Рішення

від 25.03.2024 по справі 927/70/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

25 березня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/70/24 Господарський суд Чернігівської області, в складі судді Романенко А.В., за правилами спрощеного позовного провадження розглянув справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Вторенерго,

вул. Хоменка, 18/2, кв. 33, м. Черкаси, 18008;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Верітас Інвест Груп,

вул. Східна, 13, м. Бахмач, Ніжинський район, Чернігівська область, 16500;

предмет спору: про стягнення 911349,39 грн

без повідомлення (виклику) сторін

УСТАНОВИВ:

15.01.2024, Товариством з обмеженою відповідальністю Вторенерго, поданий позов до Товариства з обмеженою відповідальністю Верітас Інвест Груп про стягнення 911349,39 грн, з них: 825826,00 грн заборгованості за договором поставки від 06.10.2022 № 06/10-2; 10768,77 грн інфляційних нарахувань за період з жовтня по листопад 2023 року; 6245,00 грн 3% річних та 68509,62 грн пені за період з 10.10.2023 по 10.01.2024, нарахованих на підставі п. 5.2. Договору та статті 625 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору в частині своєчасної оплати за товар, поставлений за видатковою накладною від 09.10.2023 № ВТ2-000071 та товаро-транспортною накладною від 09.10.2023 № ВТ2-000097.

Суд прийняв позовну заяву до розгляду; відкрив провадження в справі № 927/70/24 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін, про що постановив ухвалу від 22.01.2024; установив учасникам справи строки для подачі письмових заяв по суті позовних вимог, зокрема відповідачу 15 календарних днів з дня отримання ухвали від 22.01.2024, для подачі до суду відзиву на позов.

Ухвала суду від 22.01.2024 отримана відповідачем через підсистему Електронний суд 23.01.2024, про що свідчить довідка про доставку електронного листа, сформована відповідальною особою.

Відповідач в установлений строк правом на подання відзиву на позов не скористався.

Будь-яких інших заяв чи клопотань сторони до суду не подали.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності сторін (статті 13, 14 ГПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження в справі.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Суд констатує, що сторонами не заявлені клопотання щодо розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи в порядку визначеному статтею 252 ГПК України. Право сторін на подачу до суду клопотань наведеного змісту роз`яснене при відкритті провадження в справі (ухвала від 22.01.2024).

Господарський суд розглянув подані документи і матеріали, з`ясував фактичні обставини справи, дослідив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, та

ВСТАНОВИВ :

06.10.2022, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вторенерго» (далі - ТОВ «Вторенерго», постачальник, позивач) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Верітас Інвест Груп» (далі - ТОВ «Верітас Інвест Груп», покупець, відповідач) уклали договір поставки № 06/10-2, предметом якого (п. 1.1.) є поставка товару за специфікаціями, що є додатками до цього Договору та невід`ємними його частинами.

Постачальник зобов`язався передати у власність, а покупець прийняти та оплатити на умовах даного Договору товар. Кількість, асортимент та ціна товару зазначається в специфікаціях, що складаються постачальником та підтверджується шляхом підписання покупцем на умовах даного Договору (пункти 1.2., 1.4. Договору).

Згідно з п. 2.2. Договору кількість фактично поставленого покупцеві товару кожної конкретної партії визначається підписаною сторонами видатковою накладною або актом прийому-передачі.

Поставка товару може здійснюватися за домовленістю сторін автомобільним транспортом покупця (самовивіз) або із залученням іншого перевізника. При залученні стороннього перевізника транспортні послуги оплачуються покупцем за окремо виставленими рахунками (пункти 3.2., 3.3. Договору)

Відповідно до п. 3.4 Договору перехід ризиків та права власності на товар здійснюється в момент підписання видаткової накладної та / або акту приймання-передачі на товар. Кількість фактично поставленого товару покупцю визначається рахунком-фактурою, виставленим постачальником на відвантажену партію товару та видатковою накладною або актом прийому-передачі, підписаним уповноваженими представниками сторін (п. 3.7. Договору).

Загальна вартість Договору визначається як сума вартості товару, зазначеного в видаткових накладних / актах прийому передачі до Договору. Ціна за одиницю товару формується постачальником і обумовлюється сторонами на день підписання Специфікації, що є невід`ємними частинами даного Договору (пункти 4.1., 4.2. Договору).

Згідно з п. 4.4. Договору оплата загальної вартості кожної партії товару здійснюється покупцем на умовах оплати по факту поставки та отримання видаткової накладної або 100 % передоплати. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2022, а в частині взаєморозрахунків до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором. У випадку, якщо за 30 днів до закінчення терміну цього Договору жодна із сторін письмово не повідомила про наміри розірвати договір, то договір автоматично пролонгується на той же термін на тих же умовах (пункти 8.1., 8.3. Договору).

04.10.2023, сторонами складена специфікація № 8, яка є додатком № 1 до Договору, за умовами п. 1 якої сторони визначили загальну вартість товару, що передається, в сумі 825826,00 грн (з ПДВ).

Виходячи з правової природи укладеного правочину суд дійшов висновку, що між ТОВ «Вторенерго» та ТОВ «Верітас Інвест Груп» склались відносини з поставки товару, які врегульовані §1 Глави 54 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Суд, виходячи з умов п.8.3. Договору встановив, що на момент вирішення спору цей Договір є чинним, за відсутності в матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження його розірвання сторонами в установленому законом порядку.

Предметом позову в даній справі є стягнення вартості товару, поставленого за Договором, неустойки (в формі пені) за порушення грошових зобов`язань по своєчасному розрахунку за цей товар, а також відсотків річних та інфляційних втрат, право на нарахування та стягнення яких обумовлене частиною 2 статті 625 ЦК України.

Тобто до обставин, які входять до предмету доказування в даній справі, належить наявність між сторонами договірних правовідносин; факт поставки товару, погодженого сторонами; порушення відповідачем договірних зобов`язань щодо своєчасної оплати за поставлений та отриманий ним товар; наявність достатніх правових підстав для застосування до нього штрафних санкцій (неустойки), стягнення 3% річних та інфляційних втрат за фактом порушення грошових зобов`язань.

За приписами статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлене договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв обумовлений товар вартістю 825826,00 грн, про що свідчить двостороння видаткова накладна № ВТ2-000071 від 09.10.2023.

Сторонами також підписано товарно-транспортну накладну № ВТ2-000097 від 09.10.2023 на поставку вказаного товару.

Відповідач факт поставки товару не спростовував.

За змістом частин 1, 2 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Таким чином, із припису частини 1 статті 692 ЦК України, слідує обов`язок негайного виконання покупцем зобов`язань по оплаті вартості поставленого товару, за умови якщо сторонами або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати цього товару.

Пунктом 4.4. Договору сторони обумовили, що оплата загальної вартості кожної партії товару здійснюється покупцем на умовах оплати по факту поставки та отримання видаткової накладної або 100 % передоплати.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, товар поставлявся позивачем без його передплати зі сторони відповідача.

Наведена обставина відповідачем не спростовувалась.

Отже відповідач, відповідно до умов п. 4.4. Договору та частини 1 статті 692 ЦК України, зобов`язаний був розрахуватись за отриманий товар відразу після його прийняття. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару.

Таким чином, відповідач мав розрахуватись за товар, отриманий за видатковою накладною № ВТ2-000071, у строк по 09.10.2023.

Відповідач порушив зобов`язання за отриманий товар в сумі 825826,00 грн своєчасно не розрахувався.

У досудовому порядку позивач звертався до відповідача з претензією № 19/12/23 від 19.12.2023, в якій просив оплатити борг в сумі 825826,00 грн за вказаний товар.

Однак відповідач відповіді на претензію не надав, наявний борг не погасив.

Сторонами підписаний акт зведення взаєморозрахунків за період з 01.01.2023 по 19.12.2023, за яким за відповідачем обліковується заборгованість у сумі 825826,00 грн.

На момент ухвалення рішення, відповідач має перед позивачем прострочену заборгованість у сумі 825826,00 грн за товар, отриманий за видатковою накладною № ВТ2-000071 від 09.10.2023 та товарно-транспортною накладною № ВТ2-000097 від 09.10.2023, що підтверджено матеріалами справи, докази оплати боргу до суду не надані. Відтак суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 825826,00 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статей 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання, якщо він не виконав його в строк, установлений договором.

За статтею 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків.

Відповідно до статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності є вчинене учасником господарських відносин правопорушення в сфері господарювання. Аналогічні положення містить стаття 610 ЦК України.

За частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Позивач, керуючись частиною 2 статті 625 ЦК України, з огляду на порушення відповідачем грошового зобов`язання щодо своєчасного розрахунку за товар, переданий за Договором, заявив до стягнення з відповідача 10768,77 грн інфляційних нарахувань за період з жовтня по листопад 2023 року та 6245,00 грн 3% річних за період з 10.10.2023 по 10.01.2024.

Суд установив, що розрахунок інфляційних втрат проведений позивачем з урахуванням рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ згідно з листом Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем грошових зобов`язань за Договором, суд, керуючись наведеними нормами, перевірив розрахунок позивача, дійшов висновку про правомірність вимог в частині стягнення 10768,77 грн інфляційних нарахувань та 6242,94 грн 3% річних за заявлений період.

Суд відмовив у частині вимог про стягнення 3% річних у сумі 2,06 грн як необґрунтованих.

За змістом частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції в вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлене законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

Частинами 4, 6 статті 231 ГК України унормовано, що в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначений, санкції застосовуються в розмірі передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній визначеній грошовій сумі, або в відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань установлюються в відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань від 22.11.1996 № 543/96-ВР установлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

З урахуванням наведених норм, розмір неустойки (пені) за порушення грошових зобов`язань установлюється сторонами в договорі в відсотковому співвідношенні до суми невиконаного зобов`язання, однак не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, якщо інше не передбачене в спеціальному нормативно-правовому акті, що регулює спірні правовідносини сторін.

За визначенням статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється в відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Сторони, в п. 5.2. Договору передбачили, що в випадку порушення покупцем строку оплати вартості товару, визначеного п. 4.4. даного Договору, покупець зобов`язується сплатити на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожний день прострочення. Сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання зобов`язань по цьому Договору (п. 5.3. Договору).

Керуючись наведеними нормами та п. 5.2. Договору позивач заявив до стягнення 68509,62 грн пені, нарахованої в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за період з 10.10.2023 по 10.01.2024.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується порушення виконання відповідачем грошового зобов`язання, суд, виходячи з умов погоджених сторонами, перевірив розрахунок позивача та дійшов висновку про правомірність вимог у частині стягнення пені в сумі 68509,62 грн за вказаний період.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлений позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він заперечує проти позову.

Частинами 2, 3 статті 13 ГПК України унормовано, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Обов`язок доказування і подання доказів установлені статтею 74 ГПК України, за якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, установлених цим Кодексом (частина 1 статті 14 ГПК України).

Суд дослідив наявні матеріали справи та встановив, що позивач, на підставі належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів в їх сукупності, довів порушення відповідачем договірних зобов`язань щодо розрахунку за отриманий товар в сумі 825826,00 грн, у зв`язку з чим ним правомірно нараховані та заявлені до стягнення з відповідача окрім суми основного боргу, ще 10768,77 грн інфляційних втрат, 6242,94 грн 3% річних та 68509,62 грн пені.

З урахуванням зазначеного, позов підлягає задоволенню в цій частині вимог.

При ухваленні рішення в справі, суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, відносяться витрати понесені учасником справи на отримання професійної правничої допомоги.

За статтею 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам. Таким чином, з огляду на те, що позов підлягає задоволенню, за рахунок відповідача відшкодовуються судові витрати, в тому числі по сплаті судового збору в сумі 13670,21 грн, пропорційно задоволеним вимогам.

За частиною 1 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами частини 3 статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору № 19/12/23 про надання правової допомоги від 19.12.2023 (далі Договір № 19/12/23), укладеного між ТОВ «Вторенерго» (далі - замовник) та адвокатом Білим Миколою Михайловичем (далі виконавець) (п. 1.1.), замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу на умовах, передбачених Договором № 19/12/23.

