Ухвала

від 22.03.2024 по справі зп/260/13/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення заяви про забезпечення позову без розгляду

22 березня 2024 рокум. Ужгород№ ЗП/260/13/24

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ІФ-10 Лайнер" про забезпечення позову до подачі позовної заяви, -

В С Т А Н О В И В:

21 березня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ІФ-10 Лайнер" (далі - ТОВ "ІФ-10 Лайнер") подало через особистий електронний кабінет в підсистемі "Електронний суд" до Закарпатського окружного адміністративного суду заяву про забезпечення позову до подачі позовної заяви, в якій просить адміністративний суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти у розмірі 96400 грн 00 коп на рахунках, відкритих ТОВ «МАЛАНА-Г» (ЄДРПОУ 44497122) за наступними реквізитами: - НОМЕР_1 Банк АТ «А-БАНК», МФО 307770; - UA36 30011900000 26000122764001 Банк АТ «БАНК АЛЬЯНС».

В якості обґрунтування звернення до адміністративного суду з даною заявою посилається на те, що 19 грудня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІФ-10 Лайнер" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Малана-Г" (далі - ТОВ "Малана-Г") було укладено договір поставки №19/12/2023-01, відповідно до умов якого постачальник передає у власність покупця, а покупець сплачує за отримані шини. На виконання умов такого договору 08 лютого 2024 року ТОВ «ІФ-10 Лайнер» у повному обсязі оплатило вартість такого товару на загальну суму 96400,00 грн. Незважаючи на це, ТОВ "Малана-Г" зазначений у договорі та оплачений товар не поставило. В якості нормативного обґрунтування заявленого клопотання заявник посилається на положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши заявлене ТОВ «ІФ-10 Лайнер» клопотання, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

П. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України надає визначення поняттю «адміністративна справа», у відповідності до якого такою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Згідно з дефініцією, наданою в п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому:

-хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

-хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

-хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Перелік справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначений ст. 19 КАС України.

Отже, публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Поряд з цим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

З метою захисту прав сторін у публічно-правових відносинах нормами КАС України передбачена можливість забезпечення позову, в тому числі, до пред`явлення позову.

орядПЗгідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 153 КАС України заява про забезпечення позову до подання позовної заяви подається до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Отже, з урахуванням встановленого законодавством розмежування судової юрисдикції, повноваження адміністративного суду на забезпечення позову реалізується виключно у сфері публічно-правових відносин.

У даному випадку спір виник між двома рівноправними господарюючими суб`єктами: ТОВ «ІФ-10 Лайнер» та ТОВ "Малана-Г" в ході виконання ними договірних зобов`язань. Тобто спір, до вирішення якого ТОВ «ІФ-10 Лайнер» просить Закарпатський окружний адміністративний суд вжити заходи забезпечення позову, не стосується публічно-правових відносин.

Нормами ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України від 06.11.1991 №1798-XII (далі - ГПК України) передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Так, п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

У зв`язку з вищенаведеним суд дійшов висновку, що даний спір має приватноправовий характер, а тому з огляду на суб`єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria)). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Таким чином, враховуючи ту обставину, що даний спір виник у сфері приватноправових відносин, Закарпатський окружний адміністративний суд не є «встановленим законом судом» щодо розгляду такого, а тому подана ТОВ "ІФ-10 Лайнер" заява про забезпечення позову підлягає поверненню заявнику без розгляду.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 20, 150, 153, 154, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ІФ-10 Лайнер" про забезпечення позову до подачі позовної заяви - повернути заявнику без розгляду.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України.

Суддя Р.О. Ващилін