Постанова

від 22.03.2024 по справі 520/3365/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий І інстанції: Тітов О.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2024 р. Справа № 520/3365/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Катунова В.В.,

Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2023, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/3365/23

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1 треті особи: Головне управління Національної гвардії України , Державна казначейська служба України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , треті особи: Головне управління Національної гвардії України, Державна казначейська служба України, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у збільшеному розмірі (до 100 тисяч гривень) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейських та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з травня по 10 жовтня 2022 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у збільшеному розмірі (до 100 тисяч гривень) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейських та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з травня по 10 жовтня 2022 року пропорційно часу участі у бойових діях та заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2023 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин у справі, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції, скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2023 у справі № 520/3365/23 та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що він не був ознайомлений з відзивом та як наслідок не мав змоги подати відповідь на відзив. Вказує, що суд першої інстанції не надав відповіді на його аргументи вказані у позовній заяви та відтворив у оскаржуваному рішенні письмові заперечення відповідача.

У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу відповідач вважав рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2023 у справі № 520/3365/23 законним, обґрунтованим, та таким, що повністю відповідає вимогам ст. ст. 242-246 КАС України, у зв`язку з чим, просив у задоволенні апеляційних вимог позивача відмовити у повному обсязі, а рішення суду залишити без змін.

В обґрунтування відзиву зазначив, що підставою для виплати підвищеної додаткової грошової винагороди є документально підтверджений факт здійснення безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за фактичний час виконання ними цих службових обов`язків або коли об`єкти, що охороняються піддавались ракетним (авіаційним) та (або) артилерійським ударам противника.

Відповідно до довідки від 31.08.22 №2/789 видана ОУВ «Харків» Міністерства оборони України, з 25.04.22 до 31.08.22 Східне територіальне управління Національної гвардії України, було залучено до складу сил угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_3 », яке входило до ОУВ «Харків» та приймало безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії.

У матеріалах справи міститься довідка від 24.01.2023 №40/11-11ФВ, згідно з якою, позивач протягом квітня-травня 2022 отримував додаткову винагороду у межах до 100000,00 грн., протягом червня-листопад 2022 отримував додаткову винагороду у розмірі 30000,00 грн.

Безпосередню участь позивач у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за фактичний час виконання ними цих службових обов`язків або коли об`єкти, що охороняються піддавались ракетним (авіаційним) та (або) артилерійським ударам противника, які надають право на отримання додаткової винагороди у збільшеному розмірі з червня до 10 жовтня (як те зазначено у позовних вимогах) не приймав.

У відповідності до п. 3 ч. 1ст. 311 КАС Українисуд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у в/ч НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнений з військової служби на підставі наказу від 12.01.2023 №8 о/с.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 в сумі 100000,00 грн. з травня по 10 жовтня 2022, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції правильно встановив правовідносини між сторонами по справі, застосував відповідні норми матеріального та процесуального права та виходив з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою цієї статті визначено, що у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За правилом ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_4 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Надалі, відповідними Указами Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 №259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022 та від 06.02.2023 №58/2023, строк дії воєнного часу продовжувався та діє по теперішній час.

На виконання указів Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 Про введення воєнного стану в Україні та № 69 Про загальну мобілізацію Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.02.2022 № 168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану (в первісній редакції визначено, що на період дії воєнного стану (далі по тексту Постанова № 168).

Положеннями абз.1 пункту 1 Постанови № 168 (в редакції на дату її прийняття) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) (абз. 4 пункту 1 Постанови № 168).

Пунктом 5 Постанови № 168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

Згідно із пунктом 2-1 Постанови № 168 порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Наказом командувача Національної гвардії України від 29.03.2022 № 89 «Про окремі питання виплат військовослужбовцям Національної гвардії України» були затверджені наступні документи:

- Порядок підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, під час безпосереднього перебування в районах ведення воєнних (бойових) дій (далі Порядок № 89);

- Інструкція з виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України (далі Інструкція № 89).

