Постанова

від 19.03.2024 по справі 910/7960/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/7960/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Краснов Є. В., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Цукорпром"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 (суддя Селівон А. М.)

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2023 (головуючий суддя Кропивна Л. В., судді Пономаренко Є. Ю., Шапран В. В.)

у справі № 910/7960/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Цукорпром"

до Міністерства юстиції України,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - 1) Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко Ростислав Олександрович і 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтана-Естейт",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Поліс" і 4) Товариство з обмеженою відповідальністю "Ен-Кор-Лімітед",

про визнання незаконним і скасування наказу,

(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Кузьменко В. С., третьої особи-3 - Тута І. В.)

ВСТУП

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Цукорпром" (далі - ТОВ "Цукорпром", позивач) звернулося з цим позовом до суду, посилаючись на неправомірне прийняття Міністерством юстиції України (далі - Мін`юст, відповідач) наказу про задоволення скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Поліс" (далі - ТОВ "ФК "Поліс", третя особа-3) на рішення приватного нотаріуса щодо реєстрації права власності на нерухоме майно за позивачем.

2. Суди першої та апеляційної інстанції відмовили в задоволенні позовних вимог, дійшовши висновку про недоведеність позивачем допущених Мін`юстом порушень пункту 2 частини восьмої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пунктів 5, 6 Порядку розгляду скарг на рішення, бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України, на які позивач посилався в обґрунтування неправомірності висновку Мін`юсту щодо підстав для задоволення скарги ТОВ "ФК "Поліс".

3. Посилаючись на відсутність підстав для задоволення Мін`юстом скарги ТОВ "ФК "Поліс" у зв`язку із непорушенням державним реєстратором вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" під час проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно за позивачем, останній звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення і постанову.

4. Перед Верховним Судом у цій справі постало питання щодо обґрунтованості порушень державним реєстратором вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" як підстави для задоволення Мінюстом скарги ТОВ "ФК "Поліс".

5. Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги, виходячи з таких мотивів.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

6. ТОВ "Цукорпром" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Мін`юсту, в якій, з урахуванням заяви про зміну (доповнення) предмета позову, просило визнати незаконним і скасувати наказ Мін`юсту від 02.06.2020 № 1840/5 (зі змінами і доповненнями) "Про задоволення скарги"; (2) зобов`язати Мін`юст поновити у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи та реєстраційні дії, які були скасовані на підставі наказу Мін`юсту від 02.06.2020 № 1840/5 (зі змінами та доповненнями) "Про задоволення скарги".

7. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на обставину того, що спірний наказ прийнято відповідачем з порушенням пункту 2 частини восьмої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки на момент його прийняття відбулась державна реєстрація права власності на нерухоме майно за іншою особою (Товариством з обмеженою відповідальністю "Ен-Кор-Лімітед"), ніж зазначено у оскаржуваному рішенні.

8. У позовній заяві позивач також вказував на те, що Мін`юст мав відмовити ТОВ "ФК "Поліс" у задоволенні скарги у зв`язку із пропуском останнім строку на звернення зі скаргою, що на думку позивача свідчить про порушення відповідачем пунктів 5, 6 Порядку розгляду скарг на рішення, бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України.

Узагальнений зміст і обґрунтування судових рішень

9. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.02.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2023, у задоволенні позову відмовлено повністю.

10. Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій виходили з обставин того, що:

- ТОВ "ФК "Поліс", вважаючи порушеними свої зареєстровані права іпотекодержателя на нерухоме майно, правомірно звернулося зі скаргою б/н від 11.02.2019 (вх. №4432-33-20 від 11.02.2019) за захистом речових прав до Мін`юсту з дотриманням визначеного законом строку;

- подані ТОВ "Цукорпром" приватному нотаріусу для реєстрації прав власності на нерухоме документи не містили заяви-згоди іпотекодержателя, яким є ТОВ ФК "Поліс", а приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу не здійснив пошук інформації відносно того, чи існують обтяження щодо нерухомого майна, попри існування запису про іпотеку щодо нерухомого майна у спеціальному розділі Державного реєстру речових прав за № 29908545 та запису № 29909281 про заборону на відчуження спірного нерухомого майна за відсутності згоди іпотекодержателя;

- на момент прийняття наказу відповідачем право власності на спірний об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 1980013663101 було зареєстровано за ТОВ "Цукорпром";

- незначні відмінності в описі нерухомого майна не були перешкодою для з`ясування приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу наявності відомостей щодо зареєстрованих обтяжень та заборон відносно нерухомості.

11. Отже, суди дійшли висновку, що встановивши наявність в діях державного реєстратора порушень вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Мін`юст прийняв обґрунтоване рішення, оформлене наказом № 1840/5 (до якого 16.06.2020 наказом № 2000/5 внесені зміни в частині дати вчинення реєстраційної дії за № 5006890 - з 12.06.2019 на 06.12.2019), про часткове задоволення скарги ТОВ "ФК "Поліс" та скасування рішення приватного нотаріуса Бондаренка Р. О. від 06.12.2019 за № 50068890.

Касаційна скарга

12. Не погодившись із прийнятими судами рішеннями ТОВ "Цукорпром" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

13. У касаційній скарзі скаржник зазначає про ухвалення судами рішень з неправильним застосуванням положень статей 2, 3, 12, 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Також скаржник посилається на викладені у постановах Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 826/9341/17, від 19.06.2019 у справі № 802/385/18-а, від 06.11.2019 у справі № 826/3731/18, від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17, від 26.09.2019 у справі № 669/927/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15 висновки щодо віднесення даного спору до юрисдикції господарського суду, який мав здійснити захист саме цивільних прав позивача як добросовісного набувача відповідного нерухомого майна, який покладався на відсутність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про права інших осіб щодо такого нерухомого майна.

14. На переконання скаржника, суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували того, що за відсутності у третьої особи у цій справі - ТОВ "ФК "Поліс" прав іпотекодержателя нерухомого майна, згода останнього на відчуження такого нерухомого майна не потребувалась, а отже майно, у момент переходу права власності на нього до позивача, не було обтяженим іпотекою/заборонами, а відомості, що містились у спеціальному розділі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не відповідали відомостям, що містились в документах, на підставі яких до спеціального розділу було внесено записи про іпотеку та заборону на користь ТОВ "ФК "Поліс".

15. Отже, на думку скаржника, на час вчинення спірної реєстраційної дії у приватного нотаріуса були відсутні підстави для зупинення чи відмови у проведенні реєстрації переходу права власності на нерухоме майно до ТОВ "Цукорпром".

16. При цьому обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пунктів 19-22 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, пункту 2 частини третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

17. Окрім цього, зазначаючи також підставою для перегляду судових рішень у цій справі пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України (пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України), скаржник посилається на те, що апеляційний суд фактично відмовив у встановленні обставин, що мають значення для справи стосовно добросовісності позивача як набувача права власності на спірне нерухоме майно.

Позиція інших учасників справи

18. Мін`юстом подано відзив на касаційну скаргу ТОВ "Цукорпром". Оскільки такий відзив було подано поза межами строку, встановленого ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.02.2024, останній долучається до матеріалів справи однак залишається без розгляду відповідно до положень статей 118, 295 ГПК України (див. пункти 14-24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19).

Рух касаційної скарги

19. Відповідно до Розпорядження заступника керівника апарату-керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 15.03.2024 № 32.2-01/436 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/7960/20 у зв`язку із запланованим відрядженням судді Волковицької Н. О.

20. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.03.2024 вказану судову справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Могил С. К., Краснов Є. В.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду попередньої інстанції

21. Згідно з частинами першою - другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

22. Судові рішення у справі оскаржуються позивачем з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, а також з підстави, передбаченої пунктом 3 частини третьої статті 310 ГПК України (пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України).

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

23. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

24. Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

25. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і вказаного вище пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

26. При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

27. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

28. Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

29. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

30. Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли у зв`язку із скасуванням Мін`юстом рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренка Р. О. від 06.12.2019 № 50068890, яке полягає у проведенні державної реєстрації права власності на нерухоме майно (нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Харків, вул. Двадцять третього серпня, буд. 51) за ТОВ "Цукорпром", та порушенням, на думку позивача, спірним наказом Мін`юсту його права власності на спірне нерухоме майно.

31. При цьому позовні вимоги позивача ґрунтуються на факті правомірності вчинення приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренком Р. О. оскаржуваних дій щодо реєстрації за ТОВ "Цукорпром" права власності на нерухоме майно з реєстраційним номером 1980013663101 (нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Харків, вул. Двадцять третього серпня, буд.51), за умови відсутності правових підстав для розгляду скарги ТОВ "ФК "Поліс", за результатами розгляду якої і було скасовано зазначене вище рішення приватного нотаріуса від 06.12.2019 за № 50068890.

32. В контексті наведених у касаційній скарзі доводів, колегія суддів враховує, що надання оцінки щодо правомірності прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень саме щодо реєстрації права власності на нерухоме майно входить до юрисдикції господарського суду, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі).

33. При цьому сам скаржник не оспорює висновків судів попередніх інстанцій в частині правильного віднесення юрисдикції з розгляду цього спору до господарського суду, а отже посилання у касаційній скарзі на інші постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 826/9341/17, від 19.06.2019 у справі № 802/385/18-а, від 06.11.2019 у справі № 826/3731/18, від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17 в частині цитування наведених у цих постановах загальних висновків щодо правил віднесення спорів до юрисдикції адміністративного суду, є декларативними і такими, з яких не вбачається порушення судами у цій справі норм законодавства щодо юрисдикції розгляду цього спору.

34. Разом з тим, відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Мін`юсту, його територіальних органів або до суду.

35. Згідно з частиною другою статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Мін`юст розглядає скарги:

1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір);

2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

36. Згідно з положенням пункту 14 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1 128 (далі - Порядок № 1128) за результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації, у тому числі колегіально, Мін`юст чи відповідний територіальний орган приймає рішення про задоволення скарги у сфері державної реєстрації або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених законом.

37. Таким чином, колегія з розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції при розгляді скарги на дії державного реєстратора речових прав не вирішує спору про право цивільне, а здійснює перевірку законності дій/бездіяльності державних реєстраторів при вчиненні реєстраційних дій вимогам реєстраційного законодавства.

38. З цих підстав також відхиляються доводи скаржника про наявність чи відсутність у ТОВ "ФК "Поліс" прав іпотекодержателя, оскільки відомості про такі права були зареєстровані за ТОВ "ФК "Поліс" на момент вчинення реєстраційної дії. Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки № 192847814 від 12.12.2019 актуальна інформація зі спеціального розділу про іпотеку: номер запису про іпотеку 29908545, дата реєстрації 17.01.2019, іпотекодержатель - ТОВ "ФК "Поліс". При цьому згідно з даними з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (інформаційна довідка №211627321 від 05.06.2020) актуальна інформація зі спеціального розділу про заборону на нерухоме майно - номер запису про обтяження - 34616961 (перенесено із запису 29909281), дата реєстрації 17.01.2019, обтяжувач - ТОВ "ФК "Поліс".

39. Верховний Суд звертає увагу на те, що питання добросовісності набувача прав на нерухоме майно не входять до предмету доказування у цій справі (з урахуванням висновків, якими керувалися суди поепердніх інстанцій, приймаючи оскаржувані судові рішення)

40. За таких обставин, посилання скаржника на висновки Верховного Суду (в тому числі і Великої Палати Верховного Суду), викладені у постановах від 26.09.2019 у справі № 669/927/16-ц (спір щодо визнання недійсними договорів оренди землі ), від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (спір щодо визнання недійсними торгів), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (спір щодо визнання права власності, визнання недійсним договору та повернення майна), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (спір щодо звернення стягнення на предмет іпотеки), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (спір щодо визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету селищної ради про надання згоди на реєстрацію права спільної власності територіальних громад), від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15 (спір щодо оскарження рішення міської ради про передачу в оренду земельної ділянки) в частині обґрунтування доводів про недоведеність ТОВ "ФК "Поліс" підстав виникнення прав іпотекодержателя спірного нерухомого майна, а також щодо добросовісності набуття позивачем права власності на майно за договором про внесення додаткового вкладу на підставі відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, колегією суддів відхиляються, оскільки такі обставини підлягають встановленню у спорі з іншим складом сторін та з інших підстав.

41. Водночас, як встановили суди попередніх інстанцій, підставою для вчинення 06.12.2019 реєстраційної дії за № 50068890 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренком Р. О. щодо речового права за TOB "Цукропром" були, крім поданої позивачем заяви про державну реєстрацію права власності, посвідчений цим же приватним нотаріусом 02.12.2019 договір між Товариством з обмеженою відповідальністю "Приватофис" та TOB "Цукропром", внесені зміни до цього договору та акт приймання передачі нерухомого майна до Статутного капіталу ТОВ "Цукорпром".

42. Суди встановили, що на підставі прийнятого приватним нотаріусом рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 06.12.2019 за № 50068890 відкрито новий розділ на об`єкт нерухомого майна з присвоєнням йому реєстраційного номеру 1980013663101 та зареєстровано право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна за ТОВ "Цукорпром", номер запису про право власності 34505039.

43. Так, відповідно до положень статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

44. Статтею 26 вказаного Закону передбачено, що за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

45. Згідно із частиною третьою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

46. В свою чергу підставами для зупинення державним реєстратором розгляду заяви про державну реєстрацію прав може бути подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством (пункт 1 частини першої статті 23 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

47. Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та невідкладно повідомляє про це заявника (частина друга статті 23 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

48. У разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог у строк, встановлений у частині третій цієї статті, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (частина п`ята статті 23 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

49. З контексту вищенаведених норм вбачається, що порядок проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна включає, зокрема: перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення такого розгляду (у випадку встановлення наявності відповідних підстав для цього), надання встановленого Законом строку для усунення виявлених недоліків та, відповідно, прийняття рішення про реєстрацію або про відмову в реєстрації прав (у випадку не усунення заявником недоліків, які стали підставами для зупинення розгляду заяви).

50. Пунктом 6 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.

51. Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Державний реєстр прав складається з розділів, спеціального розділу, бази даних заяв та реєстраційних справ в електронній формі. Невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав є Реєстр прав власності на нерухоме майно, Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державний реєстр іпотек.

52. Процедуру функціонування Державного реєстру речових прав, його невід`ємної архівної складової частини та наповнення Державного реєстру прав відомостями про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про суб`єктів та об`єкти таких прав визначає Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141 (далі - Порядок № 1141).

53. Відповідно до пункту 2 даного Порядку № 1141 (тут і далі в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) невід`ємна архівна складова частина Державного реєстру прав - Реєстр прав власності на нерухоме майно, Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державний реєстр іпотек.

54. Згідно з пунктом 40 Порядку № 1141 відомості невід`ємної архівної складової частини Державного реєстру прав використовуються державним реєстратором під час проведення державної реєстрації прав для встановлення наявності (відсутності) записів про державну реєстрацію прав, їх обтяжень, у тому числі з метою їх перенесення до Державного реєстру прав та погашення у випадках, передбачених цим Порядком.

55. Відповідно до пункту 4 Порядку № 1141 ведення Державного реєстру прав передбачає, зокрема, пошук відомостей у Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині.

56. Пунктом 20 Порядку № 1141 передбачено, що пошук відомостей у базі даних заяв про зареєстровані заяви у сфері державної реєстрації прав, судові рішення щодо заборони (зняття заборони) вчинення реєстраційних дій здійснюється за одним або кількома такими ідентифікаторами: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна (у разі наявності відкритого розділу на об`єкт нерухомого майна); кадастровий номер земельної ділянки (у разі формування заяви щодо земельної ділянки); адреса об`єкта нерухомого майна (крім випадків формування заяви щодо земельної ділянки); реєстраційний номер заяви (у разі відкликання заяви).

57. При цьому положення статті 46-1 Закону України "Про нотаріат" зобов`язують нотаріуса під час вчинення нотаріальних дій обов`язково використовувати відомості єдиних та державних реєстрів, шляхом безпосереднього доступу до них. Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва обов`язково використовує також відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру.

58. Пунктом 60 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок 1127, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що для державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці або податковій заставі, також подається документ, що підтверджує наявність факту згоди іпотекодержателя або контролюючого органу на відчуження або передачу на іншому речовому праві такого майна.

59. Згідно з пунктом 45 Порядку № 1141 у разі державної реєстрації прав, реєстрацію яких проведено до 01.012013 в архівній складовій частині Державного реєстру прав, після внесення до Державного реєстру прав відомостей, передбачених пунктами 41, 42 та 44 цього Порядку, державний реєстратор проставляє у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та/або Державному реєстрі іпотек відмітку про погашення такого запису.

60. Разом з тим, суди попередніх інстанцій встановили і цього не спростовано позивачем, що приватним нотаріусом вчинено реєстраційні дії в порушення вимог статей 3, 24 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пунктів 20, 48, 60 Порядку № 1127, адже станом на момент прийняття спірного рішення у спеціальному розділі Державного реєстру речових прав існував запис № 29908545 про іпотеку щодо нерухомого майна та запис № 29909281 про заборону на його відчуження без згоди іпотекодержателя (ТОВ "ФК "Поліс").

61. За таких встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки приватному нотаріусу (державному реєстратору) не було подано заяву-згоду іпотекодержателя на відчуження нерухомого майна, запис про іпотеку щодо яких містився у спеціальному розділі Державного реєстру речових прав за № 29908545 та запис про обтяження яких містився у спеціальному розділі Державного реєстру речових прав за № 29909281, у зв`язку з чим спірне рішення про реєстрацію за позивачем нерухомого майна прийнято державним реєстратором з порушенням вимог пункту 6 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", зокрема, за наявності зареєстрованих речових прав на нерухоме майно.

62. Доводи скаржника про наявність підстав для відмови Мін`юстом у задоволенні скарги ТОВ "ФК "Поліс" відповідно до пункту 2 частини восьмої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" з огляду на здійснення державної реєстрація права власності на це майно за іншою особою - Товариством з обмеженою відповідальністю "Ен-Кор-Лімітед" на момент прийняття спірного наказу, колегією суддів відхиляються, оскільки такі доводи спрямовані на переоцінку доказів та встановлення інших фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України.

63. Водночас, судом першої інстанції встановлено і позивачем цього також не спростовано, що станом на момент винесення спірного наказу від 02.06.2020 про скасування рішення державного реєстратора № 50068890 від 06.12.2019, по об`єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 1980013663101 право власності було зареєстровано саме за ТОВ "Цукорпром", державна реєстрація права власності по об`єкту нерухомого майна з вказаним реєстраційним номером за іншою особою не відбулася, право власності позивача на спірне нерухоме майно на момент розгляду справи не було припинено незважаючи на одночасну державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Ен-Кор-Лімітед" щодо об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 1985799263101, а тому підстави для відмови у задоволенні скарги ТОВ "ФК "Поліс" на підставі пункту 2 частини восьмої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" були відсутні.

64. Інший довід скаржника стосовно того, що із скаргою на дії приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренка Р. О. ТОВ "ФК "Поліс" звернулося лише 11.02.2019, тобто з пропуском установленого на подання скарги 60-денного строку від дня вчинення реєстраційної дії, також відхиляється колегією суддів, оскільки такий довід взагалі не обґрунтовано підставами касаційного оскарження, визначеними частиною другою статті 287 ГПК України.

65. При цьому судами обґрунтовано враховано, що перебіг такого строку пов`язується не лише із моментом прийняття рішення що оскаржується, але й з моментом, коли особа дізналася чи мала дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю. У заяві до Мін`юсту ТОВ "ФК "Поліс" зазначило, що дізналось про спірне рішення державного реєстратора лише 10.02.2020 після отримання інформаційної довідки з ДРРП щодо спірного нерухомого майна і при тому, що записи щодо іпотеки та заборони на відчуження цього майна були актуальними і змін не зазнавали.

66. Отже, Суд касаційної інстанції не вважає за необхідне повторно надавати оцінку відповідним доводам позивача, а посилання на них у касаційній скарзі визнає таким, що спрямоване на переоцінку обставин покладених судами в основу судових рішень в якості підстав для відмови у позові, що як уже було зазначено вище, до повноважень суду касаційної інстанції не входить.

67. За таких обставин, Верховний Суд зазначає, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України не знайшла підтвердження під час касаційного розгляду справи.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України

68. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

69. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

70. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

71. Посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пунктів 19-22 Порядку № 1141 та пункту 2 частини третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", скаржник вказує на те, що у приватного нотаріуса Бондаренка Р. О. були відсутні підстави для зупинення чи відмови у проведенні реєстрації переходу права власності на нерухоме майно до ТОВ "Цукорпром".

72. Проте, як уже зазначалось у цій постанові, в межах розгляду даної справи позивач не спростував відсутності допущених держаним реєстратором порушень внаслідок вчинення спірної реєстрації права власності на нерухоме майно за позивачем, за наявності зареєстрованого обтяження речових прав на це нерухоме майно, а відтак Верховний Суд констатує відсутність підстав для формування висновків, на яких наполягає скаржник у пункті 16 цієї постанови.

73. При цьому посилання скаржника в цій частині доводів на те, що приватний нотаріус Бондаренко Р. О. здійснив пошук у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно за адресою знаходження майна та не виявив записів про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна у зв`язку з тим, що опис майна в спеціальному розділі відрізняється від іншого опису майна, спрямовані на необхідність переоцінки таких доказів і обставин в тому контексті, який на думку свідчить про наявність правових підстав для відмови Мін`юстом у задоволенні скарги ТОВ "ФК "Поліс".

74. Отже, касаційна скарга в цій частині за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Відтак посилання скаржника на відсутність практики Верховного Суду визнаються необґрунтованими та відхиляються.

75. За таких обставин доводи касаційної скарги позивача, обґрунтовані посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України

76. Пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

77. Скаржник у касаційній скарзі посилається на пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України відповідно до якого, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

78. Разом з тим, аргументи скаржника про необґрунтоване відхилення апеляційним судом клопотання (заяви) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не знайшли своє підтвердження, оскільки скаржник конкретно не зазначає, яке саме клопотання необґрунтовано відхилено апеляційним судом та щодо встановлення яких саме обставин справи. У контексті цієї підстави скаржник лише зазначив, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази. При цьому доводи касаційної скарги в цій частині також зводяться лише до загальних доводів та не містять посилань на те, які саме докази не досліджено судом.

79. Оскільки відповідного мотивування щодо допущених судом процесуальних порушень, наведених у пункті 76 цієї постанови, касаційна скарга не містить, тому посилання скаржника на пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України Суд відхиляє як безпідставне.

80. Таким чином й інша заявлена скаржником у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження (пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України) свого підтвердження при касаційному перегляді цієї справи не знайшла. Порушень судами попередніх інстанцій норм процесуального права скаржник не довів.

81. Так, оскільки під час здійснення касаційного провадження у цій справі, Верховним Судом не було встановлено допущених судами попередніх інстанцій порушень норм матеріального чи процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, відповідно, підстави касаційного оскарження є необґрунтованими, а відтак і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційного суду немає.

82. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

83. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

84. Інші доводи касаційної скарги ТОВ "Цукорпром" підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, також направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 ГПК України, вирішального значення для правильного розгляду цієї справи не мають, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

85. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

86. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

87. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник, у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень у справі.

88. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ "Цукорпром" залишити без задоволення, а оскаржувані постанову апеляційного господарського суду і рішення місцевого господарського суду - без змін.

Розподіл судових витрат

89. Оскільки Суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Цукорпром" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2023 у справі № 910/7960/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Є. В. Краснов

С. К. Могил