Постанова

від 25.03.2024 по справі 360/1216/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2024 року справа №360/1216/23

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Гайдара А.В., Казначеєв Е.Г.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року у справі № 360/1216/23 (головуючий І інстанції Качанок О.М.) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо нарахування та виплати судді Лисичанського міського суду Луганської області (відрядженої до Богунського районного суду міста Житомира) ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 24 жовтня 2022 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області провести нарахування суддівської винагороди судді Лисичанського міського суду Луганської області (відрядженої до Богунського районного суду міста Житомира) ОСОБА_1 , на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року, а саме в сумі 2270,00 грн, щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 20% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області провести нарахування суддівської винагороди судді Лисичанського міського суду Луганської області (відрядженої до Богунського районного суду міста Житомира) ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2022 року, а саме в сумі 2481,00 грн, щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 20% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 01 січня 2022 року по 24 жовтня 2022 року;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині зобов`язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду за один місяць;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позову зазначила, що наказом голови Лисичанського міського суду Луганської області позивача зараховано до штату Лисичанського міського суду Луганської області.

Наказом голови Богунського районного суду міста Житомира від 21.10.2022 позивача тимчасово зараховано до штату Богунського районного суду міста Житомира з 25.10.2022.

З 01 січня 2021 року по 24 жовтня 2022 року відповідач протиправно нараховував позивачу суддівську винагороду із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн.

Внаслідок цього розмір суддівської винагороди не відповідає розміру, установленому спеціальним законом, тому дії відповідача є протиправними.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 24 жовтня 2022 року включно, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн та на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 грн.

Зобов`язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 24 жовтня 2022 року включно, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн та на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 грн.

Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 24 жовтня 2022 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні.

Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду: за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2021 року складає 2270 гривень; за період з 01 січня 2022 року по 24 жовтня 2022 року включно, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2022 року складає 2481 гривня, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач Державна судова адміністрація України, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтування апеляційної скарги.

Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним Кодексом України.

Головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.

Будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання збільшувати видатки з Державного бюджету України, здійснювати фінансування посадового окладу позивача та виплату у вищому розмірі, ніж це передбачено законодавством України.

Отже, позивачу правильно нараховано та виплачено суддівську винагороду відповідно до положень ст. 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік та ст.7 Закону України «Про Державний бюджет на 2022 рік» із застосуванням для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 та 1 січня 2022 прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн.

За наявності в спеціальному законі, який встановлює конкретні розміри прожиткового мінімуму на 1 січня календарного року спеціальної норми щодо розміру прожиткового мінімуму для визначення базового розміру посадового окладу судді, ДСА та ТУ ДСА не вправі застосовувати загальну норму щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, навіть якщо розмір прожиткового мінімуму в загальній нормі більший за розмір прожиткового мінімуму в спеціальній нормі.

В Законі України Про Державний бюджет України на 2021 рік та Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік законодавцем конкретизовано перелік працездатних осіб та встановлено окремі розміри прожиткового мінімуму для суддів, прокурорів окружної прокуратури та працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, що у спірному випадку (для суддів) не суперечить Конституції України та Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Таким чином, застосовуючи норму статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік і Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік в частині встановлення розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року по 24 жовтня 2022 року відповідач діяв відповідно до вимог чинного у цей період законодавства.

Позивач пропустила місячний строк звернення до суду з цим позовом, встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України. Карантин діяв до 30.06.2022, отже після його скасування, з 01.07.2022 позивач повинна була звернутися до суду з цим позовом протягом місяця.

Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.

Фактичні обставини справи.

Указом Президента України Про призначення та звільнення суддів від 29.09.2016 № 425/2016 ОСОБА_1 призначено, строком на п`ять років, на посаду судді Лисичанського міського суду Луганської області.

Наказом Лисичанського міського суду Луганської області від 21.10.2016 № 6 Про зарахування ОСОБА_1 до штату суду зараховано ОСОБА_1 до штату Лисичанського міського суду Луганської області, у зв`язку з призначенням строком на п`ять років на посаду судді, з посадовим окладом згідно із штатним розписом з 24 жовтня 2016 року.

Рішенням Голови Верховного Суду від 17.10.2022 № 483/0/149-22 Про відрядження судді Лисичанського міського суду Луганської області ОСОБА_1 до Богунського районного суду м. Житомира суддю ОСОБА_1 відряджено до Богунського районного суду м. Житомира.

Наказом в.о. голови Богунського районного суду м. Житомира від 21.10.2022 № 36-К Про тимчасове зарахування до штату Богунського районного суду м. Житомира судді Дар`ї Луньової суддю Лисичанського міського суду Луганської області Луньову Д.Ю. тимчасово зараховано до штату Богунського районного суду м. Житомира з 25.10.2022, у зв`язку з переведенням шляхом відрядження, з посадовим окладом згідно штатного розпису.