Відповідно до п. 2 Інструкції № 89 на період дії воєнного стану військовослужбовцям виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень (у розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або заходах, розмір цієї винагороди збільшується до 100000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно дням участі у бойових діях або заходах.

Згідно з п. 3 Інструкції № 89 виплата додаткової винагороди здійснюється військовослужбовцям за місцем проходження військової служби на підставі наказів командирів (начальників) (далі - командири) органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, навчальних військових частин (центрів), баз, закладів охорони здоров`я та установ (далі - військові частини), а командирам військових частин - на підставі наказів командирів вищого рівня.

Відповідно до п. 4 Інструкції № 89 підготовка проектів наказів для здійснення виплати додаткової винагороди, покладається на підрозділи, що відповідають за облік особового складу.

Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються не пізніше 10 числа поточного місяця.

Підставою включення військовослужбовців до наказу про виплату додаткової винагороди є рапорт командира (начальника) підрозділу, що має містити інформацію про військове звання, прізвище ім`я та по-батькові, кількість днів та дати участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця та підстави залучення цих військовослужбовців до бойових дій або заходів із зазначенням реквізитів конкретних документів, що підтверджують участь військовослужбовців у бойових діях або заходах.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, під час безпосереднього перебування в районах ведення воєнних (бойових) дій, під терміном «безпосередня участь військовослужбовців Національної гвардії України у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів» (далі бойові дії або заходи) слід розуміти виконання військовослужбовцем:

- бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка веде воєнні (бойові) дії в районах ведення воєнних (бойових) дій, що визначаються Головнокомандувачем Збройних Сил України;

- бойових (спеціальних) завдань, згідно з бойовими розпорядженнями, із всебічного забезпечення військових частин (підрозділів) в районі ведення воєнних (бойових) дій;

- завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях України;

- бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів в разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою (у т. ч. поза межами районів ведення бойових дій);

- бойових завдань із знешкодження (знищення) незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), диверсійно-розвідувальних сил та інших збройних формувань агресора (у т. ч. поза межами районів ведення бойових Дій);

- виконання завдань підрозділами артилерії з вогневого ураження противника;

- виконання завдань підрозділами протиповітряної оборони з ураження повітряних цілей;

- здійснення польотів у районах ведення воєнних дій; ведення повітряного бою;

- здійснення заходів з виводу сил та засобів з під удару противника (у т. ч. поза межами районів ведення бойових дій);

- виконання групами розмінування завдань з розмінування або робіт з улаштування, нарощування, утримання інженерних загороджень на визначених об`єктах, рубежах, районах та позиціях.

Згідно з п. 2 Порядку № 89 для документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців Національної гвардії України у бойових діях або заходах використовуються такі документи:

- бойовий наказ (бойове розпорядження);

- журнал бойових дій, бойове донесення, книга службових нарядів та подій, що відбувалися або постова відомість під час охорони об`єкта (блокпоста, базового табору, складу ракетно-артилерійського озброєння, польового парку тощо) на який було здійснено збройний напад або довідка командира військової частини про підтвердження безпосередньої участі відряджених (прикомандированих) військовослужбовців у бойових діях або заходах;

- рапорт (донесення) командира підрозділу про участь у бойових діях або заходах під час безпосереднього перебування в районах ведення воєнних (бойових) дій (виконання бойових або спеціальних завдань); до рапорту долучаються списки особового складу (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих (прикомандированих) підрозділів військовослужбовців), які брали участь у бойових діях або заходах, із зазначенням військового звання прізвища, ім`я та по батькові, періодів участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця;

- інші документи, які можуть підтверджувати безпосередньо участь в бойових діях або заходах.

Згідно з п. 3 Порядку № 89 облік військовослужбовців, які беруть безпосередню участь в бойових діях або заходах під час безпосереднього перебування в районах ведення воєнних (бойових) дій, здійснюється штабами військових частин.

Тобто, підставою для виплати підвищеної додаткової грошової винагороди є документально підтверджений факт здійснення безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за фактичний час виконання таким військовослужбовцем зазначених службових обов`язків.

