Постанова

від 21.03.2024 по справі 260/5114/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/5114/23 пров. № А/857/22931/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача:Гінди О.М.

суддів:Заверухи О. Б. Качмара В. Я.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року (головуючий суддя: Скраль Т.В., місце ухвалення - м. Ужгород) за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Заклад вищої освіти Східно-європейський слов`янський університет» про стягнення адміністративно-господарської санкції,-

встановив:

Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю 20 червня 2023 року звернулося до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Заклад вищої освіти Східно-європейський слов`янський університет», в якому просило:

- стягнути з ТОВ «Заклад вищої освіти Східно-європейський слов`янський університет» адміністративно-господарські санкції та пеню за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в загальній сумі 43075,41 грн.

Обґрунтовує позов тим, що відповідач не виконав законодавчо встановлений норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю протягом 2022 року, однак добровільно до 15 квітня суми адміністративно-господарських санкцій не сплатив. З огляду на зазначене вважає, що такі санкції підлягають стягненню в судовому порядку. Враховуючи своєчасну не сплату передбачених законом санкцій, відповідачу нараховано також пеню.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що таке прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт покликається на те, що надані відповідачем документи не можуть слугувати достовірним доказом працевлаштування працівника на роботу, оскільки не доводять факту виникнення трудових відносин між працівником та роботодавцем, єдиний достовірний доказ трудова книжка відсутній, а також відзначає, що навіть враховуючи, що особа була працевлаштована, позивачем все одно не дотримано нормативів передбачених ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю».

Відповідачем 15.02.2024 було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому відмовити у задоволені апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що Закарпатським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю проведено аналіз діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Заклад вищої освіти Східно-європейський слов`янський університет» відповідно до вимог Законів України «Про зайнятість населення» та «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Згідно з інформацією, зазначеною в розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невикористанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, середньооблікова чисельність штатних працівників за 2022 рік в ТОВ «Заклад вищої освіти Східно-європейський слов`янський університет» складає 9 осіб, отже норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для такого становить 1 особа. Разом з тим, середньооблікова кількість працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, в ТОВ «Заклад вищої освіти Східно-європейський слов`янський університет» складає 0 осіб (а. с. 5).

З огляду на зазначені відомості, Фондом зроблено висновок, що відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, як це передбачено статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

У зв`язку із виявленим порушенням законодавчих вимог Фонд самостійно розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що підлягали сплаті ТОВ «Заклад вищої освіти Східно-європейський слов`янський університет» у розмірі 40 977,49 грн, здійснив нарахування пені за 64 дні прострочення сплати таких санкцій в сумі 2 097,92 грн та звернувся до суду з позовом щодо примусового стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що ТОВ «Заклад вищої освіти Східно-європейський слов`янський університет» в 2022 році виконав встановлений законодавством норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому відсутні підстави для застосування до відповідача передбачених статтею 20 Закону № 875-XII адміністративно-господарських санкцій.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі Закон № 875-XII) визначені засади соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантовано їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Згідно ст. 17 Закону № 875-XII, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Відповідно до ст. 18 Закону № 875-XII встановлюється обов`язок для підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частинами 1, 2, 4 ст. 19 Закону № 875-XII передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Згідно ч.1 ст. 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, наведена ч. 1 ст. 20 Закону № 875-XII міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або в разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 18 Закону № 875-XII, а саме, не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або в разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 17, ч. 2, 3, 5 ст. 19 Закону № 875-XII, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018 у справі № 819/639/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідач повідомив позивача 16.05.2023, що ним було працевлаштовано особу з інвалідністю з 14.10.2022, а також було подано повідомлення про прийняття працівника на роботу ОСОБА_1 в Головне управління ДПС у Закарпатській області, (а. с. 88).

Покликання апелянта на недостовірність наданих відповідачем документів, щодо працевлаштування працівника ОСОБА_1 на роботу судом апеляційної інстанції не береться до уваги, оскільки з копії трудової книжки ОСОБА_1 № НОМЕР_1 із зазначеним записом від 14.10.2022, який проведений на підставі наказу від 14.10.2022 року № 14-к про прийняття його на роботу (а. с. 79), довідки до акта огляду МСЕК Серія 10ААБ № 455805 (а. с. 85), фінансової звітності підприємства з вказаним розрахунком з працівником (а. с. 89-105), слугують достовірними доказами працевлаштування працівника на роботу та факту наявності трудових відносин між роботодавцем та працівником.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що належних доказів, в розумінні статті 73 КАС України щодо недійсності наказу про прийняття на роботу ОСОБА_1 позивачем суду не надано.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що протягом 2022 року середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача змінювалось, з січня по вересень вона становила до 5 осіб, а тому на той час у відповідача не виникало обов`язку щодо створення робочих місць відповідно до ст. 19 Закону № 875-XII.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, з жовтня 2022 року відповідачем виконується обов`язок виконання нормативу робочих місць, а тому посилання апелянта у цій частині є безпідставними.

Крім цього, відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини «Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97), Суд визначив, що «… адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень».

За наведених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що ТОВ «Заклад вищої освіти Східно-європейський слов`янський університет» у 2022 році виконано встановлений законодавством норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому підстави для застосування до такого передбачених статтею 20 Закону № 875-XII адміністративно-господарських санкцій в цьому випадку відсутні.

Таким чином, апеляційна скарга Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має. Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд

постановив:

апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 260/5114/23 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. М. Гінда судді О. Б. Заверуха В. Я. Качмар