Відповідно до п. 2.1. Договору № 19/12/23 виконавець бере на себе зобов`язання наступної правової роботи: вивчає матеріали щодо виконання замовником та ТОВ «Верітас Інвест Груп» умов договору поставки № 06/10-2 від 06.10.2022; надає консультації та роз`яснення замовнику щодо виконання замовником та ТОВ «Верітас Інвест Груп» умов договору поставки № 06/10-2 від 06.10.2022; готує претензію замовника до ТОВ «Верітас Інвест Груп» про сплату боргу за договором поставки № 06/10-2 від 06.10.2022; готує позовну заяву замовника до ТОВ «Верітас Інвест Груп» про стягнення боргу та штрафних санкцій за договором поставки № 06/10-2 від 06.10.2022; представляє інтереси замовника в суді при розгляді позову замовника до ТОВ «Верітас Інвест Груп» про стягнення боргу та штрафних санкцій за договором поставки № 06/10-2 від 06.10.2022.

За умовами пунктів 4.1., 4.2. Договору № 19/12/23 за роботу, виконану виконавцем, замовник сплачує суму гонорару згідно з додатком № 1 до цього Договору № 19/12/23 на рахунок виконавця. Розрахунок за виконану роботу здійснюється замовником наступним чином: перераховується на рахунок виконавця не пізніше 5 банківських днів з моменту виставлення рахунку або виплачується готівкою відповідно до вимог чинного законодавства.

Частиною 3 статті 126 ГПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зміст цієї норми може тлумачитися розширено, зокрема як те, що детальний опис робіт (наданих послуг) може міститися як в окремо оформленому документі, поданому стороною до суду, так і в інших наданих стороною доказах. Подання стороною доказів, що містять у собі детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, є таким, що відповідає положенням частин 2, 3 статті 126 та частини 8 статті 129 ГПК України, за змістом яких сторони мають подати суду докази на підтвердження факту понесення судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру. Аналогічні висновки наведені в постанові Верховного Суду від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.

Сторонами підписаний додаток № 1 до Договору № 19/12/23, п. 1 якого визначено, що за Договором № 19/12/23 може бути затрачено 12 годин робочого часу:

1.З`ясування фактичних обставин справи в клієнта, інших осіб, надання консультацій та роз`яснень 1 година;

2.Збір документів, виготовлення копій, формування досьє 1 година;

3.Вивчення законодавства по правовому питанню 1 година;

4.Підготовка претензії до ТОВ «Верітас Інвест Груп» про сплату боргу за договором поставки № 06/10-2 від 06.10.2022 2 години;

5.Підготовка та подання позову до Господарського суду Чернігівської області 5 годин;

6.Представництво інтересів ТОВ «Вторенерго» в Господарському суді Чернігівської області при розгляді позову замовника до ТОВ «Верітас Інвест Груп» про стягнення боргу та штрафних санкцій за договором поставки № 06/10-2 від 06.10.2022 2 години.

Сторони дійшли згоди, що оплата послуг виконавця по Договору № 19/12/23 від 19.12.2023 складає 1500,00 грн за годину роботи виконавця. Попередня орієнтовна вартість наданих юридичних послуг за Договором № 19/12/23 від 19.12.2023 складає 18000,00 грн та сплачується замовником не пізніше 5 банківських днів з моменту виставлення виконавцем рахунку (пункти 2, 3 Додатку № 1).

Виконавцем адвокатом Білим М.М., виставлений ТОВ «Вторенерго» рахунок № 08/01/24 від 08.01.2024 в сумі 18000,00 грн за послуги згідно з договором про надання правової допомоги № 19/12/23 від 19.12.2023, що повністю оплачений ТОВ «Вторенерго» за платіжним дорученням № 1732 від 08.01.2024.

За змістом п. 1 частини 2 статті 126 та частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) (1); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) (2); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт (3); ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (4).

У разі недотримання вимог частини 4 вказаної статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспіврозмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 висловлена правова позиція, що домовленість про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такою, що склалась між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин між якими і може розглядатися питання щодо обов`язковості такого зобов`язання. У контексті вирішення судом питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх співмірність із ціною позову, складністю справи та значенням для сторін.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, за практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, установлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження в справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями тощо.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України.

Разом із тим, у частині 5 цієї статті визначені критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалене рішення (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, п. 6.1.).

