Постанова

від 22.03.2024 по справі 380/20565/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/20565/23 пров. № А/857/23864/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року, ухвалене суддею Гулкевич І.З. у м. Львові у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 380/20565/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання до вчинення дій, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

01 вересня 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 81834,48 грн з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб; визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування передбаченої Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, нарахованої за період з 01.01.2016 по 28.02.2018; зобов`язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.01.2016 по день її фактичної виплати 08.08.2023 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2021 №159.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем на дату звільнення з військової служби (06.09.2021) не проведено розрахунків щодо індексації грошового забезпечення. Відповідачем належні суми виплачені лише 08.08.2023 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.12.2022 у справі 380/1678/22. Крім того, під час проведення виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду відповідачем не нараховано та не виплачено компенсацію втрати частини доходу за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року адміністративний позов задоволено.

Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 81384,84 грн.

Визнано протиправну бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу, у зв`язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, у зв`язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по день фактичної виплати 08.08.2023.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує на те, що питання проходження військової служби військовослужбовцями і виплата їм грошового забезпечення регулюється спеціальним законодавством і на них не поширюються норми Кодексу законів про працю України, зокрема статей 116, 117. Згідно доводів скаржника, стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Крім того, судом не враховано при визначенні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні принципів розумності, справедливості та пропорційності. Доводів на спростування висновків суду про протиправність бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та щодо задоволення позову в частині визначення відповідачу зобов`язання вчинити кореспондуючі цьому праву позивача дії апеляційна скарга не містить.

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно інформації, що міститься у витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №187 від 06.09.2021 позивач з 06.09.2021 виключений із списків особового складу.

На час звільнення позивача з військової служби Військовою частиною НОМЕР_1 не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню, зокрема, не виплачено індексацію грошового забезпечення. Вказана обставина не заперечується сторонами по справі.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.12.2022 у справі №380/1678/22 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно з врахуванням січня 2008 року як базового місяця.

На виконання вказаного судового рішення відповідачем нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення 08.08.2023 в сумі 82370,81 грн.

Факт нарахування та виплати належних сум позивачем не спростовується.

Разом з тим, позивач, вважаючи дії відповідача щодо невиплати протягом тривалого часу у повному обсязі розрахункових коштів та щодо їх виплати без одночасного нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати протиправними, звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Враховуючи вимоги частини 2статті 19 Конституції Українита частини 2статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Суд апеляційної інстанції враховує, що порядок та умови проходження служби військовослужбовцями, порядок та умови визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) регламентується спеціальним законодавством.

Відповідно доРішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року№8-рп/2002(справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати нормиКодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це зазначено у спеціальному законі.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, індексації) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульованоКЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд апеляційної інстанції вважає можливим застосування норм статті116та117 КЗпП Українияк таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби військовослужбовців.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.

Відповідно до частини 5статті 242 КАС Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною першоюстатті 47 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначеністаттею 116 цього Кодексу.

Відповідно достатті 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбаченістаттею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Виходячи з наведених вимог законодавства всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі ж невиконання такого обов`язку, - наступає передбачена нормамиКЗпП Українивідповідальність.

Закріплені у статтях116,117 КЗпП Українинорми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання відшкодування за затримку виплати розрахунку при звільненні на підставістатті 117 КЗпП України.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 16 липня 2020 року у справі №400/2884/18.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в день звільнення з військової служби (06.09.2021) відповідачем не проведено остаточного розрахунку з позивачем належних йому сум при звільненні.

У спорі, що розглядається, суд враховує, чи діяв відповідач сумлінно і добросовісно, чи вживалися ним термінові та невідкладні заходи щодо виплати належних позивачу сум.

Проте, такі докази відповідач не надав ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду справи.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першійстатті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленимиЦивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбаченестаттею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17.

Отже, аргументи скаржника щодо не розповсюдження на спірні правовідносинистатті 117 КЗпП Україниє безпідставними.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що Військова частина НОМЕР_1 провела фактичний розрахунок із позивачем на виконання рішення суду 08.08.2023 - поза межами строку, встановленогостаттею 116 КЗпП України.

Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у законодавчо встановлені строки є підставою для відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що позивач має право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 травня 2021 року у справі № 340/1146/20.

Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України«Про оплату праці»визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.

В даному Порядку не міститься застережень щодо неможливості застосування його положень для обчислення розміру грошового забезпечення, а також слід зазначити, що заробітна плата і грошове забезпечення є формами оплати праці працівників (співробітників), загальні засади формування і обчислення яких є ідентичними.

Однак, в порівнянні із виплаченою сумою індексації, обраховану за Порядком №100 суму не можна вважати співмірною.

Встановленийст.117 КЗпП Українимеханізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно дост.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

-розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

-період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

-ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

-інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд апеляційної інстанції враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Статтею 117 КЗпП Українипередбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

В контексті наведеного суд першої інстанції дійшов до висновку, що обґрунтовано пропорційною до стягнення за час затримки розрахунку при звільненні є визначена судом сума за 181 календарний день (шість місяців з 07.09.2021 по 06.03.2022) 81384,84 грн, яка розрахована виходячи із середньоденного заробітку позивача, встановленого на підставі довідки №843 від 28.12.2021 про розмір грошового забезпечення за останні два місяці перед звільненням 624,50 грн ((38719,06 грн: 62 дні) з урахуванням істотності частки невиплаченої суми індексації у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку 0,72 (82370,81 грн (виплачена на виконання рішення суду індексація): 113034,50 (середній заробіток за весь час затримки розрахунку)). Саме такий розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу був заявлений позивачем до стягнення з відповідача у позовних вимогах.

Слід зазначити, що відповідно до ч.1ст.308 КАС Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до частини першоїстатті 242 Кодексу адміністративного судочинства Українирішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимогст. 139 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини 1статті 311 Кодексу адміністративного судочинства Україниапеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) у встановлений статтею 309 Кодексу адміністративного судочинства України строк.

Керуючись статтями242,308,309,311,315,316,321,322,325,328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року у справі №380/20565/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний