Рішення

від 25.03.2024 по справі 905/26/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25.03.2024 Справа №905/26/24

Господарський суд Донецької області у складі судді Чернової О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом: Акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ в особі Дніпропетровської філії Акціонерного товариства «Укртелеком», м. Дніпро

до відповідача: Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради, м.Лиман Донецької області

про стягнення 8721,97грн, з яких 4806,37грн - основний борг, 3147,47грн - пеня, 564,30грн - інфляційні втрати, 203,83грн - 3% річних,

без повідомлення (виклику) сторін,

Акціонерне товариство «Укртелеком», м. Київ в особі Дніпроперовської філії Акціонерного товариства «Укртелеком», м. Дніпро звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради, м. Лиман Донецької області про стягнення 8721,97грн, з яких 4806,37грн - основний борг, 3147,47грн - пеня, 564,30грн - інфляційні втрати, 203,83грн - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не відшкодував витрати, які понесені позивачем за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян за період з січня по липень 2022 року.

На підтвердження вказаних обставин позивачем надані належним чином засвідчені копії розрахунків видатків на відшкодування витрат та акту звіряння розрахунків за період січень-липень 2022 року, опис вкладення у цінний лист, рекомендоване повідомлення, скріншот електронної пошти, лист №80D482/04-56/13 від 30.06.2023.

Нормативно свої позовні вимоги позивач обґрунтовує посиланням на ст. 92 Конституції України, ст.ст. 20, 91 Бюджетного кодексу України, ст.ст. 11, 16, 96, 525, 526, 530, 610, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 144, 174, 193, 216, 218 Господарського кодексу України, ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та про державні соціальні гарантії».

З дотриманням приписів статті 6 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, для розгляду справи №905/26/24 визначено суддю Чернову О.В.

Ухвалою господарського суду від 09.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/26/24. Справу №905/26/24 вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

22.01.2024 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що з квітня 2022 року місто Лиман перебувало під постійними обстрілами, а у період з травня по жовтень 2022 року місто Лиман було окуповано. Також відповідач вказує, що не отримував від позивача необхідних документів, зокрема розрахунків за спірний період. У відзиві відповідач зазначає, що не всім абонентам надавалися телекомунікаційні послуги, та вказує, що телефони не працюють з березня, квітня 2022 року. За позицією відповідача, позивач не надав належних та допустимих доказів надання телекомунікаційних послуг. Також відповідач зазначає про безпідставність нарахування штрафних санкцій. Відповідач вказує, що позивачем неправомірно зараховані сплати у січні та лютому 2022 року за попередній період. До відзиву відповідач долучив витяг з реєстру ВПО, заяви фізичних осіб, вимоги позивача та відповідь відповідача на неї, платіжні доручення.

12.02.2024 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про вступ у справу як представника позивача.

Отже позивач не був позбавлений права ознайомитися з відзивом на позовну заяву через підсистему «Електронний суд».

Відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки та добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно з частинною 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи, що судом створені усі умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав, передбачених статтями 42, 46 Господарського процесуального кодексу України, заперечень від сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) не надходило, відзив від відповідача не надходив, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

З`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в порядку статті 210 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Укртелеком» є оператором телекомунікацій, який надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про електронні комунікації», Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012, інших законодавчих актів України.

За рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації від 28.09.2006 №384 позивача включено до Реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій за №74.

Згідно з розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг, позивач надав телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян у січні 2022 року на суму 1960,71грн, у лютому 2022 року на суму 1856,61грн, у березні 2022 року на суму 1854,73грн, у квітні 2022 року на суму 1854,73грн, у травні 2022 року на суму 1854,73грн, у червні 2022 року на суму 515,76грн, у липні 2022 року на суму -105,98грн; всього за звітом на суму 9791,29грн.

Відповідач частково погасив заборгованість на загальну суму 5163,90грн, а саме, згідно з платіжним дорученням №2 від 17.03.2022 у розмірі 3307,29грн, з призначення платежу «відш. пільг на послуги зв`язку за 01.22, дог. №20 від 15.03.2022, реєстр на над. пільг №255 від 15.03.2022, зв. реєстр №01 від 18.03.2022, без ПДВ», та згідно платіжного доручення №4 від 30.03.2022 у розмірі 1856,61грн, з призначення платежу «відш. пільг на послуги зв`язку за 02.22, дог. №20 від 15.03.2022, реєстр на над. пільг №265 від 25.03.2022, зв. реєстр №02 від 30.03.2022, без ПДВ».

Відповідач долучив до матеріалів справи витяг з реєстру ВПО щодо таких фізичних осіб ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Також відповідачем долучені заяви фізичних осіб ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про відсутність телефонного зв`язку та ненадання телекомунікаційних послуг.

Позивач долучив до матеріалів справи акт звіряння розрахунків, підписаний в односторонньому порядку, за яким у відповідача обліковується заборгованість станом на 01.01.2022 в розмірі 178,98грн, у період з січня по липень 2022 року у розмірі 9791,29грн, профінансовано в загальному розмірі 5163,90грн, залишок заборгованості становить 4806,37грн.

Листом №80D482/04-56/13 від 30.06.2023 позивач направив на адресу відповідача розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням окремих категоріям громадян вільг з оплати послуг зв`язку за січень-липень 2022 року, акт звіряння розрахунків станом на 01.08.2022, зведений розрахунок видатків.

Вказаний лист отриманий відповідачем 18.07.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Позивач направив відповідачу вимогу №12С000-16/1 від 23.10.2023 з додатками про сплату боргу з січня по червень 2022 року в розмірі 4806,37грн.

Відповідач листом №02/22-1693 від 05.12.2023 у відповідь на вимогу №12С000-16/1 від 23.10.2023 вказав на відсутність доказів в обґрунтування вимог за період з квітня 2022 року по липень 2022 року.

Оскільки відповідач не здійснив оплату заборгованості з відшкодування витрат за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян у розмірі 4806,37грн, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законом України «Про жертви нацистських переслідувань», Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Законом України «Про охорону дитинства» встановлені пільги з оплати послуг зв`язку для окремих категорій осіб.

Частиною 1 ст.144 Господарського кодексу України передбачено, що майнові права та майнові обов`язки суб`єкта господарювання можуть виникати з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом.

За змістом ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Таким чином, враховуючи наведені приписи законодавства, обов`язок укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв`язку пільговим категоріям громадян не передбачено, оскільки зобов`язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від волевиявлення сторін.

Як встановлено судом, Акціонерне товариство «Укртелеком» є оператором телекомунікацій, який надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про електронні комунікації», Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012, інших законодавчих актів України.

За змістом ст. 178 Господарського кодексу України та ст. 633 Цивільного кодексу України договір про надання телекомунікаційних послуг є публічним, оператор, провайдер телекомунікацій зобов`язаний здійснювати надання послуг зв`язку кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має права відмовити у наданні послуг за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими щодо укладення публічного договору, крім випадків, передбачених законодавством. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012, установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред`явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Таким чином, відповідно до приписів законодавства України фізичні особи, які мають визначений законами соціальний статус, мають право на отримання послуг зв`язку на пільгових умовах (з частковою оплатою їх вартості або безкоштовно), що кореспондується обов`язком провайдера, оператора телекомунікацій надавати такі послуги з урахуванням встановлених чинним законодавством пільг.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України видатки бюджету це кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом.

Частиною 1 статті 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.

Відповідно до ч. 2 ст. 62 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі фінансових нормативів бюджетної забезпеченості з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, встановленого законом.

За положеннями Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад» представницьким органом місцевого самоврядування об`єднаної територіальної громади є сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі ОТГ.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України, одним з основних принципів Бюджетної системи України є принцип самостійності. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов`язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних місцевих бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов`язання одне одного, а також за бюджетні зобов`язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання.

Згідно зі частинами 1, 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів, зокрема, беруть бюджетні зобов`язання в межах бюджетних асигнувань встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років. Бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно з законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Відповідно п. 9 ч. 1 до ст. 87 Бюджетного кодексу України видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України. При цьому порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України).

Статтею 91 Бюджетного кодексу України передбачено, що до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на: соціальний захист та соціальне забезпечення (п. 3 ч. 1) та пільги з послуг зв`язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; постраждалим учасникам Революції Гідності; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветеранам праці; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби; ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам Національної поліції; ветеранам податкової міліції; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; ветеранам служби цивільного захисту; ветеранам Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби, ветеранів служби цивільного захисту та ветеранів Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; особам, звільненим з військової служби, які стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби; особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю та особам, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше одного супроводжуючого); реабілітованим громадянам, які стали особами з інвалідністю внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та опікунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою; багатодітним сім`ям, дитячим будинкам сімейного типу та прийомним сім`ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім`ям (крім багатодітних сімей), в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування.

Перелік осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою, міститься у Єдиному державному реєстрі осіб, які мають право на пільги, який відповідно до положення «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 117 від 29.01.2003.

Пунктом 7 прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України визначено, що Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад забезпечують відповідно до законодавства України надання пільг окремим категоріям громадян шляхом, зокрема, проведення видатків відповідно до цього Кодексу виключно із застосуванням Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги.

Отже, державні соціальні гарантії певним категоріям громадян закріплені приписами законодавства, які є нормами прямої дії, у зв`язку з чим у оператора телекомунікаційних послуг виникає обов`язок надавати послуги зв`язку тим категоріям громадян, які мають установлені законодавством пільги з їх оплати, що в свою чергу кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати вартість таких послуг суб`єкту господарювання, який їх надає.

З аналізу наведених приписів законодавства вбачається, що бюджетне законодавство України відносить витрати на пільги з послуг зв`язку до видатків місцевих бюджетів.

Суд підкреслює, що до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватись з усіх місцевих бюджетів, належать й, зокрема, пільги з послуг зв`язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються особам, визначеним пунктом 20-4 частини першої статті 91 Бюджетного кодексу України.

Тобто, стаття 91 Бюджетного кодексу України передбачає видатки, які можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, хоча й не передбачає прямого обов`язку всіх місцевих бюджетів на відшкодування послуг зв`язку. Тобто кожна рада сама вирішує, на що саме вона буде витрачати кошти з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України, зокрема тієї ж статті 91.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.01.2022 у справі №904/138/21.

При цьому, 01 січня 2021 року внесено зміни до Бюджетного кодексу України, відповідно до яких розмежовано склад доходів загального фонду бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад (ст. 64) та складу доходів загального фонду районних бюджетів (ст. 64-1).

В результаті таких змін територіальні громади отримали фінансову незалежність від районних бюджетів та перейшли на прямі міжбюджетні відносини з державним бюджетом.

Видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються відповідними рішеннями про місцевий бюджет (ст. 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення (пункт «а» частини першої статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Верховний Суд у постанові від 07.08.2023 у справі №922/1418/22 дійшов висновку, що встановлення органами місцевого самоврядування додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення є власними повноваженнями, які мають фінансуватися виключно з місцевого бюджету.

Виходячи з системного аналізу положень Бюджетного кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» саме представницький орган місцевого самоврядування, яким є в даному випадку Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради, є відповідальним за забезпечення здійснення видатків на пільги з оплати послуг зв`язку громадянам Лиманської територіальної громади за рахунок коштів місцевого бюджету.

Крім того, суд зауважує, що відповідач не спростовує та не заперечує, що він є розпорядником коштів щодо забезпечення здійснення видатків на пільги з оплати послуг зв`язку громадянам Лиманської територіальної громади за рахунок коштів місцевого бюджету.

Відповідно до приписів ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що позивачем щомісяця протягом спірного періоду складалися розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг за формою « 2-пільга», затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04.10.2007 №535, а саме, у січні 2022 року на суму 1960,71грн, у лютому 2022 року на суму 1856,61грн, у березні 2022 року на суму 1854,73грн, у квітні 2022 року на суму 1854,73грн, у травні 2022 року на суму 1854,73грн, у червні 2022 року на суму 515,76грн, у липні 2022 року на суму -105,98грн; всього за звітом на суму 9791,29грн.

При цьому, суд зауважує, що чинним на момент виникнення та існування спірних правовідносин не визначено ні обов`язку, ні порядку, ні форми подання надавачами послуг до виконавчих органів міських рад інформації або відомостей щодо наданих пільговикам послуг для здійснення вищевказаного відшкодування витрат. Разом з тим, позивачем надавалась відповідачеві достатня інформація, що містилася у Розрахунках видатків з поіменними списками абонентів-пільговиків, і подавалась відповідачу аналогічно до тієї форми, яка була передбачена до 01.10.2019 (пункт 10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року №117, який виключено з Положення Постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №373).

Так, вказаним пунктом 10 Положення встановлювалося, що підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою « 2-пільга». Така форма була передбачена для розрахунку видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг, згідно з Інструкцією про порядок її заповнення, що затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України 04.10.2007 №535, який 31.07.2020 втратив чинність на підставі наказу Міністерства соціальної політики №452 від 02.07.2020.

Крім того, подання позивачем розрахунків видатків з поіменними списками абонентів-пільговиків (за формою аналогічній до форми « 2-пільга») є усталеною практикою (звичаєм) між АТ «Укртелеком» та уповноваженими органами у вказаній сфері цивільних відносин після втрати чинності вищевказаних норм, що підтверджується, зокрема, численними судовими рішеннями у подібних справах.

Нормами п. 3. та п.4 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право па пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 №117, передбачено, що систематизація інформації з реєстру та забезпечення її використання для розрахунку розміру пільг та їх виплати є обов`язком структурних підрозділів з питань соціального захисту населення. Вони вправі отримувані дані від надавачів послуг та надавати їм інформацію, що міститься в Реєстрі.

Відповідно до п. 11 вказаного Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, зобов`язано уповноважені органи, в т.ч. і виконавчі органи з питань соціальною захисту населення міських рад складати акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою « 3-пільга».

Відповідно до п. 12 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затверджено форму акту звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги за формою « 3-пільга».

3 01.10.2019 Постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №373 було виключено з Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 117, пункти 11 та 12 (щодо форми складання звітів). Натомість іншої форми для складання документу за результатами такого звіряння чинним законодавством, починаючи з 01.10.2019 і до теперішнього часу встановлено не було. Тобто, складання таких документів за певною формою у спірний період не передбачено законодавством, натомість не скасовано обов`язок структурних підрозділів з питань соціального захисту населення звіряння інформації, одержаної від надавача послуг. Отже, звіряння інформації, одержаної від надавача послуг, є обов`язком відповідача в силу того, що на нього покладено обов`язок розрахунку розміру пільг та їх надання.

Судом встановлено, що вказані розрахунки направлялися відповідачу засобами поштового зв`язку та отримані останнім 18.07.2023. Також отримання розрахунків підтверджено відповідачем у відповіді на вимогу позивача.

Суд зауважує, що саме на відповідача покладено обов`язок щодо проведення звірки розрахунків за послуги зв`язку пільговим категоріям населення та, відповідно, її коригування. Вказаних дій відповідачем здійснено не було.

До матеріалів позовної заяви відповідач долучив витяг з реєстру ВПО та заяви фізичних осіб про відсутність телефонного зв`язку та ненадання телекомунікаційних послуг, вказує, що деякі особи, яким надавалися телекомунікаційні послуги, померли.

Відповідач наполягає на тому, що з квітня 2022 року телекомунікаційні послуги абонентам не надавались через активні бойові дії та тимчасову окупацію.

Згідно з ч.ч.1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

При цьому згідно з ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

В силу положень ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому суд звертає увагу, що за загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно з пп. 55, 55-1 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012, припинення надання послуг (послуги) може здійснюватися оператором, провайдером у разі припинення відповідно до законодавства дії договору, в тому числі його дострокового розірвання, або внесення до договору змін щодо припинення надання однієї чи кількох послуг, замовлених абонентом: 1) за письмовою заявою абонента у строк, що не перевищує семи календарних днів з моменту отримання оператором заяви, якщо більший строк не зазначений у заяві, крім перенесення абонентського номера; 2) за ініціативою оператора, провайдера.

У разі перенесення абонентського номера припинення надання послуги (послуг) здійснюється оператором за письмовою або такою, що надійшла дистанційно за допомогою засобів зв`язку, заявою абонента з подальшим припиненням відповідно до законодавства дії договору або із внесенням до нього змін щодо припинення надання однієї чи кількох послуг, замовлених абонентом. Припинення надання послуги (послуг) здійснюється у момент завершення перенесення абонентського номера.

Матеріали справи не містять належних доказів припинення надання послуг (відповідних заяв абонентів).

Заяви фізичних осіб не можуть вважатися належними доказами, які підтверджують факт відсутності телефонного зв`язку, крім того, такі заяви подані відповідачеві, а не провайдеру, оператору послуг.

Реєстрація фізичної особи як внутрішньо переміщеною особою не звільняє абонента від необхідності дотримання порядку припинення надання телекомунікаційних послуг.

Матеріали справи також не містять актів відповідальних осіб, підприємств, про відключення телефонного зв`язку.

Суд зауважує, що відповідно до п.2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про електронні комунікації» абонентна плата - фіксований платіж, який може встановлювати постачальник електронних комунікаційних послуг для абонента за доступ на постійній основі до електронних комунікаційних послуг незалежно від факту їх отримання.

Суд відхиляє також посилання на смерть деяких фізичних осіб, оскільки матеріали справи не місять належних доказів на підтвердження таких обставин.

Поряд з цим, відповідач також вказує, що місто Лиман було окуповано.

Так, відповідно до Переліку, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309, Лиманська міська територіальна громада у період з 24.02.2022 по 08.09.2023 була територією активних бойових дій, у період з 25.05.2022 по 30.09.2022 м. Лиман Лиманської міської територіальної громади було тимчасово окупованою територією.

Враховуючи тимчасову окупацію міста, з огляду на об`єктивні обставини неможливості надання телекомунікаційних послуг позивачем та відсутності доказів факту постачання телекомунікаційних послуг на тимчасово окуповану територію, суд вважає недоведеним факт надання таких послуг у період з 25.05.2022.

Досліджуючи розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг у червні та липні 2022 року, судом встановлено, що такі розрахунки включають щодо деяких фізичних осіб надання послуг за попередні періоди, зокрема:

по розрахунку за червень 2022 року ОСОБА_11 у травні 2022 року нараховано -52,99грн, ОСОБА_12 у травні 2022 року нараховано -52,99грн, ОСОБА_13 у травні 2022 року нараховано -52,99грн;

по розрахунку за липень 2022 року ОСОБА_14 у квітні-травні 2022 року нараховано -105,98грн.

Отже, за висновками суду у відповідача виник обов`язок з відшкодування витрат за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян у загальному розмірі 8753,35грн, а саме: у січні 2022 року на суму 1960,71грн, у лютому 2022 року на суму 1856,61грн, у березні 2022 року на суму 1854,73грн, у квітні 2022 року на суму 1801,74грн (з урахуванням коригування суми щодо абонента ОСОБА_14 ), у травні 2022 року на суму 1279,56грн (з урахуванням коригування суми щодо абонентів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та строку надання послуг до 25.05.2022).

Крім того, у розрахунку заборгованості позивач вказує на залишок заборгованості у відповідача станом на 01.01.2022 у розмірі 178,98грн, однак належних доказів на підтвердження боргу суду не надано, тому суд не враховує суму 178,98грн до загального розміру боргу.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач частково погасив заборгованість у розмірі 5163,90грн.

Доказів оплати залишку боргу у розмірі 3589,45грн суду не надано.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу.

Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 3147,47грн, суд зазначає про таке.

Відповідно до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов`язання.

Згідно з ч.2 ст.193, ч.1 ст.216 та ч.1 ст.218 Господарського кодексу України за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарського кодексу України, іншими законами та договором.

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217, ч.1 ст.230 Господарського кодексу України є штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст.231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Як встановлено ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне невиконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне невиконання грошових зобов`язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» визначено, що, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Отже неустойка у вигляді пені є договірною санкцією, яка має бути узгоджена сторонами, окрім випадків встановлення санкції певним нормативним актом.

У тексті відзиву відповідач посилається на укладання договору з позивачем, однак, позивач як особа, на яку покладено обов`язок з доведення обставин, не надав суду копію такого договору, у позовній заяві також відсутнє посилання як на договір, так і на правову підставу для нарахування пені у відповідних правовідносинах.

Отже, фактично матеріали справи свідчать, що між сторонами відсутні договірні відносини, які б передбачали умови щодо нарахування пені за порушення строку відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах. Відсутній і нормативний акт, яким би були встановлені санкції, заявлені позивачем до стягнення.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про безпідставність нарахування пені, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 203,83грн та інфляційних втрат у розмірі 564,30грн.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача на борг в сумі 4806,00грн нараховані 3% річних за період з 01.08.2022 по 29.12.2023 в розмірі 203,83грн та інфляційні втрати з серпня 2022 року по листопад 2023 року в розмірі 564,30грн.

Перевіривши наданий розрахунок, суд встановив, що він є арифметично та методологічно неправильним, зокрема, щодо визначення початку періоду прострочення.

Так, позовна заява не містить обґрунтування виникнення прострочення з серпня 2022 року.

Наведені приписи законодавства не встановлюють строк для сплати витрат на відшкодування наданих послуг, матеріали справи також не містять договір, який би визначав порядок та строк оплати витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

Строк (термін) виконання зобов`язання встановлений ст. 530 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч.1 цієї статті якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Як встановлено судом, листом №80D482/04-56/13 від 30.06.2023 позивач направив на адресу відповідача розрахунки витрат, у листі позивач просив, зокрема, перевірити надану в розрахунках видатків інформацію, скласти акт звіряння розрахунків та відшкодувати витрати за надані послуги зв`язку на пільгових умовах на суму 4806,37грн. В листі не встановлено строк оплати.

Відповідач отримав вказаний лист 18.07.2023, тому, керуючись приписами ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, строк оплати є таким, що настав 25.07.2023.

Здійснивши власний розрахунок на правомірний розмір боргу в сумі 3589,45грн 3% річних за період прострочення з 26.07.2023 по 29.12.2023 та інфляційних втрати за період прострочення з серпня 2023 року по листопад 2023 року, суд встановив, що належний розмір 3% річних становить 46,32грн, належний розмір інфляційних втрат - 13,83грн.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність. Допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Проаналізувавши встановлені у справі обставини, оцінивши досліджені докази в їх сукупності та взаємозв`язку за своїм внутрішнім переконанням, господарський суд, враховуючи наведені положення цивільного і господарського законодавства, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 3649,60грн, з яких 3589,45грн - основний борг, 13,83грн - інфляційні втрати, 46,32грн - 3% річних.

Відповідно до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 7, 13, 42, 86, 123, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ в особі Дніпропетровської філії Акціонерного товариства «Укртелеком», м. Дніпро до Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради, м. Лиман Донецької області про стягнення 8721,97грн, з яких 4806,37грн - основний борг, 3147,47грн - пеня, 564,30грн - інфляційні втрати, 203,83грн - 3% річних, задовольнити частково.

Стягнути з Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради (84401, Донецька обл., місто Лиман, вулиця Лесі Українки, будинок 20 А, ідентифікаційний код 25953557) на користь Акціонерного товариства «Укртелеком» (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 18, ідентифікаційний код 21560766) в особі Дніпропетровської філії Акціонерного товариства «Укртелеком», м. Дніпро (49101, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Херсонська, будинок 26, ідентифікаційний код 25543196) 3649,60грн, з яких 3589,45грн - основний борг, 13,83грн - інфляційні втрати, 46,32грн - 3% річних, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 1123,08грн.

В інший частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено у Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення в порядку, передбаченому розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.В. Чернова

Рішення складено та підписано 25.03.2024.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.