З положень вищенаведених норм права слідує, що визначення конкретного розміру додаткової винагороди у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, у межах до 30000,00 грн або у межах до 100000,00 грн є виключною прерогативою суб`єкта владних повноважень, свобода адміністративного розсуду якого обмежена запровадженими ст.8 Конституції України та нормами Закону України від 06.09.2012 № 5207-VI "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" відповідно принципом верховенства права в частині неприпустимості вчинення свавілля та недопущення дискримінації, як неоднакового ставлення до осіб в однакових умовах.

Як вбачається зі змісту довідки від 31.08.22 №2/789 виданої ОУВ «Харків» Міністерства оборони України, з 25.04.22 до 31.08.22 Східне територіальне управління Національної гвардії України, було залучено до складу сил угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_3 », яке входило до ОУВ «Харків» та приймало безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії..

З наявної в матеріалах справи довідки від 24.01.2023 №40/11-11ФВ вбачається, що позивач протягом квітня-травня, а також грудень 2022 отримував додаткову винагороду у межах до 100000,00 грн., протягом червня-листопад 2022 отримував додаткову винагороду у розмірі 30000,00 грн., що не заперечується сторонами по справі та не є предметом оскарження.

При цьому, позивачем у зазначений період до відповідача не подавалось жодних заперечень з приводу неналежного розміру спірних виплат або рапортів (заяв) стосовно неврахування відповідачем його участі в бойових діях та/або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів.

Будь-яких документів, передбачених Порядком № 89, які б підтверджували безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях за спірний період ( лютий-березень 2022 року, з червня по листопад 2022 року), позивачем не надано ані до суду першої ані до суду апеляційної інстанцій. Довідки або інші документи командира військової частини, в якій проходив службу позивач, про його безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, за вказаний період в матеріалах справи відсутні.

Матеріали справи не містять жодних доказів (рапорти, накази чи інше) щодо безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій за більшу кількість днів, ніж було зазначено у відповідних наказах, на підставі яких здійснювалась виплата спірної винагороди за періоди лютий-березень 2022 року, з червня по листопад 2022 року, при цьому сам факт перебування позивача на території Харківської міської територіальної громади, яка у спірний період була визначена районом проведення воєнних (бойових) дій, не свідчить про безпосередню участь позивача у бойових діях протягом спірного періоду.

Колегія суддів зауважує, що за змістом Постанови № 168 відсутність наказу суб`єкта владних повноважень про призначення додаткової винагороди у конкретній сумі унеможливлює проведення грошового платежу (ініціювання переказу коштів) на користь громадянина.

Обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі №520/2261/19.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів наявності у відповідача правових підстав для виплати позивачу збільшеної додаткової винагороди за періоди лютий-березень 2022 року, з червня по листопад 2022 року, виходячи із розрахунку 100000 грн на місяць, пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в інших розмірах, ніж вже була виплачена, а також зважаючи на те, що протягом квітня-травня, грудня 2022 позивач отримував додаткову винагороду у межах до 100000,00 грн., колегія суддів дійшла висновку про не доведення позивачем допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , збільшеної додаткової грошової винагороди до 100000 грн, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача про невиконання відповідачем вимог ч.3 ст. 162 КА України, з огляду на те, що у позовній заяві ОСОБА_1 була зазначена адреса проживання: АДРЕСА_1 . Вказана адреса є місцем розташування ІНФОРМАЦІЯ_5 . Фактична адреса проживання або адреса для листування позивачем не зазначена. Електронний кабінет ЄСІТС у позивача також відсутній. Відповідно до частини першої статті 131 КАС України учасники судового процесу зобов`язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Доводи позивача з приводу відсутності аналізу з боку суду першої інстанції змісту позовної заяви є безпідставними та спростовуються наведеними вище обставинами.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п. 41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2023 по справі № 520/3365/23 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді І.С. Чалий І.М. Ральченко