Зокрема, під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує:

- чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

- чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмету спору, з урахуванням ціни позову, значенням справи для сторін, у тому числі чи міг її результат вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

- поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

- дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалене рішення, в відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалене рішення, в відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

Тобто, під час вирішення питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, визначеними частинами 5 - 7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку, суд, керуючись зазначеними нормами, відмовляє стороні, на користь якої ухвалене рішення, в відшкодуванні понесених нею на правову допомогу витрат повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалене рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

У зв`язку з наведеним, суд, з урахуванням конкретних обставин, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для відповідної справи.

Нормами процесуального законодавства передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. 33, п. 34, п. 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Як вбачається з матеріалів справи, під час судового розгляду даної справи, адвокатом позивача фактично надана наступна правова допомога, вартість якої підлягає розподілу між сторонами з урахуванням принципу пропорційності (частина 4 статті 129 ГПК України), розумності та обґрунтованості: з`ясування фактичних обставин справи клієнта; правовий аналіз спірних правовідносин; збір документів; підготовка претензії; підготовка та подача позову до суду.

Виходячи з обсягу наданих послуг згідно з додатком № 1 до Договору № 19/12/23, за висновком суду, адвокатом позивача завищена фактична тривалість часу (згідно з розрахуноком, за підсумком, 10 годин), затрачена в межах наявної справи, в тому числі з урахуванням дій сторони щодо досудового врегулювання спору.

Обсяг наданих адвокатом послуг та час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт не відповідає критерію реальності таких витрат. Такі витрати не мають характеру необхідних і неспіврозмірні із виконаною роботою адвоката в суді першої інстанції.

Суд, враховуючи ступінь складності справи (один епізод спірних правовідносин, що не потребував значних затрат часу на формування правової позиції та складання позову), характер та обсяг наданих адвокатом послуг та час, витрачений ним на виконання відповідних робіт (справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження за письмовими доказами, за відсутності мотивованих заперечень іншої сторони щодо наявного боргу), керуючись принципами справедливості та пропорційності, приписами частин 4, 5 статті 129 ГПК України, вирішив покласти на відповідача відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8250,00 грн (з розрахунку 5,5 годин фактично затраченого часу, за погодженою сторонами ставкою, в розмірі 1500,00 грн за одну годину), що є співмірним.

Керуючись статтями 42, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, статтями 233, 238, 241, 247, 251, 252 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.Задовольнити частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Вторенерго (вул. Хоменка, 18/2, кв. 33, м. Черкаси, 18008; код ЄДРПОУ 40246369) до Товариства з обмеженою відповідальністю Верітас Інвест Груп (вул. Східна, 13, м. Бахмач, Ніжинський район, Чернігівська область, 16500; код ЄДРПОУ 42272542) про стягнення 911349,39 грн.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Верітас Інвест Груп (вул. Східна, 13, м. Бахмач, Ніжинський район, Чернігівська область, 16500; код ЄДРПОУ 42272542) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Вторенерго (вул. Хоменка, 18/2, кв. 33, м. Черкаси, 18008; код ЄДРПОУ 40246369) 825826,00 грн боргу, 10768,77 грн інфляційних втрат, 6242,94 грн 3% річних, 68509,62 грн пені, 13670,21 грн судового збору та 8250,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційна скарга не була подана.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасоване, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови в відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до статті 256 ГПК України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні були оголошені лише вступна та резолютивна частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду в порядку визначеному статтею 257 ГПК України.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до приписів частин 5-8 статті 6 та частин 5, 6 статті 242 ГПК України, пунктів 5.6, 5.8, 10, 16, 17, 29, 37 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, учасникам справи (їх представникам), які є користувачами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, судові рішення в паперовій формі не надсилаються і не вручаються. Суд надсилає такі рішення в електронній формі до електронного кабінету таких осіб, і вони вважаються врученими в день отримання повідомлення про доставку копії судового рішення на офіційну електронну адресу учасника справи (його представника), з якого і починається перебіг процесуального строку, встановленого законом або судом. Обмін процесуальними документами в електронній формі між судом та/або особами, що є (повинні бути) користувачами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, мають здійснюватися виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://cn.arbitr.gov.ua/sud5028/.

Суддя А.В. Романенко