Рішення

від 25.03.2024 по справі 718/72/24

КІЦМАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №718/72/24

Провадження №2/718/9/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2024 року м. Кіцмань Чернівецька область

Кіцманський районний суд Чернівецької області під головуванням судді Скорейка В.В., за участю секретаря судового засідання Безушко М.Д., розглянувши у порядку загального позовного провадження в залі суду м.Кіцманя цивільну справу за позовом цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кардсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в обґрунтування якого зазначив, що 09.07.2019 року між ТОВ «Кардсервіс» та відповідачем укладено кредитний договір № 190709-002. Відповідно до умов якого Позичальнику було надано кредит у рамках кредитної лінії у розмірі 16500,58 грн, на умовах строковості, зворотності, платності. Строк дії договору становить з 09.07.2019 по 09.04.2020. Кредит надавався шляхом оплати вартості товарів/послуг, що купуються позичальником за рахунок кредитної лінії у продавця ТОВ «САВ-ДІСТРІБЬЮШН». Позичальник своїх зобов`язань за договором належним чином не виконує, внаслідок чого має заборгованість, яка станом на 17.08.2023 становить 63547,05 грн, з яких: 15237,48 грн прострочена заборгованість за сумою кредиту; 41685,60 гр. прострочена заборгованість за процентами; 868,45 грн строкова заборгованість за процентами; 5755,52 грн. строкова заборгованість за штрафами та пенею. Крім того, 20.11.2023 товариство звернулося із досудовою вимогою про дострокове стягнення заборгованості до відповідачів, однак станом на дату звернення до суду з даним позовом заборгованість відповідачем не погашена. В зв`язку з чим представник позивача просить стягнути з відповідача вказану вище заборгованість, а також суму сплаченого судового збору у розмірі 2684,00 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 7000 грн.

Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 08.01.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду в загальному позовному провадженні.

Ухвалою суду від 05.02.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.03.2024.

25.03.2024 представник позивача в судове засідання не з`явився, надав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника ТОВ «Кардсервіс». Позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про час і місце слухання справи, про що свідчать матеріали справи. ОСОБА_1 направлено копію позовної заяви з додатками до неї разом із ухвалою про відкриття провадження у справі та встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

З боку відповідача до суду у встановлений законом строк відзив відповідно до вимогст. 178 ЦПК Україниі всі докази, що підтверджують заперечення проти позову, не надіслано, зустрічний позов не пред`явлено.

Статтею 280 ЦПК України передбачається, що у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, а також якщо відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ч.2ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 223 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд доходить наступного висновку.

09.07.2019між ТОВ«Кардсервіс» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 190709-002, відповідно до умов якого відповідачу був наданий кредит у рамках кредитної лінії у розмірі 16500,58 грн шляхом оплати товарів/послуг, що купуються позичальником за рахунок кредитної лінії у продавця ТОВ « САВ-ДІСТРІБЬЮШН». Повний перелік товарі/послуг вказаний у рахунку № ФО-0730-4477783 від 09.07.2019. Строк дії Договору становить з 09.07.2019 по 09.04.2020. Процентна ставка за договором є фіксованою. Пролонгація не передбачена.

Відповідно до п.п. 7.2. Кредитного договору, у разі порушення виконання зобов`язань щодо погашення суми кредиту та/або процентів за Договором, він зобов`язується сплатити на користь Кредитодавця штраф. У разі несвоєчасної оплати кожного щомісячного платежу (понад 7 календарних днів) Позичальник оплачує штрафи у розмірі 10% від загальної суми простроченої заборгованості.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203Цивільного кодексуУкраїни (далі ЦК).

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204ЦК правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК).

Відповідно до ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 207ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 640/13154/14-ц (провадження № 61-8753св20) зазначено, що "відповідно до частини першої статті 1054, статті 1055 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до частини другої статті 207ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). Підпис у договорі - це дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, що підпадає під поняття "правочин" (стаття 202 ЦК України), і стверджує про волевиявлення сторони. Вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа (правова позиція Верховного суду України, висловлена у постанові від 18 грудня 2013 року у справі № 6-127цс13)".

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, (стаття 628 ЦК України).

Стаття 627ЦК України та ст.6цього Кодексу визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно положень ст. 1047 ч.1 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Наявність підпису відповідача ОСОБА_1 на кожній сторінці договору свідчить про те, що останнім було погоджено умови надання кредиту, його повернення, сплати відсотків за його користування та штрафу у випадку невиконання зобов`язання.

Таким чином, судом встановлено, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з яким позивач надав клієнту грошові кошти у кредит, а останній зобов`язався їх повернути відповідно до графіку платежів.

Згідно із ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов`язана надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити відсотки.

Статтею 1049ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 525 ЦK України, одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено законом чи договором.

