Рішення

від 20.03.2024 по справі 160/34204/23

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 160/34204/23

Провадження № 2-а/204/32/24

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2024 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

головуючої судді Токар Н.В.,

за участю секретаря Кошелюк Д.О.,

за участю представника позивача адвоката Шпиганович Є.А.,

за участю представника відповідача Пополітова І.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до Чечелівського відділу у м.Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року позивач звернулась до суду з позовною заявою до Чечелівського відділу у м.Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, якою просила суд:

-визнати протиправними дії Чечелівського відділу у м.Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо прийнятого рішення про примусове повернення до країни походження або до третьої країни іноземця або особи без громадянства, стосовно позивача ОСОБА_1 ;

-скасувати рішення про примусове повернення до країни походження або до третьої країни іноземця або особи без громадянства, стосовно позивача ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову позивач вказала на те, що вона мешкає на території України за адресою: АДРЕСА_1 на підставі посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , термін якої закінчився 27.05.2022 року. 15 грудня 2023 року відділом №6 у м.Дніпрі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області було складено відносно позивача протокол про адміністративне правопорушення стосовно порушень останньою правил перебування іноземців на території України. На підставі зазначеного протоколу в цей же день було винесено постанову про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3 400 грн. Однак, позивач наголошує, що 12 травня 2017 року вона уклала шлюб із громадянином України ОСОБА_2 . Але даний факт було проігноровано ГУ ДМС у Дніпропетровській області та прийняло рішення про примусове повернення ОСОБА_1 до країни походження або до третьої країни іноземця або особи без громадянства та зобов`язано покинути територію України у термін до 11.01.2024 року. Позивач вважає зазначене рішення безпідставним, незаконним та необґрунтованим, а отже таким, що підлягає скасуванню з урахуванням приписів ч.14 ст.4 ЗУ №3773-VІ згідно якого іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у ч.3-13 цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовної заяви та просив відмовити в повному обсязі.

Вислухавши пояснення сторін під час судового засідання, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, громадянка російської федерації (а.с.7) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була документована посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 із терміном дії з 31 травня 2021 року по 27.05.2022 року. Посвідка була видана у зв`язку з укладенням позивачем шлюбу 12 травня 2017 року, тобто, на підставі ч. 14 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (возз`єднання сім`ї з громадянином України, на підставі шлюбу).

Так, на території України позивач має чоловіка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шлюб з яким було укладено 12 травня 2017 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , яке видане Чечелівським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (а.с.8).

Як вбачається із протоколу про адміністративне правопорушення серії ПР МДН №005812 від 15.12.2023 року, 15 грудня 2023 року о 16 год. 07 хв. за адресою: АДРЕСА_2 , співробітниками поліції ВП №6 було виявлено та доставлено громадянку рф ОСОБА_1 , яка порушила правила перебування іноземців на території України, а саме проживає по посвідці на тимчасове проживання термін дії якої закінчився 27.05.2022 року та ухиляється від виїзду з України (а.с.12). Громадянці рф ОСОБА_1 роз`яснено зміст ст.63 Конституції України та повідомлено про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Постановою Відділу №6 у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про накладення адміністративного стягнення серії ПН МДН №005803 від 15.12.2023 року, у зв`язку з порушенням ч.02 ст.203 КУпАП, накладено на громадянку рф ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3 400 грн. (а.с.11). ОСОБА_1 отримала копію постанови 15.12.2023 року, що підтверджується власноручним підписом останньої у відповідній графі постанови.

З матеріалів справи вбачається, що 15 грудня 2023 року було затверджено В.о. начальника Чечелівського відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області ОСОБА_6 рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та зобов`язано останню покинути територію України у термін до 11.01.2024 року (а.с.9-10).

У вищезазначеному рішенні установлено, що громадянка рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , останнього разу прибула на територію України в 2018 році через пункт пропуску «Гоптівка». 15 грудня 2023 року співробітниками ВП №6 було виявлено та доставлено до Відділу ВП №6 у місті Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області, в результаті перевірки документів з`ясовано, що вказана громадянка була документована посвідкою на тимчасове проживання на території України № НОМЕР_1 , термін якої закінчився 27.05.2022 року та ухиляється від виїзду з території України після закінчення семиденного терміну перебування, чим порушила вимоги ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», п.67 Порядку, затвердженого постановою КМУ №322 від 25.04.2018 року. Громадянку рф Пунько Олену 15.12.2023 року ознайомлено із вимогами ст.30 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» щодо видворення в примусовому порядку у разу ухилення від виїзду за межі України у визначений строк, що підтверджується власноручним підписом останньої у відповідній графі рішення.

Слід зазначити, що в даному рішенні заборони в`їзду на територію України позивачу не встановлено.

З метою повторного оформлення посвідки на тимчасове проживання в України позивач зверталась усно, однак, документи не подала. Також, з метою оформлення дозволу на імміграцію в Україну, продовження строків перебування, набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні до компетентних органів не зверталась.

