Рішення

від 20.03.2024 по справі 903/73/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 березня 2024 року Справа № 903/73/24

Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокоптер Захід

до відповідача: Приватного підприємства Фермерське господарство Західний Буг

про стягнення 643775,23 грн,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: Щербюк О. Ю., адвокат, ордер серія АС № 1083969 від 06.02.2024;

від відповідача: н/з.

Права та обов`язки учаснику судового процесу роз`яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: 17.01.2024 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокоптер Захід до Приватного підприємства Фермерське господарство Західний Буг про стягнення 643775,23 грн, з них 531039,80 грн основного боргу, 7421,77 грн 3 % річних, 13381,02 грн інфляційні втрати, 91932,64 грн пені.

При обґрунтуванні позовних вимог посилаються на неналежне виконання відповідачем умов договору № 1007-23 від 10.07.2023 в частині повної та своєчасної оплати послуг.

Ухвалою суду від 22.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; підготовче засідання призначено на 20.02.2024; запропоновано відповідачу надати відзив на позов, заперечення на відповідь на відзив; позивачу відповідь на відзив.

05.02.2024 відповідач через систему Електронний суд подав відзив на позовну заяву в якому визнає позовні вимоги частково в межах суми основного боргу та просить зменшити розмір відсотків річних до 1%, що становить 2473,92 грн; зменшити розмір інфляційних втрат до 10%, що становить 1338,10 грн; зменшити розмір пені до суми, яка дорівнюватиме 5% від нарахованої, а саме до 4596,63 грн; зменшити суму заявлених витрат на професійну правничу (правову) допомогу з 39000 грн до 5000,00 грн. При цьому вказує, що дійсно станом на 05.02.2024 наявна заборгованість за поставлений товар перед ТзОВ Агрокоптер Захід в розмірі 531039,80 грн. Щодо відсотків річних та інфляційних втрат зазначає, що їх загальна сума не відповідає передбаченим у п. 6 ст.3, ч.3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права та є неспівмірними. Щодо нарахованої позивачем пені вказує, що відповідач не ухиляється від оплати основного боргу за договором поставки, який частково був погашений, непоправні наслідки для господарської діяльності підприємства спричинило введення воєнного стану на території України, зміною кон`юнктури ринкових цін та фінансовими труднощами, а тому просить суд зменшити суми нарахованої позивачем пені до суми, яка дорівнюватиме 5% від нарахованої. Даний відзив з додатками приєднано до матеріалів справи.

07.02.2024 позивач через систему Електронний суд подав відповідь на відзив в якій заперечує проти заявлених відповідачем у відзиві клопотань про зменшення здійснених позивачем нарахувань у зв`язку з несплатою основного боргу. При цьому вказує, що загальна вартість послуг за актом надання послуг №2 від 24.07.2023 року становить 541039,80 грн, з яких відповідач оплатив 10000,00 грн, що становить 1,85% відсотки до суми наданих послуг, а тому твердження відповідача про неспівмірність та несправедливість нарахованих відсотків річних та інфляційних втрат є безпідставними та необґрунтованими. Щодо зменшення пені на 95 % вказує, що ступінь виконання зобов`язань відповідача перед позивачем в частині оплати за надані послуги становить лише 1,85%, нарахована позивачем неустойка становить лише 17,31 % до суми основного боргу, відповідач не вчиняє жодних дій стосовно погашення заборгованості, незважаючи на те, що останньому була надіслана досудова вимога і від моменту її надіслання пройшло більше трьох місяців. Також зазначає, що відсутні підстави для зменшення розміру правничої допомоги. Дана відповідь на відзив приєднана до матеріалів справи.

В судовому засіданні 20.02.2024, суд на виконання вимог ст. 195 ГПК України, враховуючи строки розгляду справи, ухвалив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 19.03.2024.

Ухвалою суду від 20.02.2024 повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 20.03.2024.

Відповідач в судове засідання 20.03.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча вчасно та належно був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджено довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду від 20.02.2024) до його електронного кабінету 23.02.2024.

Представник позивача в судовому засіданні 20.03.2024 позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх повністю. Крім того, повідомив, що просить стягнути витрати на правову допомогу понесені на час подання позову в сумі 13000 грн., інших доказів на підтвердження заявленого орієнтованого розміру розрахунку витрат подавати не буде.

Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989р.).

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

встановив:

10.07.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю Агрокоптер Захід (виконавець) та Приватним підприємством Фермерське господарство Західний Буг (замовник) було укладено договір № 1007-23 за умовами якого виконавець зобов`язався надати послуги, а саме: комплекс послуг по обприскуванню (внесенню засобів захисту рослин) спеціалізованою технікою агродронами виконавця на земельних ділянках замовника, площа яких вказується у відповідній специфікації до договору, а замовник зобов`язався прийняти та оплатити їх на умовах та в порядку передбаченому цим договором (п. 1.1 договору) (далі договір) (а.с.7-10).

Відповідно до п. 2.1 договору вартість послуг за 1 га становить 420,00 грн, у т.ч. ПДВ 70,00 грн. Орієнтовна загальна вартість послуг становить 541039,80 грн, у т.ч. ПДВ 90173,30 грн. Остаточна загальна вартість послуг визначається на підставі фактично наданих виконавцем послуг за цим договором, що зазначається в акті прийому-передачі наданих послуг (п.п. 2.2, 2.3 договору).

Пунктом 2.5 договору сторони визначили, що оплата послуг здійснюється у безготівковій формі, шляхом перерахування замовником коштів на банківський рахунок виконавця, вказаний в реквізитах цього договору, протягом 3 банківських днів з дати підписання сторонами акту прийому-передачі наданих послуг.

Відповідно до п.3.3 договору щодня у період надання послуг сторонами складається акт фіксації наданих послуг, форма якого затверджена в додатку № 2 до цього договору.

Згідно з п. 4.1 договору після закінчення надання послуг виконавець складає, підписує зі свого боку акт та направляє його замовнику для підписання.

Пунктом 5.2 договору сторони визначили, що у разі порушення строку оплати послуг, замовник, на вимогу виконавця, сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на дату порушення зобов`язання, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2023.

Даний договір підписаний сторонами без будь яких зауважень.

Специфікацією № 1 до договору сторони погодили площу на якій мають бути внесені засоби захисту рослин, норма виливу л/га, ціна послуги та загальна сума наданих послуг (а.с.12).

Позивач на виконання умов договору надав відповідачу послуги за період з 19.07.2023 по 24.07.2023 року на загальну суму 541039,80 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами фіксації наданих послуг та актом надання послуг № 2 від 24.07.2023, які підписані сторонами без будь яких зауважень (а.с.13-19).

Відповідач частково виконав свої зобов`язання за договором сплативши позивачу 10000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 1480 від 24.08.2024 на суму 5000,00 грн та № 1860 від 23.10.2023 на суму 5000,00 грн (а.с.20-21).

З метою досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача досудову вимогу № 2/1010 від 10.10.2023 в якій просив до 20.10.2023 сплати заборгованість в сумі 536039,00 грн за договором, дана вимога отримана останнім 17.10.2023 (а.с.26-31), однак дана вимога відповідачем задоволена частково, сплачено 5000,00 грн 23.10.2023 згідно платіжної інструкції № 1860.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтями 179, 180 Господарського кодексу України (далі ГК України) визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі за своєю правовою природою є відносинами з надання послуг, на підставі укладеного між сторонами договору, які урегульовані зокрема главою 63 Цивільного кодексу України.

Згідно з ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем надано послуги відповідачу за період з 19.07.2023 по 24.07.2023 року на загальну суму 541039,80 грн, що підтверджується актом наданих послуг № 2 від 24.07.2023 та не заперечується відповідачем.

Заборгованість в сумі 531039,80 грн підтверджена матеріалами справи, доказів, які б спростовували дану заборгованість або доказів її оплати, відповідач суду не надав, тому дана сума підлягає стягненню з відповідача.

Щодо стягнення 7421,77 грн 3 % річних та 13381,02 грн інфляційні втрати суд зазначає таке.

Статтею 629 ЦК України встановлена обов`язковість договору для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді нарахування на суму боргу трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем, відповідно до поданого розрахунку нараховано відповідачу 7421,77 грн 3 % річних, 13381,02 грн інфляційни втрат.