З 01.01.2021 по 24.10.2022 ОСОБА_1 суддівська винагорода нараховувалася та виплачувалася, виходячи з розміру базового посадового окладу судді, обчисленого із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн, що встановлений Законами України Про Державний бюджет України на відповідний рік. (2021 та 2022), що підтверджується довідкою про розмір нарахованої та виплаченої суддівської винагороди з 01.01.2021 по 24.10.2022 судді Лисичанського міського суду Луганської області ОСОБА_1 від 24.10.2023 № 683/23-Вих, Інформацією щодо нарахованої та виплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 по 31 грудня 2021 року та з 01 січня 2022 по 24 жовтня 2022 року.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2270 грн) та на 01 січня 2022 року (2481,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн) є неправомірною.

Оцінка суду.

Спірним в цій справі є питання правомірності обчислення та виплати позивачу суддівської винагороди, виходячи з установленого у статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102 гривні.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Статтею 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Отже, виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть, а розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-ІХ Про Державний бюджет України на 2021 рік (далі - Закон № 1082-ІХ) установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Статтею 7 Закону України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ Про Державний бюджет України на 2022 рік (далі - Закон № 1928-ІХ) установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV), відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Водночас статтею 7 Закону № 1082-IX разом із встановленням станом на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 гривень.

До 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у цій справі, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.

Закон № 1082-IX фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Закон № 1082-IX не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). У межах касаційного перегляду судових рішень в цій справі колегія суддів звертає на нього увагу у сукупності з іншою аргументацією, про яку йдеться вище.

Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 12 липня 2023 року в справі № 140/5481/22, а також в постановах від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 22 червня 2023 року у справі № 400/4904/21.

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2270 грн ) Законом № 1082 та на 01 січня 2022 року (2481 грн) Законом № 1928 на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Законів № 1928 та № 2710 є неправомірним.

Доводи апелянта щодо правомірності нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого відповідними законами для обчислення суддівської винагороди, в розмірі 2102,00 грн спростовані приведеними вище висновками суду стосовного того, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, тому позивач має право на отримання суддівської винагороди у розмірі, встановленому законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 цього Закону суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Відповідач ТУ ДСА як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2021 рік та на 2022 рік).

Враховуючи, що розпорядники бюджетних коштів при затвердженні бюджетного кошторису на виплату суддівської винагороди у 2021 та 2022 роках застосовували розрахункову величину 2102,00 грн відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та з урахуванням доведених Міністерством фінансів України показників, тобто головним розпорядником бюджетних коштів ДСА України здійснювалось фінансування розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня ТУ ДСА в Луганській області для виплати суддівської винагороди саме із розрахункової величини 2102,00 грн, суд першої інстанції правомірно замінив процесуальний статус ДСА України з третьої особи на відповідача, як головного розпорядника бюджетних коштів в силу того, що саме головним розпорядником бюджетних коштів має забезпечуватися фінансування розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня, яким є ТУ ДСА.

Таким чином, суд першої інстанції обрав правильний спосіб захисту порушеного права позивача, а саме зобов`язав ТУ ДСА здійснити нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди за спірний період, виходячи з посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року, - 2270,00 грн, та на 01 січня 2022 року 2481,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум; зобов`язав ДСА України забезпечити фінансування ТУ ДСА коштами для проведення виплати позивачу недоплаченої суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи з посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року, - 2270,00 грн, за період з 01 січня 2022 року по 24 жовтня 2022 року, виходячи з посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2022 року, - 2481,00 грн.

Щодо доводів апелянта про порушення позивачем місячного строку звернення до суду, встановленого ч. 4 ст. 122 КАС України, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У справі, що розглядається, позивач 29.09.2023 (за поштовим штемпелем) звернулася до суду з позовом, в якому просила, зокрема, зобов`язати відповідачів нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за спірний період, виходячи з посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року, - 2270,00 грн., та на 01 січня 2022 року 2481,00 грн.

Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (в даному випадку, суддівської винагороди).

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21.

Відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відтак, строк, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній з 19.07.2022), був продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 року.

Таким чином, тримісячний строк, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній з 19.07.2022) у справах про виплату заробітної плати, розпочинається з 30.06.2023 та закінчується 30.09.2023.

Оскільки з 01.07.2023 карантин скасовано, тому відновили дію процесуальні строки, зокрема, строки звернення до суду, визначені ч. 2 ст. 233 КЗпП, які становлять, відповідно, 3 місяці, а саме до 30.09.2023.

Оскільки позивач звернулася до суду з позовом 19.09.2023, предметом позову є невиплата суддівської винагороди, тому ОСОБА_1 не пропустила строк звернення до суду, встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

Отже, доводи апелянта про пропущення позивачем строку звернення до суду з цим позовом є безпідставними.

За наведених обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року у справі № 360/1216/23 залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року у справі № 360/1216/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 25 березня 2024 року.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 25 березня 2024 року.

Головуючий суддяІ.Д. Компанієць

СуддіА.В. Гайдар

Е.Г. Казначеєв