За правилами ст.526ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Приписами ст.610ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даним Договором.

Відповідно до змісту ст. ст. 610, 612ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Відповідно до розрахунку кредитної заборгованості за кредитним договором № 190709-002 від 09.07.2019, заборгованість ОСОБА_1 за період з 07.09.2019 по 17.08.2023 складає 63547,05 грн, з яких: 15237,48 грн заборгованість по тілу кредиту; 41685,60 грн прострочена заборгованість за процентами; 868,45 грн строкова заборгованість за процентами; 5755,52 грн. строкова заборгованість за штрафами та пенею.

Щодо нарахування позивачем відсотків за користування кредитом в період з 09.05.2020 по 17.08.2023 суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 598 та ст. 599ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Поняття "строк договору", "строк виконання зобов`язання" та "термін виконання зобов`язання" згідно з положеннями ЦК України мають різний зміст.

Так, відповідно до ст.631ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Цей строк починає спливати з моменту укладення договору, хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відтак, закінчення строку договору, належно виконаного лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття "строк виконання зобов`язання" і "термін виконання зобов`язання" визначені у ст. 530 ЦК України, згідно з ч. 1 якої якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12.

Водночас, ч. 2 ст.1050ЦК України передбачено, що у разі якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст.1048ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постановах Великої Палати Верховного Суду вже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за ч. 1 ст.1050ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст.625ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст.625ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що припис абз. 2 ч. 1 ст.1048ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 також викладена правова позиція, у відповідності до якої, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст.1048ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст.625цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України, як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні, проценти відповідно до ч. 2 ст.625ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Як вбачається з матеріалів справи строк дії договору встановлено до 09.04.2020.

Відповідач просить стягнути плату за користування кредитом станом на 17.08.2023.

Отже, відповідач мав право на нарахування відсотків за користування кредитом лише до 09.04.2020, тобто у межах погодженого сторонами строку кредитування, в межах строку дії договору. Подальше нарахування процентів є безпідставним.

З урахуванням викладеного, суд вважає безпідставним нарахування позивачем відповідачу заборгованості за процентами після спливу строку кредитування, тобто після 09.04.2020.

За правилами статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, належними і допустимими доказами по справі підтверджується факт укладення між сторонами спірного правочину, погодження ними всіх його істотних умов.

При цьому відповідачем в спростування доводів позивача щодо перерахунку кредитних коштів, у розмірі, зазначеному в Договорі не надано жодних доказів того, що вказані кошти не були перераховані відповідно до умов Договору.

Статтею 629ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За положеннями ст.625ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Оскільки відповідач ОСОБА_1 не виконав передбачені кредитним договором і законом зобов`язання, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором, то суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 30940,60 грн., з яких: 16500,58 грн заборгованість по тілу кредиту; 8684,5 грн заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом; 5755,52 заборгованість за штрафами.

Окрім цього,вирішуючи питаннястягнення судовихвитрат,суд,з урахуваннямположеньст.141ЦПК України,приходить довисновку проте,що звідповідача накористь позивачаслід стягнутивитрати пропорційно до задоволених вимог в розмірі 1 288,32 грн.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.137ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Боттацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача суду надано: договір про надання правової допомоги №21-06/2023 від 21.06.2023 укладений між ТОВ «Кардсервіс» та адвокатським об`єднанням «Правовий діалог», акт приймання-передачі справ на надання правової допомоги від 27.10.2023, акт № 80 приймання-передачі наданої правової допомоги за Договором про надання правової допомоги №21-06/2023 від 21.06.2023 , згідно якого вартість наданих послуг за період з 21.06.2023 по 05.12.2023 складає 7000 грн.

При визначенні судом розміру витрат на професійну правничу допомогу судом враховується, що представник позивача в судове засідання не прибував, спори вказаної категорії є поширеними та не мають особливої складності, а обсяг наданих адвокатом послуг фактично складається лише зі складення позовної заяви, підготовки та друку необхідних документів.

Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, зважаючи на відсутність клопотання відповідача про зменшення таких витрат, суд дійшов висновку про необхідність задоволення вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі.

Керуючись ст.ст. 137, 141, 258, 259, 264-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кардсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кардсервіс» суму заборгованості за договором № 190702-0 в розмірі 30940,60 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 а користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кардсервіс» судовий збір у розмірі 1 288,32 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 а користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кардсервіс» витрати на правничу допомогу розмірі 7000 гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення не проголошувалося відповідно до ч. 4ст. 268 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про його перегляд, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленомуЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленомуЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Кіцманський районний суд Чернівецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановленихЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кардсервіс, код ЄДРПОУ 39551837, адреса: 01133, м. Київ, вул. Є.Коновальця, буд.36Д.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації АДРЕСА_1 .

Суддя Василь Скорейко