Відповідач контррозрахунку здійснених нарахувань суду не надав, визнав основну суму боргу, в іншій частині просив зменшити суми до стягнення.

Тому, перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про вірність здійсненого розрахунку та правомірність заявлених до стягнення 13381,02 грн інфляційних втрат та 7421,77 грн 3 % річних нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, які слід стягнути з відповідача.

Щодо стягнення пені в сумі 91932,64 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

У відповідності до частини 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями згідно з частиною 1 статті 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з приписами ст. 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до 5.2 договору у разі порушення строку оплати послуг, замовник, на вимогу виконавця, сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на дату порушення зобов`язання, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Позивачем, відповідно до поданого розрахунку нараховано відповідачу пеню за період з 28.07.2023 по 12.01.2024 в сумі 91932,64 грн, у відповідності до ст. 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, відповідач контррозрахунку здійснених нарахувань суду не надав, тому, перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про вірність здійсненого розрахунку та правомірність заявлених до стягнення 91932,64 грн пені.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені, суд зазначає таке.

Частина 3 статті 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України приймається до уваги, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними конкретизуються судом у кожному конкретному випадку.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення штрафних санкцій є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Вирішуючи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

За своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукуючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягуються в разі порушення такого зобов`язання.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафних санкцій, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (частина шоста статті 3 Цивільного кодексу України).

Правова позиція Верховного Суду Щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій (пункт 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідач у клопотанні просив зменшити розмір пені до 5 %.

Суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання). Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018р. по справі №2908/1453/14.

Фінансові труднощі, на які посилається відповідач, не є надзвичайними і не прогнозованими обставинами, а складний фінансовий стан в умовах ринкової економіки є одним із можливих ризиків підприємницької діяльності.

Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків.

Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладання саме на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності. Ризики від власної господарської діяльності відповідача не можуть покладатися на інших учасників господарських відносин, оскільки це порушує принцип розумності та справедливості.

Щодо тверджень відповідача, що у зв`язку з військовим станом, підприємство фактично не працювало і лише почало відновлювати свою роботу, суд зазначає таке.

Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). Відповідач не надав доказів того, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.

Крім того, договір між сторонами було укладено вже під час дії воєнного стану, а тому відповідач розумів ризики від власної господарської діяльності, які могли виникнути під час виконання зобов`язань за договором.

Враховуючи вищевикладене, оскільки сума заборгованості відповідачем сплачена частково, доказів заподіяння збитків позивачу простроченням оплати не подано, з метою збереження балансу інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін, суд приходить до висновку про часткове задоволення клопотання позивача та зменшення розміру пені в розмірі 91932,64 на 30% та її стягнення в розмірі 64352,85 грн.

У зв`язку із зменшенням судом розміру заявлених до стягнення 91932,64 грн пені на 30% в позові про стягнення 27579,79 грн пені слід відмовити.

Щодо клопотання відповідача про зменшення інфляційних втрат та 3 % річних, суд зазначає таке.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України, нарахування інфляційних, втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та розраховані позивачем від мінімально встановленого розміру.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні клопотання про зменшення нарахованих позивачем інфляційних втрат та 3 % річних через необгрунтованість.

В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача слід стягнути 531039,80 грн основного боргу, 7421,77 грн 3 % річних, 13381,02 грн інфляційних втрат, 64352,85 грн пені. У зв`язку із зменшенням судом розміру заявлено до стягнення підставної пені на 30% в позові про стягнення 27579,79 грн пені слід відмовити.

Разом з тим, у разі, коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору (з врахуванням здійсненого судом зменшення), передбачені ст.129 ГПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути 9656,63 грн судового збору.

Розглянувши подане відповідачем клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, докази, якими позивач обґрунтовує розмір понесених витрат на послуги адвоката та обставини даної справи, суд зазначає таке.

Представник позивача в судовому засіданні 20.03.2024 просив стягнути з відповідача 13000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, на підтвердження яких долучає копії: договору про надання правничої допомоги № 02/10/23 від 02.10.2023; акту приймання-передачі наданих послуг згідно договору про надання правничої допомоги № 02/10/23 від 02.10.2023; платіжної інструкції № 87 від 12.01.2024 на суму 13000,00 грн, ордеру серії АС № 1083969 від 06.02.2024.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, суд засвідчує, що реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у рішенні від 16.11.2000р. №13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника.

