Рішення

від 21.03.2024 по справі 490/3917/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

н\п 2/490/340/2024 Справа № 490/3917/23

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2024 року Центральний районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого - судді Черенкової Н.П.,

при секретарі - Романовій К.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права спільної часткової власності шляхом виплати компенсації, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_3 ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася з даним позовом до відповідача в якому просила: припинити право спільної часткової власності ОСОБА_2 на 1/6 частки у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом виплати компенсації у розмірі 109950 гривень; визнати за нею право власності на 1/6 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 .

Свої вимоги позивачі мотивують наступним.

ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 4\6 частки квартири, а відповідачу - ОСОБА_2 -1\6 частка квартири в порядку спадкування за законом після смерті сина - ОСОБА_4 , та 1\6 частини належить в порядку спадкування після смерті батька його доньці - ОСОБА_3 .

Дана квартира складається із двох кімнат, житловою площею 27,4 кв.м., загальною площею 45, 1 кв.м.

Відповідач у квартирі не проживає, нею не користується, житлом забезпечена.

Оскільки квартира є неподільною, виділення 1\6 частки неможливо, припинення права на частку не завдасть істотної шкоди інтересам співвласників, позивач і просила про задоволення позову.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.05.2023 року дану справу передано судді Черенковій Н.П. та отримана останньою 15.05.2023 року.

Ухвалою судді від 16.05.2023 року дану позовну заяву залишено без руху, надано позивачці строк на усунення недоліків, вказаних в ухвалі.

05.06.2023 року від позивачки надійшла заява про усунення недоліків, вказаних в ухвалі від 16.05.2023 року.

Ухвалою від 06.06.2023 року відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче засідання, запропоновано позивачу надати висновок фахівця, що такий порядок, який пропонує позивач, можливий для експлуатації., а також надати докази на підтвердження внесення позивачами на депозитний рахунок суду вартості частки майна відповідача, роз`яснено позивачу, в порядку ст. 12 ЦПК України, що у разі невчинення відповідних процесуальних дій щодо надання доказів у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами у справі.

Ухвалою суду від 06.11.2023 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

Позивачка до судового засідання не з`явилася, від її представника - адвоката Бердникової К.О. надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивачки та її представника, позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Відповідачка до судового засідання не з`явилася, від її представника - адвоката Зачковського П.С. надійшла заява про визнання відповідачкою позовних вимог в повному обсязі, просив справу розглядати за відсутності відповідачки та її представника.

Третя особа - ОСОБА_3 до судового засідання не з`явилась, просила про розгляд справи у її відсутності, позов происла задовольнити .

Судом ухвалено про розгляд справи у відсутності сторін, що відповідає приписам ст.223 ЦПК України.

Зважаючи на те, що всі особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з`явилися, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Встановлено, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Обставини справи, встановлені судом та належні їм правовідносини.

ОСОБА_1 належить на праві приватної особистої власності 4\6, частини, а ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 - по 1\6 частині квартири АДРЕСА_1 .

Згідно зі статтею 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої, шостої статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Згідно з частиною першою статті 356 Цивільного кодексу України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою-третьою статті 358 Цивільного кодексу України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно зі статтею 365 Цивільного кодексу України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

В пункті 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" № 20 від 22.12.1995 р. судам слід враховувати, що оскільки за чинним законодавством суд вирішує спори учасників спільної власності щодо розпорядження чи користування майном, то не слід розглядати як неправомірне позбавлення права власності присудження грошової компенсації за частку у спільній власності, якщо її неможливо виділити або поділити майно в натурі чи спільно користуватися ним.

Відповідно до висновку № 125-122\1 судової будівельно-технічної експертизи та оціночно-технічної експертизи, складеного 19.03.2024 судовим експертом Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області Лесків С.А., провести виділ по 1/6 та 4/6 частки квартири АДРЕСА_1 співвласникам на самостійно ізольовані квартири, згідно ідеальних часток співвласників та наближених до ідеальних часток співвласників - технічно не можливий.

Ринкова вартість зазначеної квартири становитиме - 659700 грн., що підтверджується висновком експерта про вартість майна ОСОБА_5 .

Право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що завдана внаслідок такого припинення шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Подібна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року № 201/10029/17.

Аналіз положень статті 365 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 зроблено висновок, що припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.

Подібний за змістом правовий висновок міститься і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року в справі № 750/11178/17.

В ході судового розгляду справи на підставі досліджених доказів, судом встановлено наявність всіх підстав, передбачених п.п. 2-4 ч. 1, ч. 2 ст.365 ЦК України, для задоволення позову в частині припинення права власності позивача, а саме:

- належна відповідачу частка квартири АДРЕСА_1 не може бути виділена в натурі та є неподільною;

- сторонами не досягнуто згоди щодо спільного користування та утримання майна;

- таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Доказів того, що припинення права власності позивача на частку у спірній нерухомості завдасть істотної шкоди членам його сім`ї, позивачем не надано і у позові і заявах по суті відсутнє на це посилання.

На виконання приписів ч. 2 ст. 365 ЦК України 01.02.2024 року ОСОБА_1 внесено на депозитний рахунок ТУ ДСА 109950 грн на користь ОСОБА_2 за 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується квитанцією АТ КБ «Приватбанк» від 01.02.2024 року №9331-8319-8162-2773 та відповідає висновку оціночно-технічної експертизи.

Крім того, при вирішенні спору суд враховує, що відповідач не висловила заперечень щодо внесених позивачем грошових коштів в рахунок компенсації її частки у майні.

Беручи до уваги викладене вище, суд дійшов висновку про наявність правових підстав, визначених ст. 365 ЦК України, для припинення права власності ОСОБА_2 на 1\6 частку у спільному майні з виплатою їй грошової компенсації у розмірі 109950,00 грн та визнання права власності на цю частку, відповідно до позовних вимог, за ОСОБА_1 .

Суд вважає, що таке втручання у право приватної власності відповідача, відповідає закону, є співмірним і пропорційним з урахуванням інтересів всіх співвласників.

Відтак, оцінюючи надані докази в сукупності, суд приходить до переконання, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковістьякихнадано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положенняКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейськоїкомісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

При вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 "Ковач проти України","Мельниченко проти України", "Чуйкіна проти України").

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominenv. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Керуючись ст. ст. 4, 7, 12, 89, 211, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права спільної часткової власності шляхом виплати компенсації, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_3 - задовольнити.

Припинити право власності ОСОБА_2 на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 , сплативши ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості цієї частки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 вартість 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 , шляхом виплати ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошових коштів у сумі 109 950,00 грн з депозитного рахунку Територіального управління Державної судової адміністрації у Миколаївській області (Рахунок отримувача UA688201720355229002000016294, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26299835, Призначення платежу: ухвала Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 червня 2023 року по справі № 490/3917/23, грошова компенсація від ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 РНОКПП: НОМЕР_2 за 1/6 частки майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , які внесені 01.02.2024 року ОСОБА_1 , відповідно до квитанції АТ КБ «Приватбанк» від 01.02.2024 року № 0.0.3446332113.1, код квитанції: 9331-8319-8162-2773.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення виготовлений 21 березня 2024 року.

Суддя Н.П. Черенкова