Не погоджуючись із рішенням про примусове повернення до країни походження або третьої країни, позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері примусового повернення чи примусового видворення іноземця або осіб без громадянства за межі території України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI (далі - Закон №3773-VI).

За визначеннями, наведеними у п.п.7, 14 ч.1 ст.1 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - це іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні; - нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Згідно засад правового статусу іноземців та осіб без громадянства, передбачених ст.3 вказаного Закону, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

За приписами статті 3 Закону №3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини.

Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначені статтею 4 Закону №3773-VI.

Зокрема, частинами 2,3,14 вказаної статті Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства, яких визнано біженцями в Україні або яким надано притулок в Україні, вважаються такими, які постійно проживають на території України з моменту визнання біженцем в Україні або надання притулку в Україні. Постійне проживання на території України біженців підтверджується посвідченням біженця.

Іноземці та особи без громадянства, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в Україні, вважаються такими, які на законних підставах тимчасово проживають на території України на період дії обставин, за наявності яких додатковий чи тимчасовий захист було надано. Тимчасове проживання на території України таких іноземців та осіб без громадянства підтверджується посвідченням особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, або посвідченням особи, якій надано тимчасовий захист в Україні.

Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

За правилами ч.3 ст.9 Закону №3773-VI, строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Відповідно до частини 1 статі 26 Закону №3773-VI, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Згідно ч.2 ст.26 Закону №3773-VI, рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

Слід зазначити, що законність перебування іноземця, особи без громадянства на території України, підтверджується, у тому числі наданим візою дозволом в межах строку дії візи; посвідкою на тимчасове проживання; довідкою, що підтверджує факт звернення за становленням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту; дозволом на імміграцію.

Не дотримання правил законного перебування іноземця або особи без громадянства на території України є прямим наслідком для визначення цих осіб нелегальними мігрантами та прийняття органом міграційної служби рішення про їх примусове повернення до країни громадянської належності.

Таким чином, підставою для прийняття рішення про примусове повернення іноземця до країни громадянської належності є перебування іноземця на території України з порушенням чинного законодавства, у тому числі, за відсутності документа, що дозволяє тимчасове перебування на території України, законних джерел існування тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, громадянка російської федерації ОСОБА_1 була документована посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 із терміном дії з 31 травня 2021 року по 27.05.2022 року.

Так, позивач наголошує, що 12 травня 2017 року вона уклала шлюб з громадянином України ОСОБА_2 та і наразі перебуває у шлюбі, а відтак, відповідач при винесенні оскаржуваного рішення допустив втручання у сімейне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

З даного приводу суд зазначає, що, зважаючи на наявність зареєстрованого шлюбу позивача з громадянином України, як законної підстави залишення та подальшого перебування на території України, після звернення позивача до органів міграційної служби із наданням посвідки на проживання з вказаних підстав, вона матиме змогу легально перебувати на території України, не порушуючи при цьому норм міграційного законодавства.

Аналогічна правова позиція знаходить своє відображення в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 522/14416/18.

Чинне законодавство не передбачає виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території Україні і наявність сім`ї не звільняє особу від необхідності дотримання міграційного законодавства України.

Разом з тим, відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України, сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 21 червня 1988 року по справі "Боррехаб проти Нідерландів", яке в силу положень частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, висвітлив правову позицію щодо захисту права на "сімейне життя" у випадку депортації іноземця з території держави-учасниці Конвенції.

Позиція суду ґрунтувалася на тому, що відмова у видачі особі нової посвідки на проживання і подальша депортація із країни призведуть до розриву сімейних зав`язків. У наведеній справі, суд прийшов до висновку, що в такому випадку має місце порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N005 (право на повагу до приватного і сімейного життя).

Так, відповідно до положень статті 8 Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини у справі "Боррехаб проти Нідерландів" від 21 червня 1988 року та у справі "Каплан та інші проти Норвегії" від 24 липня 2014 року, роз`єднання сім`ї без доведення таким заходом втручання досягнення мети - захисту національної, громадської безпеки, запобігання правопорушень чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб, навіть за умови дотримання вимоги законодавства, не відповідає вимогам частини другої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, суд зазначає, що вищевказані обставини не були враховані відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни.

Беручи до уваги викладене, суд вважає, що рішення Чечелівського відділу у м.Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про примусове повернення до країни походження або до третьої країни іноземця або особи без громадянства, громадянки російської федерації ОСОБА_1 є передчасним та підлягає скасуванню.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню, а рішення Чечелівського відділу у м.Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про примусове повернення до країни походження або до третьої країни іноземця або особи без громадянства стосовно громадянки російської федерації ОСОБА_1 підлягає скасуванню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 5 ,7-9, 72-79, 90, 241, 242, 243, 246, 250, 255, 288, 289, 371 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Чечелівського відділу у м.Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Чечелівського відділу у м.Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про примусове повернення до країни походження або до третьої країни іноземця або особи без громадянства №1215130100014556 від 15.12.2023 року стосовно громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Дата складення повного судового рішення 25.03.2024 р.

Суддя Н.В. Токар