Зокрема, в абзаці п`ятому пункту 5 мотивувальної частини зазначеного рішення визначається, що "закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (ч. 1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин".

Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.

За положеннями п. 4 ст. 1, ч.ч. 3, 5 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 визначеного Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

При встановленні розміру гонорару відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Частина 1 статті 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України, визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

Суд звертає увагу на те, що співмірність витрат це доволі суб`єктивна категорія, яка залежить від кількох чинників, та може тлумачитися судом відповідно до його дискреційних повноважень.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015р., п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Дослідивши надані відповідачем докази, суд приймає до уваги, що 02.10.2023 між адвокатським об`єднанням Преміум Сервіс (адвокатське об`єднання) Товариством з обмеженою відповідальністю Агрокоптер Захід (клієнт) було укладено договір № 02/10/23 про надання правничої допомоги (далі договір).

Згідно п. 1.1 договору клієнт доручає, а адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надати правничу допомогу у справі про стягнення заборгованості з Приватного підприємства Фермерське господарство Західний Буг в обсязі та на умовах передбачених цим договором.

Відповідно до п. 4.1 договору розмір винагороди адвокатського об`єднання за надання правничої допомоги за цим договором становить 39000,00 грн. розрахунки за виконану роботу здійснюються клієнтом у безготівковому порядку, шляхом перерахування коштів на рахунок адвокатського об`єднання у наступному порядку: 13000,00 грн протягом 3 робочих днів з дня виставлення відповідного рахунку; 26000,00 грн протягом 3 робочих днів з дня набрання рішенням законної сили (п. 4.2 договору).

Згідно акту приймання-передачі наданих послуг згідно договору про надання правничої допомоги № 02/10/23 від 02.10.2023 адвокатське об`єднання надало, а замовник прийняв правову допомогу на загальну суму 13000,00 грн.

Судом засвідчується, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19.

Враховуючи вказане, позивачем, на думку та переконання суду, згідно з вимогами ст. 74 ГПК України було доведено надання йому адвокатом Адвокатського бюро Преміум Сервіс вказаних послуг у фіксованому вигляді в сумі 13000,00 грн у суді першої інстанції (Господарському суді Волинської області).

Пунктом 1 частини 2 статті 126, частиною 8 статті 129 ГПК України, визначено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015р., п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено ст. 126 ГПК України та ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини, зокрема, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На думку суду, витрати на оплату послуг адвоката є дійсними та необхідними, про що йшлося вище, їх розмір є розумним, співмірним зі складністю справи і обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі аналізу обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, виходячи з результатів вирішення спору, наявності клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку щодо доцільності та наявності підстав для стягнення з Приватного підприємства Фермерське господарство Західний Буг на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокоптер Захід витрат на надання правової допомоги в суді в у розмірі 13000,00 грн, у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правову допомогу з 39000 грн до 5000 грн відмовити через необгрунтованість в силу ч.6 ст. 126 ГПК України.

Керуючись ст.73-79, 86, 129, 232, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства Фермерське господарство Західний Буг (вул.Ганни Жежко,9, м.Володимир, Волинська область, 44702, код ЄДРПОУ 41490962) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокоптер Захід (вул.Данила Галицького,28, с.Липини, Луцький район, Волинська область, 45601, код ЄДРПОУ 44792601) 616195,44 грн (шістсот шістнадцять тисяч сто дев`яносто п`ять гривень 44 коп.), з них 531039,80 грн основного боргу, 7421,77 грн 3 % річних, 13381,02 грн інфляційних втрат, 64352,85 грн пені, а також 9656,63 грн (дев`ять тисяч шістсот п`ятдесят шість гривень 63 коп.) витрат по сплаті судового збору та 13000,00 (тринадцять тисяч гривень 00 коп.) витрат на правничу допомогу.

3. У позові про стягнення 27579,79 грн пені відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

25.03.2024.

СуддяА. С. Вороняк