності Законом №1166-VII) судді, які мали право вийти у відставку, втратили право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що у позивача на момент виходу у відставку було відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, тому апеляційний суд зауважує, що відмова у виплаті такої допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі №813/4690/16, від 17.03.2020 в справі №826/3463/17, від 25.06.2020 в справі №826/3718/17 та від 16.09.2020 у справі №826/3337/17.

Окрім того, в рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 17.03.2020 по справі №814/2546/17, від 16.09.2020 по справі №826/3337/17 та від 06.11.2019 по справі №813/541/17.

Рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 у справі №3-311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19), положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України, яким виключалась стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010, визнано неконституційними, у зв`язку з чим, вони втратили чинність з дати прийняття рішення 15.04.2020.

Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Аналогічне положення міститься устатті 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України»

Отже, за загальним правилом рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, якщо інше не встановлено самим рішенням.

Такий правовий підхід застосований Верховним Судом у постановах від 25 липня 2019 у справі №804/3790/17 та від 28.04.2022 у справі №240/10144/20.

Більш того, колегія суддів звертає увагу на те, що фактично предметом спору є відшкодування позивачу матеріальної шкоди у виді недоотриманої ним вихідної допомоги судді у відставці, внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 №1166-VII, яким було скасовано ст.136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції закону від 07.07.2010 за №2453щодо виплати вихідної допомоги суддям у відставці та компенсації збитків.

Так, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди врегульовано статтею 22 ЦК України, за змістом якої, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Отже, поняття "збитки" включає в себе й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено, про що обґрунтовано зазначено судами.

В даному випадку позивач просив суд відшкодувати завдану йому шкоду у вигляді невиплаченої вихідної допомоги судді у відставці, що, на його думку, і є збитками у вигляді упущеної вигоди.

Колегія суддів звертає увагу на те, що суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 року в справі №826/27224/15.

Так, позивач просив відшкодувати йому збитки, завдані прийняттям неконституційного акта, у вигляді неотриманої вихідної допомоги. Отже, предметом спору є стягнення збитків у вигляді неотриманої вихідної допомоги, яка була передбачена частиною першою статті 136 Закону №2453до внесення змін Законом №1166.

З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується проходження позивачем публічної служби, до чого включається і виплата вихідної допомоги. Незважаючи на заявлені позивачем позовні вимоги, спір у справі виник щодо неотримання суддею частини вихідної допомоги, що є спором про проходження публічної служби відповідно до п.17 ч.1 ст.4 КАС України. Незважаючи на намагання позивача перевести цей спір в площину деліктних правовідносин і відповідного нормативного регулювання, необхідно зазначити, що розглядуваний спір є спором щодо проходження публічної служби, який виник у зв`язку з невиплатою позивачу вихідної допомоги судді у відставці

Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди та обґрунтовування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди з наведенням відповідного нормативного регулювання, не змінює суті спірних правовідносин, що виникли між сторонами в цій справі, і підстави їх виникнення, а отже не робить цей спір спором про відшкодування шкоди.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 року у справі №686/23445/17 та постанові Верховного Суду від 08.07.2021 у справі №120/3044/20-а.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач обґрунтовував свої вимоги саме через призму понесення ним збитків у вигляді упущеної вигоди у зв`язку з визнанням неконституційнимЗакону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року №1166-VII, яким було скасованост. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»в редакціїзакону від 07 липня 2010 року за № 2453-VIщодо виплати вихідної допомоги суддям у відставці.

В позовній заяві позивач не ставив під сумнів відповідність дій відповідачів положенням законодавства, що було чинним на час звільнення позивача з посади судді.

В той же час, колегія суддів зазначає, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.10.2016 по справі №818/2712/1 постанова Сумського окружного адміністративного суду від 17.09.2015, якою відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про зобов`язання нарахувати і виплатити вихідну допомогу позивачу у розмірі 10 заробітних плат, залишена в силі. Така ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що моментом відставки судді є прийняття відповідної постанови Верховною Радою України про його звільнення з посади судді. У зв`язку з цим, до правовідносин щодо виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги, мають застосовуватись норми, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови №59-VIII про звільнення суддів у відставку. Вищий адміністративний суду України дійшов висновку, що позивач на момент подання ним заяви до ВРЮ у листопаді 2013 року про відставку не набув права на виплату йому вихідної допомоги, передбаченої статтею 136 Закону № 2453-VI, водночас, на момент його виходу у відставку (прийняття постанови ВРУ № 59-VIII) у грудні 2014 року названа норма Закону № 2453-VI була виключена, тобто припинила свою дію з 1 квітня 2014 року.

Також, позивач у червні 2020 року звернувся до Сумського окружного адміністративного суду із заявою про перегляд постанови суду від 17.09.2015 у справі №818/2712/15 за виключними обставинами.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 05.07.2021, у задоволенні згаданої заяви позивача відмовлено, постанова суду від 17.09.2015 у справі №818/2712/15, залишена в силі. Підставами для відмови суд визначив те, що Рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 у справі №3-311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19), не впливає на правовідносини, які були предметом розгляду у справі №818/2712/15.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні, а зворотній висновок суду 1-ї інстанції є помилковим.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 08.07.2021 у справі №120/3044/20-а.

В частині доводів позивача та висновків суду першої інстанції про те, що, якщо б Верховна Рада України виконала свій обов`язок щодо розгляду питання про звільнення позивача у відставку своєчасно у період з 26.11.2013 по 01.01.2014, процедура звільнення позивача завершилася б і він отримав вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, колегія суддів зазначає наступне.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивач в обґрунтування своїх вимог посилався на приписи ч.3 ст.152 Конституції України, яка передбачає відшкодування шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними. Питання про визнання протиправною бездіяльності Верховної Ради України щодо не розгляду питання про звільнення позивача у відставку не є предметом спору за позовом у цій справі, а Верховна Рада України відповідно не залучалася до участі у справі. Відтак, вказані обставини не були предметом дослідження судом, тому не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Посилання суду першої інстанції та позивача на те, що постановою Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 21-195а15, постановою Вищого адміністративного суду України від 16.02.2016 у справі № 800/41/16 та постановою Верховного Суду України від 06.07.2016 у справі № 800/24/15, бездіяльність Верховної Ради України щодо не розгляду питання про звільнення суддів у період з листопада 2013 по грудень 2014 року, визнавалась протиправною колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позивач не був стороною вказаних справ, а тому висновки вказаних судових рішень не стосувалися позивача у справі.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про задоволення позову.

Враховуючи вказане, рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.02.2022 по справі № 480/7230/2020 прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно п.4 ч.1 ст.317 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України - задовольнити.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.02.2022 по справі № 480/7230/21 - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Державної судової адміністрації України, Сумського апеляційного суду про стягнення коштів відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко Судді(підпис) (підпис) З.О. Кононенко О.М. Мінаєва